№ 922/1010/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1010/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року (головуючий - Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.) і рішення Господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2021 року (суддя Смірнова О.В.) у справі

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

про стягнення заборгованості.

(у судовому засіданні взяв участь представник Третьої особи - Котовський В.М.)

ІСТОРІЯ СПОРУ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі "Позивач", ДП "МА "Бориспіль") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку" (далі "Відповідач", ТОВ "Концепція відпочинку") 1 595 508, 23 грн основного боргу, 111 622, 65 грн пені, 26 141, 26 грн - 3 % річних та 82 675, 71 грн інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги були мотивовані обставинами невиконання Відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендної плати (з березня 2020 року по квітень 2021 року) за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, у задоволенні позову було відмовлено.

4. Судові рішення аргументовані тим, що Відповідач в силу приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України звільняється від сплати орендної плати у спірному періоді, позаяк у цей період з незалежних від нього причин (введення Урядом карантину на території Україні, забороною використання орендованого майна самим Позивачем) він взагалі не міг користуватися та не користувався орендованим майном.

Касаційна скарга

5. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати, а дану справу направити на новий розгляд (за належною територіальною підсудністю) до Господарського суду Київської області.

Узагальнені доводи касаційної скарги

6. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з неправильним застосовуванням приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, а висновок Верховного Суду щодо правильного застосовування цієї норми у подібних правовідносинам, зокрема, у звязку із запровадженням постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом CARS-CoV-2" на усій території України карантину відсутній.

6.1. Обґрунтовуючи вказане, Позивач наголошує, що питання щодо звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати під час дії карантину було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" в додатку 1 до якої було чітко визначено перелік суб`єктів, що звільняються від сплати орендної плати, однак Відповідач до них не належить, а тому і не міг бути звільнений від орендної плати з цієї підстави.

6.2. В свою чергу умовою для застосовування приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Тобто, наймач повинен був довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалось або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Водночас у правовідносинах цієї справи обставини об`єктивної неможливості використання Відповідачем орендованого майна у спірний період були відсутні і орендарем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заборони на здійснення ним господарської діяльності та використання орендованого приміщення згідно його цільового призначення, а саме для розміщення зони відпочинку пасажирів без права розміщення торгівельних об`єктів та закладів харчування. Більше того, з 22.05.2020 було дозволено діяльність готелів, що свідчить про те, що Відповідач не був позбавлений можливості користування орендованим державним майном та здійснювати господарську діяльність. Запровадження ж Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину само по собі не свідчить про принципову неможливість використання ТОВ "Концепція відпочинку" орендованого майна, а тому висновки судів, які спираються саме на такі заходи є помилковими.

7. Скаржник також вказує, що рішення судів у даній справі прийняті з порушенням правил територіальної юрисдикції, позаяк за правилами виключної підсудності (спір, що виник з приводу нерухомого майна) її розгляд належало здійснити Господарському суду Київської, а не Харківської області. В цій частині також акцентує на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який було викладено у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 і відповідно до якого спір про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладено щодо користування нерухомим майном є спором, що виник з приводу такого майна, а тому на нього поширюються норми частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України (виключна підсудність справ).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи в контексті фактичних обставин спору

8. 21.05.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та ТОВ "Концепція відпочинку" (орендар) уклали договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна № 2256 (далі - Договір оренди) відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення № 278, № 69 на 2-му поверсі будівлі пасажирського терміналу "D" (інв. № 47578), загальною площею 190,0 кв.м, (далі - майно), що розміщене за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, та перебуває на балансі ДП "МА "Бориспіль" (балансоутримувач).

8.1. Умовами вказаного Договору оренди також передбачено, що

- нерухоме майно належить ДП "МА "Бориспіль" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 33768597, виданого Реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 17.02.2015, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 2698099, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 170023532208 (п. 1.1 Договору оренди);

- майно передається в оренду з метою розміщення зони відпочинку пасажирів без права розміщення торгівельних об`єктів та закладів харчування (п. 1.2 Договору оренди);

- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, визначений у Договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання акта приймання-передавання майна (п. 2.1 Договору оренди);

- орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 208 030, 00 грн (п.п. 3.1, 3.3 Договору оренди);

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який сплачується платіж (п. 3.6 Договору оренди);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п. 3.7 Договору оренди);

- обов`язок орендаря своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 5.3 Договору оренди);

- договір укладений строком на 10 років, що діє з 21.05.2019 по 20.05.2029 включно (п. 10.1 Договору оренди).

9. Наказом Фонду державного майна України від 05.08.2019 № 786 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке є правонаступником майна, прав та обов`язків, у тому числі, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області. Таким чином, орендодавцем за Договором оренди стало Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

10. На виконання умов Договору оренди балансоутримувач (за березень 2020 року - квітень 2021 року) виставив орендарю рахунки за користування індивідуально визначеним (нерухомим) майном, а саме: №№ 76/465 від 31.03.2020 на суму 263 662, 75 грн; 76/834 від 30.04.2020 на суму 265 772, 06 грн; 76/1035 від 31.05.2020 на суму 266 569, 38 грн; 76/1248 від 30.06.2020 на суму 267102, 52 грн; 76/1447 від 31.07.2020 на суму 265 499, 90 грн; 76/1634 від 31.08.2020 на суму 264 968, 90 грн; 76/1870 від 30.09.2020 на суму 266 293, 74 грн; 76/2065 від 31.10.2020 на суму 268 956, 68 грн; 76/2259 від 30.11.2020; 76/2465 від 31.12.2020 на суму 274 905, 19 грн; 76/397 від 31.01.2021 на суму 278 478, 96 грн; 76/651 від 28.02.2021 на суму 281 263, 75 грн; 76/921 від 31.03.2021 на суму 286 045, 24 грн; 76/1141 від 30.04.2021 на суму 288 047, 56 грн; та акти приймання - здачі виконаних послуг: від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.06.2020, від 31.07.2020, від 31.08.2020, від 30.09.2020, від 31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021 та від 30.04.2021.

11. Посилаючись на те, що вищевказані рахунки фактури та акти приймання - здачі були отримані Відповідачем, однак після їх отримання останній не надав вмотивованої відмови від підписання та не здійснив відповідної плати за користування орендованим нерухомим майном, Позивач звернувся до суду із позовом у даній справі.

12. В свою чергу Відповідач проти задоволення позову заперечував і вказував, що у період карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями, він не міг користуватися та не користувався орендованим майном, що свідчить про наявність підстав для його звільнення від сплати орендної плати у спірний період в силу положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

13. З оскаржуваних рішень убачається, що застосовуючи вказане положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України суди виходили з того, що підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.

При цьому суди врахували, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

13.1. В свою чергу, екстраполюючі вказані висновки на встановлені обставини цього спору, а саме на те, що рішеннями уповноважених державних органів у спірний період було введено імперативну заборону на здійснення Відповідачем діяльності з використанням орендованого ним майна, а також те, що сам Позивач повідомив Відповідача, що з 18.03.2020 він припинив функціонування терміналу "D" в якому розміщено орендоване майно, врахувавши відсутність доказів використання чи навіть можливості використання орендарем таким майном, суди вирішили, що у даному випадку наявні підстави для застосування приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та відповідно для звільнення ТОВ "Концепція відпочинку" від обов`язку сплачувати орендну плату у заявлений період.

14. Як вже зазначалося вище, у касаційній скарзі Позивач стверджує про те, що положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України судами були застосовані неправильно і висновок Верховного Суду щодо їх правильного застосування у подібних правовідносинах (в період дії карантинних обмежень) наразі відсутній.

14.1. В той же час, при здійсненні касаційного провадження із вказаних підстав, колегією суддів Верховного Суду з`ясовано, що питання застосування приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України саме в період дії введеного Урядом карантину вже розглядалося та було вирішено судом касаційної інстанції у постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20. При цьому, колегія суддів окремо відмічає, що ДП "МА "Бориспіль" було учасником справи (позивачем) № 911/3067/20, а тому об`єктивно не могло не знати про такі обставини.

14.2. Так, у справі № 911/3067/20 виник спір між ДП "МА "Бориспіль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе Бар Плюс" і який аналогічно спору у справі № 922/1010/21 стосувався стягнення заборгованості за договором оренди державного майна, яка виникла в період дії, введеного Урядом карантину.

14.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 911/3067/20, Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 із спірного питання вказав таке:

"Згідно з частинами 4, 6 статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Законом від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".

Законом України від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 та діяв до 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 ГК України, частин 4 та 6 статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

У частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

За змістом пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції, чинній до 16.07.2020) такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати".

15. Аналіз наведеного у пунктах 13. - 14.3. цієї Постанови дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 922/1010/21 правозастосування такому висновку повністю відповідає. Різний результат вирішення спорів у справах № 922/1010/21 і № 911/3067/20 пов`язаний виключно із оціненою судами доказовою базою та фактичними обставинами спорів, що пов`язані з можливістю / неможливістю користування відповідачами орендованим майном, однак відмінностей саме у правозастосуванні не вбачається.

15.1. Положеннями пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

15.2. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

15.3. За викладеного, оскільки судом з`ясовано наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та відповідність здійсненого судами застосування такому висновку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстав для подальшого розгляду касаційної скарги Позивача у цій частині немає, а тому керуючись наведеними приписами пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "МА "Бориспіль" в частині підстави касаційного оскарження, що передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

15.4. Аргументи ж скаржника про те, що докази, які оцінювали суди є неналежними, а обставини неможливості користування Відповідачем орендованим майном недоведені, колегія суддів не приймає, адже в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Як вже також вказувалося, ще однією підставою для касаційного оскарження судових рішень у даній справі скаржник визначає порушення судами правил територіальної підсудності, а саме вказує про те, що цей спір є спором, що виник з приводу нерухомого майна, а тому за правилами виключної підсудності він мав бути розглянутий Господарським судом Київської області.

17. Колегія суддів відмічає, що дійсно, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

17.1. Таким чином, оскільки спір у справі № 922/1010/21 є саме спором про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання наймачем своїх зобов`язань за Договором оренди в силу приписів частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України його належало розглядати за правилами виключної підсудності (за місцезнаходженням нерухомого майна), тобто Господарському суду Київської області.

18. В той же час, з матеріалів цієї справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2021 було задоволено клопотання Позивача про передачу справи за підсудністю та ухвалено направити матеріали справи № 922/1010/21 до Господарського суду Київської області. Але, в подальшому, постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, вказану ухвалу місцевого господарського суду було скасовано, а дану справу повернуто для розгляду Господарському суду Харківської області. Відповідно до вимог чинного Господарського процесуального кодексу України, згадана постанова апеляційного господарського суду не підлягає касаційному оскарженню, тобто є остаточною, а тому підлягає обов`язковому виконанню.

19. Частинами 6, 7 статті 31 ГПК України визначено, що спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

19.1. У постановах від 09.04.2019 у справі № 910/6407/18 та від 07.07.2021 № 910/6319/19 Верховний Суд зазначав, що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з урахуванням критерію територіальної юрисдикції господарських судів, судам належить керуватися приписами статей 27-30 ГПК України та враховувати законодавчо встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності.

19.2. Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

19.3. За викладеного, Верховний Суд вважає, що повторне направлення даної справи до Господарського суду Київської області створить спір між судами щодо підсудності, а це прямо заборонено Господарським процесуальним кодексом України. Більше того, на день подання ДП "МА "Бориспіль" свого позову, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/2390/18 вже була сформована і оприлюднена, а тому покликання на неї у касаційній скарзі безумовно є штучними та формальними, враховуючи, зокрема, і те, що в суді апеляційної інстанції про непідсудність справи Позивач не згадував.

20. Верховний Суд у вказаних висновках керується також принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

22. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана ДП "МА "Бориспіль" касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

23. В порядку приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 296 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 922/1010/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року і рішення Господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2021 року в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року і рішення Господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2021 року у справі № 922/1010/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Мачульський Г.М.

Могил С.К.