ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 920/948/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився
відповідача - не з`явився
третьої особи - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 (у складі колегії суддів: Євсіков О.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Корсак В.А.)
та рішення Господарського суду Сумської області від 16.02.2022 (суддя Котельницька В.Л.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації
про визнання недійсною додаткової угоди,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Фізична особа-підприємець Пащетник Віктор Іванович (далі - Позивач, ФОП Пащетник В.І.) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - Відповідач, Фонд) про визнання недійсною односторонньої додаткової угоди Відповідача про розірвання укладеного з ФОП Пащетником В.І. договору оренди державного майна № 1988 від 13.09.2013, викладену у формі листа № 18-212-01567 від 23.07.2021 "Про відмову від договору оренди від 13.09.2013 № 1988".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначена додаткова угода суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки остання Позивачем не підписана і нотаріально не посвідчена.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у справі № 920/948/21, відмовлено у задоволенні позову з підстав його недоведеності та необґрунтованості.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушення з боку Відповідача як норм чинного права в сфері орендних правовідносин, так і умов спірного договору.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ФОП Пащетник В.І. просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.
3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 (щодо застосування статті 782 Цивільного кодексу України), від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) (щодо призначення судової експертизи), у постанові Вищого господарського суду України від 20.07.2006 у справі № 16/725 та постанові Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна";
3.3. Також скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.4. Фонд у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 13.09.2013 між ФОП Пащетник В.І. (орендар) та Фондом (орендодавець) укладений договір оренди державного майна № 1988 (далі - договір), відповідано до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно.
4.2. Відповідно до пункту 8.4 договору у разі, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом 3-х місяців підряд, то відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України договір буде припинено з моменту одержання орендарем повідомлення про відмову від договору.
4.3. Чинність договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; у разі смерті орендаря (пункт 10.6 договору).
4.4. У разі відмови орендодавця від договору оренди, що передбачено пунктом 8.4 цього договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору (п. 10.7 договору).
4.5. До вищезазначеного договору неодноразово вносились зміни, зокрема, щодо балансоутримувача, вартості майна, розрахунку орендної плати та строку дії договору.
4.6. 07.06.2021 ФОП Пащетник В.І. звернувся до Відповідача з листом, в якому просив продовжити дію договору строком на п`ять років або на інший термін.
4.7. 23.06.2021 Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації направив Позивачу претензію від 22.06.2021 № 01-25/779 (отримана адресатом 24.06.2021), у якій повідомив, що станом на 22.06.2021 в порушення умов договорів оренди (в т.ч. №1988 від 13.09.2013) ФОП Пащетник В.І. не сплатив балансоутримувачу орендну плату. Станом на 22.06.2021 заборгованість за вказаним договором оренди складає 6 470,33 грн, пеня за несвоєчасну сплату орендної плати - 1 608,75 грн, компенсація витрат зі сплати земельного податку - 12 019,85 грн, пеня за несвоєчасну сплату компенсації витрат зі сплати земельного податку - 335,87 грн.
4.8. 29.06.2021 Сумська обласна державна адміністрація листом № 01-45/7931 повідомила Фонд про те, що не надає згоди на продовження дії договору оренди від 13.09.2021 № 1988 у зв`язку з необхідністю використання майна для державних потреб.
4.9. 30.06.2021 Фонд на підставі звернення орендаря направив на адресу балансоутримувача (Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації) лист № 02-212-01339 "Про продовження дії договору оренди державного майна".
4.10. 02.07.2021 Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (балансоутримувач) листом № 01-25/822 повідомив, що Сумська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений управляти державним майном, не надала згоди на продовження дії договору оренди № 1988 у зв`язку з необхідністю використання майна для державних (власних) потреб (лист від 29.06.2021 № 01-45/7931) та повідомив, що орендар (ФОП Пащетник В.І.) не вносить орендну плату балансоутримувачу більше п`яти місяців підряд (з розрахунку 1 153,84 грн за місяць); за даними бухгалтерського обліку станом на 22.06.2021 заборгованість з орендної плати склала 6 470,33 грн, яка станом на дату цього листа не погашена. Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, керуючись статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", просив Фонд прийняти рішення про відмову у продовженні договору оренди від 13.09.2013 № 1988.
4.11. 06.07.2021 Сумська обласна державна адміністрація листом № 01-45/8253 повідомила Фонд, що за даними бухгалтерського обліку балансоутримувача орендар ФОП Пащетник В.І. несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує балансоутримувачу орендну плату вже більше року - з лютого місяця 2020 року по сьогоднішній день. Орендар не вносить орендну плату балансоутримувачу більше п`яти місяців підряд; станом на 22.06.2021 заборгованість з орендної плати склала 6 470,33 грн. Сумська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений управляти державним майном, звернулась до Фонду як орендодавця з проханням розірвати договір оренди від 13.09.2013 №1988 (зі змінами), укладений з орендарем ФОП Пащетником В.І., та зобов`язати останнього повернути майно балансоутримувачу.
4.12. 19.07.2021 Фонд листом № 18-212-01523 "Про припинення договору оренди державного майна" повідомив ФОП Пащетника В.І. та балансоутримувача про припинення 10.09.2021 договору оренди від 13.09.2013 № 1988 на підставі частини першої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 10.6. договору у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено. У вказаному листі Фонд вказав, що Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації листом від 02.07.2021 № 01-25/822 повідомив орендодавця, що Сумська обласна державна адміністрація як орган, уповноважений управляти державним майном, не надала згоди на продовження дії вищевказаного договору.
4.13. Фонд 23.07.2021 листом № 18-212-01567 "Про відмову від договору оренди від 13.09.2013 № 1988" повідомив ФОП Пащетника В.І. та балансоутримувача, що користуючись правом застосування положень статті 782 Цивільного кодексу України, як орендодавець державного майна за договором оренди від 13.09.2013 №1988, укладеним з ФОП Пащетником В.І., на будівлю-навіс (літ. "О") загальною площею 332,1 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, що обліковується на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, у зв`язку із невиконанням орендарем зобов`язань, передбачених пунктами 3.6 та 5.3 даного договору, частини п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 285 та частини першої статті 286 Господарського кодексу України щодо обов`язкової своєчасної сплати орендної плати повідомляє про відмову від договору оренди від 17.06.2014 № 2081. При цьому зауважив, що згідно з частиною другою статті 872 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
4.14. Довідка від 17.09.2021 № 01-25/1123 про наявність заборгованості, надана Департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, свідчить про наявність кредиторської заборгованості зі сплати орендної плати ФОП Пащетника В.І. станом на 16.09.2021; термін заборгованості складає більше семи місяців (сума заборгованості 9 004,36 грн, пеня 1 750,19 грн, всього - 10 754,55 грн).
4.15. Не погоджуючись з діями Відповідача, ФОП Пащетник В.І. звернувся до суду з даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
5.3. Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
5.4. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
5.5. Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
5.6. Наведеною нормою Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
5.7. Визначена статтею 782 цього Кодексу можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.
5.8. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.
5.9. У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.
5.10. Суди попередніх інстанцій, урахувавши вищенаведені положення законодавства та дослідивши обставини і зібрані у справі докази, установили, що Позивач допустив прострочення внесення орендної плати за користування майном більше ніж три місяці і договір достроково припинив свою дію у зв`язку з відмовою наймодавця (лист Фонду від 23.07.2021 № 18-212-01567), що передбачено статтею 782 Цивільного кодексу України.
5.11. Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
5.12. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.13. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
5.14. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.15. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3 15 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
5.16. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
5.17. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
5.18. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.
5.19. Зі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи убачається, що воля орендодавця на дострокове розірвання договору була ясно та чітко сформована і така воля відповідала умовам договору.
5.20. При цьому, апеляційною інстанцією враховано правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, відповідно до якої одностороння відмова від договору оренди, право наймодавця на яку передбачено статтею 782 Цивільного кодексу України, не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, оскільки це не передбачено положеннями цієї статті.
5.21. За наведених обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною спірної односторонньої додаткової угоди.
5.22. Доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції.
5.23. Крім того, Суд вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, висловлену у постанові Вищого господарського суду України та постанові пленуму Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
5.24. Щодо тверджень скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 99 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої вказаної норми суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
5.25. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").
5.26. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.
5.27. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
5.28. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).
5.29. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
5.30. Відповідно до частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
5.31. Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
5.32. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
5.33. Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
5.34. При цьому, самим скаржником зазначається, що судом розглянуте його клопотання про призначення експертизи. Отже, ураховуючи статус особи, яка заявляла клопотання (Позивач), принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, Верховний Суд доходить висновку, що скаржник аргументовано не довів в чому саме полягає необґрунтованість відхилення клопотання щодо призначення експертизи. Крім того, незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що судом допущено у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення.
5.35. Інші доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.
5.36. Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.37. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
5.38. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).
6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 та рішення Господарського суду Сумської області від 16.02.2022 у справі № 920/948/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий