№ 922/1690/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1690/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя - Жигалкін І.П.)

від 26.08.2021

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)

від 10.12.2021

у справі № 922/1690/21

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення 4 749 869, 27 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Бородін Т.В. , Нестеренко С.О. ,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у розмірі 4 749 869, 27 грн (де: основний борг - 4 329 125, 00 грн; 3% річних в розмірі 76 394, 04 грн; збитки від інфляції в розмірі 344 350, 23 грн).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем за договором купівлі-продажу від 13.08.2020 зобов`язання з оплати переданої йому у власність частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" (код ЄДРПОУ 37094052), що є порушенням умов договору, з посиланням на статті 11 15 16 202 509 526 610 625 626 655 656 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021, позов задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 4 749 869, 27 грн (де: основний борг - 4 329 125, 00 грн; 3% річних в розмірі 76 394, 04 грн; інфляційні втрати в розмірі 344 350, 23 грн), а також суму судових витрат у розмірі 71 338, 50 грн.

2.2. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" у передбачений договором строк не сплатив.

Водночас, в частині заперечень відповідача щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зарахування таких вимог згідно з заявою відповідача від 03.05.2021 на суму 4 329 125, 00 грн не відбулось.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким в позові відмовити.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.07.2021 у справі №911/618/20, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 (щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України).

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам, які були самостійною підставою для скасування рішення суду, що полягає у розгляді справи суддею, якому заявлено відвід і підстави такого відводу безпідставно не визнані судом апеляційної інстанції обґрунтованими.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. На адресу суду 23.02.2022 та 07.06.2022 від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

3.5. Від ОСОБА_2 08.06.2022 до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання, з огляду на те, що з 24.02.2022 за місцем його постійного проживання у місті Харкові проходять військові дії; крім того, позивач активно займається волонтерською діяльністю; також його адвокат не перебуває за місцем свого постійного проживання у місті Харкові, а допомагає військовим в іншому місті.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої, зокрема, підстави: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, а тому клопотання позивача необхідно залишити без задоволення. Водночас, явку представників сторін не було визнано обов`язковою, про що свідчить ухвала Верховного Суду від 18.04.2022.

При цьому наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 13.08.2020 уклали договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами".

Відповідно до умов пунктів 1, 2 цього договору продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами", статутний капітал якого складає 14 675 000, 00 грн та зобов`язався сплатити за неї належну грошову суму згідно з умовами даного договору. Частка, що відчужується продавцем, становить 29, 5 %, номінальна вартість якої складає 4 329 125, 00 грн. Частка, що відчужується, сплачена продавцем повністю та належить йому на праві власності, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Пунктами 3, 4 договору встановлено, що продаж здійснюється за ціною 4 329 125 грн, а покупець проводить повний розрахунок з продавцем протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору. Після укладення даного договору до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повинні бути внесені відповідні зміни, оформлені у встановленому чинним законодавством порядку (п. 8 договору).

Право власності покупця на частку, зазначену в пункті 2 даного договору, виникає з моменту підписання договору з необхідністю подальшої державної реєстрації змін до відомостей про товариства (п. 9 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" від 13.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хомою О.В., ОСОБА_2 передав належну йому на праві власності частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами", яка складає 29, 5% статутного капіталу Товариства, що у грошовому вигляді становить 4 329 125, 00 грн, а ОСОБА_1 прийняв цю частку.

Цей акт складено для проведення державної реєстрації змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" (ідентифікаційний код юридичної особи 37094052) у переліку засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників), зазначено ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду (грн): 4 329 125, 00 грн; відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі: 29, 5.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у розмірі 4 749 869, 27 грн.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на обставини щодо відсутності заборгованості перед ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" від 13.08.2020, з огляду на припинення грошових зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

За твердженням відповідача, заборгованість позивача перед відповідачем утворилась на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор), відповідно до умов розділу 1 якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув право часткової вимоги грошових коштів, належне первісному кредитору, і стає частковим кредитором за договором позики б/н від 30.08.2017 (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 (боржник).

За умовами пунктів 1.2, 1.3 цього договору загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором за договором позики від 30.08.2017 б/н становить 25 374 278, 98 грн, що є основним боргом (сума неповерненої позики) та не включає в себе суму нарахованих штрафних санкцій (пеня, інфляційні нарахування, три відсотки річних); за цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника часткового виконання зобов`язань за основним договором, а саме: право грошової вимоги з повернення частини позики у сумі 5 000 000, 00 грн.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора за основним договором в обсязі повернення боржником частини отриманої позики у сумі 5 000 000, 00 грн, на умовах, що існували на момент підписання основного договору, а також ті права, які виникатимуть із основного договору в майбутньому пропорційно до зазначеної частини позики (п.1.5 договору).

Розділом 2 цього договору передбачено, що первісний кредитор відступає право часткової вимоги за основним договором на платній основі. Згідно з відступленням права часткової вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 5 000 000, 00 грн шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок первісного кредитора. Новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 5 000 000, 00 грн не пізніше 28.04.2022, на банківський рахунок первісного кредитора.

Так, відповідно до пункту 3.1 договору в момент підписання цього договору первісний кредитор передає новому кредитору належним чином посвідчені копію договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №1 від 30.11.2018 до договору позику б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 01.10.2018 до договору позику б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 25.09.2019 до договору позику б/н від 30.08.2017, копію виписки по особовому рахунку первісного кредитора за 29.08.2019, оригінал платіжного доручення №403 від 04.09.2017 з відміткою банку, оригінал платіжного доручення № 4 від 04.09.2017 з відміткою банку.

Первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом поштового надсилання боржнику екземпляру цього договору або іншим способом (п. 3.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання (п.5.1 договору).

До того ж, у пункті 5.6 договору передбачено, що первісний кредитор не отримує за вказаним договором жодних фінансових послуг, а новий кредитор не отримує жодної плати, пов`язаної із наданням будь-яких послуг за договором, та не здійснює фінансування на користь первісного кредитора під вказане відступлення. Цей договір за своєю правовою природою, за своїм змістом, суттю, суб`єктним складом не є договором факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнює договірній ціні її відступлення.

Згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням вих. № 418 від 05.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" повідомило ОСОБА_2 про відступлення права часткової вимоги за договором позики б/н від 30.08.2017 на суму 5 000 000, 00 грн новому кредитору - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1.

На підтвердження факту повного розрахунку відповідачем за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 до матеріалів справи додано копію платіжного доручення від 13.07.2021 № 1 на суму 5 000 000, 00 грн. Тобто, оплата відповідачем за цим договором відбулась під час розгляду справи судом першої інстанції, що не суперечить умовам укладеного договору про відступлення права вимоги.

За таких обставин, відповідач у відзиві посилається на те, що на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, заявою від 03.05.2021 він повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення грошової вимоги позивача до відповідача про сплату 4 329 125, 00 грн, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" від 13.08.2020, за рахунок частини грошової вимоги (4 329 125, 00 грн) відповідача до позивача, яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1.

Також було повідомлено, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість позивача перед відповідачем за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 становить 670 875, 00 грн; зобов`язання позивача про сплату (повернення позики) у сумі 4 329 125, 00 грн перед відповідачем припинено зарахуванням. Разом з цим відповідач вимагав негайно сплатити заборгованість за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 у сумі 670 875, 00 грн.

Вказана заява від 03.05.2021 з копією договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 надіслана позивачу представником відповідача - адвокатом Бородіним Т.В., цінним поштовим листом з описом вкладень у цінний лист від 07.05.2021 №6105246708523, який отриманий позивачем 11.05.2021.

В подальшому, додатковою заявою від 10.06.2021 відповідач заявив (повідомив) позивачу про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення грошової вимоги позивача до відповідача про сплату 3% річних у сумі 76 394, 04 грн та 344 350, 23 грн інфляційних втрат. Також, повідомлено, що заборгованість позивача перед відповідачем за договором позики б/н від 30.08.2017, відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 становить 250 130, 73 грн. Вказана заява надіслана позивачу засобами поштового зв`язку з описом вкладень у цінний лист 24.06.2021 №6105246960710, який отриманий позивачем 25.06.2021.

5.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав свого обов`язку з оплати одержаного товару, а позивач правомірно додав до суми основного боргу 3 % річних та інфляційні втрати. Спору щодо розміру суми основного боргу та таких нарахувань ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду судового рішення у даній справі між сторонами не було.

Щодо заперечень відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги не є безспірними, оскільки за доводами позивача додаткові угоди є підробленими.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу зазначив, що заперечення позивача щодо факту підписання ним договору позики б/н від 30.08.2017 та додаткової угоди №1 до договору позики б/н від 30.11.2018, які додані до матеріалів справи, судом апеляційної інстанції не приймаються, так як це спростовується наданими відповідачем належними та допустимими доказами, а саме: копією висновку експерта від 24.02.2021 № 3108 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис на договорі позики та додатковій угоді до нього виконані позивачем ОСОБА_2 .

Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до пункту 3.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 в момент підписання цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" передало ОСОБА_1 належним чином посвідчені копію договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №1 від 30.11.2018 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 01.10.2018 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 25.09.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію виписки по особовому рахунку первісного кредитора за 29.08.2019, оригінал платіжного доручення №403 від 04.09.2017 з відміткою банку, оригінал платіжного доручення № 4 від 04.09.2017 з відміткою банку.

Проте, відповідачем не надано до матеріалів справи ні копію додаткової угоди №2 від 01.10.2018 до договору позики б/н від 30.08.2017, ні копію додаткової угоди №2 від 25.09.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017.

За висновками суду апеляційної інстанції, наведене унеможливлює з`ясування судом в межах даної справи обставин щодо зобов`язань, які виникли на підставі договору позики б/н від 30.08.2017, їх змісту та умов виконання, з урахуванням внесення сторонами змін до цього договору, оскільки за умовами укладеного договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 належним чином посвідчені копії зазначених додаткових угод передані відповідачу, останні є невід`ємними частинами договору позики б/н від 30.08.2017, та додаткова угода від 25.09.2019 №2 фактично підтверджує зміну сторонами умов договору позики вже після укладення додаткової угоди №1 до договору позики б/н від 30.11.2018, проте за відсутності її примірника неможливо встановити, в якій частині сторони домовились змінити умови договору позики.

Водночас, матеріали справи містять ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.12.2020 у справі №638/16545/20 про прийняття до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" до ОСОБА_2 про стягнення частини заборгованості за договором позики від 30.08.2017.

В межах розгляду Дзержинським районним судом м. Харкова цивільної справи №638/16545/20 ОСОБА_2 було наведено заперечення щодо настання строку повернення позики за договором від 30.08.2017 з посиланням на те, що строк дії договору позики було визначено сторонами до 31.12.2032 з наступним його скороченням до 31.12.2030, у зв`язку з чим заявлено клопотання про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" надати до суду оригінали договору позики від 30.08.2018 та додаткових угод від 30.11.2018 та 25.09.2019 для огляду, а також клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо вирішення питання про виконання підпису ОСОБА_2 у додатковій угоді від 25.09.2019 № 2 до договору позики, зазначивши про неукладення цієї угоди позивачем.

Також, ОСОБА_2 було подано зустрічний позов (від 09.02.2021) про визнання недійсним договору позики б/н від 30.08.2017 у зв`язку з порушенням порядку його укладення. Зокрема, заявник наголошував щодо відсутності рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" про надання згоди на укладення спірного договору позики.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.03.2021 у справі №638/16545/20 було прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" до ОСОБА_2 про стягнення частини боргу за договором позики від 30.08.2017; прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" про визнання недійсним договору позики від 30.08.2017 та об`єднано в одне провадження вимоги зустрічного позову з первісними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія".

З урахуванням наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність спору про право цивільне між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" щодо умов виконання договору позики від б/н 30.08.2017, в тому числі в частині строку повернення позики.

До того ж, під час перебування даного спору в Дзержинському районному суді м. Харкова (справа №638/16545/20), в тому числі щодо визнання недійсним в цілому договору позики від 30.08.2017, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" відступило частину вимог за цим договором позики від б/н 30.08.2017 відповідачу за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1, на підставі якого останній звертається до ОСОБА_2 із заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2021 (надіслана позивачу 07.05.2021) та 10.06.2021 (надіслана позивачу 24.06.2021), тобто після подання позовної заяви ОСОБА_2 у цій справі (вх.№1690/21 від 05.05.2021).

За висновками суду апеляційної інстанції наведене свідчить про обізнаність сторін про існування судового спору щодо виконання умов договору позики від б/н 30.08.2017 як на час відступлення частини права вимоги за вказаним договором, так і на час направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, які обґрунтовано незаконністю такого зарахування через відсутність хоча б однієї з передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України умов (в даному випадку відсутності безспірності вимог), виключає проведення цього зарахування та спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи та ухваленням відповідного рішення.

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.07.2021 у справі №911/618/20, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 (щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.5. З урахуванням доводів касаційної скарги на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання щодо наявності чи відсутності підстав для припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, зокрема в частині наявності чи відсутності такої умови як безспірність вимог, які зараховуються.

5.6. Так, у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 викладено таку правову позицію щодо безспірності заборгованості.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України, статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/226/18.

Поняття безспірності заборгованості та правила її визначення закріплені також у законодавстві про нотаріат та у законодавстві про банкрутство, але ці норми є спеціальними і за загальним правилом не підлягають застосуванню при визначенні заборгованості як безспірної при здійсненні правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Виходячи з предмета та підстав позову у згаданій справі, а також враховуючи її фактичні обставини, встановлені господарськими судами, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про безспірність заборгованості, оскільки інформація про подання позову щодо стягнення заборгованості не підтверджує спірність заборгованості.

При цьому Верховний Суд врахував, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яка зазначена у заяві, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості.

Верховний Суд у справі № 910/11116/19 врахував, що подібний підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду при визначенні безспірності заборгованості у справах щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Так, у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї. Наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) також зазначено, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 сформулював такий правовий висновок.

Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

5.7. Так, як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, що переглядається, ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 13.08.2020 уклали договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами", яка становить 29, 5 %, номінальною вартістю 4 329 125, 00 грн. Пунктами 3, 4 договору встановлено, що продаж здійснюється за ціною 4 329 125 грн, а покупець проводить повний розрахунок з продавцем протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору.

Отже, за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі від 13.08.2020 ОСОБА_2 є кредитором, а ОСОБА_1 - боржником.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1, відповідно до умов розділу 1 якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув право часткової вимоги грошових коштів, належне первісному кредитору, і стає частковим кредитором за договором позики б/н від 30.08.2017 (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 (боржник).

Отже, на підставі договору про відступлення права вимоги від 28.04.2021 №28/04-1 ОСОБА_1 є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником, за договором позики б/н від 30.08.2017 на суму 5 000 000, 00 грн.

Виходячи з предмета та підстав позову, а також враховуючи заперечення відповідача, до предмета доказування в цій справі, входять обставини щодо виконання сторонами зобов`язань за договором купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі, а також обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що правові висновки щодо застосування норми матеріального права, якою регулюються спірні правовідносини в цій справі - статті 601 Цивільного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.07.2021 у справі №911/618/20, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, від 02.07.2019 у справі №916/3006/17, колегія суддів зазначає, що вони мають враховуватися при вирішенні цього спору.

Суди попередніх інстанцій, пославшись зокрема на постанову Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, разом з тим не врахували викладеного у ній правового висновку щодо безспірності заборгованості у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.

Так, господарські суди оцінили заперечення позивача як підтвердження наявності спору, а отже, вважали відсутньою таку умову для зарахування зустрічних однорідних вимог як безспірність заборгованості. При цьому суди попередніх інстанцій врахували наявність в Дзержинському районному суді м. Харкова справи №638/16545/20 за позовом ТОВ "Луцька аграрна компанія" до ОСОБА_5 про стягнення частини заборгованості за договором позики б/н від 30.08.2017, а також те, що в межах тієї справи ОСОБА_5 не визнаються позовні вимоги та заявлено зустрічний позов про визнання недійсним договору позики б/н від 30.08.2017.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не врахували, висновок Верховного Суду, викладений в пункті 49 постанови від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, відповідно до якого заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд першої інстанції, частково враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, вказав, що відсутня базово-кваліфікаційна умова правовідношення, а саме відсутній спір про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Колегія суддів зазначає, що такий висновок місцевого господарського суду є необґрунтованим. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що правовідносини у цій справі, що переглядається, та в справі № 910/11116/19 мають спільні риси за своїм змістом (правами та обов`язками сторін спору), оскільки як в цій справі, так і в справі № 910/11116/19 правовідносини виникли у зв`язку з вчиненням одним контрагентом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та незгодою з проведеним зарахуванням іншим контрагентом, а тому сам предмет спору не є визначальним при порівнянні цих справ.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, врахував, що ОСОБА_5 стверджуючи про спірність вимог, вказував на відсутність в його розпорядженні аутентичного договору позики, який було укладено в одному екземплярі та який знаходився у ТОВ "Луцька аграрна компанія", єдиним бенефіціарним власником якого він був до 2020 року. Однак, посилаючись на те, що строк повернення позики, за договором позики б/н від 30.08.2017 із ТОВ "Луцька аграрна компанія", був встановлений за взаємною згодою сторін спочатку до 31.12.2032, а потім додатковою угодою строк дії було скорочено до 31.12.2030, ОСОБА_5 вказує на те, що надані до матеріалів справи (у тому числі до Дзержинського районного суду м. Харкова, Господарського суду Харківської області) копії примірників договору позики та додаткової угоди до нього є підробленими.

Разом з тим суд апеляційної інстанції спростував заперечення ОСОБА_5 щодо факту підписання ним договору позики б/н від 30.08.2017 та додаткової угоди №1 до договору позики б/н від 30.11.2018, які додані до матеріалів справи, оскільки відповідно до копії висновку експерта від 24.02.2021 № 3108 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, підпис на договорі позики та додатковій угоді до нього виконані позивачем ОСОБА_2 .

При цьому суд апеляційної інстанції встановив також те, що відповідно до пункту 3.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 в момент підписання цього договору ТОВ "Луцька аграрна компанія" передало ОСОБА_1 належним чином посвідчені копію договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №1 від 30.11.2018 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 01.10.2018 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 25.09.2019 до договору позики б/н від 30.08.2017, копію виписки по особовому рахунку первісного кредитора за 29.08.2019, оригінал платіжного доручення №403 від 04.09.2017 з відміткою банку, оригінал платіжного доручення № 4 від 04.09.2017 з відміткою банку.

Наведене, за висновками суду апеляційної інстанції, унеможливлює з`ясування судом в межах даної справи обставин щодо зобов`язань, які виникли на підставі договору позики б/н від 30.08.2017, їх змісту та умов виконання, з урахуванням внесення сторонами змін до цього договору, оскільки за умовами укладеного договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.04.2021 №28/04-1 належним чином посвідчені копії зазначених додаткових угод передані відповідачу, останні є невід`ємними частинами договору позики б/н від 30.08.2017, та додаткова угода від 25.09.2019 №2 фактично підтверджує зміну сторонами умов договору позики вже після укладення додаткової угоди №1 до договору позики б/н від 30.11.2018, проте за відсутності її примірника неможливо встановити, в якій частині сторони домовились змінити умови договору позики.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку заяві позивача щодо спірності вимог та його незгоди з проведеним зарахуванням, разом з тим не врахував, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 49 постанови від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, така заява ОСОБА_5 має бути аргументована та підтверджена доказами.

Як наслідок ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили аргументів ОСОБА_5 про те, що строк повернення позики не настав, а також не встановили якими доказами підтверджені такі доводи.

Верховний Суд зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника у справі, що розглядається щодо неврахування правових висновків, викладених, зокрема в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, а також щодо ненадання оцінки аргументам ОСОБА_5 в частині зарахування зустрічних однорідних вимог та надання оцінки всім обставинам та доводам сторін, знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

5.8. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 35 39 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у розгляді справи суддею, якому заявлено відвід і підстави такого відводу безпідставно не визнані судом обґрунтованими, колегією суддів відхиляються, оскільки їм надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції, а доводи скаржника висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених, зокрема в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, внаслідок чого припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.4. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, надати оцінку змісту заявлених позовних вимог, здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

7.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив також вирішити питання про поворот виконання шляхом повернення відповідачу добровільно сплачених позивачу грошових коштів на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 у сумі 4 821 207, 77 грн.

Разом з тим оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши судові рішення, передає справу на новий розгляд, то відповідно до частини 1 статті 333 Господарського процесуального кодексу України, відсутні правові підстави для вирішення питання про поворот виконання.

7.3. На адресу суду 23.02.2022 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про стягнення судових витрат, в якому скаржник зробив заяву в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України про те, що докази, які підтверджують розмір судових витрат понесених відповідачем будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що у суду відсутні правові підстави для розгляду вказаного клопотання, оскільки розподіл судових витрат у разі направлення справи на новий розгляд не здійснюється.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 скасувати, а справу № 922/1690/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко