ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/17/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Суми"

на рішення Господарського суду Сумської області

(суддя - Вдовенко Д.В.)

від 20.04.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Агрикова О.В., судді: Кравчук Г.А., Мальченко А.О.)

від 13.09.2023

у справі № 920/17/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Суми"

до Акціонерного товариства "Сумиобленерго"

про розірвання договору,

за участю представників учасників справи:

позивача - Давиденко Д.В.,

відповідача - Монукало Л.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Суми" (далі - ТОВ "Домком Суми") звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - АТ "Сумиобленерго") про:

- визнання припиненою з 01.08.2022 дію договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 20.04.2021 № 1613805 та виключення з договору і додатків до нього житлові будинки за адресами:

1) м. Суми, вул. Горького, буд. 2;

2) м. Суми, пр-т Курський, буд. 119;

3) м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 10;

4) м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 12;

5) м. Суми, вул. Супруна, буд. 26;

6) м. Суми, вул. Супруна, буд. 13;

7) м. Суми, вул. територія ЧРЗ, буд. 9, буд. 10, буд. 11.

У подальшому позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив розірвати договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладений між ТОВ "Домком Суми" та АТ "Сумиобленерго", з 01.08.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що існують обставини припинення з 01.08.2022 дії договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за вказаними адресами, про що позивач неодноразово повідомляв відповідача. Відтак, з часу припинення надання послуг з управління багатоквартирним будинком позивач не є управителем, не є відповідальним за технічний стан та безпечну експлуатацію внутрішніх електричних мереж будинків, не має доступу до щитових будинків, до їх засобів обліку.

Позивач просить розірвати договір від 20.04.2021 № 1613805 у зв`язку з істотною зміною обставин (припинення надання послуг з управління багатоквартирним будинком) відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 у справі №920/17/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач доказів на підтвердження факту відмови від договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за місяць до закінчення строку їх дії не подав, а докази укладення за спірними адресами договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з іншими суб`єктами надання послуг з 01.08.2022 в матеріалах справи відсутні. У зв`язку з викладеним, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, станом на 01.08.2022, зокрема припинення надання послуг з управління будинками за спірними адресами згідно із договорами від 18.07.2019. Окрім того, суд першої інстанції встановив, що оскільки про припинення з 01.08.2022 надання послуг управління багатоквартирними будинками за спірними адресами позивач повідомив відповідача з порушенням строку передбаченого умовами пункту 4.27 Правил та пункту 6.2 договору, а тому відсутні підстави для розірвання договору про надання послуг з розподілу електричної енергії на підставі статті 652 ЦК України з 01.08.2022.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23 рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Домком Суми" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23, ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/2279/19, від 21.05.2019 у справі №904/9906/17, постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі №9/219-09, від 20.02.2012 у справі №6-93цс11 (зокрема, щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Також підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також щодо питання необхідності дострокового розірвання договорів про розподіл/постачання електричної енергії у разі припинення надання управителем послуг з управління багатоквартирним будинком.

3.2. АТ "Сумиобленерго" 15.11.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Між ТОВ "Домком Суми" та АТ "Сумиобленерго" 20.04.2021 укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 1613805 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу послуги з розподілу електричної енергії, а позивач оплачує за розподіл електричної енергії згідно з умовами глави 5 Договору та інші послуги оператора системи згідно з додатком 4 до Договору.

Відповідно до преамбули Договору ТОВ «Домком Суми» (позивач) є споживачем, а згідно з пунктом 1.2 вказаного договору визначено законодавство, яким сторони керуються, а саме Закон України «Про ринок електричної енергії», Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №312, Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310.

Відповідно до пункту 6.2 Договору споживач зобов`язується у разі зміни власника об`єкта (звільнення Споживачем займаного приміщення, реорганізації, ліквідації (у тому числі шляхом банкрутства), відчуження в будь-який спосіб займаного приміщення) не пізніше ніж за 20 робочих днів до припинення користування електричною енергією на об`єкті письмово повідомити Оператора системи розподілу про розірвання цього Договору та не пізніше дня звільнення об`єкту здійснити всі оплати передбачені умовами цього Договору.

Згідно з пунктом 11.1 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 11.2 Договору визначено, що дія договору достроково припиняється у разі: остаточного припинення користування електричною енергією споживачем за його заявою; отримання оператором системи документального підтвердження факту відчуження об`єкта на користь іншої особи, у тому числі набуття спадкоємцем права власності на об`єкт; закінчення строку дії будь-якого договору оренди, яким визначено право користування на об`єкт (приміщення), земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об`єкта) споживача - для споживачів, яким хоча б один об`єкт чи відповідна земельна ділянка належать на праві користування.

Відповідно до додатків 3.1-12 до Договору об`єктами надання послуг за договором є будинки за адресами: вул.. Горького, 2, м. Суми; пр-т Шевченка, 10, м. Суми; пр-т Шевченка, 12, м. Суми; пр-т Курський 125, м. Суми; вул. Супруна, 13, м. Суми; вул. Супруна, 26, м. Суми; пр-т Курський, 6/1, м. Суми; пр-т Курський, 119, м. Суми; вул. Привокзальна, 35, м. Суми; територія ЧРЗ, 9, 10, 11, м. Суми.

4.2. Згідно з договорами про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 741/05-19, 742/05-19, 743/05-19, 745/05-19, 746/05-19, 747/05-19, 748/05-19, 749/05-19, 750/05-19, 751/05-19 від 18.07.2019 ТОВ "Домком Суми" як управитель зобов`язався надавати співвласникам та споживачам будинку, які не є його співвласниками, послугу з управління багатоквартирним будинком за адресами: вулиця Горького, 2, проспект Курський 119, проспект Шевченка, 10, проспект Шевченка, 12, вулиця Супруна, 13, вулиця Супруна, 26, територія ЧРЗ, 9, 10, 11 у м. Суми.

За умовами договорів № 741/05-19, 742/05-19, 743/05-19, 745/05-19, 746/05-19, 747/05-19, 748/05-19, 749/05-19, 750/05-19, 751/05-19 від 18.07.2019 (далі- Договори з управління) послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб співвласників та споживачів, які не є власниками будинку, шляхом утримання та ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території відповідно до законодавства та умов договору.

Пунктом 2 Договорів з управління передбачено, що послуга з управління включає купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна будинку. До переліку складових послуги з управління багатоквартирним будинком входить технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, в тому числі електропостачання; придбання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів, забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до пункту 10 Договорів з управління, управитель, в тому числі, зобов`язаний укласти з виконавцем послуг договори з розподілу електричної енергії та з постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна будинку, забезпечувати виконання умов договорів та контроль якості послуг.

Відповідно до пунктів 54, 55 Договорів з управління останні набирають чинності з 1 серпня 2019 року та укладаються строком на один рік. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на один рік.

За умовами пункту 59 Договорів з управління, якщо протягом строку дії договору співвласники приймають рішення про зміну форми управління будинком, договір достроково припиняється через два місяці з дати отримання управителем повідомлення від уповноваженої особи співвласників (співвласників) про таке рішення. Цей строк може бути скорочено за згодою сторін.

4.3. Позивач листом від 21.07.2021 № 1346/21 повідомив філію "Сумський МРЕМ" ПАТ "Сумиобленерго", що ТОВ "Домком Суми" з 01.08.2021 припиняє надання послуг з управління багатоквартирними будинками за адресами: м. Суми, пр-т Курський, буд 6/1; м. Суми, пр-т Курський, буд. 119; м. Суми, пр-т Курський, буд. 125; м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 35, у зв`язку з чим просив підготувати додаткову угоду про виключення з додатків до договору з 01.08.2021 цих будинків.

Відповідно до додаткової угоди від 19.01.2022 № 1 до Договору об`єкти за адресами: пр-т Курський 125, м. Суми та пр-т Курський, 6/1, м. Суми, виключені з додатків до Договору.

В подальшому листом від 28.01.2022 № 114/22 позивач звернувся до філії "Сумський МРЕМ" АТ "Сумиобленерго" та ТОВ "Енера Суми" з вимогою припинити електропостачання та розподіл електричної енергії гуртожиткам за адресами: пр-т Курський, буд. 119, вул. Привокзальна, буд. 35. Позивач, посилаючись на пункт 6.2 Договору та пункт 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії, зазначив, що за Договором ТОВ "Домком Суми" є споживачем, який з 01.08.2021 фактично не споживає електричну енергію по будинкам за адресами: пр-т Курський, буд. 119, вул. Привокзальна, буд. 35, оскільки з 01.08.2021 у гуртожитків інший управитель, який надає гуртожиткам послуги з управління багатоквартирним будинком. До листа позивач додав протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків за адресами пр-т Курський, буд. 119, вул. Привокзальна, буд. 35.

Відповідно до додаткової угоди від 22.06.2022 № 2 до Договору, об`єкт за адресою: вул. Привокзальна, 35, м. Суми, виключений із додатків до Договору.

Листом від 08.07.2022 № 464/22 позивач повідомив ТОВ "Енера Суми", що ТОВ "Домком Суми" з 01.08.2022 припиняє надання послуг з управління багатоквартирними будинками за адресами: вул. територія ЧРЗ, буд. 9; вул. територія ЧРЗ, буд. 10; вул. територія ЧРЗ, буд 11; пр-т Шевченка, буд. 10; пр-т Шевченка, буд. 12; вул. Супруна, буд. 26, у зв`язку з чим просив підготувати додаткову угоду про виключення з додатку до договору з 01.08.2022 зазначених будинків.

Крім того, листом від 08.07.2022 № 465/22 позивач повідомив філію "СМРЕМ" ПАТ "Сумиобленерго", що ТОВ "Домком Суми" з 01.08.2022 припиняє надання послуг з управління багатоквартирними будинками за адресами: вул. територія ЧРЗ, буд. 9; вул. територія ЧРЗ, буд. 10; вул. територія ЧРЗ, буд 11; пр-т Шевченка, буд. 10; пр-т Шевченка, буд. 12; вул. Супруна, буд. 26, у зв`язку з чим просив підготувати додаткову угоду про виключення з додатку до договору з 01.08.2022 зазначених будинків.

Також листом від 20.07.2022 № 515/22 позивач повідомив ТОВ "Енера Суми", що з 01.08.2022 припиняє надання послуг з управління по будинкам за адресами: вул. територія ЧРЗ, буд. 9, вул. територія ЧРЗ, буд. 10, вул. територія ЧРЗ, буд. 11, пр-т Шевченка, буд. 10, пр-т Шевченка, буд. 12, вул. Супруна, буд. 26, вул. Супруна, буд. 13, вул. Горького, буд. 2, та просив припинити з 01.08.2022 постачання електричної енергії. Позивач зазначив, що не відмовляється від погашення існуючої заборгованості по цим будинкам до 31.07.2022.

Листом від 21.07.2022 № 518/22 позивач повідомив філію "Сумський МРЕМ" АТ "Сумиобленерго", що з 01.08.2022 припиняє надання послуг з управління по будинкам за адресами: вул. територія ЧРЗ, буд. 9, вул. територія ЧРЗ, буд. 10, вул. територія ЧРЗ, буд. 11, пр-т Шевченка, буд. 10, пр-т Шевченка, буд. 12, вул. Супруна, буд. 26, вул. Супруна, буд. 13, вул. Горького, буд. 2, та просив вжити заходів стосовно переведення цих будинків на прямі розрахунки за постачання електричної енергії або припинити по вищевказаним будинкам постачання електричної енергії.

Відповідач 28.07.2022, розглянувши звернення позивача від 08.07.2022 № 465/22, листом № 59-23/1826 повідомив, що підстави для розірвання договору будуть після виконання вимог пункту 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії та просив ТОВ "Домком Суми" надати доступ до розрахункових засобів обліку по вказаних у зверненні об`єктах з метою фіксації показів лічильників електричної енергії для можливості проведення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію.

Окрім цього, листом від 29.07.2022 № 59-15/1839 відповідач, розглянувши лист позивача від 21.07.2022 № 518/22 щодо припинення послуг з розподілу електричної енергії, повідомив, що не може виключити з договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії вказані у листі об`єкти та припинити розподіл електричної енергії, у зв`язку з недотриманням позивачем Правил роздрібного ринку електричної енергії (пункт 4.27 Правил) та ненаданням відповідних документів.

Листом від 01.08.2022 № 552/22 позивач у відповідь на лист філії "Сумський МРЕМ" АТ "Сумиобленерго" повідомив, що управитель не може надати копію документа, що підтверджує право власності або користування об`єктом, оскільки надання житлової послуги з управління не надає права власності або користування об`єктом споживача. Управитель не є споживачем відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". ТОВ "Домком Суми" просить виключити з договору про розподіл точки: вул. територія ЧРЗ, буд. 9, вул. територія ЧРЗ, буд. 10, вул. територія ЧРЗ, буд. 11, пр-т Шевченка, буд. 10, пр-т Шевченка, буд. 12, вул. Супруна, буд. 26, вул. Супруна, буд. 13, вул. Горького, буд 2, та з 01.08.2022 не нараховувати обсяги, спожиті по цих будинках на ТОВ "Домком Суми".

В свою чергу, в листі від 22.08.2022 № 59-15/2000 відповідач на лист позивача від 01.08.2022 № 552/22 зазначив, що повідомлення про намір припинити дію договору у частині забезпечення електроживлення багатоквартирних будинків за вказаними в повідомленні об`єктами зроблено з порушенням строку, визначеного пунктом 4.27 Правил, а тому ТОВ "Домком Суми" повинно здійснити оплату спожитої електричної енергії. Згідно з умовами договору припинення послуг з управління будинками не є підставою для дострокового припинення договору.

Також листом від 05.09.2022 № 680/22 ТОВ "Домком Суми" просило філію "Сумський МРЕМ" АТ "Сумиобленерго" виключити з існуючого Договору об`єкти за адресами:

1) м. Суми, пр-т Шевченка, буд. 10, який перейшов на обслуговування до ОСББ "Проспект Шевченко 10";

2) м. Суми, вул. Супруна, буд. 13, який перейшов на обслуговування до ТОВ "Дімекс Комфорт";

3) пр-т Курський, буд. 119, який перейшов на обслуговування до ТОВ "Сумипрестиж".

Листом від 09.09.2022 № 59-23/2145 філія "Сумський МРЕМ" АТ "Сумиобленерго", розглянувши звернення позивача від 05.09.2022 № 680/22 щодо розірвання Договору, просило надати доступ до розрахункових засобів обліку по вказаних у зверненні об`єктах з метою фіксації показів лічильників електричної енергії для можливості проведення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію. Також відповідач зазначив, що підстави для розірвання договору будуть після виконання вимог пункту 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії.

В листі від 05.10.2022 № 59-15/2474 відповідач повідомив позивача, що положення Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (пункт 5 Прикінцевих положень) кореспондуються із положеннями Правил роздрібного ринку електричної енергії та визначають, що Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії припиняється у разі зміни форми управління, обрання іншого управителя або припинення експлуатації електроустановки. Для розірвання договору споживача про надання послуги з розподілу електричної енергії споживач повинен надати документи, що підтверджують зміни форми управління, обрання іншого управителя чи припинення експлуатації електроустановки.

4.4. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з такого:

- між сторонами виник спір щодо розірвання Договору з конкретної дати - 01.08.2022, у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, зокрема припиненням Договорів з управління за спірними адресами будинків;

- позивач доказів на підтвердження факту відмови від Договорів з управління за місяць до закінчення строку їх дії не подав. Такі докази не надані суду, а також не надавалися відповідачу разом з вищезазначеними листами про виключення об`єктів із договору;

- надані позивачем протоколи загальних зборів співвласників від 28.08.2021 за адресою: пр-т Курський, 119, та від 29.07.2022 за адресою: вул. Супруна, 13, не є належними доказами на підтвердження факту припинення договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з 01.08.2022. Докази укладення за спірними адресами договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з іншими суб`єктами надання послуг з 01.08.2022 в матеріалах справи відсутні, такі докази позивачем не подані;

- доказів скорочення сторонами двомісячного строку (за умовами пункту 59 Договорів з управління) матеріали справи не містять;

- додаткова угода до Договору з управління про його розірвання, що укладена між позивачем та ТОВ «Дімекс Інвест» 29.07.2022, судом відхиляється, оскільки ТОВ «Дімекс Інвест» не є стороною спірного Договору та відповідно не може укладати додаткову угоду про його розірвання;

- позивачем не підтверджено істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, станом на 01.08.2022, зокрема припинення надання послуг з управління будинками за спірними адресами згідно із Договорами від 18.07.2019;

- про припинення з 01.08.2022 надання послуг управління багатоквартирними будинками за спірними адресами позивач повідомив відповідача з порушенням строку, передбаченого умовами пункту 4.27 Правил та пункту 6.2 Договору;

- суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання Договору на підставі статті 652 ЦК України з 01.08.2022, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову.

4.10. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зокрема відзначив і таке:

- скаржник помилково вважає, що, уклавши Договір як управитель багатоквартирних будинків в силу Закону України "Про житлово-комунальні послуги", не є споживачем електричної енергії. Позивач з метою виконання Договорів з управління взяв на себе зобов`язання, як споживач електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна будинку. При цьому правова природа виникнення у позивача зобов`язань як споживача електричної енергії згідно з Договором не має значення для вирішення даної справи;

- за відсутності документального підтвердження про зміну форми управління будинком у оператора системи розподілу відсутні підстави для виключення із Договору житлових будинків, у яких змінено особу, яка здійснює управління багатоквартирним будинком. Закінчення строку дії Договору з управління або його розірвання не є підставою для дострокового припинення Договору;

- направлення позивачем листа, яким лише повідомлялось про припинення надання послуг з обслуговування житлових будинків, не є наслідком дострокового припинення договірних відносин, пов`язаних з розподілом електричної енергії;

- у разі припинення дії Договорів з управління позивач повинен передати об`єкти відповідним особам у порядку, передбаченому чинним законодавством, що є підтвердженням припинення функцій управителя багатоквартирного будинку, однак матеріали справи не містять таких доказів.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №920/17/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №920/17/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі №920/17/23 за касаційною скаргою ТОВ "Домком Суми" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23.

5.3. Так, об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23, якими відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.5. ТОВ "Домком Суми", посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №922/2279/19, від 21.05.2019 у справі №904/9906/17, постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі №9/219-09, від 20.02.2012 у справі №6-93цс11.

6.6. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

6.8. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

6.9. Так, у постанові від 25.02.2020 у справі №922/2279/19 (на яку вказує скаржник) Верховний Суд вказав, що:

«Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Таким чином, передбачене вказаними статтями право, зокрема, на розірвання договору у разі істотної зміни обставин, направлене на захист сторін такого договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних з подальшим виконанням договору в умовах виникнення обставин, що відповідають характеристикам, зазначеним в статті 652 ЦК України.

Таке право сторони можуть реалізувати у разі, коли вони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/9961/16».

6.10. Як убачається зі змісту постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №904/9906/17 (на яку вказує скаржник), предметом спору є зміна умов договору.

Вирішуючи спір, Суд відзначив, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 9/219-09, від 20.02.2012 у справі № 6-93цс11.

6.11. Отже, у наведених вище постановах Верховного Суду, наведено загальний висновок щодо застосування положень норми статті 652 ЦК України, який є послідовним та усталеним у судовій практиці.

Разом з тим, Верховний Суд, ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та мотиви, з яких суди виходили при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а також правові висновки щодо застосування норми права, які, як стверджує скаржник не були враховані господарськими судами, встановив, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у справах, на які посилається скаржник, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права (статті 652 ЦК України), а різними встановленими судами фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, та поданих сторонами доказів, в залежності від яких і прийнято судове рішення.

Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послалося ТОВ "Домком Суми", Верховний Суд дійшов висновку, що останні не є подібними до спірних правовідносин, адже визначально різниться змістом спірних правовідносин, предметом та підставами позову, а також фактично-доказовою базою, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, а тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №920/17/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.12. Щодо мотивів та доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, скаржник вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії та питання необхідності дострокового розірвання договорів про розподіл/постачання електричної енергії у разі припинення надання управителем послуг з управління багатоквартирним будинком.

З огляду на відсутність таких висновків у контексті спірних правовідносин необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як умови необхідності надання висновку, з огляду на що Верховний Суд відзначає таке.

6.13. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

Згідно зі статями 525 526 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій правовідносини між сторонами виникли з Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕП від 14.03.2018 № 312 (далі - Правила), Кодексом систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, тощо.

За змістом пункту 2.1.5 Правил (зараз і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір споживача про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633 634 641 642 ЦК України на основі типового договору, що є додатком 3 до цих Правил.

Відповідно до пункту 1.2.15 Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.

Згідно з пунктом 2.1.2 Правил оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем.

Згідно з пунктом 2.1.3 Правил ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач.

Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи.

Відповідно до абзаців 1, 2, 4 пункту 4.27 Правил у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Дія договорів може бути достроково припинена електропостачальником та/або оператором системи у разі отримання документального підтвердження факту зміни власника об`єкта. У такому разі відповідні договори припиняють свою дію в частині постачання та розподілу електричної енергії на об`єкт, а в частині виконання фінансових зобов`язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) продовжують діяти до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами.

З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил, після розірвання договорів зі споживачем, який звільняє приміщення.

6.14. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами виник спір щодо розірвання Договору з конкретної дати, а саме з 01.08.2022, у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору.

При цьому позивач вказує, що, оскільки припинив з 01.08.2022 надавати послуги з управління багатоквартирним будинками за адресами: вул. територія ЧРЗ, буд. 9, вул. територія ЧРЗ, буд. 10, вул. територія ЧРЗ, буд. 11, пр-т Шевченка, буд. 10, пр-т Шевченка, буд. 12, вул. Супруна, буд. 26, вул. Супруна, буд. 13, пр-т Курський, буд. 119, вул. Горького, буд 2 у м. Суми, то, відповідно, з 01.08.2022 є обґрунтовані підстави для розірвання Договору з розподілу електричної енергії, укладеного між позивачем та відповідачем.

6.15. Так, згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому, можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов`язання (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/537/19).

Відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно з частиною четвертою цієї статті зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони, має встановити факт зміни істотної обставини, за наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/537/19).

Справді, на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України.

Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 651 ЦК України).

Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17

6.16. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для розірвання Договору на підставі статті 652 ЦК України з 01.08.2022, з огляду на те, що позивачем не підтверджено істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, станом на 01.08.2022, зокрема припинення надання послуг з управління будинками за спірними адресами згідно із Договорами від 18.07.2019.

Господарськими судами відзначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту відмови від Договорів з управління за місяць до закінчення строку їх дії ані відповідачу разом з листами про виключення об`єктів із договору, ані суду. При цьому надані протоколи загальних зборів співвласників (двох будинків) не є належними доказами на підтвердження факту припинення Договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з 01.08.2022. Не містять матеріали справи і доказів укладення за спірними адресами договорів про надання послуги з управління багатоквартирним будинком з іншими суб`єктами надання послуг з 01.08.2022 .

Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що позивач повідомив відповідача про припинення з 01.08.2022 надання послуг управління багатоквартирними будинками за спірними адресами з порушенням строку, передбаченого умовами пункту 4.27 Правил та пункту 6.2 Договору.

6.17. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у цій частині, ураховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановленні судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на привальному застосуванні норм права висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного Договору з 01.08.2022 на підставі статті 652 ЦК України, адже позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено та не підтверджено, що станом на 01.08.2022 відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору.

При цьому Суд, ураховуючи законодавчі приписи щодо безперервності надання послуги з розподілу електричної енергії, відзначає, що наведені у листах до відповідача вимоги позивача щодо виключення з Договору спірних багатоквартирних будинків (з огляду на припинення здійснення послуг з управління), без документального підтвердження припинення/розірвання Договорів з управління та/або зміни управителя з 01.08.2022, не кореспондується з автоматичним обов`язком відповідача припинити зобов`язання щодо спірних об`єктів позивача за Договором зі вказаної дати. Разом з тим, за відсутності/неподання таких документів/доказів до суду стверджувати про доведеність обставин, передбачених статтею 652 ЦК України, як необхідної передумови для розірвання спірного Договору зі спірної дати, недоцільно та необґрунтовано.

Колегія суддів відзначає, що позивач мав зобов`язання перед відповідачем як у силу закону (пункт 4.27 Правил), так і в силу Договору (пункт 6.2) повідомити оператора системи з розподілу електричної енергії про намір припинити/достроково розірвати/тощо дію відповідного Договору не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення, подати відповідну заяву щодо розірвання договору, а також підтверджуючі документи обґрунтування необхідності дострокового розірвання такого договору. Однак відповідних дій у строк, встановлений Договором та законом, позивач не вчинив. При цьому під поняттям «звільнення приміщення» (яке у контексті спірних правовідносин не можна тлумачити вузько) слід розуміти, зокрема і припинення повноважень щодо здійснення утримання спірних багатоквартирних будинків на підставі Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Договорів з управління.

6.18. Верховний Суд відзначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76 77 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.19. Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.

6.20. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до заперечень встановлених обставин та до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів, встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати правову оцінки цим доказам.

Разом з тим, зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

6.21. Відтак наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ "Домком Суми". Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

При цьому Суд не досліджує та не оцінює подані скаржником документи (докази) на підтвердження обставин, що викладені у касаційній скарзі, але які отримані після прийняття рішень по справі, у силу імперативних положень статті 300 ГПК України.

Водночас Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.

6.22. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у правовому, так і процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Суми" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Домком Суми" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №920/17/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко