№ 922/2810/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року

м. Київ

Справа № 922/2810/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

Міністерства оборони України: Зазуляка В. М.,

Державного концерну "Укроборонпром": Шевченка Б. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022

у складі колегії суддів: Стойки О. В. - головуючої, Попкова Д. О., Зубченко І. В.

та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021

у складі судді Присяжнюка О. О.

у справі за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром"

про стягнення коштів

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Міноборони за результатом проведеної ним у 2014 році інвентаризації переданого на протязі 2007 - 2010 років Державному підприємству на зберігання надлишкового військового майна встановлено нестачу автомобільної техніки, з урахуванням чого у 2021 році заявлено позов про стягнення збитків у розмірі втраченого майна.

2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні позову Міноборони про стягнення збитків відмовив, зокрема, із мотивів відсутності у Державного підприємства, з огляду на його виключення зі складу ЗСУ, обов`язку зі зберігання спірного майна та відсутності доказів укладення між сторонами договорів на зберігання військового майна, а також невстановлення під час контрольно-ревізійних заходів нестачі чи реалізації такого майна.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу Міноборони, має вирішити питання:

- чи може бути підтверджено укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та за яких умов вважається дотриманою письмова форма такого договору?

4. Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності виникнення між сторонами договірних правовідносин зі зберігання майна та необґрунтованості заявлених вимог позивача, виходячи з такого.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

5. 13.07.2021 Міністерство оборони України (далі - Міноборони України, позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (далі - ДП "Харківський завод спеціальних машин", відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з ДП "Харківський завод спеціальних машин" майнову шкоду за незаконно відчужене військове майно у розмірі ринкової вартості цього майна, що складає 1 752 031,97 грн;

- стягнути з ДП "Харківський завод спеціальних машин" вартість проведення незалежної оцінки незаконно відчуженого військового майна у розмірі 12 690,0грн.

6. Позовні вимоги Міноборони України мотивовані виявленням нестачі переданого відповідачеві на зберігання за атестатами та нарядами надлишкового військового майна, внаслідок чого державі заподіяно шкоду у розмірі вартості 47 одиниць втраченої військової техніки.

7. ДП "Харківський завод спеціальних машин" щодо позову заперечує зазначаючи, зокрема, що відповідач не несе відповідальність за військове майно, яке знаходилось на території підприємства, оскільки він не є військовим формуванням, як це передбачено приписами статті 2 Закону України "Про Збройні Сили України", так як наказом Міністра оборони України від 14.07.2006 № 409 його виключено зі складу Збройних Сил України (далі - ЗСУ). Водночас договори на зберігання спірного військового майна між сторонами не укладалися, а тому майно, яке перебувало на території підприємства не було за ним закріплене; відповідних звірянь облікових даних з відповідачем не проводилося, як і не укладалися двосторонні акти; на обліку відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем чи Головним управлінням майна та ресурсів. Вся техніка яка зберігалася на підприємстві, як зазначає відповідач, у січні 2015 року в кількості 53 одиниці була відвантажена згідно акту інвентаризації надлишкового майна від 2014 в наявності 53 одиниці, що підтверджується доданими до відзиву документами за власні кошти до в/ч НОМЕР_1 п/в Щербані згідно нарядів від 12.01.2015 № 181/2/272 АТ та від 26.03.2015 № 181/2/34/АТ, а відповідні претензії щодо зазначеного майна було відхилені відповідними судовими рішеннями.

8. Щодо заявленого в позові факту незаконної реалізації надлишкової техніки в розмірі 30 одиниць відповідач зазначив, що в період 2008 - 2010 року він перебував в скрутному матеріальному становищі, не здійснював господарської діяльності, внаслідок чого звернувся з листом до позивача з проханням про отримання згоди на переміщення автомобільної техніки від військових частин № 830В30ВТ м. Миколаїв та № А-1318 м. Новгород-Волинський за кошти підприємства для подальшої модернізації з метою погашення заборгованості по заробітній платі. Згодом зазначена техніка за дорученням Міністра оборони України від 25.09.2009 № 9738/3 (лист від 24.09.2009) була модернізована та частково реалізована. Підстави законної реалізації означеної техніки викладені у запереченні до акту інвентаризації від 30.12.2014 № 1131 та підтверджуються витягом аудиторського звіту Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 10.12.2010 року № 18-20/53. До того ж, при передачі відповідача до сфери управління ДК "Укроборонпром" було складено акт від 29.12.2011 про відсутність порушень у вигляді нестачі техніки на відповідальному зберіганні, який також підписаний позивачем.

9. Крім того, відповідач зазначив, що позов Міноборони України поданий зі спливом позовної давності, оскільки позовна давність щодо вимоги про відшкодування шкоди з огляду на проведену інвентаризацію сплинула 24.05.2018, тоді як позивач з такими вимогами до відповідача звернувся у липні 2021 року.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

10. У 2007 році на виконання наказу Міністерства оборони України від 30.01.2006 № 43 "Про упорядкування обліку надлишкового та списаного військового майна" до Центру обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України, правонаступником якого є Головне управління майна та ресурсів, за атестатами від 10.09.2007 № 328/3/9/3/522 та від 12.09.2007 № 328/3/9/3/506 передано на оперативний облік 68 одиниць надлишкової автомобільної техніки, які перебували на території та обліковувалася за відповідачем, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" за атестатами (додаток № 1).

11. За результатами розформування 830 відділу зберігання (м. Миколаїв), за нарядами Центру обліку надлишкового та списаного військового майна від 10.02.2010 № 181/3/57-АТ, від 13.10.2009 № 181/3/474-АТ та від 26.03.2010 № 181/3/159-АТ до відповідача здійснено переміщення 45 одиниць надлишкової автомобільної техніки, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території та була передана до ДП "Харківський завод спеціальних машин" за нарядами (додаток № 2).

12. На виконання нарядів від 03.11.2009 №181/3/509-АТ та від 15.07.2010 № 181/3/385-АТ виданих Центром обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України, встановленим в Міністерстві оборони України порядком, відповідачем було розібрано 13 одиниць надлишкової автомобільної техніки, що підтверджується відомістю надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території, обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" та була розібрана за нарядами ЦОНСВМ ЗС України (додаток № 3).

13. На виконання наказу МО України від 14.11.2014 № 809, за нарядами Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України від 12.12.2014 №181/2/272-АТ та від 26.02.2015 № 181/2/34-АТ з території від ДП "Харківський завод спеціальних машин" було вилучено та переміщено до в/ч НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) 53 одиниці надлишкової автомобільної техніки.

14. Таким чином у Міноборони України за ДП "Харківський завод спеціальних машин" обліковується 47 одиниць надлишкової автомобільної техніки на підтвердження чого ним надано відомість надлишкової автомобільної техніки, яка перебуває на оперативному обліку у Головному управлінні майна та ресурсів та повинна зберігатися на ДП "Харківський завод спеціальних машин" (додаток № 5).

15. Під час проведення інвентаризації військового майна, яке перебувало на території ДП "Харківський завод спеціальних машин", що була проведена у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 14.11.2014 № 809 "Про організацію проведення позачергової інвентаризації військового майна та його закріплення за військовими частинами Збройних Сил України" було встановлено нестачу автомобільної техніки, з урахування чого Міноборони України згодом подано позов до ДП "Харківський завод спеціальних машин" про стягнення збитків зумовлених такою нестачею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

16. 16.11.2021 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення у справі № 922/2810/21, яким повністю відмовив у задоволенні позову Міноборони України до ДП "Харківський завод спеціальних машин" про стягнення шкоди за незаконно відчужене військове майно у розмірі ринкової вартості майна, що складає 1 752 031,97 грн та стягнення вартості проведення незалежної оцінки незаконно відчуженого військового майна у розмірі 12 690,0грн.

17. Суд першої інстанції із посиланням на приписи статей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та пункти 3, 13 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04.08.2000 № 1225 (далі - Положення № 1225, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначив, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань і вони здійснюють їх зберігання, оперативний облік тощо, тоді як ДП "Харківський завод спеціальних машин" згідно з наказом від 14.07.2006 № 409 виключене зі складу ЗСУ та є державним, унітарним комерційним підприємством, а не військовим формуванням, з урахуванням чого на відповідача не покладено обов`язки забезпечення зберігання озброєння і військової техніки та відповідальність за втрату або зіпсування військового майна.

