ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4140/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Колісниченко А.С. (самопредставництво),
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - Яровенко О.Ю. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Норма"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 (судді: Хачатрян В.С., Ільїн О.В., Россолов В.В.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2020 (суддя Калантай М.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Норма"
до: 1. Приватного підприємства "Варнер",
2. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Назарової Ольги Сергіївни
про визнання протиправним і скасування запису про право власності та визнання права спільної часткової власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Норма" (далі - ТОВ "Норма", Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Варнер" (далі - ПП "Варнер", Відповідач-1) та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Назарової Ольги Сергіївни (далі - Нотаріус, Відповідач-2), в якому просило:
1) Визнати протиправним та скасувати запис про право власності №32703785 від 01.08.2019, здійснений Нотаріусом про реєстрацію за ПП "Варнер" права власності на нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. "А-3" (промвиробничий корпус): приміщення підвалу №І площею 17,1 кв.м., №II площею 118,1 кв.м., №XVІІІ площею 29,7 кв.м., №XXV площею 9,2 кв.м., № XXXIV площею 28,3 кв.м., №XLVI площею 17,1 кв.м., №XLV площею 96,0 кв.м., № XXXVI площею 109,7 кв.м., №LI площею 14,6 кв.м., №XLVII площею 5,8 кв.м., №XLVІІІ площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: №1 площею 23,1 кв.м., №2 площею 19,4 кв.м., №9 площею 22,4 кв.м., №23 площею 54,5 кв.м., №30 площею 8,0 кв.м., №26 площею 13,0 кв.м., №16 площею 17,1 кв.м., №24 площею 42,9 кв.м., №14 площею 16,1 кв.м., №6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: №40 площею 36,1 кв.м., №42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., №70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м., №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м., №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8 кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., №60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 12-А у розмірі частки 1;
2) Визнати за Позивачем право спільної часткової власності у розмірі 24/100 частки у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. "А-3" (промвиробничий корпус): приміщення підвалу №І площею 17,1 кв.м., №II площею 118,1 кв.м., №XVІІІ площею 29,7 кв.м., №XXV площею 9,2 кв.м., №XXXIV площею 28,3 кв.м., №XLVI площею 17,1 кв.м., №XLV площею 96,0 кв.м., №XXXVI площею 109,7 кв.м., №LI площею 14,6 кв.м., №XLVII площею 5,8 кв.м., №XLVІІІ площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: №1 площею 23,1 кв.м., №2 площею 19,4 кв.м., №9 площею 22,4 кв.м., №23 площею 54,5 кв.м., №30 площею 8,0 кв.м., №26 площею 13,0 кв.м., №16 площею 17,1 кв.м., №24 площею 42,9 кв.м., №14 площею 16,1 кв.м., №6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: №40 площею 36,1 кв.м., №42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., №70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м., №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м., №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., №60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 12-А.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії ПП "Варнер" є незаконними, оскільки останнє з 1997 року не було одноособовим власником вищевказаних "проходів та коридорів". Відповідачу-1 належало лише 8/100 частки у праві спільної часткової власності на вказані приміщення, пропорційно до частки, що після підписання додаткової угоди №3 від 17.01.1997 залишилася за ЗАТ "СІНГ", правонаступником якого є на цей час ПП "Варнер". Інша частина майна належить на праві спільної часткової власності іншим п`яти підприємствам, які були створені у 1997 році у відповідності до додаткової угоди №3 від 17.01.1997, серед яких був і Позивач, частка якого складала 24/100 у спільній частковій власності у місцях загального користування.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.04.2020 у справі №922/4140/19 відмовлено у задоволенні позову.
2.2. За висновком місцевого господарського суду, ТОВ "Норма" не може вважатися суб`єктом господарювання №5, створеним при реорганізації ЗАТ "СІНГ" через невиконання умов пункту 11 додаткової угоди №3 від 17.01.1997 у зв`язку з чим, до останнього не могло перейти право спільної часткової власності відповідно до умов пункту 13 зазначеної додаткової угоди.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 у справі №922/4140/19 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Позивач створений у результаті реорганізації шляхом виділення із ЗАТ "СІНГ" та є його правонаступником у відповідній частині. За висновком суду у Позивача наявне право на реалізацію права щодо спільної часткової власності, проте станом на момент звернення з позовом до суду у даній справі таке право не реалізоване, тобто відсутні підстави вважати, що у Позивача наявне право спільної часткової власності і таке твердження останнього є передчасним.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи.
3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Норма" подало касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 128 ЦК УРСР у редакції від 27.12.1996 у поєднанні з Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995 "Про затвердження Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб".
3.3. Заявник, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах №910/12258/17, №910/22274/17 та №910/12827/17, зазначає про можливість підтвердження факту передачі майна не лише актом приймання-передачі, а й іншими доказами, зокрема фактичним отриманням майна.
При цьому, Позивач наголошує, що він, як власник, вирішував питання щодо управління спірним майном та утримував його (свою частку).
3.4. Також скаржник не погоджується із правильністю застосування судами питання щодо розподілу судових витрат, зокрема частини дев`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України та посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норм (чи підпадає під вимогу "заздалегідь" вручення доказів за 5 хвилин до судового засідання і чи має суд у таких випадках брати до уваги відповідні докази, чи має надати час на ознайомлення з ними, чи повернути їх заявнику).
3.5. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення акцентуючи необґрунтованість наведених у ній доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Розпорядженням Виконавчого комітету Дзержинської районної Ради Народних Депутатів міста Харкова №16/2 від 15.01.1992 про реєстрацію орендного підприємства - фабрики-заготівельної, створено орендне підприємство "Фабрика заготівельна".
4.2. 27.01.1995 між представництвом Фонду державного майна України в м. Харкові - правонаступником Фонду міського майна Харківської міської Ради народних депутатів (продавець) та Організацією орендарів "Фабрика-заготівельна" (покупець) укладений договір №209-В купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, орендованого організацією орендарів "Фабрика-заготівельна", відповідно до умов якого покупець придбав у власність цілісний майновий комплекс, у тому числі нежитлові приміщення: промвиробничий корпус площею 6920, кв.м, блок складських та допоміжних приміщень площею 159,1 кв.м, учбово-курсовий комбінат площею 145,8 кв.м, компресорна площею 204,7 кв.м, градирня площею 12,0 кв.м., по АДРЕСА_1 у м. Харкові.
Факт передачі вищезазначеного майна підтверджується актом прийому-передачі від 28.03.1995.
4.3. На підставі вищевказаного договору та акта прийому-передачі майна державного підприємства представництвом Фонду Державного майна України в м. Харкові видано Свідоцтво про право власності №209-В від 28.03.1995, яке підтверджує, що організація орендарів "Фабрика-заготівельна" стала власником цілісного майнового комплексу, в т.ч. нежитлових приміщень загальною площею 7441,6 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Харкові.
4.4. 15.05.1995 здійснено перереєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності організації орендарів "Фабрика-заготівельна" у Закрите акціонерне товариство "СІНГ" (далі - ЗАТ "СІНГ"), як правонаступника, що підтверджується свідоцтвом про державну перереєстрацію суб`єкта підприємництва №14064676 від 15.05.1995, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів Харківської області.
4.5. 17.01.1997 акціонерами ЗАТ "СІНГ" укладено додаткову угоду №3 до засновницького договору ЗАТ "СІНГ", за умовами якої вирішено здійснити перерозподіл акцій між акціонерами; надати згоду на вступ нових акціонерів у зв`язку з переуступкою акцій акціонерами товариства; вивести зі складу акціонерів ЗАТ "СІНГ" осіб, які здійснили відступлення своїх акцій; визначити новий склад акціонерів та кількість належних їм акцій (пункт 1-4 додаткової угоди №3).
4.6. Пунктом 5 додаткової угоди №3 від 17.01.1997 вирішено здійснити реорганізацію ЗАТ "СІНГ" шляхом виділу з його складу п`яти самостійних суб`єктів господарювання, статутні фонди яких формуються за рахунок майна, що виділяється його учасникам. Акціонери обмінюють належні їм акції на частку в активах товариства, відображену у розподільчих балансах станом на 1 січня 1997 року, та виходять із складу ЗАТ "СІНГ".
4.7. Пунктами 7-11 додаткової угоди №3 від 17.01.1997 врегульовано питання щодо виділення майна таким суб`єктам господарювання.
4.8. Так, згідно з пунктом 11 додаткової угоди №3 від 17.01.1997 акціонери ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вносять до статутного фонду Суб`єкта №5 у формі товариства з обмеженою відповідальністю, належне їм на правах спільної часткової власності, наступне майно, зокрема, в будівлі, розташованій по АДРЕСА_1: приміщення IV, V, VI, VII, VIII, XIX, XX, XXI, XXII, XXIII, XXIV у підвалі "Ап" загальною площею 355,9 кв.м.; приміщення 3, 4, 5, частину приміщення 7 розміром 3,92м х 5,75м, площею 22,5кв.м., частина приміщення 36 розміром 6,40м х 9,80м, площею 50,1кв.м., приміщення 37, 38 на першому поверсі загальною площею 361,4кв.м.; приміщення 88, 89, 90, 91,111, 112,113 на третьому поверсі загальною площею 369,4 кв.м. Всього загальна корисна площа приміщень - 1086,7 кв.м., що з урахуванням частки в приміщеннях, які залишаються в загальному користуванні всіх власників, складає 24/100 частини будівлі, що у грошовому вираженні складає 331 642,87грн.
4.9. Частка кожного учасника суб`єкта №5 у статутному фонді встановлюється пропорційно раніше належним їм акціям ЗАТ "СІНГ": ОСОБА_1 - 0,250, ОСОБА_2 - 0,250, ОСОБА_3 - 0,250, ОСОБА_4 - 0,250.
4.10. Пунктом 13 додаткової угоди №3 від 17.01.1997 передбачено, що сходові клітини та коридори у будівлі загальною площею 1168,3 кв.м., залишаються в спільній частковій власності ЗАТ "СІНГ" та п`яти нових суб`єктів господарювання, що підлягали створенню шляхом виділу зі складу товариства на підставі цієї додаткової угоди.
4.11. 28.03.1997 між громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як учасниками, укладено установчий договір про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Норма" шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності.
4.12. Відповідно до акта приймання-передачі від 20.06.1997 громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передали, а ТОВ "Норма" прийняло приміщення IV, V, частину приміщення VI, VIII в підвалі "Ап" загальною площею 164,8 кв.м; приміщення 3, 4, 5, частину приміщення 7, частину приміщення 36, приміщення 37, 38 на першому поверсі загальною площею 361,4 кв.м у будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна корисна площа приміщень складає 526,2 кв.м, що з урахуванням частки в приміщеннях, які залишаються в загальному користуванні всіх власників будівлі, складає 1162/10000 частини будівлі, що у грошовому вираженні складає 160 587,54грн.
4.13. Відповідно до реєстраційного посвідчення від 22.09.1997 року у ДКП "Харківське бюро технічної інвентаризації №1" за ТОВ "Норма" зареєстровано право власності на нежитлові приміщення IV, V, частину приміщення VI, VIII в підвалі "Ап" загальною площею 164.8 кв.м.; приміщення 3, 4, 5, частину приміщення 7, частину приміщення 36, приміщення 37, 38 на першому поверсі, загальною площею 526,2 кв.м., у будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
4.14. У свою чергу, ЗАТ "СІНГ" було реорганізовано шляхом приєднання до Приватної фірми "Харлас", що підтверджується розпорядженням Харківського міського голови "Про реорганізацію Закритого акціонерного товариства "СІНГ" шляхом приєднання до Приватної фірми "Харлас" №284 від 28.07.1997.
4.15. Приватне підприємство "Варнер" є правонаступником Приватної фірми "Xapлac" в результаті реорганізації шляхом приєднання, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005608487 від 01.08.2019, а також змінами до статуту ПП "Варнер", державну реєстрацію яких проведено державним реєстратором Харківського міськвиконкому 05.11.2007 номер запису 148001050002034676.
4.16. 01.08.2019 ПП "Варнер" зареєструвало на себе у частці 1/1 право власності на нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. "А-3" (промвиробничий корпус): приміщення підвалу № І площею 17,1 кв.м., № II площею 118,1 кв.м., № XVІІІ площею 29,7 кв.м., № XXV площею 9,2 кв.м., № XXXIV площею 28,3 кв.м., № XLVI площею 17,1 кв.м., № XLV площею 96,0 кв.м., № XXXVI площею 109,7 кв.м., № LI площею 14,6 кв.м., № XLVII площею 5,8 кв.м., №XLVІІІ площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: №1 площею 23,1 кв.м., №2 площею 19,4 кв.м., № 9 площею 22,4 кв.м., №23 площею 54,5 кв.м., №30 площею 8,0 кв.м, №26 площею 13,0 кв.м., №16 площею 17,1 кв.м., №24 площею 42,9 кв.м., №14 площею 16,1 кв.м., №6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: №40 площею 36,1 кв.м., №42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., № 70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м., №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м., №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., № 60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
5. Розгляд справи Верховним Судом
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення її недоліків.
5.2. Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2020 відкрито касаційне провадження та визначено дату проведення судового засідання.
5.3. В судовому засіданні 03.12.2020 оголошено перерву до 17.12.2020.
5.4. З огляду на те, що судове засідання, призначене на 17.12.2020, не відбулося ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 визначено дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.
Ураховуючи зазначене, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
6.2. Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
6.3. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
6.4. Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
6.5. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
6.6. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
6.7. За змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
6.8. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
6.9. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
6.10. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
6.11. За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 45 Господарського процесуального кодексу України).
6.12. У справі, яка розглядається, Позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірне нерухоме майно ("проходи та коридори") перебуває у спільній частковій власності, що, у свою чергу, вказує на відсутність у Відповідача-1 правомірного інтересу фіксації свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як одноособового власника.
6.13. Статтею 112 ЦК УРСР (в редакції чинній на час виникнення спільних правовідносин) було передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
6.14. Кодексом також було визначено, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Кожний учасник спільної часткової власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов`язаннях, пов`язаних з спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.
Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні. (стаття 113 ЦК УРСР).
Крім того, в статтях 114-116 ЦК УРСР було передбачено особливості, пов`язані із реалізацією права на частку у спільній власності.
6.15. Виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку про те, що правове регулювання спільної часткової власності спрямоване на забезпечення реалізації володіння, користування та розпорядження декількох суб`єктів стосовно єдиного об`єкту власності. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.
6.16. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
6.17. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам випадках належить "ідеальна частка" у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.
6.18. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не з`ясували чи визначили співвласники конкретний порядок користування спільним майном та чи здійснили його поділ.
6.19. Також суди не надали оцінки тій обставині, що Відповідач-1, зареєструвавши за собою право власності на спірне майно, фактично змінив його правовий режим та такими діями позбавив Позивача та інших осіб, створених у результаті реорганізації ЗАТ "СІНГ" їх часток у праві власності на спільне майно.
6.20. При цьому суди попередніх інстанцій не врахували баланс інтересів кожного із співвласників, що суперечить законним правам та інтересам сторін як співвласників майна.
6.21. Крім того, важливе значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами.
6.22. Вирішуючи спір у даній справі, апеляційна інстанція дійшла висновку, що акт приймання-передачі приміщень від 20.06.1997 не містить жодних відомостей щодо передачі Позивачу частки спільної власності на сходові клітини та коридори (спірне майно).
6.23. В якості додаткових мотивувань відмови у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вказав на відсутність у матеріалах справи доказів того, що Позивачем вживалися заходи щодо реєстрації за ним права власності на спірне майно.
6.24. Проте, судова колегія не погоджується з такими висновками з огляду на таке.
6.25. За своєю юридичною природою акт приймання-передачі щодо певного майна може підтверджувати як момент переходу від однієї особи до іншої, так і обсяг цього майна у тому числі його кількісні та якісні характеристики. При цьому, за загальним правилом, такі акти не мають ознак правочину на підставі якого виникає, змінюється або припиняється право власності на майно, крім випадків передбачених законодавством.
6.26. Зокрема у частині першій статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній, станом на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії) наведений перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.
При цьому у зазначеному переліку відсутній акт приймання-передачі відсутній, однак конструкція цієї норми дозволяє стверджувати, що такий перелік документів не є вичерпним.
6.27. В такий спосіб оцінка обставин, пов`язаних із наявністю правових підстав набуття прав на майно та обставин пов`язаних із їх набуттям, покладається на органи, які здійснюють відповідну реєстрацію.
6.28. Так, відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
За змістом цього Порядку встановлено, що державна реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
6.29. Звертаючись із касаційною скаргою ТОВ "Норма" зазначило, що, на його думку, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 128 ЦК УРСР, який є важливим з огляду на те, що цією статтею було встановлено момент виникнення права на річ, а не права користування чи інших речових прав, оскільки за чинним на цей час законодавством момент передачі речі і докази, які підтверджують факт такої передачі, не мають принципового значення зважаючи на те, що право власності виникає з моменту його реєстрації та чітко однозначно встановлюється.
6.30. Колегія суддів, розглянувши зазначений довід скаржника, дійшла висновку, що, в контексті предмету та підстав позову, застосування статті 128 ЦК УРСР передбачало необхідність встановлення моменту виникнення (зміни або припинення) прав з урахуванням як юридичного титулу володіння майном, так і його правової підстави.
6.31. Зокрема, за змістом статті 128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
При цьому як назва статті ("Момент виникнення права власності у набувача майна за договором"), так й її зміст, передбачають, що правовою підставою виникнення права власності є саме договір.
6.32. Отже, в аспекті застосування приписів законодавства, для визначення моменту виникнення права власності мають значення саме умови договору та законодавства, а акт приймання-передачі не може розглядатись, як єдиний доказ моменту виникнення у особи права власності, а його відсутність, навпаки, тлумачитись, як відсутність набуття (переходу) прав на майно.
6.33. Господарські суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що, як наслідок, призвело до передчасних висновків про відсутність як прав Позивача на спірне майно, з огляду на умови додаткової угоди №3 від 17.01.1997, так і недоведеність факту передачі від ЗАТ "СІНГ", зокрема, до Позивача частки у спільній власності на нерухоме майно акціонерного товариства.
6.34. При цьому колегія суддів звертає увагу, що в цій частині за своїм змістом положення статті 128 ЦК УРСР відповідають приписам статті 334 Цивільного кодексу України та їх застосування не має відмінностей.
В такий спосіб, знайшли своє підтвердження доводи скаржника щодо можливості підтвердження факту передачі майна не лише актом приймання-передачі, а й іншими доказами, зокрема, фактичним його отриманням.
6.35. Щодо посилання апеляційного господарського суду на те, що матеріали даної справи не містять доказів вчинення Позивачем дій щодо реєстрації за ним права власності на спірне майно судова колегія зазначає, що жодною нормою матеріального права не передбачено наслідком не вчинення таких дій втрату права власності.
При цьому, в умовах наявності спору, відсутність реєстрації майнових прав за Позивачем, як і їх реєстрація за Відповідачем, не свідчать однозначно про приналежність цього майна, а спір повинен вирішуватись судами на підставі наданих учасниками справи доказів з урахуванням усіх обставин справи.
6.36. Суть реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до реєстру, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібна правова позиція є усталеною та міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі №909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19 та від 10.06.2020 у справі №906/585/19.
В такий спосіб, ототожнювати факт набуття права власності з фактом його реєстрації, а тим більше тлумачити факт реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.
6.37. Виходячи з аналізу статей 387 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача зокрема ті, що підтверджують його право власності, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном тощо.
6.38. В такий спосіб, при розгляді віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
6.39. Водночас за змістом частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
6.40. Отже, заперечуючи позовні вимоги щодо безпідставної реєстрації спірного майна за собою Відповідач повинен надати відповідні докази, які підтверджують правомірність такого набуття, законність зміни його правового статусу та режиму, відсутність у позивача правових підстав для визнання за ним майнових прав щодо предмету спору.
6.41. Стосовно доводів скаржника про безпідставне врахування судом першої інстанції доказів понесення Відповідачем-2 витрат на правничу допомогу, які, на думку заявника, були подані з порушенням вимог процесуального законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
6.42. Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
6.43. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
6.44. Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
6.45. Відповідно до частини дев`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
6.46. У розумінні положень частини п`ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
6.47. В такий спосіб, оскільки законодавством не визначено дотримання яких саме часових меж є достатнім для того, щоб вважати виконаними вимоги щодо надсилання (надання) доказів іншим учасникам справи, то таке питання повинно вирішуватись судом у кожному конкретному випадку із урахуванням критеріїв розумності строку, який об`єктивно повинен забезпечувати можливість реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав з метою дотримання, зокрема, принципів змагальності та пропорційності.
6.48. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
6.49. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
6.50. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
6.51. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
6.52. У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
6.53. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.
6.54. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.55. Отже, доводи скаржника, зокрема, щодо неправильного застосування судами статті 128 Цивільного кодексу УРСР, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
6.56. Поряд із цим, Верховний Суд позбавлений можливості прийняти нове рішення у справі оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
7. Висновки Верховного Суду.
7.1. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73 74 76 77 86 236-238 282 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення. Судова колегія зазначає, що для правильного вирішення спору суду необхідно в межах предмету та підстав позову встановити обставини пов`язані з набуттям права власності на спірне майно, його реєстрацією, наявності або відсутності порушених прав позивача в т.ч. щодо спірного майна, звернути увагу щодо дотримання прав щодо порядку користування спільною сумісною власністю.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Норма" задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 14.04.2020 у справі №922/4140/19 скасувати.
3. Справу №922/4140/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова