ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 920/410/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Сумиобленерго",

представник позивача - Довганюк Р.М., адвокат (довіреність від 08.05.2020 № 08-31/15-Д/162, свідоцтво від 27.03.2009 № 284),

відповідач - фізична особа-підприємець Падюков Володимир Борисович,

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Падюкова Володимира Борисовича

на рішення господарського суду Сумської області від 19.12.2019 (головуючий суддя Жерьобкіна Є.А.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (головуючий Буравльов С.І., судді: Пашкіна С.А. і Андрієнко В.В.)

у справі № 920/410/19

за позовом акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - Товариство)

до фізичної особи-підприємця Падюкова Володимира Борисовича (далі - Підприємець)

про врегулювання розбіжностей по договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Підприємця про врегулювання розбіжностей по договору з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики від 21.03.2019 № 2103/7/14 (далі - Договір) з проханням до суду викласти спірні пункти Договору 3, 4, 29, 30, а також параграф 1 додатку № 2 "Розрахунок розміру щомісячної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики", параграф 6 додатку № 2 "Розрахунок розміру щомісячної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики" (далі - Додаток № 2) у редакції, запропонованій Товариством, а параграфи 2, 3, 4, 5 та таблицю додатку № 2 "Розрахунок розміру щомісячної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики" залишити у Договорі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що запропонована Підприємцем редакція спірних пунктів Договору та Додатку № 2 суперечить нормам чинного законодавства у сфері доступу до інфраструктури об`єктів електроенергетики.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020, позовні вимоги задоволено частково. Пункти 3, 4, 30 Договору та Додаток № 2 визнано укладеними у редакції Товариства, а пункт 29 Договору визнано укладеними у редакції Підприємця.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що запропонована Товариством редакція пунктів 3, 4, 30 Договору та Додатку № 2 відповідає вимогами чинного законодавства у сфері доступу до інфраструктури об`єктів електроенергетики, а пункт 29 Договору відповідає вимогам чинного законодавства у сфері доступу до інфраструктури об`єктів електроенергетики, саме у редакції Підприємця.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині визнання пунктів 3, 4, 30 Договору та Додатку № 2 укладеними у редакції Товариства, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить в оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях у частині визнання пунктів 3, 4, 30 Договору та Додатку № 2 укладеними у редакції Товариства неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що для приведення договірних відносин у відповідність до Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" Товариство направило Підприємцю для підписання проєкт Договору, який був отриманий Підприємцем 26.03.2019.

Листом від 01.04.2019 № 28 Підприємець повернув Товариству Договір, підписаний з протоколом розбіжностей від 01.04.2019. Розбіжності стосуються пунктів 3, 4, 29, 30 Договору та Додатку № 2.

Протокол розбіжностей від 01.04.2019 отриманий Товариством 02.04.2019.

Листом від 09.04.2019 № 59-15/1168 Товариство надіслало Підприємцю протокол узгодження розбіжностей до Договору.

Причиною виникнення спору в даній справі за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для врегулювання розбіжностей по Договору.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою, абзацом другим частини третьої статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" доступ до інфраструктури об`єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об`єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Ухилення від укладення договору з доступу є порушенням цього Закону. Спори, пов`язані з ухиленням від укладення договору з доступу, вирішуються в судовому порядку.

Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" передбачено, що чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами. На вимогу замовника або власника інфраструктури об`єкта доступу такі договори мають бути приведені у відповідність із частиною шостою статті 16 цього Закону у місячний строк з дня виставлення вимоги.

Відповідно до пункту 21 Правил надання доступу до інфраструктури об`єкта електроенергетики (далі - Правила) доступ до інфраструктури об`єкта електроенергетики здійснюється на підставі договору з доступу, що укладається за формою згідно з додатком 2 між власником (володільцем) та замовником після видачі замовнику технічних умов та погодження проектної документації з власником (володільцем).

Згідно із статтею 181 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи попередніми судовими інстанціями) господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Судами встановлено, що Товариство звернулось до суду з позовом про врегулювання розбіжностей по Договору з дотриманням строку, визначеного статтею 181 ГК України.

Також судами встановлено, що за умовами Договору Підприємець (замовник) замовляє та оплачує, а Товариство (власник) надає право доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики для розміщення технічних засобів телекомунікацій відповідно до погодженої власником проектної документації на доступ, розробленої згідно з технічними умовами з доступу від 23.08.2013 № 59-04/914, від 06.02.2014 № 59-04/99, від 24.03.2014 № 59-04/266, від 04.05.2017 № 59-15/640. Перелік елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики, наданих для доступу, є невід`ємною частиною договору та оформляється додатком № 1 до цього договору.

Товариство пропонувало викласти пункт 3 Договору в такій редакції: "Вартість доступу за цим договором (розмір щомісячної оплати) становить 4 592,66 грн (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві грн 66 коп), у тому числі податок на додану вартість - 765,44 грн, за місяць користування".

Крім того, Товариство пропонувало викласти Додаток № 2 до Договору в такій редакції: " У відповідності до вимог пункту 5 розділу III Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики, затвердженої наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 10.12.2018 № 622 (далі - Методика) та частини сьомої статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", встановлено періодичну плату за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики у розмірі 12,52 грн (дванадцять грн 52 коп), у тому числі ПДВ - 2,09 грн за один елемент інфраструктури об`єкта електроенергетики (далі - опора) у місяць. У разі використання опори декількома замовниками, розподіл періодичної плати за доступ для кожного замовника до кожної опори здійснюється пропорційно кількості кабельних ліній електрозв`язку кожного замовника, розташованих на опорі:

- при використанні одночасно 2-ма замовниками однієї опори, витрати на кожну опору розраховуються за формулою: 12,52 грн : 2 = 6,26 грн, відповідно вартість використання однієї опори в місяць для кожного замовника складає 6,26 грн (шість грн 26 коп) грн, у тому числі ПДВ - 1,04 грн;

- при використанні одночасно 3-ма замовниками однієї опори, витрати на кожну опору розраховуються за формулою: 12,52 грн : 3 = 4,17 грн, відповідно вартість використання однієї опори в місяць для кожного замовника складає 4,17 грн (чотири грн 17 коп) грн, у тому числі ПДВ -0,70 грн;

- при використанні одночасно 4-ма замовниками однієї опори, витрати на кожну опору розраховуються за формулою: 12,52 грн : 4 = 3,13 грн, відповідно вартість використання однієї опори в місяць для кожного замовника складає 3,13 грн (три грн 13 коп), у тому числі ПДВ - 0,52 грн.

Кількість опор, що використовуються декількома замовниками одночасно: 1) 274 шт - використання двома замовниками одночасно (вартість 1 715,24 грн); 2) 28 шт - використання трьома замовниками одночасно (вартість 116,76 грн); 3) 2 шт - використання чотирма замовниками одночасно (вартість 6,26 грн); 4) 220 шт - використання замовником самостійно (вартість 2 754,40 грн). Загальна кількість опор - 524, загальна вартість щомісячної плати доступу 4 592,66 грн (таблиця).

Загальна вартість щомісячної оплати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики (у кількості 524 опор ліній електропередач 0,4 кВ) для сумісної підвіски ліній волоконно-оптичного кабелю, враховуючи пропорційний розподіл вартості періодичної плати за доступ, становить 4 592,66 гривень (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві грн 66 коп), у тому числі податок на додану вартість - 765,44 грн на місяць".

В обґрунтування своїх розрахунків Товариство посилалося на приписи частини сьомої статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" та положення Методики.

Підприємець, у свою чергу, згідно з протоколом розбіжностей пропонував викласти пункт 3 Договору в такій редакції: "Вартість доступу за цим договором (розмір щомісячної оплати) становить 3 280,24 гривень (три тисячі двісті вісімдесят грн 24 коп), у тому числі податок на додану вартість - 546,71 грн, за місяць користування".

Також Підприємець пропонував викласти додаток № 2 до Договору в такій редакції: "У відповідності до вимог пункту 5 розділу III Методики та частини сьомої статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", виходячи з розрахунку - сума максимально вигідної граничної ціни для власника (володільця) - 12,52 грн, та максимально вигідної граничної ціни для замовника, поділеної навпіл "(12,52+0)/2 = 6,26 грн)", встановлено періодичну плату за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики у розмірі 6,26 грн (шість грн 26 коп), у тому числі ПДВ - 1,04 грн за один елемент інфраструктури об`єкта електроенергетики (далі - опора) у місяць".

Параграфи 2, 3, 4, 5 та таблицю Додатку 2 до Договору Підприємець пропонував виключити, а параграф 6 вказаного додатку викласти у такій редакції: "Загальна вартість щомісячної оплати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики (у кількості 524 опор ліній електропередач 0,4 кВ) для сумісної підвіски ліній волоконно-оптичного кабелю, враховуючи пропорційний розподіл вартості періодичної плати за доступ, становить 3 280,24 гривень (три тисячі вісімдесят грн 24 коп), у тому числі податок на додану вартість - 546,71 грн за місяць".

У листі до протоколу розбіжностей Підприємець посилався на те, що частиною сьомою статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" не встановлено фіксованої плати за доступ, а зазначено, що розмір плати за доступ не може перевищувати 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати за одну опору - елемент будь-якої інфраструктури об`єкта доступу, у тому числі опору лінії електропередачі, на місяць, тому відповідна плата може коливатись від 0 до 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати.

Під час розгляду справи Підприємець також зазначав, що Товариством не доведено наявності відповідних додаткових витрат, тому здійснений Товариством розрахунок витрат не відповідає вимогам Методики.

При цьому судами встановлено, що відповідно до статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу може складатися з одноразової та/або періодичної плати. Періодична плата за доступ може встановлюватись виключно за наявності додаткових витрат власника інфраструктури об`єкта доступу на утримання елементів інфраструктури об`єкта доступу, пов`язаних з наданим доступом. Розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу встановлюється договором з доступу згідно з Методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідно до цього Закону. Розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу визначається власником інфраструктури цього об`єкта доступу згідно з Методикою, затвердженою відповідним державним органом влади згідно з цим Законом, і не може перевищувати, зокрема, за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики - 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати за одну опору - елемент будь-якої інфраструктури об`єкта доступу, у тому числі опору лінії електропередачі, на місяць. Розмір мінімальної заробітної плати визначається законом станом на 1 січня поточного року. Розмір плати за доступ має бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу. Забороняється встановлення додаткової плати за доступ, крім визначеної цим Законом, після укладення договору з доступу.

Згідно з розділом III Методики формування періодичної плати замовника за доступ до інфраструктури об`єкта електроенергетики включає визначення вартості доступу замовника до однієї одиниці (одного елемента) цієї інфраструктури, до якої (якого) застосовується коефіцієнт ускладнення робіт з експлуатації однієї одиниці (одного елемента) електроенергетичної інфраструктури у зв`язку із забезпеченням доступу до неї. Визначення вартості доступу до однієї одиниці (одного елемента) інфраструктури здійснюється для ПЛ або ПЛІ кожного класу напруги. Визначена вартість доступу до однієї одиниці (опори) застосовується при визначенні плати за доступ до конструктивних елементів ТП, РП у разі їх використання для зовнішнього розміщення технічних засобів телекомунікацій. Вартість експлуатації однієї одиниці (одного елемента) інфраструктури електроенергетики визначається на підставі нормованих обсягів робіт та витрат на ці роботи. Вартість експлуатації однієї опори ПЛ, ПЛІ визначається на підставі нормованих обсягів робіт на 1 км лінії та витрат на ці роботи як частка загальних витрат на 1 км відносно нормованої (розрахункової) кількості опор. У разі якщо власник (володілець) інфраструктури об`єкта електроенергетики відповідно до вимог чинного законодавства України не веде окремого обліку витрат на елементи інфраструктури електроенергетики, періодична плата визначається відповідно до розміру, встановленого частиною сьомою статті 17 Закону. Періодична плата за доступ може встановлюватись виключно за наявності додаткових витрат власника (володільця) інфраструктури об`єктів електроенергетики на утримання елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики, пов`язаних з наданим доступом.

Отже, плату за доступ до елементів інфраструктури об`єкта визначає власник інфраструктури згідно з Методикою.

Водночас Методикою визначено, що у разі якщо власник (володілець) інфраструктури об`єкта електроенергетики відповідно до вимог чинного законодавства України не веде окремого обліку витрат на елементи інфраструктури електроенергетики, періодична плата визначається відповідно до розміру, встановленого частиною сьомою статті 17 Закону.

Пунктом 5 розділу IV Методики передбачено, що планові витрати на експлуатацію 1 км ПЛ, ПЛІ напругою 0,4-10 кВ, наведені у додатку 2 до цієї Методики, включають прямі витрати на оплату праці, використання машин і механізмів, загальновиробничі витрати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Методики додаткові річні витрати власника (володільця) інфраструктури об`єктів електроенергетики на експлуатацію (утримання) однієї опори ПЛ, ПЛІ напругою 0,4-10 кВ, спричинені ускладненням умов виконання робіт внаслідок забезпечення доступу замовника, визначаються шляхом застосування коефіцієнта 0,05 до затверджених власником (володільцем) інфраструктури об`єктів електроенергетики витрат на експлуатацію однієї опори діючих нормативів витрат на кожний радіофідер або будь-який інший технічний засіб телекомунікацій, розташований на ПЛ, ПЛІ напругою 0,4-10 кВ.