18. Натомість, як зауважив місцевий господарський суд, з матеріалів справи вбачається, що фактично відповідач здійснював зберігання військового майна без укладених договорів на його зберігання з відповідачем. Тож функції контролю за збереженням військового майна покладено на власника - Міноборони України. Водночас зустрічною звіркою з питань підтвердження фактичної наявності надлишкового військового майна на ДП "Харківський завод спеціальних машин" за період з 01.01.2011 по 01.06.2013, яка проводилась Державною фінансовою інспекцією в Харківській області 19.06.2013 встановлено, зокрема, наявність на позабалансовому обліку у кількісному виразі 38 одиниць військового майна Центру надлишкового та списаного майна Міноборони України. Фактична наявність надлишкового військового майна, встановленого інвентаризацією в ході зустрічної звірки у кількості 38 одиниць, а нестач не виявлено.

19. Також, суд першої інстанції врахував, що відділ спеціальної міліції ГУМВС України в Харківської області постановою від 30.06.2015 закрив кримінальне провадження, за результатами якого не підтверджено нанесення збитків щодо нестачі 62 одиниць автомобільної техніки Центру надлишкового та списаного майна Міноборони України.

20. Окрім того, місцевий господарський суд взяв до уваги, що за результатами проведення планового державного фінансового аудиту за 2007 - 2009 роки та 9 місяців 2010 року, проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період 01.07.2010 - 30.11.2011 (ревізія була проведена з приводу передачі підприємства із сфери управління Міноборони України до ДК "Укроборонпром") та за період з 01.01.2012 по 30.06.2014 факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки і, як наслідок винних осіб, не встановлено. Також суд зауважив, що при передачі підприємства до сфери управління ДК "Укроборонпром" складений акт від 29.12.2011, який підписали відповідальні особи Міноборони України. Порушень у вигляді нестачі техніки на відповідальному зберіганні не встановлено.

21. З урахуванням наведеного суду першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем наявності в діях відповідача складу правопорушення, необхідного для стягнення збитків, зокрема протиправності дій відповідача та причинного зв`язку між його діями і завданими державі збитками.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

22. Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.02.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21 залишив без змін.

23. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача обов`язку зі зберігання військового майна, покладення функцій контролю за збереженням такого майна на Міноборони України та недоведення позивачем наявності підстав для стягнення збитків, оскільки, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами спору договорів на зберігання військового майна, а сам лише факт продовження зберігання відповідачем військової техніки після виведення його зі складу ЗСУ не свідчить про наявність таких договірних відносин.

24. Також, суд апеляційної інстанції зауважив, що при проведенні заходів державного фінансового аудиту та планової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки не встановлено. Аналогічних фактів не встановлено у складеному за участю позивача при передачі відповідача до сфери управління ДК "Укроборонпром" акті від 29.12.2011.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

25. 30.09.2022 Міноборони України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги

26. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/2810/21 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2022.

27. 20.10.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою визнав неповажними підстави, наведені Міноборони України в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021; касаційну скаргу позивача залишив без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків.

28. Ухвалою від 11.11.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання позивача та поновив йому строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 922/2810/21 за касаційною скаргою Міноборони України; призначив розгляд скарги на 01.12.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.11.2022.

29. У судове засідання 01.12.2022 з`явилися представники позивача (Міноборони України) та третьої особи (ДК "Укроборонпром"), які надали пояснення у справі.

30. Відповідач (ДП "Харківський завод спеціальних машин") своєї явки в судове засідання не забезпечив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача щодо неможливості ним забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.

31. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

32. Участь учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 11.11.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 7 резолютивної частини ухвали суду.

33. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України.

34. Суд наголошує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

35. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

36. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(Міноборони України)

37. Міноборони України в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:

- суд першої інстанції не дослідив процедуру відчуження державного військового майна на відповідність вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення № 1919, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- суди залишили поза увагою, що ДП "Харківський завод спеціальних машин" не є уповноваженою Кабінетом Міністрів України організацією, з урахуванням чого у відповідача була відсутня законна можливість відчужувати військове майно. Факт зберігання майна на території підприємства не заперечується стороною відповідача. Кошти отримані відповідачем від реалізації військового майна не були перераховані на рахунки Міноборони України;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що під час передачі державного підприємства зі сфери управління Міноборони України в управління ДК "Укроборонпром" було складено акт ввід 29.12.2011, пунктом 3 якого визначено, що "Технічна (проектна, виконавча, експлуатаційна та бухгалтерська (в тому числі первинна)" документація щодо об`єкта передачі знаходиться на підприємстві та комісією не досліджувалася;

- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги розбіжності у листуванні між сторонами щодо викупу та зберігання техніки, зокрема відсутності в позивача вихідних даних по те, що відповідач, як він стверджує, зобов`язався за свої кошти перемістити техніку із подальшою модернізацією та її реалізацією;

- суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не дослідили лист Державної фінансової інспекції України від 10.01.13 № 08-14/530 про виявлені порушення з якого вбачається виявлення на ДП "Харківський завод спеціальних машин" нестачі 62 одиниць автомобільної техніки, який не було надано на дослідження під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки він отриманий з архівної установи на запит позивача лише 02.11.2021. Водночас суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про долучення архівної копії зазначеного листа як доказу у справі, залишивши поза увагою, що останній знаходився у галузевому архіві Міноборони України та був отриманий позивачем за запитом лише 21.11.2021.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Доводи ДП "Харківський завод спеціальних машин")

38. ДП "Харківський завод спеціальних машин" у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу вважає скаргу необґрунтованою та просить суд залишити її без задоволення, а оскарженні судові рішення без змін зазначаючи, зокрема, таке:

- доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів про те, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, які здійснюють зберігання, оперативний облік цього майна;

- відповідача, згідно з наказом Міністра оборони України від 14.07.2006 № 409, виключено зі складу Збройних Сил України, а тому на директора ДП "Харківський завод спеціальних машин" не покладено обов`язок зі зберігання військового майна. Водночас договори на зберігання спірного майна із відповідачем не укладалися. Функції контролю зі збереження військового майна покладено на власника майна - Міноборони України;

- у відповідача відсутній обов`язок зі зберігання спірного майна з урахуванням чого відсутні елементи складу цивільного правопорушення для стягнення збитків;

- на протязі тривалого терміну над фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснювався безперервний плановий контроль контрольним ревізійним управлінням в Харківської області та контрольним ревізійним управлінням Міноборони України за результатом чого не встановлені факти факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки;

- доказів, які б свідчили, що Міноборони України понесло будь-які збитки позивачем не надано;

- суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях законно та об`єктивно визнали, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.

(Доводи ДК "Укроборонпром")

39. ДК "Укроборонпром" відзиві на касаційну скаргу не погоджується із доводами скарги Міноборони України, вважає її необґрунтованою та безпідставною, зазначаючи, зокрема, таке:

- позивач безпідставно в касаційній скарзі в обґрунтування свої вимог послався на положення статей 1212 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які не є підставою поданого ним позову;

- позиція скаржника щодо необхідності дослідження процедури відчуження військового майна суперечить його позиції наведеній в апеляційній скарзі;

- скаржник безпідставно зазначає про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення необхідного для стягнення збитків;

- посилання скаржника на лист від 24.09.2009 № 371, в якому, за його твердженням, відповідач зобов`язався викупити техніку Міноборони України спростовується змістом цього листа. Матеріали справи не містять доказів зі змісту яких можливо встановити, що відповідач взяв на себе зобов`язання з викупу техніки;

- відповідач не перебував із позивачем у будь-яких господарських відносинах. У ДП "Харківський завод спеціальних машин" на підставі статті 11 ЦК України не виникло обов`язку зі зберігання військового майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

40. Вирішуючи наведені в пункті 3 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо можливості підтвердження укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та умов за яких вважається дотриманою письмова форма такого договору

41. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

42. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

43. Частиною першою статті 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

44. За частиною першою статті 202 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

45. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

46. Частиною четвертою статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

47. Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

48. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

49. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами (частина перша статті 218 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

50. Отже, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

51. Частиною першою статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

52. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

53. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

54. Частиною першою статті 181 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

55. У справі, що розглядається суд належить вирішити питання можливості підтвердження укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та умов за яких вважається дотриманою письмова форма такого договору.

56. Правове регулювання відносин з передачі майна на зберігання визначено главою 66 "Зберігання" підрозділу 1 "Договірні зобов`язання" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" ЦК України.

57. Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

58. За частиною першою статті 937 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

59. Отже, за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

60. Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

61. Тож метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами.

62. За частинами другою, третьою статті 937 ЦК України прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

63. Абзацом третім частини першої статті 937 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

64. Тлумачення абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України свідчить, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.

65. Одержання поклажодавцем згідно абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, а врешті достатньою гарантією для захисту прав сторін договору від можливих порушень.

66. Ураховуючи наведене, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог статті 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі на зберігання зберігачем розписками, квитанціями або іншим документами (перелік яких не є вичерпним), підписаними зберігачем.

Щодо правової природи спірних правовідносин у справі

67. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги позивача про стягнення шкоди, мотивовані виявленням позивачем нестачі надлишкового військового майна, яке перебувало у нього на зберіганні згідно атестатів та нарядів, складених на підтвердження передачі йому такого майна на зберігання.

68. Верховний Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

69. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 26.05.2022 у справі № 910/17717/20).

70. За статтею 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

71. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у 2007 році відповідачеві за атестатами від 10.09.2007 № 328/3/9/3/522 та від 12.09.2007 № 328/3/9/3/506 передано на оперативний облік 68 одиниць надлишкової автомобільної техніки, які перебували на території та обліковувалася за ним, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" за атестатами (додаток № 1).

72. Крім того, у 2010 році до відповідача за нарядами Центру обліку надлишкового та списаного військового майна від 10.02.2010 № 181/3/57-АТ, від 13.10.2009 № 181/3/474-АТ та від 26.03.2010 № 181/3/159-АТ здійснено переміщення 45 одиниць надлишкової автомобільної техніки, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території та була передана до ДП "Харківський завод спеціальних машин" за нарядами (додаток № 2).

73. Отже, як свідчать встановлені обставини справи, у зв`язку з передачею за атестатами, нарядами військового майна та прийняття його відповідачем між сторонами фактично виникли правовідносини щодо зберігання військового майна за договором зберігання укладеним у спрощений спосіб.

74. Тобто правовідносини, виникнення яких зумовили обопільні конклюдентні дії сторін спору. Дії позивача з передачі майна, а відповідача - з прийняття ним такого майна згідно атестатів та нарядів на зберігання, факт чого, як свідчать встановлені обставини справи, не заперечується сторонами спору.

75. За пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

76. Проте суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та з посиланням на приписи статей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та пункти 3, 13 Положення № 1225, виключення відповідача згідно наказу від 14.07.2006 № 409 зі складу ЗСУ та віднесення його до державного, унітарного, комерційного підприємства, а не військового формування, неукладення між сторонами договору зберігання, дійшли висновку про відсутність у відповідача обов`язку із забезпечення зберігання військового майна та покладення функції контролю за його збереженням на позивача.

77. Суд вважає наведений висновок судів попередніх інстанцій помилковим, оскільки він ґрунтується на хибному ототожненні правового регулювання обліку та зберігання військового майна закріпленого на праві оперативного управління за військовою частиною з правовідносинами зберігання майна, що склалися між сторонами спору.

78. Передача за обставинами цієї справи військового майна як надлишкового на зберігання відповідачеві жодним чином не змінює правого режиму такого майна, яке є військовим майном та не зумовлює втрату обліку такого майна за військовою частиною, правове регулювання якого визначено, зокрема Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", який визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Теж саме стосується Положення № 1225, яке визначає порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил, його списання та використання.

79. Водночас зміна правового статусу відповідача та не віднесення його до військових формувань не може нівелювати та спростувати за встановлених обставин передачу однією та прийняття іншою стороною майна на зберігання, а відповідно наявність між сторонами договірних правовідносин зі зберігання такого майна та виникнення в кожної з них прав та обов`язків за цим договором.

80. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності у відповідача з огляду на виключення його зі складу ЗСУ та не укладення між сторонами договору зберігання, обов`язку зі збереження переданого йому надлишкового військового майна.

Щодо правомірності вимог позивача

81. Згідно із частиною першою, другою статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

82. Відповідно до частини першої статті 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

83. За статтями 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

84. Відповідно до частини першої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

85. Згідно і частиною першою статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

86. Частиною третьої статті 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

87. Згідно частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

88. Відповідно до частини другої статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

89. Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

90. Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

91. Отже для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 915/283/18, від 08.04.2021 у справі № 916/1781/20).

92. У цій справі із встановлених її обставин убачається, що після передачі відповідачеві за атестатами від 10.09.2007 № 328/3/9/3/522, від 12.09.2007 № 328/3/9/3/506 (68 одиниць надлишкової автомобільної техніки) та нарядами від 10.02.2010 № 181/3/57-АТ, від 13.10.2009 № 181/3/474-АТ та від 26.03.2010 № 181/3/159-АТ (45 одиниць надлишкової автомобільної техніки) військового майна, на виконання нарядів від 03.11.2009 №181/3/509-АТ та від 15.07.2010 № 181/3/385-АТ виданих Центром обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України, відповідачем було розібрано 13 одиниць надлишкової автомобільної техніки, що підтверджується відомістю надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території, обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" та була розібрана за нарядами ЦОНСВМ ЗС України (додаток № 3).

93. Окрім того, за нарядами Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України від 12.12.2014 №181/2/272-АТ та від 26.02.2015 № 181/2/34-АТ з території від ДП "Харківський завод спеціальних машин" було вилучено та переміщено до в/ч НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) 53 одиниці надлишкової автомобільної техніки.

94. Водночас, за результатами інвентаризації військового майна, яке перебувало на території ДП "Харківський завод спеціальних машин", що була проведена у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 14.11.2014 № 809 "Про організацію проведення позачергової інвентаризації військового майна та його закріплення за військовими частинами Збройних Сил України" позивачем встановлено нестачу автомобільної техніки у кількості 47 одиниць.

95. Частиною першою статті 938 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

96. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частина друга статті 938 ЦК України).

97. Доказів наявності у відповідача, в тому числі повернення позивачеві спірного майна, як свідчать встановленні обставини справи, матеріали справи не містять.

98. Суд вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях в якості доказів відсутності нестачі чи незаконного відчуження відповідачем переданого йому на зберігання військового майна на обставини, викладені в актах державного фінансового аудиту за 2007 - 2009 роки та 9 місяців 2010 року, планової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період 01.07.2010 - 30.11.2011, за період 01.01.2012 по 30.06.2014, зустрічної перевірки за період 01.01.2011 по 01.06.2013, оскільки акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Водночас акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19).

99. Також помилковим є посилання суду першої інстанції в якості доказу відсутності нестачі автомобільної техніки на постанову відділу спеціальної міліції ГУМВС України в Харківської області від 30.06.2015, якою закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, що передбачене частиною другою статті 367 КК України, оскільки поняття вини в господарських та в кримінальних правовідносинах не є тотожними. Тож обставина закриття кримінального провадження з підстав відсутності складу кримінального правопорушення не є перешкодою для встановлення складу збитків та вини відповідача за порушення господарських зобов`язань в цьому спорі (аналогічний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 916/1781/20).

100. Теж саме стосується акту передачі ДП "Харківський завод спеціальних машин" до сфери управління ДК "Укроборонпром" від 29.12.2011, оскільки, на що обґрунтовано звернув увагу в касаційній скарзі позивач, при його складанні комісією не досліджувалася технічна (проектна, виконавча, експлуатаційна) та бухгалтерська (в тому числі первинна) документація щодо об`єкта передачі.

101. Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

102. За частиною другою статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

103. З урахуванням наведених вище процесуальних норм на підтвердження неповернення відповідачем спірного майна свідчить відзив відповідача на позовну заяву, в якому він, з-поміж іншого, зазначив про реалізацію ним у період 2008 - 2010 року його перебування в скрутному матеріальному становищі 30 одиниць надлишкової техніки, яка за попереднім зверненням позивача з листом із відповідним проханням до Міноборони України згодом за дорученням Міністра оборони України від 25.09.2009 № 9738/3 була реалізована після модернізації.

104. Однак, як свідчать встановлені судами обставини справи, відповідачем не надано на підтвердження своїх аргументів в цій частині, окрім листування, доказів дотримання порядку реалізації військового майна урегульованого Положенням № 1919.

105. Так, за пунктом 3 Положення № 1919 повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

106. Відповідно до пунктів 6, 8 Положення № 1919, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. Витяги із затверджених переліків військового майна, яке може бути відчужено, надсилаються Міноборони до уповноважених підприємств (організацій) для організації ними його реалізації. Разом із зазначеними витягами Міноборони надсилає до уповноважених підприємств (організацій) витяг із затвердженого Міністром оборони орієнтовного переліку військового майна, що планується запропонувати до відчуження в наступні два роки, за формою згідно з додатком 1.

107. Як убачається зі встановлених судами обставин справи, докази дотримання під час реалізації наведених вище 30 одиниць техніки порядку реалізації військового майна урегульованого Положенням № 1919, у справі відсутні та сторонами спору не надані.

108. Отже, сукупність встановлених обставин справи у їх логічному поєднані між собою свідчить про недотримання відповідачем взятого на себе обов`язку зі зберігання надлишкового військового майна.

109. Недотримання відповідачем взятого на себе обов`язку за договором зберігання укладеним у спрощений спосіб є протиправною формою поведінки в результаті якої відбулась нестача переданого йому на зберігання майна.

110. Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода в розмірі вартості військового майна, нестачу якого було виявлено позивачем. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним взятого на себе обов`язку зі зберігання майна.

111. Вина ДП "Харківський завод спеціальних машин" у заподіянні шкоди презюмується, оскільки у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини. Вина відповідачем не спростована, оскільки він не виконав свого обов`язку щодо зберігання майна.

112. Ураховуючи наведене, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків зумовлених нестачею переданого йому на зберігання надлишкового військового майна, що залишили суди попередніх інстанцій поза увагою не врахувавши наявності в діях відповідача складу цивільного (господарського) правопорушення, необхідного для стягнення шкоди у вигляді збитків.

Щодо застосування позовної давності

113. 04.10.2021 до суду першої інстанції надійшла заява відповідача про застосування позовної давності, в якій він просить суд до заявлених вимог позивача про стягнення майнової шкоди 1 764 721, 97 грн позовну давність та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

114. За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

115. Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

116. Позивач самостійно обирає спосіб захисту порушеного права. Звернення з позовом до суду про стягнення шкоди є одним із таких способів.

117. Водночас можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

118. Строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012).

119. За статтями 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

120. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

121. Частиною п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

122. Оскільки зобов`язання зі збереження спірного майна між сторонами спору виникли за договором зберігання укладеним у спрощений без визначення строку виконання, відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за вимогами позивача про стягнення шкоди у вигляді збитків перебіг позовної давності починається від дня, коли у позивача виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

123. У справі, яка переглядається таким моментом є момент виявлення позивачем нестачі спірного майна за результатом проведеної ним інвентаризації майна, яке перебуває на території ДП "Харківський завод спеціальних машин", що мала місце у 2014 році, принаймні з дати складання акту інвентаризації, проведеної у відповідності до вимог наказу Міністра оборони України від 14.11.2014 № 809, про проведення якої позивач зазначає у позові та касаційній скарзі (26.12.2014).

124. Водночас позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача шкоди у вигляді збитків у липні 2021 року, тобто зі значним спливом позовної давності (більш ніж 3 років).

125. Згідно із частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

126. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

127. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

128. Натомість, як свідчать встановленні обставини справи, позивачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не заявлялось про поважність причин пропущення позовної давності звернення з заявою, що є предметом цього розгляду, до суду.

129. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

130. Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами. Такі самі засади закріплено в частині третій статті 2 ГПК України.

131. Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин (стаття 7 ГПК України).

132. ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

133. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

134. З урахуванням наведеного, заявлені вимоги позивача про стягнення з відповідача шкоди задоволенню судом не підлягають з підстав спливу позовної давності.

135. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення поданого Міноборони позову про стягнення шкоди. Однак, незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди здійснили невірну правову кваліфікацію спірних правовідносин й дійшли помилкового висновку щодо відсутності у відповідача обов`язку зі зберігання переданого йому надлишкового військового майна та недоведення позивачем правомірності заявлених вимог про стягнення шкоди.

Щодо суті касаційної скарги

136. З огляду на наведене, касаційна скарга Міноборони України підлягає задоволенню судом частково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

137. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

138. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

139. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21 підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

140. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

141. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

142. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо відмови у задоволенні позову Міноборони України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника (аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 908/299/18).

Висновки щодо застосування норм права

143. Тлумачення абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України свідчить, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.

144. Одержання поклажодавцем згідно абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, а врешті достатньою гарантією для захисту прав сторін договору від можливих порушень.

145. Письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог статті 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі на зберігання зберігачем розписками, квитанціями або іншими документами (перелік яких не є вичерпним), підписаними зберігачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286 300 301 308 311 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков