ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Берестока Б. П. (прокурор),

відповідача 1 - Перевозника П. М. (адвокат),

відповідача 2 - не з`явилися,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - не з`явилися,

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі

за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (правонаступник Міністерства аграрної політики та продовольства України)

до 1) Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України",

2) Приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача - Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації",

про визнання недійсним рішення та визнання права власності.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, у якому просило суд:

1. Визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. від 13.09.2016, індексний номер 31357754, про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ "ДПЗКУ".

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 у справі № 922/2389/18 позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 у справі № 922/2389/18 змінено в частині розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, аргументовано тим, що зважаючи на існування загрози відчуження державного майна та неналежне виконанням Міністерством аграрної політики та продовольства України своїх повноважень щодо повернення майна у державну власність, правомірним є подання позову заступником прокурора Харківської області у справі № 922/2389/18. Держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього на підставі Постанови КМУ від 06.06.2011 № 593. Майно на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний майновий комплекс Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, у власність ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не передавався. На момент передачі спірного нерухомого майна до статутного фонду, таке майно мало статус державної власності.

Цілісний майновий комплекс колишнього ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", до складу якого входить і Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, не міг бути відчуженим на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчо визначеного переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., за відсутністю рішення власника про зміну правового режиму майна з державної власності на приватну, за наявності заборони на приватизацію майна, прийняв рішення від 13.09.2016 про державну реєстрацію права приватної форми власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України, яким порушено права держави України як власника зазначеного майна.

Державне підприємство ДПЗКУ засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Крім того, повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Положеннями Законів України "Про управління об`єктами державної власності" та "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що повноваження по управлінню державним майном здійснює в тому числі Міністерство аграрної політики та продовольства України (позивач), а відтак в даному випадку власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі позивача.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ ""Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.12.2019 замінено позивача у справі № 922/2389/18 - Міністерство аграрної політики та продовольства України на його правонаступника - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.1. Як установили суди попередніх інстанцій і вбачається із матеріалів справи, Державна акціонерна компанія "Хліб України" створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 Про утворення Державної акціонерної компанії Хліб України у формі відкритого акціонерного товариства, до статутного фонду якого також увійшло майно державних підприємств згідно з додатком 2, в тому числі і майно Харківського державного комбінату хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249), шляхом їх перетворення у дочірні підприємства Компанії (з урахуванням постанови КМУ 05.11.1997 № 1218 Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств).

Згідно з пунктом 8 Статуту ДАК "Хліб України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.1996 № 1375 (в редакції на час створення компанії) майно Компанії є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2001 № 240 було затверджено новий статут ДАК Хліб Україна (в редакції постанови КМУ від 02.07.2007 № 887), згідно з яким джерелами формування майна Компанії є, зокрема майно, що передане засновником. Майно передане засновником до статутного фонду Компанії на праві господарського відання. Компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до виключення такого майна із зазначеного переліку об`єктів.

ДП Державна продовольчо - зернова корпорація України було утворено у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 Про заходи з утворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 постановлено ліквідувати ДП ДАК Хліб України, в тому числі Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249), утворити ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - ДП ДПЗКУ), статутний капітал якого сформувати шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК Хліб України, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємств. Зобов`язано Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснити в установленому порядку заходи, пов`язані з утворенням підприємства, його державною реєстрацією та включенням до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (з урахуванням внесених змін постановою КМУ № 85 від 09.02.2011).

Згідно установчих документів ДП ДПЗКУ засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, майно, що передане йому на баланс відповідно до рішення про створення підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункти 1.1, 4.1, 5.1, 5.3 Статуту з урахуванням змін та доповнень).

16.09.2010 було проведено державну реєстрацію юридичної особи ДП ДПЗКУ за № 1 070 102 0000 041235. Статутний капітал ДП ДПЗКУ було сформовано за рахунок передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК Хліб Україна, що ліквідувались, в тому числі ДП ДАК Хліб України Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 (ЄДРПОУ 00952249).

На підставі акта приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 30.03.2011 за №44, комісія з ліквідації дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 передала, а ДП "ДПЗКУ" прийняла цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2. Акт підписаний головою комісії з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, генеральним директором ДП "ДПЗКУ" та затверджено Міністерством аграрної політики та продовольства України.

06.06.2011 Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та прийняв постанову № 593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764".

Постановою Кабінета Міністрів України від 06.06.2011 № 593 встановлено, що 100 % акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. Кабінет Міністрів України установив, що повноваження з управління корпоративними правами держави щодо державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України та зобов`язав останнього здійснити у встановленому порядку заходи, пов`язані з перетворенням Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

На виконання постанов Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 та № 593 від 06.06.2011, Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ від 07.07.2011 року за № 325, згідно з яким Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" мало бути реорганізовано, шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (пункт 1). Визначено, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є правонаступником майнових прав та обов`язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п.2). Статутний капітал ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" сформовано на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п.4). Аналогічні положення містяться в передавальному акті від 30 вересня 2011 року, затвердженому Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Міністерством аграрної політики та продовольства України 17.11.2011 було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "ДПЗКУ", виходячи зі змісту якого створено ПАТ "ДПЗКУ" шляхом перетворення ДП "ДПЗКУ" та затверджено його статут (пункт 1).

18.11.2011 проведено державну реєстрацію припинення ДП "ДПЗКУ" за №10701120035041235. Водночас 18.11.2011 проведено державну реєстрацію ПАТ "ДПЗКУ" за № 10701450000045105, створеного в результаті перетворення ДП "ДПЗКУ".

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на весь обсяг статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України", у тому числі і на комплекс нежитлових будівель за адресою, м. Харків, вул. Плеханівська, 114, було проведено реєстрацію випуску акцій товариства у кількості 8677170 простих іменних акцій згідно свідоцтва № 529/1/11 від 06.12.2011 та акта оцінки майна ДП "ДПЗУ України" від 26.09.2011.

Згідно листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2016 за №12/01/26696, на підставі даних Реєстру корпоративних прав держави у статутних капіталах господарських товариств станом на 13.09.2016, розміщеному на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, державна частка у статутному капіталі ПАТ "ДПЗК України" становила 100% (та становить на даний час), органом управління є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

У відповідності до пункту 1.4 Статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634, засновником ПАТ "ДПЗКУ" - є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП "ДПЗКУ" (пункт 1.6. Статуту).

18.11.2011 було складено акт приймання - передачі майна, майнових прав та обов`язків до ПАТ "ДПЗКУ", згідно якого ДГІ "ДПЗКУ" передало, а ПАТ "ДПЗКУ" прийняло майновий комплекс ДП "ДПЗКУ"; Згідно з витягом з переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна) до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" в процедурі реорганізації шляхом перетворення ДП ДПЗКУ", як вклад було передано, зокрема Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, до складу якого увійшло вищезазначене спірне майно. Зазначений акт підписаний, завірений печатками обох сторін та затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.

В подальшому, на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 13.09.2016 індексний номер 31357754, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за ПАТ "ДПЗКУ" зареєстровано право приватної власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 11652,1 м2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1024963663101, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1 Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 922/2389/18, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у прокурора не було правових підстав для звернення із позовом у справі № 922/2389/18, а прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17. Позовна заява не містить обґрунтування у чому полягає порушення прав та інтересів позивача та яким чином вони будуть поновлені внаслідок задоволення позовних вимог.

Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", на базі майна якого сформований статутний капітал Відповідача 1, відсутнє в переліках, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягає приватизації". У свою чергу, до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було передано спірне нерухоме майно саме на праві власності.

Крім того, суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що прокурором оспорюються підстави набуття відповідачем 1 права власності, що розташоване за адресою: м.Харків, вул. Плеханівська, 114, а не за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська, 80.

Заявник також стверджує, що позивач не навів жодного доказу, що власником спірного майна є Міністерство аграрної політики та продовольства України, оскільки засновником ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є Кабінет Міністрів України, а Міністерство здійснює управління корпоративними правами.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Згідно зі статтею 300 ГПК України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до матеріалів справи № 922/2389/18, її розгляд зупинявся до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

За змістом положень статей 4 42 44 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Судами попередніх інстанцій під час встановлення підстав звернення прокурора із позовом досліджено, що в обґрунтування порушення інтересів держави прокурором зазначено, що приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна з державної власності у приватну, при наявності заборони на приватизацію такого майна, прийняла рішення від 13.09.2016 про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за ПАТ "ДПЗКУ", яким фактично змінила правовий режим майна та порушила права власника - держави. Отже, приймаючи оскаржуване рішення приватний нотаріус не з`ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗКУ", а тому наявні підстави для визнання незаконним спірного рішення та подальшого визнання права власності на зазначене майно за державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. При цьому, Міністерством аграрної політики та продовольства України як органом, уповноваженим на управління вищевказаним майновим комплексом, не вжито жодних заходів щодо здійснення захисту інтересів держави шляхом подання відповідного позову про визнання незаконним рішення приватного нотаріуса та визнання права власності за державою на вказане майно.

Листом від 18.04.2018 № 37-27-15/11669 Міністерство аграрної політики та продовольства України зазначило, що 100% акцій державного ПАТ "ДПЗКУ", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності, та станом на 18.04.2018 будь-які заходи реагування щодо зміни форми власності майна ПАТ "ДПЗКУ" міністерством не вживалися. На виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою Харківської області повідомлено Міністерство аграрної політики та продовольства України про вжиття заходів представницького характеру, що підтверджується повідомленням від 08.08.2018 № 05/1-413вих18.

Відсутність звернення Міністерства аграрної політики та продовольства України до суду із позовом про визнання незаконним рішення приватного нотаріуса та визнання права власності за державою на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 свідчить, що Міністерство аграрної політики та продовольства України не здійснює належним чином свої повноваження щодо захисту державних інтересів. При цьому, факт такої бездіяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України підтверджується матеріалами справи, поясненнями учасників судового процесу, тощо.

Таким чином, суди першої і апеляційної інстанції досліджуючи обставини стосовно дотримання прокурором порядку встановленого у статті 23 "Про прокуратуру" щодо звернення із позовом, встановили наявність підстав такого звернення, а також зазначили, що Міністерство аграрної політики та продовольства України не здійснювало належним чином свої повноваження щодо захисту державних інтересів.

5.4. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності.

За змістом статті 52 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, відповідно до покладених на нього завдань у сфері управління об`єктами державної власності здійснює методологічне та, у межах власних повноважень, нормативно-правове забезпечення питань управління об`єктами державної власності, зокрема щодо захисту майнових прав держави.

Положенням про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 передбачено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує управління об`єктами державної власності.

Згідно з пунктами 4, 229 вказаного Положення Мінекономіки відповідно до покладених на нього завдань приймає у випадках, передбачених законодавством, рішення про передачу об`єктів державної власності, що перебувають у сфері його управління, в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, передачу об`єктів державної власності від одного підприємства іншому; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші передбачені законом функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, забезпечує в установленому порядку захист економічних прав і законних інтересів України, її суб`єктів господарювання.

Зважаючи на викладене та з урахуванням обставин, встановлених судами, посилання скаржника на відсутність правових підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є помилковим.

5.5. Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За положеннями статті 115 ЦК України та статті 85 ГК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Частиною 3 статті 86 ГК України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу забороняється і відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом. При цьому згідно з частиною 2 статті 145 ГК України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Частиною 3 статті 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

За змістом частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (у відповідній редакції) нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593. Майно на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний майновий комплекс Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, у власність ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не передавався. На момент передачі спірного нерухомого майна до статутного фонду, таке майно мало статус державної власності.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 встановлено, що Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Крім того, із додатку 1 до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" слідує, що цілісний майновий комплекс "Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2" (код 00952249) входить до переліку об`єктів права власності, що не підлягають приватизації.

Зважаючи на викладене, суди дійшли вірного висновку стосовно того, що цілісний майновий комплекс колишнього ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України", до складу якого входить і Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 є державною власністю, не міг бути відчуженим на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчо визначеного переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Майно державного підприємства, яке відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не підлягає приватизації, не може належати юридичній особі на праві приватної власності, у зв`язку із чим ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не мало правових підстав для звернення до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни із заявою про реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114.

З наведеного також убачається, що рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. від 13.09.2016 індексний номер 31357754 про державну реєстрацію права приватної власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м. (реєстраційний № 1024963663101), який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114, прийняте за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна з державної власності на приватну, за наявності заборони на приватизацію майна, чим порушено права держави України як власника зазначеного майна.

Стосовно доводів скаржника про те, що прокурором оспорюються підстави набуття відповідачем 1 права власності на майно, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114, а не за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська, 80, колегія суддів звертає увагу на те, що вони були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який належним чином надав відповідь та встановив таке.

Як зазначено вище та убачається із додатку 1 до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", цілісний майновий комплекс "Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2" (код 00952249) входить до переліку об`єктів права власності, що не підлягають приватизації. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під кодом 00952249 значиться Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" Харківський державний комбінат хлібопродуктів №2", яке розташоване за адресою: 61001, Харківська обл., місто Харків, вул. Плеханівська, 114, що свідчить про те, що це один й той самий об`єкт. Скаржником не доведено існування в м. Харкові цілісного майнового комплексу Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2, стосовно якого законом не передбачено заборони на приватизацію; Передача об`єктів права державної власності щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Проте, рішення Кабінету Міністрів України щодо зміни форми власності цілісного майнового комплексу Харківський державний комбінат хлібопродуктів № 2 з державної на приватну, не приймалось.

Таким чином, твердженням скаржника у цій частині вже надана відповідна оцінка, з якою Верховний Суд погоджується та не вбачає підстав для спростування.

5.6. Водночас, щодо позовних вимог в частині визнання за державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на цілісний майновий комплекс, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини 2 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23.06.2020 у справі № 909/447/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Як убачається з матеріалів справи та достеменно встановлено судами, спірне майно є державною власністю. ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" безпідставно зареєструвало право власності на комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м.Харків, вул. Плеханівська, 114 та не визнає право держави Україна як власника цього майна.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор окрім визнання недійсним та скасування рішення яким безпосередньо порушено право власності держави, просив також визнати право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 за державною України в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України як особи, яка уповноважена управляти вказаним майном.

Проте, матеріали справи та обставини, встановлені судом свідчать про таке.

У відповідності до пункту 1.4 Статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634, засновником ПАТ "ДПЗКУ" - є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 141 ГК України управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 установлено, що повноваження з управління корпоративними правами держави щодо державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

За змістом статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності, встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

З урахуванням положень Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" убачається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснює лише повноваження управління корпоративними правами держави щодо ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Таким чином, судами помилково ототожнено Міністерство аграрної політики та продовольства України з особою, за якою від імені держави може бути визнано право власності, а тому позовні вимоги в цій частини не можуть бути задоволені.

Оскільки зазначеного суди першої і апеляційної інстанції помилково не врахували, колегія суддів убачає підстави для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 922/2389/18 в частині визнання за державою Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м., який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114 та прийняття нового, щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

6.3. За наведених обставин доводи, викладені у касаційній скарзі, частково підтвердилися, тому рішення та постанову у справі необхідно скасувати в частині визнання за державою Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на цілісний майновий комплекс та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 922/2389/18 скасувати в частині визнання за державою Україна, в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України права власності на цілісний майновий комплекс, загальною площею 11652,1 кв.м., який розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 114. Прийняти нове рішення, яким у наведеній частині відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі № 922/2389/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді В. А. Зуєв

О. В. Случ