Таким чином, додаткові витрати визначаються шляхом множення річних витрат на коефіцієнт ускладнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження наявності річних витрат на експлуатацію 1 км ПЛ 0,4кВ Товариством до матеріалів справи долучено відповідні розрахунки та відомості.

У зв`язку з тим, що Товариство не веде окремого обліку витрат на елементи інфраструктури електроенергетики, тому плата за доступ Товариством визначена відповідно до розміру встановленого частиною сьомою статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" - 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати за одну опору - елемент будь-якої інфраструктури об`єкта доступу, у тому числі опору лінії електропередачі, на місяць.

Мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2019 згідно з положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" складала 4 173,00 грн, то граничний розмір плати за одну опору лінії електропередач на місяць становить 12,52 грн, виходячи із розрахунку: 4 173,00 грн * 0,3% = 12,52 грн.

Судами встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо загальної кількості опор доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики. Таким чином, загальна вартість плати за 524 штук опор доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики, з урахуванням кількості опор, які використовуються одночасно двома і більше замовниками, складає 4 592,66 грн (у тому числі ПДВ - 765 грн 44 коп) на місяць.

Суди дійшли висновку, що Товариством визначено вартість доступу відповідно до Методики та частини сьомої статті 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", оскільки Товариством була визначена плата за доступ у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати за одну опору - елемент будь-якої інфраструктури об`єкта доступу, у тому числі опору лінії електропередачі, на місяць, тому вимоги Товариства щодо викладення пункту 3 Договору та Додатку № 2 до нього у редакції Товариства є правомірними та обґрунтованими.

Пункт 4 Договору, що був надісланий Підприємцю, було викладено Товариством у такій редакції: "Плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за поточний період здійснюється замовником з дати укладення договору за поточний місяць. У подальшому плата за доступ здійснюється замовником щомісячно до 27-го числа поточного місяця, на підставі рахунку, який надається власником (володільцем)".

У протоколі розбіжностей Товариство пропонувало викласти вказаний пункт Договору в такій редакції: "Плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за поточний період здійснюється з дати укладення договору за поточний місяць. У подальшому плата за доступ за розрахунковий місяць, який рахується з першого числа попереднього до поточного місяця по перше число поточного, здійснюється замовником щомісяця до 27-го числа поточного місяця на підставі рахунка, який надається власником (володільцем), у разі не отримання рахунку на підставі Договору".

Товариство у протоколі узгодження розбіжностей пропонувало викласти пункт 4 Договору в такій редакції: "Плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за поточний період здійснюється замовником з дати укладення договору за поточний місяць. У подальшому плата за доступ за розрахунковий місяць (з першого по останнє числа календарного місяця) здійснюється замовником щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який надається власником (володільцем). У разі неотримання рахунку, плата за доступ за розрахунковий місяць здійснюється замовником у розмірі, передбаченому пунктом 3 Договору".

Судами встановлено, що згідно з пунктом 4 договору, що є додатком № 2 до Правил, плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за поточний період здійснюється з дати укладення договору за поточний місяць. У подальшому плата за доступ здійснюється замовником до кінця поточного місяця на основі рахунка, який надається власником (володільцем).

Таким чином, редакція спірного пункту 4 Договору, яка запропонована Товариством, узгоджується з редакцією пункту 4 договору, який є додатком № 2 до Правил.

Крім того, Товариством було частково враховано позицію Підприємця щодо здійснення плати за доступ у місяці, наступному за розрахунковим, тому вказаний пункт Договору в редакції Товариства згідно з протоколом узгодження розбіжностей визнаний судами таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість та правомірність позовних вимоги у цій частині.

Що ж до пункту 29 Договору, то судами встановлено, що Товариством вказаний пункт Договору був надісланий Підприємцю в такій редакції: "Цей договір набирає чинності з 01.04.2019 та діє протягом одного року, а в частині оплати - до повного його виконання. Строк дії договору може бути продовжено у порядку, визначеному сторонами".

Тобто пункт 29 Договору викладено у редакції згідно з договором, який є додатком № 2 до Правил та фактично Товариством не запропоновано конкретного порядку продовження строку дії Договору.

У протоколі розбіжностей Підприємець пропонував викласти пункт 29 Договору в такій редакції: "Цей договір набирає чинності з 01.04.2019 та діє протягом одного року, а в частині оплати - до повного його виконання. У разі коли сторони не повідомили одна одній про розірвання договору з доступу, такий договір вважається продовженим на строк, зазначений у Договорі".

Згідно з протоколом узгодження розбіжностей Товариство пропонувало викласти пункт 29 Договору в такій узгодженій редакції: "Цей договір набирає чинності з 01.04.2019 та діє протягом одного року, а в частині оплати-до повного його виконання. Строк дії договору може бути продовжено за взаємною письмовою згодою сторін".

В обґрунтування вказаної редакції Товариство посилалось на статті 651 564 ЦК України, якими передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Однак вказані приписи передбачають порядок зміни або розірвання договору, а не його продовження.

Відповідно до пункту 32 Правил, на який посилався Підприємець, сторони зобов`язані повідомити одна одній про розірвання договору з доступу не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення строку його дії, якщо договором не передбачено інший строк. У разі коли сторони не повідомили одна одній про розірвання договору з доступу, такий договір вважається продовженим на строк, зазначений у договорі.

Таким чином, оскільки редакція пункту 29 Договору, запропонована Підприємцем, узгоджується з приписами пункту 32 Правил та за своїм змістом вказаний пункт у редакції Підприємця відповідає вимогам чинного законодавства, суди дійшли висновку про те, що пункт 29 договору необхідно викласти в редакції Підприємця.

Пункт 30 у проєкті договору, що був надісланий Товариством, було викладено в такій редакції: "Договір може бути розірваний власником (володільцем) в односторонньому порядку у разі несплати замовником вартості послуг згідно з пунктами 4 та 5 цього договору до 20 числа розрахункового місяця шляхом надсилання замовнику повідомлення про розірвання Договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання Договору. Сторони дійшли згоди, що цей договір вважатиметься розірваним з дати, що зазначена власником (володільцем) у повідомленні про дострокове розірвання Договору".

У протоколі розбіжностей Підприємець пропонував викласти вказаний пункт Договору в такій редакції: "Договір може бути розірваний власником (володільцем) в односторонньому порядку у разі виникнення простроченої понад три місяці заборгованості, яка відраховується від 27 числа останньої повної сплати замовником вартості послуг згідно з пунктами 4 та 5 цього договору шляхом надсилання замовнику повідомлення про розірвання Договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання Договору. Сторони дійшли згоди, що цей договір вважатиметься розірваним з дати, що зазначена власником (володільцем) у повідомленні про дострокове розірвання Договору".

У протоколі узгодження розбіжностей Товариство пропонувало викласти пункт 30 Договору в такій редакції: "Договір може бути розірваний власником (володільцем) в односторонньому порядку у разі несплати замовником вартості послуг згідно з пунктами 4 та 5 цього договору до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим шляхом надсилання замовнику повідомлення про розірвання Договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання Договору. Сторони дійшли згоди, що цей договір вважатиметься розірваним з дати, що зазначена власником (володільцем) у повідомленні про дострокове розірвання Договору".

Судами встановлено, що згідно з пунктом 30 договору, який є додатком № 2 до Правил, договір може бути розірваний власником (володільцем) в односторонньому порядку у разі несплати замовником вартості послуг згідно з пунктами 4 та 5 цього договору до 20 числа розрахункового місяця шляхом надсилання замовнику повідомлення про розірвання договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання договору. Сторони дійшли згоди, що цей договір вважатиметься розірваним з дати, що зазначена власником (володільцем) у повідомленні про дострокове розірвання договору.

Таким чином, запропонована Товариством редакція пункту 30 Договору у протоколі узгодження розбіжностей відповідає пункту 30 договору, який є додатком № 2 до Правил, узгоджується з пунктом 4 Договору щодо строків сплати за доступ та за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилання Підприємця на пункт 13 статті 12 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" були відхилені судами, оскільки вказана норма врегульовує підстави для відмови у видачі технічних умов з доступу, а не підстави розірвання Договору.

Таким чином, вимога Товариства про викладення пункту 30 Договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей визнана судами обґрунтованою та доведеною належними доказами.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання укладеними пунктів 3, 4, 30 Договору та Додатка № 2 у редакції Товариства, а пункту 29 Договору - у редакції Підприємця.

Що ж до посилань Позивача у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, то Касаційний господарський суд зазначає, що, проаналізувавши зміст судових рішень, слід дійти висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, оскільки судами встановлено наявність протоколу розбіжностей та протоколу узгодження розбіжностей з урахуванням типового договору, який є додатком № 2 до Правил.

Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються наведеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Падюкова Володимира Борисовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 19.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 920/410/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко