ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 923/1056/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт"

на рішення Господарського суду Херсонської області

(головуючий суддя - Немченко Л.М.)

від 23.11.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)

від 19.01.2023

у справі №923/1056/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент"

до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"

про стягнення 1 482 486,86 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Притула А.С.

відповідача - не з`явилися

скаржника - Бондаренко І.О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" (далі - ТОВ "Енерджі-Агент") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (далі - ДП "Херсонський морський торговельний порт"), яким просить стягнути 1 482 486,86 грн основного боргу за спожиту електричну енергію.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю електричної енергії №26Т від 28.12.2020 щодо своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 у справі №923/1056/21 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 1 482 486,86 грн.

2.2. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами, під час розгляду справи судом спростовані заперечення відповідача щодо невідповідності даних фактичного споживання ним електричної енергії за розрахункові періоди січня - березня 2021 року, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували достовірність визначених позивачем обсягів спожитої відповідачем електричної енергії.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 у справі №923/1056/21 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо доведення фактичних обсягів споживання електричної енергії відповідачем, а відтак і наявності заборгованості за поставлену електричну енергію.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги останнього до закінчення або скасування воєнного стану на території України, мотивуючи зазначене тим, що апелянт не є особою, яка входить до складу Збройних сил України та відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 не залучена до здійснення передбачених Закону України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави та враховуючи продовження терміну дії на території України воєнного стану.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №923/1056/21, Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" (далі - ТОВ "Херсонський порт") подало касаційну скаргу, якою просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.

3.2. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Херсонський порт" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №922/2056/20 (щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України), від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України), від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 (щодо застосування статей 80 119 165 269 Господарського процесуального кодексу України), від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 23.10.2018 у справі №910/17838/17 (щодо застосування статей 253 526 530 610 612 Цивільного кодексу України).

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - відкладення справи на період воєнного стану через неможливість подати докази.

3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

3.9. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ "Енерджі-Агент" проти вимог останньої заперечує та просить в частині доводів касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційне провадження закрити з огляду на неподібність правовідносин у справах, зазначених скаржником. В іншій частині доводів касаційної скарги товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" (постачальник) 28.12.2020 було укладено договір про закупівлю електричної енергії №26Т, за умовами якого постачальник (ліцензія на постачання електричної енергії видана Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 січня 2020 року № 103), постачає електричну енергію за кодом згідно ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок останнього, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно із пунктом 2.3 договору очікуваний загальний обсяг постачання електричної енергії, визначається сторонами в договорі та складає 1 250 000 кВт/год.

Пунктом 3.1 договору про закупівлю також визначено строк (термін) поставки електричної енергії Споживачу: з 01.01.2021 до 31.03.2021.

Відповідно до даних щодо фактичного споживання електричної енергії відповідачем, отриманих від АТ "Херсонобленерго", як оператора системи розподілу, ДП "Херсонський морський торговельний порт" за період січень - березень 2021 року було спожито 1 214 734 кВт год на загальну суму 2 624 204,42 грн, (в т.ч. ПДВ), зокрема:

у січні 2021 року - 482 207 кВт/год.;

у лютому 2021 року - 505 132 кВт/год.;

у березні 2021 року - 227 395 кВт/год.

На підставі зазначених даних, ТОВ "Енерджі-Агент" було виписано відповідачу та отримано представником останнього рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії для оплати за спожиту у січні - березні 2021 році електричну енергію, а саме: № 326210119 від 31.01.2021, № 326210219 від 09.03.2021, № 326210319 від 12.04.2021.

Відповідно до пункту 5.5 договору про закупівлю оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дня отримання актів купівлі-продажу електричної енергії за електричну енергію спожиту в розрахунковому періоді та надання постачальником оригіналів рахунків.

Проте, заборгованість за спожиту активну електричну енергію у період з січня 2021 року по березень 2021 року відповідачем оплачена лише частково у розмірі 1 141 717,56 грн.

З огляду на неналежне виконання споживачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості спожитої електричної енергії у період з лютого 2021 року по березень 2021 року включно у розмірі 1 482 486,86 грн, були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Енерджі-Агент", що і стало підставою для звернення останнього до господарського суду.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Херсонський порт" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №922/2056/20 (щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України), від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України), від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 (щодо застосування статей 80 119 165 269 Господарського процесуального кодексу України), від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 23.10.2018 у справі №910/17838/17 (щодо застосування статей 253 526 530 610 612 Цивільного кодексу України).

У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.4. Так у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно із пунктом 1.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за № 312 (далі - ПРРЕЕ), на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.

Відповідно до пункту 4.13 ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу (пункт 4.14 ПРРЕЕ).

Згідно із пунктом 4.21 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.

Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Судами встановлено, що між ДП "Херсонський морський торговельний порт" (споживач) та ТОВ "Енерджі-Агент" (постачальник) 28.12.2020 було укладено договір про закупівлю електричної енергії №26Т, за умовами якого постачальник постачає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок останнього, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно із пунктом 2.3 договору очікуваний загальний обсяг постачання електричної енергії, визначається сторонами в договорі та складає 1 250 000 кВт/год.

Пунктом 3.1 договору про закупівлю також визначено строк (термін) поставки електричної енергії споживачу: з 01.01.2021 до 31.03.2021.

Згідно із пунктом 4.3 ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленим Кодексом комерційного обліку.

Відповідно до пункту 12.4.4 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за № 311 (далі - ККОЕЕ), до дати запуску інформаційного обміну між учасниками ринку через Датахаб функції щодо ведення реєстрів ТКО, адміністрування процесів зміни електропостачальника, припинення електропостачання, а також приймання результатів вимірювання (показів лічильників) від учасників ринку та/або ППКО, обробки, формування, профілювання, валідації, агрегації та передачі даних комерційного обліку для розрахунків на ринку виконують оператори системи за місцем провадження ними господарської діяльності з розподілу/передачі електричної енергії за рахунок коштів, передбачених у тарифі на розподіл/передачу електричної енергії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент виникнення спірних правовідносин, функції оператора комерційного обліку були покладені на оператора системи розподілу у межах території своєї ліцензованої діяльності, а саме - Акціонерне товариство "Херсонобленерго" (далі - АТ "Херсонобленерго").

Оператором системи розподілу АТ "Херсонобленерго" було надано позивачу інформацію про обсяг спожитої електричної енергії відповідачем за розрахункові місяці у формі звітів щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії, а саме: лютий 2021 - 505 132 кВт/год.; березень 2021 - 227 395 кВт/год. на підставі чого і було розраховано суму плати за електричну енергію.

При цьому, суди обох інстанцій дійшли висновку про належність та достовірність поданих позивачем доказів для перевірки проведених нарахувань та встановлення всіх обставин, що стосуються предмету доказування, оскільки наявність факту споживання електричної енергії та його обсяги не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування окрім інформації, отриманої від оператора. Також судами встановлено, що копії поданих доказів засвідчені належним чином.

5.5. У справі № 922/2056/20 за позовом АТ "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" до ТОВ "Харківський експериментальний завод підйомно-транспортного машинобудування" про стягнення штрафу та пені за порушення строків поставки товару, висновок Верховного Суду, зокрема в частині застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, зводиться до того, що судами не досліджено всі зібрані у справі докази, на підставі яких суд повинен був встановити наявність/відсутність у відповідача обов`язку сплатити штрафні санкції за порушення строку поставки; порушено правила статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів; встановлено обставини того, що строк поставки товару за договором поставки, укладеним сторонами у формі єдиного документу, підписаного сторонами, встановлений договором, укладеним шляхом листування сторін без урахуванням висновків Верховного Суду у справах №904/11317/16, №916/1626/16.

У справі №906/1336/19 за позовом ОСОБА_1 до товариств про визнання недійсними договору про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, укладеного між відповідачами, та рішення загальних зборів учасників товариства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на порядок застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України з огляду на різне застосування судами першої та апеляційної інстанцій зазначених процесуальних норм у вказаній справі. Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частини п`ята - шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, у справі, що переглядається, клопотання про витребування доказів не містить доводів невідповідності поданих позивачем копій звітів оригіналу. Доводи зазначеного клопотання стосуються правильності оформлення звітів з фактичного відпуску електроенергії оператором системи розподілу АТ "Херсонобленерго" як таких взагалі.

У справі №916/3074/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників ОСББ місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у поновленні строку на подання відзиву на позов з доданими доказами. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний господарський суд фактично оцінив докази, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції та які подано з порушення строку, тоді як докази подані з порушенням строку, можуть бути прийняті судом тільки з урахуванням положень статей 80 119 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим у справі, що переглядається, не вбачається, що суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду щодо виконання позивачем своїх зобов`язань про поставлення відповідних обсягів електричної енергії відповідачу, виходячи з інших доказів аніж місцевий суд. При цьому посилання суду апеляційної інстанції на докази, долучені до відзиву на апеляційну скаргу (лист від 26.04.2021 №24-05/25 та копії експрес-накладної нової пошти від 10.03.2021 та 19.04.2021) має місце як спростування доводів апеляційної скарги, оскільки в суді першої інстанції відповідач не заперечував факту отримання актів купівлі-продажу електричної енергії за лютий та березень 2021 року.

У справі №910/13071/19 за позовом ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" до АТ "Українська залізниця" про стягнення пені, інфляційних, 3%річних за неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару в строк, визначений договором, Верховним Судом зроблено висновок в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу. Тоді як у справі, що переглядається, предметом спору є лише стягнення суми основного боргу.

Предметом спору у справі №910/17838/17 є стягнення заборгованості за порушення умов договорів складського зберігання зерна в частині оплати вартості наданих послуг зі зберігання. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволені, виходячи з того, що фонд не виконав свого зобов`язання щодо оплати за зберігання зерна, покладеного на нього законом та договором. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку з огляду на те, що строк оплати за договорами не настав, оскільки сторони, погодивши порядок відшкодування витрат зерновому складу за зберігання зерна, зокрема, на підставі актів, не виконали погоджені умови договору щодо надсилання вказаних актів на адресу фонду. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судові рішення ухвалені без дослідження всіх доказів та встановлення обставин справи. При цьому Верховний Суд зауважив, що акт надання послуг як документальне оформлення надання послуг лише підтверджує факт здійснення господарських операцій і носить формальний характер. Розрахунок обсягів коштів за зберігання зерна, в свою чергу, є документом, який містить лише розрахунок коштів, які підлягають сплаті. Наявність або відсутність актів та розрахунків не звільняє фонд від обов`язку оплатити фактично надані послуги зі зберігання зерна за заявленою вимогою кредитора.

Разом з тим у справі, що переглядається, судами встановлено, що акти купівлі-продажу та рахунки були виписані позивачем та отримані представником відповідача.

Проаналізувавши судові рішення, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає, що наведені висновки щодо застосування норм процесуального та матеріального права зроблені судом касаційної інстанції, виходячи з інших встановлених фактичних обставин справи, щодо правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

5.6. Підставою касаційного оскарження товариство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - відкладення справи на період воєнного стану через неможливість подати докази.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі №913/443/20 дійшов висновку, що зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Натомість скаржником у касаційній скарзі конкретно не вказано стосовно якої саме норми відсутній висновок Верховного Суду.

Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною одинадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Положеннями частин першої, другої статті 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до частини першої статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Подібна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.06.2022 у справі №923/750/21.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що йому було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану на території України.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Клопотання мотивоване тим, що скаржник висловив намір реалізувати своє право на участь в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги та можливості реалізувати своє право на надання доказів.

З огляду на викладене, враховуючи, що своє право на участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ "Херсонський порт" реалізував, а клопотання не містить посилань на конкретні докази, які має намір подати сторона і які мають значення для правильного вирішення спору, не містить такі доводи і касаційна скарга, відтак колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення.

Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

5.7. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази надані позивачем, та пункт 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відхиляючи клопотання про витребування доказів, а саме оригіналів звітів з фактичного відпуску електроенергії, суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості заявленого клопотання. До того ж доводи зазначеного клопотання стосуються правильності оформлення звітів оператором системи розподілу АТ "Херсонобленерго", а не відповідності копії оригіналу.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Водночас колегія суддів зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Херсонський порт" в цій частині.

6.2. Пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційної скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №923/1056/21 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кролевець