№ 920/550/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 920/550/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури (позивача) - Шапки І. М. (за посвідченням),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (головуючий - Тищенко О. В., судді Мальченко А. О., Гончаров С. А.) у справі

за позовом керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави

до: 1) Сумської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко"

про визнання незаконним та скасування рішення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2023 року керівник Окружної прокуратури міста Суми (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі - Сумська міськрада, Міськрада, орендодавець, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" (далі - ТОВ "БВКК "Федорченко", Товариство, орендар, відповідач-2) про:

1) визнання незаконним та скасування рішення Сумської міськради від 29.09.2021 № 1938-МР "Про надання в оренду ТОВ "БВКК "Федорченко" земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, площею 0,1446 га" (далі - рішення Сумської міськради від 29.09.2021, рішення № 1938-МР, оспорюване рішення);

2) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.10.2021, укладеного між Сумською міськрадою та ТОВ "БВКК "Федорченко" (далі - договір оренди від 28.10.2021, оспорюваний договір);

3) скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міськради Сумської області Куць Світлани Миколаївни (далі - Реєстратор) про державну реєстрацію права оренди ТОВ "БВКК "Федорченко" на земельну ділянку, кадастровий номер 5910136300:05:006:0220 (номер запису про інше речове право: 44778858, індексний номер: 61289930 від 02.11.2021) (далі - оспорюване рішення Реєстратора), з припиненням права оренди Товариства на земельну ділянку площею 0,1446 га, кадастровий номер 5910136300:05:006:0220 (далі - спірна земельна ділянка), посилаючись на положення статей 124 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 203 215 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що Міськрада рішенням № 1938-МР передала відповідачу-2 в оренду спірну земельну ділянку на неконкурентних засадах (не за результатами земельних торгів), що є порушенням частини 2 статті 124 ЗК України, так як спірну земельну ділянку було надано не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта. На виконання цього незаконного рішення між відповідачами було укладено договір оренди від 28.10.2021, який, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить вимогам статей 124 134 ЗК України. У зв`язку з визнанням незаконним рішення № 1938-МР та визнанням недійсним оспорюваного договору також має бути скасовано рішення Реєстратора про державну реєстрацію за Товариством права оренди на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням права оренди.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.10.2024 (суддя Резніченко О. Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що:

1) рішення Сумської міськради від 29.09.2021 на час звернення з позовом до суду уже виконано шляхом укладення 28.10.2021 договору оренди, в зв`язку з чим визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, так як вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки або відшкодування шкоди (за наявності підстав), а тому в задоволенні вимоги про визнання недійсним рішення № 1938-МР слід відмовити через неефективність обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади;

2) поданий прокурором позов не містить вимоги про повернення земельної ділянки Міськраді (орендодавцю), тоді як позовна вимога про визнання виконаного (частково виконаного) правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про витребування майна з володіння відповідача;

3) у цьому випадку визнання недійсним договору оренди від 28.10.2021 матиме негативні наслідки як для органу місцевого самоврядування, так і для орендаря, оскільки Сумська міськрада в такому випадку позбавиться можливості отримання орендної плати за користування землею, а відповідач-2 буде обмежений в праві використання спірної земельної ділянки та виконання своїх зобов`язань перед фізичними особами-інвесторами будівництва;

4) задоволення позову призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право орендаря на мирне володіння майном та порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтереси особи (відповідача-2), яка зазначає такого втручання, що є несумісним із положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції);

5) у зв`язку з відмовою в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 28.10.2021 похідна вимога про скасування оспорюваного рішення Реєстратора також не підлягає задоволенню.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 рішення Господарського суду Сумської області від 28.10.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.

5. Постанова мотивована обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що:

1) в силу приписів статті 377 ЦК України та статей 120 134 ЗК України отримання в користування на позаконкурсній основі земельної ділянки можливо виключно для обслуговування вже існуючого нерухомого майна, а не для нового будівництва багатоквартирного будинку, про що Товариство зазначило в заяві про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22.09.2020, тому рішення Сумської міськради від 29.09.2021 підлягає скасуванню як таке, що прийняте відовідачем-1 з порушенням визначеного законом порядку передачі земельної ділянки для будівництва нового багатоповерхового житлового будинку в позаконкурентний спосіб;

2) оскільки рішення № 1938-МР є незаконним і не може породжувати жодних правових наслідків, то укладений на його підставі договір оренди від 28.10.2021 підлягає визнанню недійсним;

3) оскільки виходячи зі змісту частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення суду щодо недійсності документу, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди, є підставою для внесення запису про припинення права оренди на відповідний об`єкт, то визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.10.2021 в судовому порядку, в свою чергу, є підставою для скасування оспорюваного рішення Реєстратора та для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди ТОВ "БВКК "Федорченко" на спірну земельну ділянку, що в підсумку призведе до реального захисту та відновлення порушених прав територіальної громади міста Суми;

4) вимога прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міськради від 29.09.2021 є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника та спрямована на захист інтересів держави в юридичній визначеності на майбутнє (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19), оскільки зазначене рішення наразі не вичерпало своєї дії після укладання договору оренди та державної реєстрації права оренди, а спірна земельна ділянка залишається в комунальній власності територіальної громади міста Суми.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що, придбавши у власність нерухоме майно, у відповідача-2 згідно з чинним законодавством виникли "правомірні очікування" на набуття земельної ділянки у позаконкурентний спосіб для обслуговування вже існуючих об`єктів нерухомості, а саме: склад-цегла, З-1, площею 31 м2; сарай, О, площею 132 м2; навіс-металева сітка, П, площею 37 м2; погріб-цегла, п/г, площею 11 м2; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м2; огорожа, ворота-металева cітка в металевих cтовпах, 4-8, проте набуття вказаних вище об`єктів нерухомості не створює "правомірних очікувань" на отримання спірної земельної ділянки для будівництва нового багатоквартирного будинку. Адже у заяві ТОВ "БВКК "Федорченко" про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 22.09.2020 зазначено саме чіткий намір товариства щодо відведення в оренду земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, для використання під будівництво багатоквартирного житлового будинку, що свідчить про відсутність непропорційного та необґрунтованого втручання у мирне володіння Товариства майном у виді користування спірною земельною ділянкою. При цьому принцип "правомірних очікувань" також не буде порушено стосовно інвесторів нового будівництва, позаяк правомірні очікування інвесторів не можуть спиратися на неправомірні дії забудовника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "БВКК "Федорченко" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував:

1) висновків щодо застосування положень статей 120 134 ЗК України та статті 377 ЦК України (в контексті забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), а також щодо надання в користування земельної ділянки на позаконкурентних засадах у разі розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 02.04.2024 у справі № 922/1163/23;

2) висновків щодо застосування норми статті 20 ЗК України (в контексті відповідності цільового призначення земельної ділянки Класифікації видів цільового призначення), викладених в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19;

3) висновків щодо обрання позивачем таких неефективних способів захисту свого права, як вимога про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням, та вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним без її поєднання з вимогою про застосування наслідків його недійсності, що (неефективність способу захисту) в підсумку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23;

4) висновків щодо застосування положень частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції (в контексті правомірності втручання у право мирного володіння майном і щодо дотримання принципу правомірних (легітимних) очікувань мирно володіти майном (право користування)), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Керівник Окружної прокуратури міста Суми у відзиві на касаційну скаргу зазначає про її необґрунтованість з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Міськрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "БВКК "Федорченко" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 920/550/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 10.06.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Згідно з пунктами 1.1, 1.5 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019, посвідченого за реєстровим № 4011 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбиком Т. А., ТОВ "БВКК "Федорченко" придбало в приватну власність нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, на земельній ділянці, кадастровий номер 5910136300:05:006:0082. Відчужуване нежитлове приміщення з відповідними складовими частинами знаходиться на земельній ділянці площею 0,0413 га, яка належить Сумській міськраді. Цільове призначення земельної ділянки - (11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 5910136300:05:006:0082.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.12.2019 № 191703166 убачається, що ТОВ "БВКК "Федорченко" на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 962573459101, номер запису про право власності 3448332, складовими частинами якого (об`єкта) є: : склад-цегла, З-1, площею 31 м2; сарай, О, площею 132 м2; навіс-металева сітка, П, площею 37 м2; погріб-цегла, п/г, площею 11 м2; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м2; огорожа, ворота-металева cітка в металевих cтовпах, 4-8. Адреса: м. Суми, вул. Кринична, буд. 2. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019 № 4011.

11. Рішенням Сумської міськради від 24.03.2021 № 794-МР "Про надання ТОВ "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м.Суми, вул. Кринична, 2, орієнтовною площею не більше 0,1939 га", Товариству надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі у користування на умовах оренди за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, орієнтовною площею не більше 0,1939 га, категорія, цільове та функціональне призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ-02.03); під будівництво багатоквартирного житлового будинку (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 34483323 від 15.12.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 962573459101).

Підставою прийняття зазначеного рішення є направлена до Сумської міськради заява ТОВ "БВКК "Федорченко" від 22.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, для використання під будівництво багатоквартирного житлового будинку (вид господарської діяльності: будівництво житлових будівель, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку), орієнтовною площею 0,1939 га.

12. Також у матеріалах справи міститься Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "БВКК "Федорченко" для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. Суми, вул. Кринична, 2, кадастровий номер 5910136600:05:006:0220, в якому, зокрема, містяться такі відомості:

- проєкт землеустрою, розроблений на підставі рішення Сумської міськради від 24.03.2021 № 794-МР;

- на цей час земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови - 16.00 землі запасу;

- запроєктована земельна ділянка межує, зокрема з земельною ділянкою комунальної власності Сумської міськради, кадастровий номер 5910136300:05:006:0082;

- на земельній ділянці розташоване нежитлове приміщення, що належить ТОВ "БВКК "Федорченко" на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2019 № 4011.

13. Рішенням Сумської міськради від 29.09.2021 затверджено проєкт землеустрою та надано Товариству в оренду спірну земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Криничній, 2, у м. Суми.

14. У подальшому, згідно з рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міськради Куць Світлани Миколаївни від 02.11.2021 № 61289930 було проведено державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права оренди за ТОВ "БВКК "Федорченко" на спірну земельну ділянку (номер запису про інше речове право: 44778858, індексний номер: 61289930 від 02.11.2021); підстава: договір оренди від 28.10.2021, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом від 22.05.2013 № 332999034.

Позиція Верховного Суду

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

16. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) в силу положень статті 377 ЦК України та статей 120 134 ЗК України отримання в користування на позаконкурсній основі земельної ділянки можливо виключно для обслуговування вже існуючого нерухомого майна, а не для нового будівництва багатоквартирного будинку, про що Товариство зазначило в заяві про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22.09.2020, тому рішення Сумської міськради від 29.09.2021 підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті Міськрада порушила визначений законом порядок передачі земельної ділянки для будівництва нового багатоповерхового житлового будинку в позаконкурентний спосіб;

2) незаконне рішення № 1938-МР не може породжувати жодних правових наслідків, тому укладений на його підставі договір оренди від 28.10.2021 підлягає визнанню недійсним;

3) вимога прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міськради від 29.09.2021 є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника та спрямована на захист інтересів держави в юридичній визначеності на майбутнє (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19), оскільки зазначене рішення наразі не вичерпало своєї дії після укладання договору оренди та державної реєстрації права оренди, а спірна земельна ділянка залишається в комунальній власності територіальної громади міста Суми.

17. Колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог і водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом висновків щодо обрання позивачем таких неефективних способів захисту права місцевої територіальної громади, як вимога про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням, та вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним без її поєднання з вимогою про застосування наслідків його недійсності, що (неефективність способу захисту) в підсумку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, з огляду на таке.

18. Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Щодо неефективності такого способу захисту права місцевої територіальної громади, як визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням

20. Як правильно зазначає скаржник, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Схожі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143) та, як чітко вбачається зі змісту рішення Господарського суду Сумської області від 28.10.2024, помилково скасованого апеляційним судом, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при вирішенні цього господарського спору.

Відтак, обґрунтованими є доводи скаржника в частині неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

21. Проте колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на нерелевантні висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, оскільки в постановах у справах № 911/3681/17 (пункт 39) і № 922/614/19 (пункт 52) Велика Палата Верховного Суду сформулювала інший за змістом правовий висновок, суть якого полягає в тому, що визнання недійсним (незаконним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування чи наказу органу Держгеокадастру не є ефективним способом захисту позивача не з причин їх реалізації, а саме з тих підстав, що задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння земельною ділянкою, оскільки така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. Крім того, в справі № 922/614/19 вирішувалося передусім питання щодо належності до юрисдикції господарських судів спору про передачу в оренду земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення фізичній особі саме для ведення фермерського господарства.

У свою чергу, в пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що відкриті торги (аукціон) є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

Тобто в зазначеній постанові, виходячи із особливостей предмета спору, взагалі не міститься висновку Верховного Суду про неефективність такого способу захисту права місцевої територіальної громади, як визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням.

22. Отже, з огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Сумської міськради від 29.09.2021 вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 28.10.2021 між відповідачами договору оренди спірної земельної ділянки, визнання незаконним і скасування зазначеного рішення не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки або відшкодування шкоди (за наявності підстав) (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

При цьому висновок апеляційного суду про те, що зазначене рішення Міськради наразі не вичерпало своєї дії після укладання договору оренди та державної реєстрації права оренди, а спірна земельна ділянка залишається в комунальній власності територіальної громади міста Суми, не відповідає зазначеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

23. За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення № 1938-МР суд першої інстанції правильно відмовив із мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади міста Суми як власника спірної земельної ділянки.

24. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

25. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

26. Колегія суддів наголошує на тому, що в постановах від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143) наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні неефективності такого способу захисту права місцевої територіальної громади, як визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення договору оренди.

У зв`язку з цим суд касаційної інстанції відхиляє помилкові посилання апеляційного суду на обґрунтування свого висновку щодо вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міськради від 29.09.2021 як ефективного способу захисту правомірного інтересу власника, спрямованого на захист інтересів держави в юридичній визначеності на майбутнє, на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).

Крім того, нерелевантність застосування до спірних правовідносин у цій справі висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 зумовлена тим, що суди попередніх інстанцій в зазначеній справі встановили відсутність укладення договору оренди земельної ділянки, чим власне і пояснюється ефективність визнання незаконним та скасування рішення Київради від 05.07.2018 № 1136/5200 про передачу земельної ділянки в оренду, яке (рішення) не вичерпало своєї дії виконанням.

Щодо неефективності такого способу захисту права місцевої територіальної громади, як вимога прокурора про визнання виконаного/частково виконаного правочину оренди землі недійсним без її поєднання з вимогою про застосування наслідків його недійсності

27. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

28. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

29. Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

30. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

31. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічний висновок сформульовано в пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

32. Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

33. Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

34. Зважаючи на встановлені судом першої інстанції та не спростовані апеляційним судом обставини часткового виконання договору оренди від 28.10.2021, яке (часткове виконання) полягає у передачі спірної земельної ділянки орендарю та сплаті ним орендної плати, колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу рішення висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади (з огляду на заявлення вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення спірної земельної ділянки орендодавцю) цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, яку (правову позицію) на підставі частини 4 статті 236 ГПК України фактично врахував місцевий господарський суд при вирішенні цього господарського спору, хоча й без прямого посилання на зазначені постанови Верховного Суду.

Відтак, обґрунтованими є доводи скаржника в частині неврахування апеляційним судом релевантних правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23.

35. Верховний Суд вважає, що на порушення положень статей 86 236 269 282 ГПК України оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування на спростування висновку місцевого господарського суду про те, що ефективним способом захисту порушеного інтересу територіальної громади на продаж права оренди спірної земельної ділянки на земельних торгах є подання позову про визнання недійсним договору оренди від 28.10.2021 та застосування наслідків його недійсності шляхом повернення спірної земельної ділянки орендодавцю, тоді як наявне неподання прокурором таких вимог одночасно зумовлює відмову в задоволенні позову в цій справі в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади.

Адже за відсутності пред`явлення прокурором у межах цього позову вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, суд першої інстанції в підсумку дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні такого позову в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту права територіальної громади.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з тих мотивів, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів територіальної громади без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

36. Верховний Суд зауважує, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).

Крім того, наявна відмова у визнанні недійсним договору оренди, який слугував підставою для прийняття Реєстратором оспорюваного рішення про державну реєстрацію права оренди Товариства на спірну земельну ділянку, зумовлює обґрунтованість відмови суду першої інстанції в задоволенні похідної вимоги про скасування оспорюваного рішення Реєстратора.

37. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає можливість передчасного задоволення апеляційним судом позову в зв`язку з його обґрунтованістю.

38. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору від 26.12.2018 як оспорюваного правочину, зокрема, надання правової оцінки доводам скаржника в частині законності набуття Товариством права користування земельною ділянкою комунальної власності в порядку, передбаченому статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України тощо (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18) та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43)).

39. У зв`язку з викладеним колегія суддів також відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника щодо неврахування апеляційним судом: 1) висновків щодо застосування положень статей 120 134 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 02.04.2024 у справі № 922/1163/23; 2) висновків щодо застосування норми статті 20 ЗК України (в контексті відповідності цільового призначення земельної ділянки Класифікації видів цільового призначення), викладених в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19; 3) висновків щодо застосування положень частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції (в контексті правомірності втручання у право мирного володіння майном і щодо дотримання принципу правомірних (легітимних) очікувань мирно володіти майном (право користування)), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

За таких обставин, колегія суддів, керуючись принципом процесуальної економії, наразі не вирішує питання про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 20 120 134 ЗК України, статті 377 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, адже у позові суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову з інших самостійних і цілком достатніх підстав.

40. Таким чином, ураховуючи релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника в тій частині, що на порушення положень статей 86 236 269 282 ГПК України суд апеляційної інстанції не спростував правильний висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту права територіальної громади.

41. Отже, скаржник належним чином частково (в частині обрання прокурором неефективного способу захисту права територіальної громади) обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, від 14.05.2024 у справі № 916/1213/23, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

42. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову - залишити в силі.

43. З наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи керівника Окружної прокуратури міста Суми, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий господарський суд, на відміну від апеляційного суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади міста Суми.

46. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. Зважаючи на те, що висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову не відповідають положенням статей 86 236 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, то наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду - залишити в силі.

Розподіл судових витрат

48. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню шляхом скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено в задоволенні трьох позовних вимог немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат у виді судового збору в загальній сумі 12 883,20 грн (2684х3х2х0,8)), сплаченій відповідачем-2 за подання касаційної скарги, шляхом покладання на Сумську обласну прокуратуру (самостійного позивача) обов`язку з відшкодування витрат скаржника в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 920/550/23 скасувати.

Рішення Господарського суду Сумської області від 28.10.2024 у справі № 920/550/23 залишити в силі.

Стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" 12 883 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду Сумської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай