ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 920/278/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Жиліна Сергія Івановича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Суми"

до фізичної особи-підприємця Жиліна Сергія Івановича

про стягнення 2 287 711,41 грн,

(У судове засідання представники сторін не з`явилися),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КСК Суми" (далі - ТОВ "КСК Суми") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до фізичної особи-підприємця Жиліна Сергія Івановича (далі - ФОП Жилін С. І.) про стягнення 2 287 711,41 грн (враховуючи заяву про зменшення позовних вимог від 02.12.2019).

На обґрунтування вимог позивач зазначав, що є новим кредитором за кредитною угодою від 23.06.2008 № 290, боржником за якою є відповідач, а також новим іпотекодержателем за договором іпотеки від 24.06.2008 № 290 М, який укладений в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаною кредитною угодою та іпотекодавцем за яким є ОСОБА_3, тож, оскільки позивач у позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки, проте його вартість не покрила повної суми заборгованості відповідача за кредитною угодою, позивач заявив вимоги про стягнення залишку заборгованості.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 23.06.2008 між ФОП Жиліним С. І. (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством Банк "Роздрібний Необмежений сервіс" (далі - ВАТ Банк "РНС"; кредитор) укладено кредитну угоду № 290 (далі - угода), за умовами якої кредитор на умовах цієї угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій (далі - кредитні продукти) надає позичальнику кредитні кошти у межах строку, що становить 180 місяців з дати укладення цієї угоди, загальний розмір кредитних продуктів за договорами в межах цієї угоди не повинен перевищувати 1 000 000,00 доларів США.

У пункті 2.2 угоди зазначено, що умови надання, термін погашення та розмір кожного кредитного продукту визначаються відповідними договорами, передбаченими цією угодою, які є невід`ємною частиною цієї угоди.

Згідно з пунктом 2.3 угоди умови та порядок надання кредитних продуктів, порядок та строки повернення кредитних продуктів, порядок дострокового повернення, штрафні санкції, процентна ставка за користування кредитними коштами, права та обов`язки сторін, вирішення спорів та інші умови встановлюються відповідними договорами про відкриття кредитної лінії, договорами про відкриття акредитиву, договорами про надання траншу, договорами про надання овердрафту, договорами про надання гарантій.

23.06.2008 відповідно до положень та умов угоди між ФОП Жиліним С. І. та ВАТ Банк "РНС" укладено договір про надання траншу № S071.0003179.290 (далі - кредитний договір), за яким кредитор надав позичальнику грошові кошти (далі - кредит) в сумі 340 000,00 дол. США строком до 25.06.2018 включно із сплатою відсотків в розмірі 15,80 % річних, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році, а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк та виконати інші зобов`язання за цим договором в повному обсязі.

На забезпечення виконання зобов`язань ФОП Жиліна С. І. перед ВАТ Банк "РНС" за кредитним договором, 24.06.2008 між ОСОБА_3. (іпотекодавець) та ВАТ Банк "РНС" (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір № 290 М (далі - іпотечний договір), за яким ОСОБА_3. передала в іпотеку нежиле приміщення, раніше буд. б/н, селище Веретенівка (літ. "Б" - конюшня, з/бетон; літ. Ж - навіс, мет.кол.; літ. Л - навіс), загальною площею 1725,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - предмет іпотеки).

У пункті 3.3 іпотечного договору сторони оцінили вартість предмета іпотеки у розмірі 2 862 232,00 грн.

Відповідно до умов пункту 6.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з таких випадків: у випадку невиконання основного зобов`язання; у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору; в інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі порушення боржником основного договору та/або у разі порушення іпотекодавцем умов цього договору іпотекодержатель надсилає боржнику та/або іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання протягом тридцяти днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документом, що підтверджує відправлення іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеною у преамбулі та в ст. 8 цього договору.

Згідно з пунктом 6.2 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 6.3 цього договору.

Відповідно до змісту пункту 6.3 іпотечного договору він є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і визнається сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного договору та застереження може здійснюватися одним із зазначених нижче способів:

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана іпотекодержателем згідно зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку". При цьому дане застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. За цим договором іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель самостійно. При цьому вартість проведення такої оцінки підлягає відшкодуванню іпотекодавцем в тому числі і за рахунок предмета іпотеки. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Після переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем основного зобов`язання у межах суми, передбаченої у пункті 2.1 статті 2 цього договору, є недійсними;

- шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. За згодою іпотекодержателя та іпотекодавця продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною, яка зазначена у пункті 3.3 цього договору. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до даного договору та застереження, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки. Іпотекодержатель в залежності від попиту та пропозиції має право змінювати ціну продажу предмета іпотеки в сторону її збільшення або зменшення без попереднього погодження з іпотекодавцем.

Іпотечний договір посвідчений 24.06.2008 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. за реєстровим № 2265.

На забезпечення виконання зобов`язань ФОП Жиліна С. І. перед ВАТ Банк "РНС" за кредитним договором 23.06.2008 між ОСОБА_1 (поручитель) та ВАТ Банк "РНС" (кредитор) укладено договір поруки № 290-G-1 (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язаннями ФОП Жиліна С. І., які виникають з умов угоди та додатків до неї, які є її невід`ємними частинами, в повному обсязі цих зобов`язань (рішенням Зарічного районного суду міста Суми 28.11.2017 у цивільній справі № 591/4240/17 визнано вказаний договір поруки припиненим).

08.02.2018 між Публічним акціонерним товариством банк "Траст" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стратег" (далі - ТОВ "ФК "Стратег") укладено договір № 1 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитною угодою від 23.06.2008 № 290, яка укладена між ВАТ Банк "РНС" та ФОП Жиліним С. І., а також договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений 08.02.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 109.

13.02.2018 між ТОВ "ФК "Стратег" та ТОВ "КСК Суми" укладено договір № ДВ-56/18 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитною угодою, яка укладена між ВАТ Банк "РНС" та ФОП Жиліним С. І., а також договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений 13.02.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 124.

У зв`язку із відступленням (продажем) прав кредитора та іпотекодержателя ТОВ "ФК "Стратег" 15.02.2018 направило Жиліну С. І. лист від 15.02.2018 № 126 з повідомленням про те, що з 13.02.2018 ТОВ "КСК Суми" набуло права кредитора за кредитним договором (факт направлення листа-повідомлення та його отримання 26.02.2018 відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення) та ОСОБА_1 лист від 15.02.2018 № 127 з повідомленням про те, що з 13.02.2018 ТОВ "КСК Суми" набуло права кредитора за кредитним договором, а також права іпотекодержателя за іпотечним договором (факт направлення листа-повідомлення та його отримання 22.02.2018 ОСОБА_1 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

26.03.2018 між ТОВ "ФК "Стратег" та ТОВ "КСК Суми" укладено договір про внесення змін до договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 24.06.2008 № 290 М з метою виправлення описки в договорі про відступлення прав за іпотечним договором щодо опису предмета іпотеки. Цей договір посвідчений 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 358.

У зв`язку із набуттям прав кредитора та неналежним виконанням умов кредитного договору, ТОВ "КСК Суми" направило Жиліну С. І. лист-повідомлення від 19.02.2018 № 19/02-3 та ОСОБА_3 листи-повідомлення від 19.02.2018 №№ 19/02-1, 19/02-2 про набуття прав кредитора за кредитним договором, оплати платежів за кредитним договором за реквізитами нового кредитора, а також про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником зобов`язання.

Враховуючи невиконання ОСОБА_1 повідомлення-вимоги про порушення основного зобов`язання від 19.02.2018 № 19/02-2 у встановлений Законом України "Про іпотеку" та іпотечним договором строк, ТОВ "КСК Суми" звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності у рахунок виконання основного зобов`язання, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2018 № 119385629 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1522217859101).

При цьому ТОВ "КСК Суми" набуло предмет іпотеки у власність за ринковою вартістю 1 393 930,00 грн, визначеною на підставі звіту НС 2/3-18 з незалежної оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Даниленко О. І.

Враховуючи, що вартість предмета іпотеки не покрила суму заборгованості відповідача за кредитною угодою, позивач, звернувшись до Господарського суду Сумської області, просив стягнути з боржника за основним зобов`язанням ФОП Жиліна С. І. наявну перед ТОВ "КСК Суми" заборгованість, яка станом на 10.04.2018 становила 4 326 061,41 грн, з розрахунку: 5 719 991,41 грн (202 984,42 дол. США заборгованості за кредитом (тіло кредиту) + 10 127,10 дол. США заборгованості за нарахованими процентами, в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2018) - 1 393 930,00 грн вартості предмета іпотеки.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач вказував, що у нього відсутня заборгованість за кредитом, оскільки вона повністю забезпечувалася ринковою вартістю предмета іпотеки, на який позивач звернув стягнення, яке станом на 08.06.2018 оцінювалося у 4 781 900,00 грн. На підтвердження цих доводів відповідач послався на висновок проведеної на його замовлення експертизи.

Протягом розгляду судом першої інстанції справи позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь 2 287 711,41 грн заборгованості, тож позов розглядався відповідно до нової ціни позову.

Суд першої інстанції, визнавши заперечення відповідача такими, що заслуговують на увагу, призначив у справі оціночно-будівельну експертизу, за висновком № 1459 якої загальна ринкова вартість спірного нерухомого майна станом на момент переходу права власності до позивача на це майно визначена експертом у розмірі 8 843 750,00 грн.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/278/18 (суддя Котельницька В. Л.) відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що кредитор - ТОВ "КСК Суми" у позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , який забезпечував виконання позичальником - ФОП Жиліним С. І. зобов`язання з повернення кредиту за угодою, у зв`язку з чим втратив право висувати боржнику будь-які претензії, пов`язані з виконанням основного боргу в силу норм статті 36 Закону України "Про іпотеку".

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 920/278/18 (Кропивна Л. В. - головуючий суддя, судді Поляк О. І., Буравльов С. І.) рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постанова аргументована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що позичальник (відповідач у справі) заявлені до нього вимоги заперечував не доказами виконання ним кредитного договору та повернення кредиту та процентів, а тим, що розмір виконання, наданого іпотекодавцем, мав бути більшим.

Відповідач доказів про сплату ним заборгованості за кредитним договором на час прийняття судом рішення у цій справі не надав, вимоги пред`явленої до нього ТОВ "КСК Суми" за листом-повідомленням від 19.02.2018 № 19/02-3 про оплату платежів за кредитним договором за реквізитами кредитора добровільно не виконав.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу і відзиву на касаційну скаргу

4.1. ФОП Жилін С. І. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 920/278/18 та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 646/7699/13-ц, від 14.01.2020 у справі № 908/1506/17 щодо застосування приписів частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", а саме про те, що позасудовий спосіб задоволення вимог банку як кредитора і іпотекодержателя є підставою для припинення основного зобов`язання. Крім того, недійсними є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишилися невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання.

У спірних правовідносинах основне зобов`язання було забезпечене лише іпотекою, а після звернення стягнення на предмет іпотеки жодного забезпечення не залишилося. У цій ситуації позивач отримав предмет іпотеки у власність, утримує його у себе, оцінив його в чотири рази дешевше від ринкової ціни і вимагає покрити різницю між сумою боргу і заниженою оцінкою, подавши позов.

4.3. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник вважає, що, приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину четверту статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції від 12.05.2006), помилково вважаючи, що зазначені норми Закону щодо недійсності після завершення позасудового врегулювання будь-яких наступних вимог іпотекодержателя про виконання боржником основного зобов`язання, діють лише по відношенню до боржника іпотекодавця і не застосовуються до боржника, який не забезпечував виконання власного зобов`язання своїм майном. Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, виключно в межах вартості предмета іпотеки. Врахування цієї норми дозволяє правильно тлумачити зміст частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що боржником за основним зобов`язанням є як позичальник, так і позичальник - іпотекодавець. Якщо стаття 11 зазначеного Закону визнає недійсними вимоги іпотекодержателя до майнового поручителя за межами вартості предмета іпотеки, то частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" визнає недійсними вимоги до боржника за основним зобов`язанням, тобто до позичальника (ФОП Жиліна С. І.).

4.4. В частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції поклав в основу розрахунку суми основного зобов`язання відповідача висновок експерта Лемешка А. В. від 17.10.2019 № 19/24/1/80-СЕ/19, але жодним чином не спростував висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 1459 у господарській справі № 920/278/18, складений старшим судовим експертом Демузенко І. В.

Крім того, експертиза виконана судовим експертом Лемешком А. В. є неналежним і недопустимим доказом, виконана з істотним порушенням правил її проведення, на підставі вихідних даних, зібраних особами, які не мають спеціальних знань, містить прямі маніпуляції у розрахунках, була складена для цілей кримінального провадження, проте їй не була надана оцінка із постановленням вироку.

4.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що постанови, на які він посилається на обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняті не у подібних відносинах. Наявність підстав для стягнення спірної суми позивач обґрунтовує посиланням на постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 761/17280/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 03.07.2019 у справі № 646/7699/13-ц. Стосовно підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначено, що Закон України "Про іпотеку" вказує на те, що визначення вартості предмета іпотеки стосується сторін іпотечного договору, а не боржника.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Касаційне провадження у справі № 920/278/18 зупинялося до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 910/17048/17 і № 761/36873/18, а висновки, викладені у постановах за результатами розгляду цих справ, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги.

5.4. Так, щодо характеру спірних правовідносин і, зокрема, способів задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора, Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов`язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги (частина перша статті 6 Закону "Про іпотеку").

Диспозитивність регулювання акцесорних відносин виявляється в узгодженні сторонами в договорі:

- обсягу забезпечення майнових інтересів кредитора, який може бути узгоджений сторонами у відповідному договорі;

- строку дії іпотечного договору, впродовж якого може бути здійснено суб`єктивне цивільне право кредитора та виконано обов`язок іпотекодавцем.

Отже, за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.

Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього, за загальним правилом, необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

Частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені статтею 3 ЦК України).

Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільстватощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Зазначені принципи у кредитних правовідносинах можуть проявлятись у відповідальному відношенні кредитора до контролю за виконанням боржником своїх зобов`язань з метою недопущення створення такої заборгованості, що буде непропорційною та непосильною для боржника і поставить його в довгострокову залежність від кредитора, та в добросовісному виконанні боржником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих коштів відповідно до умов договору з метою недопущення настання неплатоспроможності кредитора за своїм зобов`язанням.

Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників кредитних правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою.

Відповідна правова позиція викладена у пунктах 6.4- 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18.

5.5. Як слідує із матеріалів справи, позивач скористався своїм правом задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього, зокрема, 03.04.2018 зареєстрував право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1 725,1 кв. м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2018 № 119385629.

Однак вважаючи, що вартість предмета іпотеки на виконання припису умов іпотечного договору визначена у розмірі 1 393 930,00 грн на підставі звіту НС 2/3-18 з незалежної оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності Даниленко О. І., не покриває суму заборгованості за кредитним договором, позивач звернувся із зазначеним позовом.

5.6. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598- 609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Зокрема, Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.

Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило про те, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині цього Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

У той же час, виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, в якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.

Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.

Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.

Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України "Про іпотеку", так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

Зазначений правовий висновок наведено у пунктах 8.3- 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 .

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 окремо акцентувала увагу на тому, що буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення. У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.

5.7. Колегія суддів, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, а також наведені правові висновки, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, як слідує із встановлених обставин справи, виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотечним договором та договором поруки.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми 28.11.2017 у цивільній справі № 591/4240/17 визнано вказаний договір поруки припиненим. У свою чергу, у позасудовому порядку позивач звернув стягнення на предмет іпотеки.

З наведеного слідує, що кредитор реалізував свої права за іпотечним договором, а за договором поруки можливість реалізації відповідного права фактично втрачена.

У той же час судами не встановлено обставин того, що сторони у спірному договорі відступили від положень статті 36 Закону України "Про іпотеку" щодо реалізації предмета іпотеки.

За таких обставин Верховний Суд, враховуючи вказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку", зауважує, що позивач не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення на предмет іпотеки і за відсутності інших способів забезпечення стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, не врахував зазначених особливостей застосування приписів статті 36 Закону України "Про іпотеку" і помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.

5.7. Колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві і зауважує, що згідно з правовою позицією, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції. У зв`язку із цим під час розгляду зазначеної справи враховувати необхідно висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17. Крім того, постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16 також містять висновок, який є застосовним і в справі, яка розглядається, про те, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишилися невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником.

Інші доводи, що містяться у відзиві, також не спростовують обставин, які відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 та від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

5.8. У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що доводи скарги відповідача щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" підтвердилися, водночас Верховний Суд не убачає підстав для надання оцінки іншим аргументам заявника як таких, що не впливають на висновок щодо правильного розгляду і вирішення спору судом першої інстанції.

5.9. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального права підтвердилися, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 920/278/20 необхідно скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Відповідно до частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в силу приписів статті 129 ГПК України покладаються на ТОВ "КСК "Суми" у зв`язку із задоволенням касаційної скарги ФОП "Жиліна С. І.

Керуючись статтями 300 301 308 312 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Жиліна Сергія Івановича задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 920/278/18 скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Суми" (40004, м. Суми, вул. Реміснича, 35/2; ЄДРПОУ 40428825) на користь фізичної особи-підприємця Жиліна Сергія Івановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 68 631,40 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