ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 922/1045/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-В"
на постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Пелипенко Н.М., судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А.) від 11.11.2021
та рішення Господарського суду Харківської області (суддя - Ольшанченко В.І.) від 04.08.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-В"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен" - ОСОБА_2
про визнання недійсним договору
Учасники справи:
представник позивача - Руденко А.С., адвокат,
представник відповідача-1 - Розумовський О.С., адвокат,
представник відповідача-2 - не з`явився.
представник третьої особи-1 - Мирний Є.М., адвокат,
представник третьої особи-2 - Яценко А.О., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 24.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив-В" (далі - Позивач) подало позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 3-го поверху № 14 загальною площею 52,7 кв. м в нежитловій будівлі літ "А-8" по вул. Чернишевського, 13 в місті Харкові , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 546460963101 (далі - Приміщення), укладеного 06.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" (далі - Відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімсен" (далі - Відповідач-2) та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В., реєстровий № 2 (далі - Договір).
1.2. У позовній заяві Позивач стверджує, що Договір був укладений Відповіачем-1 з пов`язаною особою (Відповідачем-2) задля виведення відчуженого майна (Приміщення) з власності Відповідача-1 з метою ухилення від звернення стягнення на Приміщення з боку кредиторів Відповідача-1, одним з яких є Позивач.
1.3. Позовна заява мотивована тим, що оспорюваний правочин є фіктивним, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, на що вказує зокрема те, що за Договором Відповідач-2 ухилився від здійснення оплати за Договором, Відповідач-1 не вимагав від Відповідача-2 цієї оплати та не вчинив інших дій з метою стягнення вартості проданого майна за Договором, через що Відповідач-1 мав намір уникнути звернення стягнення на майно та грошові кошти, як оплату за це майно, в рахунок погашення заборгованості перед кредиторами Відповідача-1, і обидві сторони діяли з умислом, що згідно зі статтями 203 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору недійсним.
1.4. 29.06.2021 ОСОБА_2 (далі - Третя особа-2) та 03.08.2021 - ОСОБА_1 (далі - Третя особа -1) в поясненнях щодо позову заявили про застосування позовної давності у спірних правовідносинах та просили у зв`язку із цим відмовити у позові.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 04.08.2021 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021) про відмову в позові.
2.2. Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для визнання недійсним Договору через недоведення порушення майнових прав Позивача оспорюваним правочином, безпідставним поставленням під сумнів остаточних судових рішень в інших справах, в яких предметом спору за позовами інших осіб також був Договір, а у задоволенні вимог цих осіб про визнання його недійсним відмовлено.
При цьому суд першої інстанції, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен" - ОСОБА_2 (далі - Третя особа-2) про застосування позовної давності до спірних правовідносин, вказав на пропуск Позивачем цього строку при зверненні із позовом у цій справі, незазначення ним поважних причин пропуску цього строку, однак про відхилення заяви про застосування позовної давності через необґрунтованість позовних вимог.
2.3. Погодившись загалом з наведеними висновками, апеляційний суд уточнив мотиви рішення в частині позовної давності, вказавши, що цей строк не застосовується у спірних правовідносин через недоведення порушених прав Позивача у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд також уточнив рішення, вказавши на відсутність підстав для розгляду спору у межах провадження у справі № 922/2738/21 про банкрутство Відповідача-1, порушеної за заявою Позивача ухвалою суду від 12.08.2021, тобто після звернення із позовом у цій справі в березні 2021 року, а, відповідно, і про відсутність підстав застосовувати правила недійсності правочину, що визначені Кодексом України з процедур банкрутства.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 834360 Відповідачу-1 на праві власності належало Приміщення.
3.2. 06.01.2015 між Відповідачем-1 (далі - продавець) та Відповідачем-2 (далі - покупець) було укладено Договір, який з боку Відповідача-1 підписаний директором Рудневим Володимиром Борисович , а з боку Відповідача-2 - директором Батюком Геннадієм Олексійовичем .
Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець передає у власність покупця Приміщення на умовах цього договору, а покупець набуває у власність та зобов`язується сплатити оговорену грошову суму.
Згідно з пунктом 2.1 Договору продаж нежитлового приміщення, визначеного пунктом 1.1 розділу 1 цього договору, вчиняється за ціною 347 735 грн 41 коп., у тому числі ПДВ 20%, які покупець зобов`язується сплатити на розрахунковий рахунок продавця за згодою сторін до 06.06.2015.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що передача вказаного приміщення продавцем у користування покупця та прийняття покупцем відбувається шляхом підписання акту прийому-передачі нежитлового приміщення, що підписується уповноваженими на це представниками сторін упродовж 3 днів після підписання цього договору.
3.3. 23.02.2016 між Відповідачем-2, як продавцем, та Третьою особою-2 - ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. за реєстровим № 1763, за яким продавець продав, а покупець придбав Приміщення.
3.4. 10.11.2016 між Третьою особою-2, як продавцем, та Третьою особою-1 - ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І., за умовами якого продавець передав у власність покупця спірне нежитлове приміщення.
3.5. 15.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта сучасні технології" (первісний кредитор), в особі директора Єфімова Олександра Івановича, Позивачем (новий кредитор), в особі директора Стеблиненко Ганни Володимирівни , та Відповідачем-1 (боржник), в особі директора Розумовського Олександра Сергійовича , був укладений договір про відступлення права вимоги №15/12-16 від 15.12.2016 (надалі - Договір про відступлення права вимоги).
Відповідно до пункту 1.1 Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги до боржника за договором № 261112 від 26.11.2012 та додатковою угодою № 1 від 01.02.2013, укладеними між первісним кредитором та боржником в обсягах та умовах, що існують на момент укладання цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору про відступлення права вимоги розмір заборгованості боржника, права вимоги до якого відступаються згідно з цим договором, складає 569 174 грн 92 коп.
Відповідно до пункту 1.3 Договору про відступлення права вимоги підстави виникнення і сума, зазначеного у пункті 1.2 договору права вимоги до боржника, а також стан взаємовідносин первісного кредитора і боржника на момент підписання цього договору підтверджується:
2.1.1. договором № 261112 від 26.11.2012;
2.1.2. специфікацією №1 від 26.11.2012 до договору №261112 від 26.11.2012;
2.1.3. додатковою угодою №1 від 01.02.2013 до договору №261112 від 26.11.2012;
2.1.4. актом приймання-передачі від 04.02.2013;
2.1.5. актом виконаних робіт від 09.02.2013;
2.1.6. рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2015 по справі №910/21810/13 з мокрою печаткою;
2.1.7. наказом Господарського суду м. Києва про примусове виконання рішення від 08.05.2015 у справі №910/21810/13;
2.1.8. постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2016 по справі №910/21810/13;
2.1.9. наказом Господарського суду м. Києва про примусове виконання рішення від 22.02.2016 у справі №910/21810/13;
2.1.10. постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №50877043 від 11.04.2016.
2.1.11. постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №50878637 від 11.04.2016.
2.1.12. постановою про передачу зведеного виконавчого провадження від 08.09.2016.
2.1.13. постановою про передачу матеріалів виконавчого провадження ВП №50877043 від 12.09.2016;
2.1.14. постановою про передачу матеріалів виконавчого провадження ВП №50877637 від 12.09.2016;
2.1.15. постановою про прийняття до виконання виконавчого провадження ВП 50877043 від 14.09.2016;
2.1.16. постановою про прийняття до виконання виконавчого провадження ВП 50877637 від 14.09.2016;
2.1.17. інші документи та інформацію, яку первісний кредитор вважатиме за необхідне передати новому кредитору для виконання умов цього договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору про відступлення права вимоги за передане право вимоги до боржника за договором № 261112 від 26.11.2012 та додатковою угодою № 1 до нього від 01.02.2013 новий кредитор сплачує первісному кредитору суму в гривнях, що еквівалентна 14 000 (чотирнадцять тисяч Євро 00 центів) згідно з офіційним курсом НБУ на дату здійснення платежу за даним договором.
Відповідно до пункту 4.2 договору про відступлення права вимоги під час передачі документів, новий кредитор та первісний кредитор підписують акт прийому передачі документів, який є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 4.3 договору про відступлення права вимоги з дати підписання акту прийому-передачі документів новий кредитор стає кредитором боржника в розмірі вимог, зазначених в пункті 1.2 цього договору, тобто набуває всі права кредитора передбачені чинним законодавством щодо боржника, а попередній кредитор ці права втрачає.
Відповідно до пункту 4.4 договору про відступлення права вимоги про заміну кредитора сторони цього договору повідомляють Господарський суд м. Києва і клопочуть про заміну стягувача у виконавчому провадженні у строк, що не перевищує трьох днів з моменту підписання акту прийому-передачі документів.
3.6. Оспорюваний договір купівлі-продажу був предметом розгляду в господарських судах.
Верховний Суд постановою від 10.01.2019 по справі №910/17529/17 за позовом Відповідача-1 до Відповідача-2, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу Дегтярьової Ангеліни Володимирівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Повного товариства "Ломбард "Надія" Письменна Н.Є. і компанія"; 2) ОСОБА_2 ; 3) ОСОБА_1 , про визнання Договору недійсним відмовив повністю позивачу у позові.
Під час розгляду справи №910/17529/17 Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, поданий позивачем, який є стороною цього правочину, що за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила.
Північний апеляційний суд постановою від 17.11.2020 у справі №910/18872/19 у задоволенні позову ОСОБА_7 (новий учасник Відповідача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління "Енергомаш" (попередній учасник Відповідача-1) до Відповідача-1 та Відповідача-2 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьової Ангеліни Володимирівни, ОСОБА_1 , Повного товариства "Ломбард "Надія" Письменна Н.Є. і Компанія" про визнання договору недійсним відмовив повністю.
Північний апеляційний суд, як підстави для відмови в позові зазначив, що Договір від 06.01.2015, укладений між відповідачами, жодним чином не міг порушити корпоративні права та інтереси ОСОБА_7 , яких вона набула лише 12.10.2016, та відповідно, не міг завдати останній жодних збитків, ураховуючи також, що набуваючи корпоративні права Відповідача-1, ОСОБА_7 була обізнана щодо господарської діяльності товариства, про його фінансовий стан та реальну вартість набутої частки корпоративних прав.
3.7. Позивач не навів суду поважних причин пропуску позовної давності та не просить поновити його.
3.8. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2021 у справі №922/2738/21 за заявою ініціюючого кредитора - Позивача відкрито провадження у справі про банкрутство Відповідача-1; визнано грошові вимоги Позивача в сумі 569 174 грн 92 коп. за договором про відступлення права вимоги від 15.12.2016 № 15/12-16 та 22700 грн судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство; введено мораторій на задоволенні вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Ткаченка О.А.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 залишено без змін ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2021 у справі №922/2738/21.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 06.12.2021 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2021 і прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, відмовивши у вимогах про визнання Договору недійсним, не надали жодної оцінки спірному правочину як фіктивному, укладеному на шкоду Позивача як кредитора відчужувача майна за спірним договором - Відповідача-1, у контексті застосування положень частини шостої статті 3, статті 13, та статті 234 Цивільного кодексу України, не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду про застосування цих норм права, що викладені в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16ц, та які неодноразово враховувались Верховним Судом при ухвалені рішень у подібних правовідносинах: постанова від 27.07.2021 у справі 910/9177/20, від 15.07.2021 у справі №927/531/18.
При цьому, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведення порушеного права Позивача у спірних правовідносинах, керуючись обставинами відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідача-1 за заявою Позивача та визнання кредиторських вимог ухвалою від 12.08.2021 - після вчинення оспорюваного правочину з відчуження майна Відповідача-1 06.01.2015, оскільки апеляційний суд не застосував положення частини 1 статті 514 Цивільного кодексу України, за умовами якого Позивач набув статус кредитора Відповідача-1 не у зв`язку зі справою про банкрутство, а як новий кредитор, в силу договору про відступлення права вимоги № 15/2-16 від 15.12.2016 за зобов`язаннями Відповідача-1 згідно з договором від 26.11.2012, сума яких стягнута згідно з рішенням від 28.04.2015, виданим наказом, що пред`явлений до виконання.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Згідно з аргументами Третьої особи-2 у відзиві на касаційну скаргу учасник в цілому погоджується із висновками та мотивами в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи, що обіг коштів між відповідачами та сума депозитів Відповідача-1 на рахунках в установах банка в період укладення оспорюваного правочину спростовує його фраудаторний та фіктивний характер; особа Позивача, згідно з матеріалами кримінальних проваджень, брала участь у недобросовісних діях з погіршення майнового стану Відповіача-2; скаржник не враховує відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення боргу з Відповідача-1 та набуття Позивачем права вимоги за договором уступки права вимоги після укладення Договору.
6.2. Згідно з аргументами відповідачів у відзивах на касаційну скаргу ці учасники підтримали в цілому аргументи в касаційній скарзі, наголосивши при цьому на допущених судом першої інстанції процесуальних порушеннях, оскільки при розгляді справи по суті та ухваленні оскаржуваного рішення 04.08.2021, яке ухвалено без належного повідомлення відповідачів про проведення в цей день судового засідання у справі, не було ураховано їх позицію у цій справі, у зв`язку із чим справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Касаційне провадження
7.1. Суд відхиляє подане 15.02.2022 Третьою особою-1 та підтримане її представником в судовому засіданні 15.02.2022 клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, яке мотивоване неподібністю правовідносин у цій справі з правовідносинами у справах, на висновки Верховного Суду в постановах щодо застосування норм права в яких послався скаржник (№369/11268/16-ц, №910/9177/20, №927/531/18), оскільки Третя особа-1 помиляється щодо критеріїв подібності правовідносин у розумінні наведеної норми.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Натомість, наведена Третьою особою-1 в клопотанні про закриття касаційного провадження у цій справі правова позиція щодо критеріїв подібності правовідносин (згідно з якою під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин: постанови Великої палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц) є неактуальною, оскільки була конкретизована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 при окресленні алгоритму та визначенні критеріїв подібності правовідносин у справах, необхідним насамперед є визначення, які правовідносини є спірними (з урахуванням обставин кожної конкретної справи); тоді як вимога процесуальних законів встановлювати "тотожність" та абсолютну однаковість справ при визначені подібності є необов`язковою, терміни "подібний" та "тотожній", тощо, є відмінними.
Предметом спору у справах №№369/11268/16-ц, 910/9177/20, 927/531/18 були угоди з відчуження майна. При цьому нормативно-правовими підставами для недійсності оспорюваних правочинів у цих справах були: стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, стаття 234 Цивільного кодексу України.
Водночас, однією із основних та спільних матеріально-правових підстав для вимог про недійсність угод з відчуження майна у справах №№369/11268/16-ц, 910/9177/20, 927/531/18 стала вказівка на недобросовісну поведінку відчужувача майна при розпорядженні ним цим майном, зловживання відповідним правом власності з наміром завдати шкоди іншій особі (уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами відчужувача майна тощо), що охоплюються положеннями пункту 6 частини першої статті 3 та частинами другою і третьою статті 13 Цивільного кодексу України.
У правовідносинах, які розглядаються у цій справі, підставою для недійсності Договору також є заявлена Позивачем недобросовісна поведінка Відповідача-1 при укладенні Договору, що полягає у стверджуваному Позивачем намірі Відповідача-1 уникнути звернення стягнення на відчужене майно та грошові кошти, як оплати за майно за Договором, в рахунок погашення заборгованості перед кредиторами Відповідача-1.
Отже, незважаючи на відмінність у нормативно-правових підставах для вимог про недійсність оспорюваних правочинів у справах №№369/11268/16-ц, 910/9177/20, 927/531/18 від таких підстав у цій справі, правовідносини у наведених справах є подібними з правовідносинами у цій справі у розумінні актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду (в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо порушеного права у спорі про недійсність правочину, укладеного з наміром завдати шкоди іншій особі
8.1. Суди встановили, що спір у справі виник через заперечення Позивачем добросовісності поведінки Відповідача-1 при розпорядженні власним майном шляхом вчинення оспорюваного правочину з купівлі-продажу Приміщення, що полягає у стверджуваному Позивачем намірі Відповідача-1 уникнути звернення стягнення на відчужене за Договором майно та грошові кошти (як оплати за це майно за Договором), в рахунок погашення існуючої у Відповідача-1 заборгованості перед кредиторами, набувачем прав одного із яких до Відповідача-1 є Позивач.
Також суди встановили, що оспорюваний Позивачем правочин був укладений між відповідачами, а відчуження майна Відповідача-1 за оспорюваним Договором відбулось тоді, коли у нього існувало визнане рішенням суду зобов`язання перед первісним кредитором (право вимоги якого до Відповідача-1 в подальшому набув Позивач за Договором відступлення права вимоги, пункти 3.2, 3.5).
Отже, Позивач, стверджучи про порушення у спірних правовідносинах права на задоволення його вимоги до Відповідача-1, зокрема за рахунок Приміщення, відчуженого за оспорюваним правочином, тим самим вказує на наявність у нього прав (правового інтересу) на це майно, що підлягає захисту шляхом визнання недійсним Договору.
8.2. За змістом статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.
8.3. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
8.4. Звідти, за змістом статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
8.5. Водночас, крім наведених в статті 215 ЦК України загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
8.6. У зв`язку із цим Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
8.7. При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиці Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19).
8.8. Поряд з цим, в силу положень статей 14 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог (Позивача у спірних правовідносинах).
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У цьому висновку Суд звертається до правої позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Отже гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
А тому, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
8.9. Верховний Суд України також неодноразово наголошував (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
8.10. Водночас, суди встановили, що набуття Позивачем права вимоги до Відповідача-1 за Договором відступлення права вимоги відбулось після відчуження Відповідачем-1 Відповідачу-2 майна за оспорюваним правочином.
Отже, Позивач набув право вимоги до Відповідача-1 тоді, коли майно за Договором вже вибуло від Відповідача-1, а його майнові та фінансові показники (діяльності) - (податкова, фінансова, статистична, звітність), а також джерела публічної (відкритої) інформації (Державні реєстри тощо), не містили відомостей щодо наявності у Відповідача-1 Приміщення.
Звідти, Позивач, укладаючи Договір відступлення права вимоги, проявивши розумну обачність при укладенні цього договору, маючи і можливість, і право ознайомитись із наведених джерел публічної інформації, зокрема, із відомостями щодо майнового та фінансового стану боржника (Відповідача), не міг та не мав права, зокрема, в силу презумпції правомірності оспорюваного правочину, який не заперечувався та не був спростований, зокрема, і первісним кредитором Відповідача-1, розраховувати як на недійсність Договору, так і на повернене за наслідками його недійсності Приміщення саме як на майно Відповідача-1 задля задоволення вимоги за Договором відступлення права вимоги.
Цей висновок узгоджується з правилом підприємницького ризику, закріпленим в статті 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
8.11. Таким чином Суд доходить висновку, що питання недійсності Договору з підстав недобросовісної поведінки сторін цього правочину при його вчиненні (фраудаторність оспорюваного Договору) стосовно кредитора у зобов`язанні за договором №261112 від 26.11.2012 (пункт 3.5), було порушено після та внаслідок зміни суб`єктного складу сторін у зобов`язанні за договором №261112 від 26.11.2012 (пункт 3.5), у зв`язку із чим Суд також зазначає про таке.
8.12. Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями частини першої статті 516 цього Кодексу заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (висновок у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17).
За висновком Верховного Суду, викладеного також у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18 у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.
8.13. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини: укладення Договору та відчуження Відповідачем-1 Приміщення до укладення Договору про відступлення права вимоги та набуття Позивачем права вимоги до Відповідача-1, Суд доходить висновку, що і факт укладення Договору, і факт відчуження Приміщення за ним не могли вплинути ні на обсяги, ні на умови, ні на порядок задоволення набутої в подальшому вимоги Позивача до Відповідача-1 (за відповідним зобов`язанням).
А тому зміна сторін (суб`єктного складу учасників) у зобов`язальних правовідносинах, у тому числі за правилами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України не може вказувати на недійсність Договору з підстав недобросовісності його сторін.
8.14. За таких обставин, Суд доходить висновку про недоведення Позивачем, за визначених ним підстав для вимог про недійсність Договору, того правового зв`язку з Приміщенням та тих прав (інтересів) на нього, які б могли вказувати на їх порушення з можливістю захисту у розумінні статей 3 13 15 16 ЦК України та статті 55 Конституції України, зокрема шляхом визнання недійсним правочину з його відчуження (пункти 8.1, 8.8, 8.9).
У зв`язку з чим Суд погоджується з висновком судів в оскаржуваних рішеннях про недоведення Позивачем порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення між відповідачами Договору (купівлі продажу Приміщення), оскільки подальші зміни суб`єктного складу кредиторів у зобов`язанні за договором №261112 від 26.11.2012 (пункт 3.5) не змінюють порядок та ті матеріальні критерії та можливості боржника (Відповідача-1) щодо задоволення ним відповідного зобов`язання, що існували на момент набуття Позивачем відповідного права вимоги згідно з Договором відступлення права вимоги.
Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи Позивача (пункт 5.1). Суд також не бере до уваги аргументи Третьої особи-2 щодо спростування обставинами справи фраудаторного та фіктивного характеру оспорюваного правочину, оскільки відповідні обставини, за висновку судів про недоведення Позивачем порушення його прав чи інтересів у спірних правовідносинах, не були та не можуть бути предметом дослідження та оцінки судів.
8.15. Поряд з цим Суд не погоджується із висновками як суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції, сформульованих в оскаржуваних рішеннях щодо позовної давності, про застосування якої було заявлено у спірних правовідносинах (пункт 1.4), у зв`язку із чим Суд зазначає про таке.
8.16. За змістом норм частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, а за відсутності цієї заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.
Правило цих норм передбачає, що суб`єктом звернення із заявою про застосування позовної давності є виключно сторона у спорі (належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача), яка, однак, не є тотожною стороні у судовому процесі.
При цьому, Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пунктах 98-99 постанови від 05.03.2020 у справі №14/325"б", з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 12.03.2017 у справі №6-3063цс16, від якої не вбачається підстав для відступу, та на сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питані суб`єкта звернення із заявою про застосування позовної давності права, викладену у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 138-140), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19) та від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (провадження №14-46 цс 20).
8.17. Між тим, суди наведеного не врахували та помилково вирішили про застосування/незастосування позовної давності у спірних правовідносинах, з мотивів недоведення порушеного права Позивача, за заявами Третьої особи-1 та Третьої особи-2, які, однак, не належать до суб`єктів звернення із заявою про застосування позовної давності у спірних правовідносинах у розумінні частини третьої статті 267 ЦК України.
Водночас Суд зазначає, що неправильне застосування судами положень статті 267 ЦК України при ухваленні оскаржуваних рішень, натомість, не призвело до ухвалення неправильного рішення по суті спору та заявлених вимог.
8.18. Суд також не погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для розгляду цього спору у межах справи про банкрутство Відповідача-1 із застосуванням правил недійсності правочину, що визначені Кодексом України з процедур банкрутства, у зв`язку із чим Суд зазначає про таке.
Можливість звернення з позовом до юридичної особи, яка знаходиться в процедурі банкрутства, не пов`язується із обов`язковою наявністю у позивача, який бажає реалізувати своє право на судовий захист, статусу кредитора у справі про банкрутство. Водночас, звернення із позовом до боржника зумовлює розгляд такого позову в межах справи про банкрутство, що випливає з положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.01.2022 у справі №904/5693/20 (904/4523/21).
Отже, факт порушення ухвалою від 12.08.2021 справи №922/2738/21 про банкрутство Відповідача-1 хоча і після звернення Позивача із вимогами у цій справі (пункти 1.1, 3.8), а відповідно і відсутність у Позивача статусу кредитора у справі про банкрутство Відповідача-1, не є перешкодою для застосування правил недійсності правочину згідно з Кодексом України з процедур банкрутства при вирішенні цього спору після порушення справи про банкрутство Ввідповідача-1.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).
Водночас, Суд зауважує, що правила та підстави недійсності правочину, визначені Кодексом України з процедур банкрутства (Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тощо), відмінні від наведених в статтях 3 13 215 ЦК України, а тому передбачають інші обставини, з якими пов`язується недійсність правочину, вчиненого боржником, що зумовлює інші, ніж наведені в статтях 3 13 215 ЦК України, підстави в обґрунтування вимог про визнання недійсним такого правочину. Між тим Позивач не змінював підстави в обґрунтування позовних вимог відповідно до чинного принципу диспозитивної господарського судочинства (стаття 14 ГПК України), а суд позбавлений права на цю процесуальну ініціативу.
У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду в питанні розподілу прав та обов`язків в господарському судочинстві, викладеної в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 24.04.2019 у справі № 903/94/17, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 23.11.2021 у справі № 910/9761/20 та від 25.01.2022 у справі № 916/735/16.
8.19. Таким чином висновки судів про відмову у задоволенні вимог Позивача про визнання Договору з підстав недоведення порушення майнових прав Позивача оспорюваним правочином зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані з мотивів, викладених в цій постанові.
8.20. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-В" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2021 у справі №922/1045/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
С.В. Жуков