ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 920/842/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Малєєва О. М.

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суминафтосервіс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кайсан Мастер",

про припинення права власності на земельну ділянку та про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2019 року Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суминафтосервіс" (далі - ТОВ "Суминафтосервіс") про припинення права власності відповідача на земельну ділянку, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, площею 0,0544 га, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А, та визнання за АТ "КБ "ПриватБанк" права власності на зазначену земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статті 120 140 143 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та статті 6, 18 Закону України "Про іпотеку" обґрунтовані тим, що 12.08.2016 між АТ "КБ "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кайсан Мастер" (далі - ТОВ "Кайсан Мастер") було укладено договір іпотеки, в забезпечення виконання якого іпотекодавець надав в іпотеку належне йому нерухоме майно - будівлю АЗС М100 площею 18,1 м2, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А.

Позивач зазначав, що на підставі договору іпотеки від 12.08.2016 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.08.2016 (індексний номер 31036151), прийнятого приватним нотаріусом, АТ "КБ "ПриватБанк" набув право власності на нерухоме майно - будівлю АЗС М100 площею 18,1 м2, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А.

Однак позивачеві стало відомо, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно, належить на праві власності ТОВ "Суминафтосервіс". При цьому дата набуття та реєстрації за відповідачем земельної ділянки невідома, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно право власності не зареєстровано.

Проте АТ "КБ "Приватбанк" акцентувало увагу на тому, що відповідно до положень законодавства, а саме статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, а також з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі № 6-253цс16, у зв`язку з переходом до позивача права власності на нерухоме майно, до АТ "КБ "ПриватБанк" перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Суминафтосервіс" просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на положення статей 328 334 377 Цивільного кодексу України та статтю 120 Земельного кодексу України, зазначаючи, що згідно з актом приймання-передачі від 30.07.2016 відповідач передав ТОВ "Кайсан Мастер" земельну ділянку площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, однак зазначена земельна ділянка не була предметом іпотеки згідно з умовами договору іпотеки від 12.08.2016, укладеному між позивачем та ТОВ "Кайсан Мастер".

1.4. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.10.2019, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Кайсан Мастер".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.01.2020 позовні вимоги задоволено повністю, припинено право власності ТОВ "Суминафтосервіс" на земельну ділянку площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, 36-А, визнано за АТ "КБ "ПриватБанк" право власності на зазначену земельну ділянку.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з переходом до позивача права власності на предмет іпотеки - об`єкт нерухомості, згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України до позивача перейшло належне попередньому власнику нерухомості (відповідачу) право власності на земельну ділянку, вказану в договорі іпотеки, на якій розташована відповідна нерухомість. Оскільки позивач внаслідок звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором набув у власність та зареєстрував своє на нерухомості, то позивач набув право на земельну ділянку під нерухомістю, яке було у попереднього власника нерухомості, тобто право власності.

Суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем докази на спростування приналежності земельної ділянки на праві власності відповідачеві, а саме акт прийому-передачі від 30.07.2016, зазначивши, що цей акт свідчить лише про намір відповідача здійснити майновий внесок до статутного капіталу ТОВ "Кайсан Мастер" шляхом передачі, зокрема земельної ділянки площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, розташованої на території Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області.

У той же час інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки не містять відомостей стосовно переходу права власності на земельну ділянку до ТОВ "Кайсан Мастер".

Натомість згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.08.2019 та відомостями із сайту Держаного земельного кадастру убачається, що єдиним власником земельної ділянки площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, є ТОВ "Суминафтосервіс", яке є належним відповідачем у справі.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 рішення Господарського суду Сумської області від 08.01.2020 скасоване, прийнято нове рішення - про відмову АТ "КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.

2.4. Суд апеляційної інстанції установив, що єдиним власником земельної ділянки площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, є ТОВ "Суминафтосервіс", яке набуло прав власності на земельну ділянку в 2010 році, тобто до укладення між АТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Кайсан Мастер" договору іпотеки від 12.08.2016, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно - будівля АЗС. ТОВ "Суминафтосервіс" не є стороною договору іпотеки, спірну земельну ділянку в іпотеку не передавало, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на вказану земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись, у тому числі, на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі № 6-253цс16, виходив з того, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Проте доказів переходу до ТОВ "Кайсан Мастер" прав на земельну ділянку матеріали справи не містять.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021, АТ "КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 08.01.2020, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України та ухвалення рішення без урахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові віл 13.04.2016 у справі № 6-253цс16.

Скаржник зазначає, що з моменту переходу права власності до ТОВ "Кайсан Мастер" на нерухоме майно, до нього перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061. Після звернення стягнення на нерухоме майно на підставі договору іпотеки до АТ "КБ "ПриватБанк" повинно перейти право власності на цю земельну ділянку.

Проте вимоги АТ "КБ "ПриватБанк" не можуть бути заявлені до ТОВ "Кайсан Мастер", оскільки за ним земельна ділянка не була зареєстрована у встановленому законом порядку під час переходу прав на нерухомість, а згідно з інформацією з Державного земельного кадастру власником землі зазначено ТОВ "Суминафтосервіс", до якого пред`явлено позовні вимоги на підставі статті 6 Закону України "Про іпотеку", статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Скаржник також вважає, що відповідач пропустив строк на подання доказів у справі, а саме акта приймання-передачі земельної ділянки від 30.07.2016, оскільки такі докази відповідач повинен був подати разом із відзивом на позовну заяву, який так і не подав, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не повною мірою дослідив надані сторонами докази.

3.2. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 12.08.2016 між ТОВ "Кайсан Мастер" (іпотекодавець) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (після перейменування - АТ "КБ "ПриватБанк", іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, за умовами пункту 1 якого предметом договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Карінда" (позичальник) перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавця.

Відповідно до пункту 7 договору іпотеки у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, що вказано у пункті 2 цього договору, та іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, невідокремлене від нерухомого майна, приналежне майно та інше майно. Перелік/опис предмета іпотеки зазначено в додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності.

Згідно з пунктом 8 договору іпотеки предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, опис якої наведено в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 3 додатку № 1 до договору іпотеки предметом іпотеки є: будівля АЗС - МІ00 площею 18,1 м2, що розташована за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А , яка складається з: дерев`яної будівлі АЗС М-100 1, А загальною площею 18,1 м2. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі протоколу від 30.07.2016 № 02/16, виданого ТОВ "Кайсан Мастер" та акта приймання-передачі нерухомого майна від 30.07.2016, укладеного між ТОВ "Суминафтосервіс" та ТОВ "Кайсан Мастер". Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.08.2016, номер запису про право власності 15796130, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 994014459215, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на дату укладання цього договору.

У додатку № 1 до договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, право користування якою належить іпотекодавцю на підставі частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України. Після документального оформлення права користування земельною ділянкою у встановленому законодавством України порядку, іпотекодавець зобов`язується надати іпотекодержателю належним чином засвідчені копії договору оренди землі та документів, що підтверджують реєстрацію права користування земельною ділянкою за іпотекодавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору іпотеки та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31036151 від 22.08.2016, прийнятого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М., АТ "КБ "Приватбанк" набув право власності на будівлю АЗС М-100 1, А загальною площею 18,1 м2, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А.

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога АТ "КБ "ПриватБанк" про припинення права власності ТОВ "Суминафтосервіс" на земельну ділянку, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, площею 0,0544 га, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А та визнання за АТ "КБ "ПриватБанк" права власності на зазначену земельну ділянку на підставі статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" з огляду на набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці.

4.6. Суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до АТ "КБ "ПриватБанк" в силу статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України перейшло право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, площею 0,0544 га, внаслідок чого АТ "КБ "ПриватБанк" має право на оформлення цього права у встановленому законом порядку, а також на реєстрацію цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на наявні в матеріалах справи копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2010, згідно з яким ТОВ "Суминафтосервіс" придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніон Трейд" у власність земельну ділянку площею 0,0544 га, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, про що здійснено запис в Державному акті про право власності на землю від 25.11.2002 серії СМ № 039323, та відсутність доказів про реєстрацію права ТОВ "Кайсан Мастер" на земельну ділянку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову АТ "КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Суминафтосервіс", який є єдиним власником земельної ділянки та не є стороною договору іпотеки, спірну земельну ділянку в іпотеку не передавав, як і не передавав право власності на земельну ділянку третій особі.

4.7. Статтею 120 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог (у редакції, чинній на час подання позову до суду - серпень 2019 року), визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, відповідно до частини 1 якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, на яку також посилається позивач (у редакції, чинній на час звернення до суду, - серпень 2019 року) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

4.8. У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, на яку посилався як суд апеляційної інстанції, так і скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

У пунктах 92- 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) зазначено таке: "92. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

93. Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

94. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти".

4.9. Ураховуючи наведені норми законодавства та правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з посиланням на відсутність доказів про реєстрацію права ТОВ "Кайсан Мастер" на земельну ділянку, оскільки єдиним власником земельної ділянки є ТОВ "Суминафтосервіс", який не є стороною договору іпотеки, спірну земельну ділянку в іпотеку не передавав.

4.10. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що діяльність Верховного Суду серед іншого полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України і статей 15 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував на тому, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18, яку оприлюднено після подання касаційної скарги у цій справі, та висновки, викладені у пункті 47 якої необхідно врахувати під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

4.11. У пунктах 9.33-9.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено таке:

"9.33. За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

9.34. Вказана норма визначає сукупно дві умови, за одночасної наявності яких власник має право витребувати своє майно від іншої особи, а саме: правову - незаконність, відсутність відповідної підстави та фактичну, що виявляється у заволодінні майном іншою особою.

9.35. Велика Палата Верховного Суду враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, про неврахування якого зазначає Скаржник-2 (пункт 5.3), що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

9.36. У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на неврахування судами висновків у якій посилається Скаржник-1 (пункт 4.5), Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

9.37. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна".

У пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8 цс 21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

4.12. Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 920/842/19, якою скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ "КБ "ПриватБанк" про припинення права власності ТОВ "Суминафтосервіс" на земельну ділянку, кадастровий номер 5921581100:02:002:0061, площею 0,0544 га, розташовану за адресою: Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Миру, буд. 36-А, та визнання за АТ "КБ "ПриватБанк" права власності на зазначену земельну ділянку, слід залишити без змін з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції, у зв`язку із обранням позивачем способу неефективного захисту, який не призведе до поновлення його прав.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову АТ "КБ "ПриватБанк", а суд касаційної інстанції під час здійснення касаційного провадження дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту прав, що не сприятиме їх відновленню, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи колегія суддів вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування постанови немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 920/842/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак