№ 925/1067/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/1067/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Черкаській області на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Чорногуз М.Г.) у справі № 925/1067/19 Господарського суду Черкаської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА"

до Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба автомобільних доріг у Черкаській області

про стягнення 338 204,86 грн,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.10.2019 у справі № 925/1067/19 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" 240 000, 00 грн основного боргу, 78 827, 33 грн інфляційних нарахувань, 19 377, 53 грн 3 % річних, 5 073, 07 грн судового збору і 35 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

1.1. На виконання цього рішення 15.11.2019 Господарським судом Черкаської області видано наказ, який пред`явлено до примусового виконання.

1.2. 03.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України звернулося до Господарського суду Черкаської області із заявою про звернення стягнення на грошові кошти у сумі 378 277,93 грн, що належать Службі автомобільних доріг у Черкаській області, яка має заборгованість перед боржником - Дочірнім підприємством "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у справі № 925/1067/19.

1.3. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.01.2020 залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, задоволено. Звернуто стягнення на грошові кошти Служби автомобільних доріг у Черкаській області, яка має заборгованість перед боржником - Дочірнім підприємством "Черкаський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у сумі 378 277, 93 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА".

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

2. 05.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" звернулось до апеляційного господарського суду з заявою, в якій просило ухвалити додаткову постанову у справі № 925/1067/19 щодо розподілу/стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" про прийняття додаткового рішення у справі №925/1067/19 - задоволено частково. Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Черкаській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" витрати на правову допомогу у сумі 15 000,00 грн.

3.1. Додаткову постанову мотивовано тим, що, з урахуванням положень частини 1 статті 15, частин 1 - 5 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", заявлений до стягнення та підтверджений документально розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому стягнення адвокатських витрат у сумі 30 000,00 грн не відповідатиме критеріям розумності, співрозмірності та справедливості, і становитиме надмірний тягар для третьої особи, а тому керуючись принципами справедливості та верховенства права, співмірності та розумності судових витрат, судом апеляційної інстанції зменшено розмір судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та задоволено до стягнення з третьої особи у розмірі 15 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Служба автомобільних доріг у Черкаській області, не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 скасувати, та відмовити у стягненні із третьої особи на користь позивача витрат на правову допомогу.

Аргументи учасників справи

Доводи третьої особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5. В обґрунтування вимог касаційної скарги Служба автомобільних доріг у Черкаській області зазначила, що додаткова постанова є необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм процесуального законодавства, і зокрема, частин 1, 2 статті 126, статті 45, частини 4 статті 129 ГПК України, оскільки не містить висновків та спростувань доводів третьої особи щодо неможливості покладення судових витрат на Службу автомобільних доріг у Черкаській області, яка не є процесуальною стороною у даному спорі.

5.1. Судом апеляційної інстанції задоволено до стягнення витрати на правову допомогу, які фактично не були сплачені позивачем, що не відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18 та Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у яких зазначено, що на підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги суду, повинні надаватися документи, оформлені у встановленому законом порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат на правову допомогу, тобто, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасниками справи. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

5.2. Судом апеляційної інстанції не в повній мірі враховано доводи Служби автомобільних доріг у Черкаській області щодо недостатньої обґрунтованості та неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки розмір гонорару за надані юридичні послуги під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду є не набагато меншим від розміру витрат на правову допомогу під час розгляду справи по суті та з огляду на це, є необґрунтовано завищеним. Зазначені доводи касаційної скарги узгоджуються з правовою позицією, викладеною у додатковій постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та не враховані судом апеляційної інстанції.

5.3. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у питанні покладення витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду заяв, поданих у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України, на учасників судового розгляду, які мають статус осіб, що мають заборгованість перед боржниками, або третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

6. Позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначаючи, що судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвокатом у апеляційному провадженні, покладаються на учасника судового процесу, яким було ініційовано апеляційний перегляд; при цьому, судом апеляційної інстанції прийнято додаткову постанову з дотриманням норм процесуального права та з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, а отже доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними.

6.1. Відповідач (боржник) відзиву на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

6.2. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", із змінами і доповненнями, та постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19", продовжено з 22.05.2020 до 31.08.2020.

6.3. Ураховуючи викладене та положення пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України (в редакції змін і доповнень, внесених згідно із Законами України від 30.03.2020 № 540-IX та від 18.06.2020 № 731-IX), з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки заяв чи клопотань щодо продовження строків не надійшло, суд здійснює розгляд касаційної скарги у цій справі у межах, визначених процесуальним законом строків, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

7. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

7.1. Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

7.2. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

7.3. Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

7.4. За змістом пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

7.5. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

7.6. Разом із тим, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

7.7. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

7.8. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

7.9. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

7.10. Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 7.11. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

7.12. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

7.13. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

7.14. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

7.15. Водночас, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

7.16. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

7.17. Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

7.18. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Втім, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

7.19. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

7.20. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

7.21. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

7.22. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

7.23. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

7.24. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

7.25. У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

7.26. Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.

8. Судом апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткової постанови встановлено, що позивачем (стягувачем), під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Черкаської області від 20.01.2020 про задоволення заяви стягувача, поданої у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України, було подано відзив на апеляційну скаргу до якого долучено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи, за змістом якого попередній розмір адвокатських витрат визначено у розмірі 50 000, 00 грн.

8.1. При цьому, звертаючись з заявою про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду, позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. На підтвердження цих витрат позивачем надано договір про надання послуг з правової (правничої) допомоги адвокатським бюро від 03.06.2019, укладений між адвокатським об`єднанням "Гапоненко Роман і партнери" та ТОВ "ДІГЮНСА", та, як зазначає суд апеляційної інстанції, опис послуг, що надаються адвокатським бюро від 23.01.2020, з детальним описом наданих послуг, і зокрема, проведення аналізу доводів апеляційної скарги; складання заяв по суті справи (відзив на апеляційну скаргу, та інші, що передбачені ГПК України); аналіз практики судів та діючого законодавства; аналіз поданих апелянтом відповіді на відзив та клопотання про приєднання письмових доказів; участь представника у судовому засіданні 26.02.2020 та 02.03.2020.

8.2. Також, судом встановлено, що на виконання договору про надання послуг з правової (правничої) допомоги від 03.06.2019, адвокатом Безрода Р.С. було підготовлено та подано відзив на апеляційну скаргу, клопотання про ознайомлення, а також адвокат Безрода Р.С. приймав участь у судових засіданнях, що вбачається з протоколу судового засідання від 26.02.2020 та від 02.03.2020.

8.3. З урахуванням наданих доказів та відповідно до положень частин 1 - 4, 5 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" судом досліджено обсяг наданих послуг та встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та обсяг виконаних робіт, оскільки адвокат не міг бути необізнаним з позицією позивача у справі, законодавством, яким регулюється даний спір, документами та доводами, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та інші обставини, тобто, підготовка цієї справи у суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

8.4. Враховуючи доводи третьої особи, викладені у відзиві на заяву про розподіл судових витрат, щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат зі складністю справи, ціною позову та (або) значенням справи для ТОВ "ДІГЮНСА", в тому числі впливу вирішення справи на репутацію позивача або публічного інтересу до справи, суд апеляційної інстанції, керуючись процесуальними положеннями щодо розподілу судових витрат та загальними засадами господарського судочинства щодо співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку щодо зменшення розмір судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та поклав ці витрати на третю особу в розмірі 15 000,00 грн.

9. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, третя особа оскаржує додаткову постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

9.1. Частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9.2. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної додаткової постанови щодо розподілу судових витрат в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.3. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9.4. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

9.5. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

9.6. Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9.7. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9.8. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви щодо розподілу судових витрат стягнуто витрати на професійну правничу допомогу без документального підтвердження оплати таких витрат, що з урахуванням правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18 та Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

9.9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та правові висновки, викладені у наведених постановах, Верховний Суд відхиляє їх з огляду на те, що зазначені постанови Верховний Суд прийняв за наявності інших фактичних обставин.

9.10. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 колегією суддів за результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 з підстав різної практики застосування положень частини 1 статі 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; визначено перелік можливих доказів як належних та зазначено, що вказані витрати мають бути документально підтверджені та доведені; натомість, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом з тим, колегією суддів у цій справі встановлено, що суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й касаційний суд, не досліджував належність та допустимість наданих заявником доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, у зв`язку з чим справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9.11. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18 акцентує увагу саме на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

9.12. За таких обставин, твердження скаржника, що оскаржувана додаткова постанова прийнята без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 826/1216/16 та № 906/194/18, є безпідставними, оскільки висновки у зазначених справах були зроблені за наявності інших фактичних обставин, що викладено вище.

9.13. Аргументи скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18, щодо правової оцінки розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в залежності від стадії провадження, на якій надається така допомога, також ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів та необхідності надання оцінки обставинам у даній справі (№ 925/1067/19) через призму встановлених обставин у іншій справі (№ 2040/6747/18), а отже не стосуються питання правозастосовчої практики.

9.14. В той же час, слід зауважити, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

9.15. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 вказаного Кодексу), тобто, коли у сторони виникло зобов`язання за умовами договору з оплати адвокатських послуг.

9.16. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

9.17. Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

9.18. Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

9.19. При цьому, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/109447/17.

9.20. Отже, ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які фактично не були сплачені, судом апеляційної інстанції правомірно враховано останні правові висновки щодо застосування процесуальних норм у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

9.21. За змістом пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

9.22. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже оскаржувана додаткова постанова прийнята з урахуванням висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховний Суд у справах № 922/445/19 та № 910/906/18, тому колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу закриває касаційне провадження у справі № 925/1067/19 за касаційною скаргою Служби автомобільних доріг у Черкаській області, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

10. Крім того, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

10.1. Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку Верховного Суду, виходить із такого.

10.2. Як встановлено судом апеляційної інстанції судовий розгляд у даній справі здійснено відповідно до розділу V ГПК України, яким регламентовано усі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

10.3. При цьому, стаття 336 ГПК України регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку розгляду справи по суті.

10.4. За змістом положень частин 1 - 8 статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили (ч. 1). Суд відмовляє в задоволенні такої заяви, якщо вона подана після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи, або строку на пред`явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили (ч. 2). Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження (ч. 3). Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (ч. 4). За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Арешт накладається у межах загальної суми стягнення в порядку, встановленому цим Кодексом для накладення арешту при вжитті заходів забезпечення позову (ч. 5). Одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти (ч. 6). Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу (ч. 7). У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником (ч. 8). Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми (ч. 9).

10.5. Правовий аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що особа, яка має заборгованість перед боржником, не набуває процесуального статусу сторони (боржника) у такій справі, а лише здійснює оплату заборгованості відповідача (боржника) в межах заборгованості такої особи перед боржником.

10.6. Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 (провадження № 12-146гс19)).

10.7. Водночас, відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

10.8. Положеннями статті 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

10.9. Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

10.10. Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

10.11. Системний аналіз положень статей 45 126 129 ГПК України дає підстави для висновку, що судові витрати, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору (позивача та відповідача), а отже і судові витрати, понесені у зв`язку з вирішенням процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судового рішення у такому спорі, також можуть розподілятися (покладатися) судом виключно між сторонами спору, оскільки вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням стороною рішення, зокрема, у порядку статті 336 ГПК України, здійснюється в межах розгляду справи у спорі, що виник між позивачем і відповідачем. У разі звернення стягнення на грошові кошти за заявою стягувача, в порядку статті 336 ГПК України, на особу, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, не може бути покладено судові витрати у зв`язку з розглядом такої заяви чи за наслідками апеляційного оскарження відповідного судового рішення, оскільки зазначена особа не набуває статусу відповідача (сторони) у даному спорі.

10.12. При цьому, з урахуванням частини 2 статті 19 Конституції України принцип процесуального формалізму є основним у процесуальному праві, оскільки саме через нього знаходить свій вияв суворий імперативний метод публічного права, спрямований на забезпечення принципу рівності сторін шляхом встановлення чітких формально визначених, заздалегідь відомих правил поведінки.

10.13. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, розподіляючи судові витрати за результатами розгляду заяви, поданої у поряду, передбаченому статтею 336 ГПК України, на особу, яка має заборгованість перед боржником, допустив порушення норм процесуального закону, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат та відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.

10.14. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

10.15. ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

10.16. ЄСПЛ у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

10.17. Отже, процедура перегляду судового рішення в апеляційному порядку повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансованою з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій з метою реалізації принципу верховенства права, складовою частиною якого є принцип юридичної визначеності.

10.18. У справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

10.19. З огляду на викладене слід зауважити, що суд апеляційної інстанції у оскаржуваній додатковій постанові хоча й послався на положення наведених вище норм процесуального права та критерії, які застосовує ЄСПЛ, розподіляючи судові витрати, однак висновки апеляційного суду не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, дослідженні доказів, наданих на підтвердження заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, виходячи з конкретних обставин справи, що входили до предмета дослідження, реальності та розумності наданих послуг та здійснених витрат у даній справі.

10.20. Також, Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати фактично неминучими, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

10.21. В той же час, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

11.1. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

11.2. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалена у цій справі додаткова постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11.3. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене та на підставі належних доказів з`ясувати розмір обґрунтованих та пропорційних до предмета спору витрат позивача на професійну допомогу з урахуванням критеріїв реальності (дійсності та необхідності) цих витрат та розумності їх розміру, які будуть покладені на сторону, з урахуванням положень частин 1, 2 статті 126, частини 1 статті 129 ГПК України, а також із наданням належної правової оцінки усім аргументам учасників справи та ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

12. З огляду на те, що судовий збір при оскарженні додаткового судового рішення не сплачується, тому розподіл судових витрат у справі за результатами касаційного перегляду такого рішення не здійснюється.

Керуючись статтями 296 300 301 308 310 314 315 316 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 925/1067/19 у частині оскарження Службою автомобільних доріг у Черкаській області додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Черкаській області у частині оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 925/1067/19 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити.

3. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 925/1067/19 скасувати.

4. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.