№ 922/3309/21 - Судова практика України - Законодавство України

111

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/3309/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства "Жилкомсервіс" (далі - Підприємство, позивач, скаржник) - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" (далі - Товариство, відповідач) - Мар`їної І.О. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 (головуючий - суддя Пономаренко Т.О.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 (головуючий - суддя Терещенко О.І., судді Тихий П.В., Шутенко І.А.),

у справі №922/3309/21

за позовом Підприємства

до Товариства

про зобов`язання вчинити дії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для зобов`язання відповідача виконати роботи за договором за минулий період.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства, в якому просило зобов`язати відповідача провести технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова за договором на планове технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків від 01.02.2012 №3-12Г-72/1/1 (далі - Договір) шляхом виконання робіт визначених пунктом 3.1.4 Договору.

1.2. Позов мотивовано тим, що відповідач неналежно виконує зобов`язання за Договором в частині виконання робіт визначених пунктом 3.1.4 Договору.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 у справі №922/3309/21 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №922/3309/21, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Підприємство у касаційні скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, зокрема частину першу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані та проігноровані положення пункту 1 частини другої статті 6, частину другу статті 14 та частину третю розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 9 частини другої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку».

4.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо дії договорів у сфері житлово-комунальних послуг з урахуванням положень частини третьої розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у подібних правовідносинах.

4.3. Також із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник відзначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду у справах №910/9072/17 та №916/626/18.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Товариством (сторона-1) і Підприємством (сторона-2) 01.02.2012 укладено Договір з метою забезпечення кваліфікованого, якісного, гарантованого планового технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова, створення належних умов проживання мешканцям цих житлових будинків, яким надаються послуги з газопостачання для побутових потреб (пункт 1.1 Договору).

6.2. Відповідно до пункту 2.1 Договору, відповідач зобов`язався проводити планове технічне обслуговування (далі - ПТО) систем газопостачання житлових будинків (далі - ВБСГ) на умовах, визначених Договором.

6.3. У відповідності до пункту 2.2 Договору перелік робіт з ПТО визначено Положенням про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затвердженим наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 30.07.1997 №35, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.10.1997 №451/2255; Правилами безпеки систем газопостачання України, затвердженими наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 15.05.1998 №318/2758; Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 №2246; Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 № 927/11207.

6.4. Згідно пунктом 3.1.4 Договору відповідач зобов`язався під час проведення планового технічного обслуговування виконувати такі роботи: перевірку на щільність газопроводів, газових приладів та апаратів за допомогою газу під робочим тиском приладовим методом або мильною емульсією; перевірку наявності і цілості пломб; ліквідацію виявлених витоків газу; перевірку відповідності установки газових приладів, прокладання газопроводів та побудови приміщень вимогам проекту і діючих нормативних актів; перевірку наявності вільного доступу до газопроводів та газових приладів, а також у підвали та горища, де прокладені газопроводи; перевірку димових і вентиляційних каналів на наявність тяги; розбирання, очистку від залишків корозії і мастила та змащування всіх запірних пристроїв, встановлених на газопроводах та газових приладах; перевірку працездатності газової апаратури, пальників, автоматичних пристроїв, їх очистку, налагодження та регулювання; очистку теплообмінних апаратів від сажі та окалини; дрібний ремонт газової апаратури і приладів (заміну гвинтів, штифтів, пружин, ущільнюючих матеріалів при перепакуванні фланцевих та різьбових з`єднань і запірних пристроїв, застосування зварювальних робіт на газопроводах ВБСГ); роз`яснювальну роботу серед споживачів та практичний інструктаж з правил безпечного користування газовими приладами.

Після закінчення робіт представник сторони-1 записує в інвентаризаційну відомість про проведений інструктаж та складається акт виконаних робіт відповідно до пункту 2.2 Договору.

6.5. За змістом пункту 5.1 Договору перелік робіт з ПТО, обумовлений в пункті 3.1.4 Договору, виконується за рахунок витрат Сторони-1.

6.6. У пункті 6.1 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов Договору сторони несуть відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

6.7. Відповідно до пункту 6.2 Договору сторона-1 несе відповідальність за виконання умов Договору згідно з чинним законодавством, у тому числі за якісне і своєчасне проведення технічного обслуговування ВБСГ, а також за допущені збитки, що завдані стороні-2 або споживачу внаслідок причин, що утворилися з вини сторони-1.

6.8. Сторона-1 несе відповідальність за якість робіт, проведених при ПТО, які повинні забезпечити безвідмовне функціонування ВБСГ в термін між ПТО та гарантійні терміни безвідмовного функціонування газових приладів, які визначені розділом 6 Положення про технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення (пункт 6.3 Договору).

6.9. Сторона-1 не відповідає за невиконання умов Договору чи за допущені недоліки, які сталися з вини сторони-2 (пункт 6.7 Договору).

6.10. Згідно з пунктом 8.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.03.2012 до 01.03.2015.

6.11. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону про намір розірвати Договір, Договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах (пункт 8.2 Договору).

6.12. Усі зміни та доповнення до Договору оформлюються в письмовій формі і набувають юридичної сили з моменту їх підписання обома сторонами (пункт 8.3 Договору).

6.13. Договір неодноразово пролонговано, а саме з 01.03.2015 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по 01.03.2021.

6.14. Листом від 19.12.2019 №23931/210705 позивач повідомив відповідача про те, що у відповідності до умов Договору 17.12.2019 на електронну адресу останнього направлено перелік газифікованих житлових будинків м. Харкова, які знаходяться в управлінні Підприємства та вказав, що на виконання пункту 3.1.1 Договору, Товариству необхідно надати графіки планового технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків на наступний рік згідно із зазначеним у списках адресам у термін до 01 січня 2020 року.

6.15. Відповідач листом від 13.01.2020 №61102.2-Лв-183-0120 повідомив позивача про те, що протягом 2019 року Товариство неодноразово надсилало позивачу листи (від 16.01.2019 №61102.2-Лв-472-0119, №61102.2-Лв-878-0119, від 23.07.2019 №61102.2-Лв-7252-0719) та надавало в них пояснення щодо можливості надання графіків ТО ВБСГ лише в разі укладання нового договору на технічне обслуговування на платній основі та актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності згідно з чинним законодавством у зв`язку зі змінами чинного законодавства (Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Кодекс газорозподільних систем, Правил безпеки систем газопостачання) технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання здійснюється тільки на підставі договорів, на платних умовах, тобто за рахунок власників. В Договорі є посилання на Положення про порядок технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затверджене наказом Державної акціонерної холдингової компанії Укргаз від 30.07.1997 №35, яке втратило чинність, згідно з яким складалися та узгоджувалися графіки ТО ВБСГ, та відповідно до якого Товариство здійснювало технічне обслуговування безкоштовно, а кошти на його проведення були закладені в тарифі на послуги з розподілу природного газу.

6.16. Підприємство неодноразово зверталося до Товариства з листами (від 19.08.2020 №21024/2/07-05, від 08.12.2020 №31337/2/07-05, від 04.12.2020 №30838/2/07-05, від 05.11.2020 №27840/2/07-05, від 05.11.2020 №27842/2/07-05, від 14.12.2020 №31529/2/07-05) щодо необхідності виконання умов Договору, а саме надання графіків технічного обслуговування ВБСГ, здійснення технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання газифікованих багатоквартирних будинків, які є предметом Договору, з урахуванням переліку робіт, визначених пунктом 3.1.4 Договору.

6.17. Відповідач листами (від 17.01.2019 №61102.2-Лв-547-0119, від 13.12.2018 №Кm007-Сл-13792-1218, від 16.01.2019 №61102.2-Лв-472-0119, від 11.04.2019 №611007-Лв-60800419, від 26.02.2019 №61102.2-Лв-2948-0219, від 05.02.2019 №61102.2-Сл-1805-0219, від 23.07.2019 №61102.2-Лв-7252-0719, від 13.01.2020 №61102.2-Лв-183-0120, від 07.09.2020 №61102.2-Лв-3521/-0920) неодноразово повідомляв позивача про неможливість виконання робіт, передбачених Договором у зв`язку зі змінами чинного законодавства та вказував на те, що технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання здійснюється лише на підставі договорів, на платних умовах, тобто за рахунок власників.

6.18. Відповідно до листа від 08.02.2019 №1382/16.2/7 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕП) структурою діючого тарифу на розподіл природного газу, встановленого та затвердженого постановою НКРЕКП від 24.03.2016 №451, не передбачено витрати на обслуговування газорозподільних мереж, що не знаходяться на балансі Товариства.

6.19. Товариство звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства, в якому просило припинити правовідносини шляхом розірвання укладеного сторонами Договору.

6.20. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.04.2021 закрито провадження у справі №922/4256/19 у зв`язку із тим, що Договір, укладений Товариством і Підприємством, є розірваним з 01.03.2021 та встановлено таке: 29.01.2021 Підприємством отримано повідомлення від 26.01.2021 №611007-Сп-400-0121 про розірвання Договору, яке направлено Товариством на виконання пунктів 8.2 та 8.3 Договору. Відповідно до змісту повідомлення, у випадку не направлення до Товариства письмової відповіді (та/або) підписаної угоди про розірвання, Договір буде вважатися розірваним з 01.03.2021.

Таким чином, на час розгляду даного спору, Договір, укладений Товариством і Підприємством, вважається розірваним з 01.03.2021.

6.21. Згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.07.2018 №190 Про затвердження обов`язкового переліку робіт (послуг), витрати на які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, витрати на виконання робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем електропостачання та газопостачання включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території у разі, якщо співвласники не доручили виконання цих робіт іншій особі згідно з частиною третьою статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

6.22. Положення про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затверджене наказом ДАХК "Укргаз" від 30.07.1997 №35, втратило чинність згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 10.05.2018 №250; Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254 Про затвердження Правил безпеки систем газопостачання України втратив чинність згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.2015 № 285; постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 №2246 Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 №442.

6.23. Сторони, укладаючи Договір погодили, що перелік робіт з ПТО визначено Положенням про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затвердженим наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 30.07.1997 №35, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 02.10.1997 №451/2255, наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254 Про затвердження Правил безпеки систем газопостачання України (НПАОП 0.00-1.20-98), зареєстрованим в Міністерстві юстиції від 15.05.1998 №318/2758, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 №2246 Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання та Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 № 927/11207, то після втрати чинності Положенням про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затвердженим наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 30.07.1997 №35, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України №451/2255 від 02.10.1997, наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254 Про затвердження Правил безпеки систем газопостачання України (НПАОП 0.00-1.20-98), зареєстрованим в Міністерстві юстиції від 15.05.1998 №318/2758 та постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 №2246 Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання, спірний Договір фактично втратив свій предмет.

6.24. Після втрати чинності нормативно-правових актів, які визначали предмет Договору, сторони, зокрема позивач, для належного виконання умов Договору мали вчинити всі необхідні дії для приведення спірного Договору у відповідність до вимог чинного законодавства України.

6.25. Разом з тим, із втратою чинності вказаних нормативно-правових актів, змінилась сутність ринкових відносин в частині обслуговування внутрішньобудинкових газових мереж. А отже, обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку здійснюються виконавцем, визначеним співвласниками або особою, уповноваженою на це співвласниками, на підставі відповідного договору. Таке обслуговування здійснюється за рахунок співвласників.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2022 зокрема відкрито касаційне провадження у справі №922/3309/21 за касаційною скаргою Підприємства на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною звернення до Суду є питання чи є підстави для зобов`язання сторін виконувати свої обов`язки за Договором, який розірвано та предмет якого змінився внаслідок зміни законодавства.

8.2. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 4.3 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.

8.3. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду у справах №910/9072/17 та №916/626/18.

8.4. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші;

- таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України [далі - КАС України]) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України [далі - ЦПК України] (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом;

- суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти);

- якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах;

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другої статті 392, пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність;

- самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 [пункт 70]). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин;

- отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 [пункт 32]; від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 [пункт 38]; від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 [пункт 40]; від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц [пункт 22]; від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц [пункт 24]; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц [пункт 22] і №522/2110/15-ц [пункт 22]; від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц [пункт 22]). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.5. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.6. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.7. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано норми права (позивачем конкретно не вказано, які саме норми) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №19.03.2019.

8.8. Підприємство з постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 наводить таку правову позицію:

"6.2. Згідно зі статтями 598 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

6.3. Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем."

8.9. У свою чергу, з постанови Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №916/626/18, позивач наводить таку правову позицію:

"Таким чином, Верховний Суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/333/17."

8.10. Предметом розгляду у справі №910/9072/17 є спір, який виник у зв`язку з невиконанням договору підряду.

8.11. Предметом розгляду у справі №916/626/18 є спір, який виник з договору надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами.

8.12. Водночас у даному випадку спір виник з договору на планове технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків.

8.13. Верховний Суд відзначає, що правове регулювання договору на планове технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків є особливим, адже регламентується, окрім ЦК України та ГК України, і спеціальним законодавством, яке містить свої особливості, зокрема визначеними в предметі Договору. Верховний Суд, при цьому звертає увагу, на пункти 6.3 та 6.23 цієї постанови.

8.14. Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.15. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.16. Враховуючи вищевикладене у цій постанові Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано судами в оскаржуваних судових рішеннях, встановив, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у справах, на які посилається скаржник, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковою фактично-доказовою базою, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами, доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, а відтак, ураховуючи змістовний критерій вказані правовідносини не є подібними.

8.17. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №916/626/18, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.18. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.19. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Підприємства, зазначені у пункті 4.2 цієї постанови з огляду на таке.

8.20. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.21. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.22. Слід зазначити, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування саме частини третьої розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відсутній.

8.23. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, як умови необхідності надання висновку.

8.24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір розірвано з 01.03.2021, а, враховуючи зміни законодавства, послуги, які надавалися Товариством стали оплатними і виконання такого Договору відповідачем порушить його майнові інтереси.

8.25. Також, предмет Договору визначався нормативно-правовими актами, більшість з яких втратила чинність, а тому по суті предмет Договору відсутній та не узгоджений сторонами.

8.26. З оспорюваних судових рішень вбачається, що відповідач вчиняв дії спрямовані на приведення Договору у відповідність до чинного законодавства та неодноразово повідомляв позивача про відсутність підстав для надання послуг за Договором.

8.27. Натомість Підприємство, посилаючись на те, що Договір зберігає свою чинність до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги", по суті ухилявся від приведення Договору у відповідність до чинного законодавства.

8.28. Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

8.29. У даному випадку, вимагати від Товариства безоплатно виконувати послуги за Договором, який розірвано, а також ураховуючи обставини зміни законодавства, в тому числі і щодо оплатності цих послуг, з огляду на те, що це послуги щодо поточного ремонту, які не узгоджені Договором і незрозуміло ким в подальшому такі витрати будуть відшкодовані, за обставинами встановленими судами першої та апеляційної інстанції щодо дій позивача та відповідача, то такі вимоги мають певні ознаки недобросовісності та несправедливості.

8.30. Оскільки, Договір розірвано, що не спростовується сторонами та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, то у даному випадку норма про чинність договорів про надання відповідних комунальних послуг не підлягає застосуванню, оскільки не відбулося закінчення строку дії правочину, а він був розірваний.

8.31. Верховний Суд звертає увагу, що закінчення строку дії договору не є тотожними його розірванню.

8.32. Крім того, слід звернути увагу, що послуги за Договором були плановими і надавалися щорічно.

8.33. Підприємство звернулося до суду з вимогами зобов`язати Товариство виконати роботи у серпні 2021 року. Водночас з листування сторін вбачається, що позивач вимагав планове технічне обслуговування ВПСГ на 2020 рік.

8.34. Таким чином, неможливо зобов`язати виконати планове технічне обслуговування ВПСГ, яке є щорічним і повинно проводитись саме у 2020 році, а не у 2021 чи в подальші роки.

8.35. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

8.36. У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.37. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.38. Отже, позивачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.39. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, наведені у пунктах 4.1, 4.2 та 4.3 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відсутні.

8.40. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.41. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.42. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.43. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.44. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.45. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287, касаційну скаргу позиваача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства "Жилкомсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №922/3309/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу комунального підприємства "Жилкомсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №922/3309/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №922/3309/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос