№ 925/1410/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/1410/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрезеніус Медикал Кер Україна" (далі - ТОВ "Фрезеніус Медикал Кер Україна", позивач, скаржник) - Григоришен О.О. (адвокат),

відповідачів:

1) Комунального некомерційного підприємства "Монастирищенська багатопрофільна лікарня" Монастирищенської міської ради Черкаської області (далі - КП "Монастирищенська багатопрофільна лікарня", відповідач - 1) - не з`явився,

2) Комунального некомерційного підприємства "Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської" (далі - КП "Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської", відповідач - 2) - не з`явився,

3) Комунального некомерційного підприємства "Канівська багатопрофільна лікарня" Канівської міської ради Черкаської області (далі - КП "Канівська багатопрофільна лікарня", відповідач - 3) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1 - Монастирищенської міської ради (далі також - третя особа - 1) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2 - Балаклеївської сільської ради (далі також - третя особа - 2) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3 - Канівської міської ради Черкаської міської ради (далі також - третя особа - 3) - не з`явився,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Черкаської обласної державної адміністрації (далі також - третя особа - 4) - не з`явився,

2) Управління охорони здоров`я Черкаської обласної державної адміністрації (далі також - третя особа - 5) - не з`явився,

3) Департамент фінансів Черкаської обласної державної адміністрації (далі також - третя особа - 6) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Фрезеніус Медикал Кер Україна"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 (головуючий - суддя Довгань К.І.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 (головуючий - суддя Михальковська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.)

у справі №925/1410/21

за позовом ТОВ "Фрезеніус Медикал Кер Україна"

до:

1) КП "Монастирищенська багатопрофільна лікарня";

2) КП "Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської";

3) КП "Канівська багатопрофільна лікарня",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1 - Монастирищенська міська рада;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2 - Балаклеївська сільська рада;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3 - Канівської міської ради Черкаської міської ради;

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Черкаська обласна державна адміністрація;

2) Управління охорони здоров`я Черкаської обласної державної адміністрації;

3) Департамент фінансів Черкаської обласної державної адміністрації

про стягнення 1 972 012,40 грн.

ВСТУП

На розгляд Верховного Суду поставлено питання у контексті застосування норм права щодо відшкодування заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося з позовом до суду про стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги гемодіалізу з:

- КП «Монастирищенська багатопрофільна лікарня» у розмірі 893 336, 07 грн;

- КП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» у розмірі 781 576, 21 грн;

- КП «Канівська багатопрофільна лікарня» у розмірі 297 100, 12 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість відповідачів виникала в періоди, коли позивач забезпечував безперервне лікування направлених пацієнтів в результаті часткової відсутності договорів із замовниками (комунальними лікарнями), які б покривали весь безперервний етап фактичного лікування.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 у справі №925/1410/21 позовні вимоги задоволено повністю.

2.1.1. Присуджено до стягнення з КП «Монастирищенська багатопрофільна лікарня» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» заборгованість за фактично надані медичні послуги гемодіалізу у розмірі 893 336, 07 грн, 13 400,04 грн витрат на сплату судового збору та 646, 45 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.1.2. Присуджено до стягнення з КП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» на користь ТОв «Фрезеніус Медикал Кер Україна» заборгованість за фактично надані медичні послуги гемодіалізу у розмірі 781 576,21 грн, 11 723,64 грн витрат на сплату судового збору та 646, 45 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.1.3. Присуджено до стягнення з КП «Канівська багатопрофільна лікарня» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» заборгованість за фактично надані медичні послуги гемодіалізу у розмірі 297 100,12 грн, 4 456,50 грн витрат на сплату судового збору та 646,45 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 у справі №925/1410/21 в частині стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №925/1410/21 в частині стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 193 930, 80 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог до кожного з відповідачів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» із посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені з істотним порушенням норм процесуального права, а саме норм частин п`ятої та шостої статті 126 та частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України; та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

4.1.1. Так, позивач відзначає, що жодним чином не заперечує право суду не присуджувати стороні всі понесені нею витрати, однак не погоджується з тим, що суд без належного мотивування та обґрунтування судового рішення відмовив йому у відшкодуванні 99 % таких витрат на професійну правничу допомогу. Відповідна сума (1 %) не є розумною та справедливою необхідністю, адже навіть не покриває витрат на папір, на якому надруковані примірники процесуальних документів у справі (понад 5000 сторінок).

4.2. Серед іншого, ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» вказує і на те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 917/1168/21 питання щодо задоволення заяви (клопотання) про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката вирішується, виходячи із встановлених судами обставин у кожній конкретній справі, а не від розгляду інших справ за позовом того самого позивача (безвідносно до їх кількості).

4.2.1. Скаржник вважає, що нерелевантним та некоректним є посилання в оскаржуваних судових рішеннях на судову практику Верховного Суду, зокрема у справах за позовами ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (справи №910/21181/20, № 925/1545/20 тощо), адже в жодній з них нема обґрунтування справедливості висновку щодо присудження стороні лише 1 % від фактично понесених нею судових витрат.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. КП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської» 09.01.2023 подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

5.2. Відзивів від інших учасників справи на касаційну скаргу до Суду не надходило.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. У позовній заяві позивачем наведено орієнтований розрахунок судових витрат позивача в суді першої інстанції, який за його твердженнями становитиме гривневий еквівалент 6000,00 євро і залежатиме від обсягу витраченого часу та рівня спеціалістів, які надають правову допомогу.

6.2. ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» 16.08.2022 надіслав до суду клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якому просив суд стягнути з відповідачів понесені витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 193 930,80 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог до кожного з відповідачів.

6.3. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 193 930,80 грн позивачем надано:

- Договір про надання юридичних послуг від 01.10.2019 №FMC0110, укладений з Адвокатським об`єднанням «Лекс`Юс» (далі - Договір),

- Додатковий договір від 30.12.2020 до Договору,

- Додатковий договір від 06.05.2021 №8 до Договору,

- рахунок-фактуру від 04.04.2022 №04/04/2022 на суму 193 930,80 грн,

- платіжне доручення від 05.04.2022 №874 на суму 193 930,80 грн,

- акт приймання-передачі наданих послуг від 04.08.2022 на суму 193 930,80 грн,

- специфікацію наданих послуг професійної правничої допомоги у суді першої інстанції під час розгляду справи №925/1410/21.

6.4. Відповідно до умов Договору замовник (позивач) доручає, а виконавець (Адвокатське об`єднання «Лекс`Юс») бере на себе зобов`язання надавати юридичні послуг в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

6.4.1. Розмір та порядок розрахунків за надання послуг, передбачених умовами Договору, погоджуються в окремих додаткових договорах до цього договору із урахуванням того, що вартість таких послуг не перевищуватиме гривневий еквівалент: 9 000 євро в суді першої інстанції; 6 000 євро в суді апеляційної інстанції; 3 000 євро в суді касаційної інстанції (пункт 3.2 Договору).

6.4.2. За змістом пункту 3.3 Договору для оплати наданих послуг виконавець надає замовнику рахунок-фактуру і акт приймання-передачі із наданням специфікації із зазначенням власне наданих послуг (опис послуг), рівня спеціалістів виконавця, які надавали послуги, кількості відпрацьованих ним годин, вартості наданих послуг, розрахованих на основі індивідуальних погодинних ставок задіяних спеціалістів.

6.5. У Додатковому договорі від 06.05.2021 №8 до Договору погоджено, зокрема, що вартість послуг, що підлягає сплаті виконавцю, визначається відповідно до погодинних ставок, визначених у пункті 3.1 Договору, із урахуванням того, що у будь-якому разі загальна вартість послуг на стадії суду першої інстанції не має перевищувати гривневий еквівалент 6000 євро за курсом НБУ станом на дату виставлення рахунку.

6.6. Відповідно до підписаного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лекс`Юс» акту приймання-передачі послуг від 04.08.2022 та специфікації наданих послуг професійної правничої допомоги у суді першої інстанції під час розгляду справи №925/1410/21, Адвокатським об`єднанням «Лекс`Юс» надано замовнику наступні послуги:

1. Підготовка позовної заяви, що включає у тому числі, консультування Клієнта щодо необхідності отримання додаткових доказів, узгодження форми і змісту письмових документів для подання до суду, їхній правовий аналіз; розрахунок судового збору; узгодження з Клієнтом, правової позиції по справі; оформлення позову на подачу, посвідчення 72 додатків на 615 аркушах для суду (34,5 годин) - гонорар 4 140 євро;

2. Підготовка адвокатських запитів (2,7 годин) - 324 євро;

3. Підготовка клопотання про призначення підготовчого засідання в режимі відеоконференції (0,5 години) - 60 євро;

4. Аналіз відзивів Монастирищенської та Канівської лікарень, відповіді Канівської міської ради на адвокатський запит, підготовка відповіді на відзиви (4,2 години) - 504 євро;

5. Підготовка до засідання та представництво Клієнта у підготовчому засіданні (2,1 години) - 252 євро;

6. Підготовка відповіді на відзив Смілянської лікарні (6 годин) - 720 євро;

7. Підготовка заперечення на пояснення третіх осіб (2 години) - 240 євро;

8. Підготовка заяви на виконання ухвали суду та клопотання про відео конференцію (1 година) - 120 євро;

9. Підготовка заяви про врахування висновків ОП КГС (1,5 години) - 180 євро;

10. Підготовка до засідання та представництво клієнта у підготовчому засіданні (1,3 години) - 156 євро;

11. Підготовка до засідання та представництво Клієнта у засіданні в режимі відеоконференції (2,9 годин) - 348 євро;

12. Підготовка до засідання та представництво Клієнта у засіданні в режимі відеоконференції (2,5 години) - 300 євро;

13. Підготовка клопотання про поновлення справи та врахування висновків Верховного Суду в подібній справі (0,8 години) - 96 євро.

6.6.1. Всього - 67,4 годин вартістю 8 088 євро.

6.7. Ураховуючи пункт 3.2 Договору та пункт 3 Додаткового договору №8, позивачем заявлено до стягнення витрати лише в сумі 193 930,80 грн, що еквівалентно 6000 євро.

6.8. Представники відповідачів - 2 і - 3 та представник третьої особи - 6 в судовому засіданні заперечували проти заявленого позивачем клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи заявлену до стягнення суму надмірною та завищеною.

6.9. При ухваленні оскаржуваних судових рішень в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суди виходили з такого:

? дослідивши перелік і вартість послуг, наданих адвокатом позивачу за Договором, суд не може визнати співрозмірним зі складністю наданих послуг та з витраченим адвокатом часом заявлений позивачем розмір його витрат на правничу допомогу, зокрема, щодо підготовки та подачі позовної заяви, аналізу доводів відзивів відповідачів та підготовка і подача відповіді на відзив до суду; підготовка відповіді та пояснення третіх осіб у справі; підготовка заяви на виконання ухвали суду; підготовка та подача заяви про врахування висновків ОП КГС у справі № 925/1410/21;

? з огляду на наявність клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, а також беручи до уваги характер спірних правовідносин у даній справі, проаналізувавши детальний опис наданих товариству адвокатами послуг, а також подані документи, з урахуванням ціни позову та фінансового стану сторін, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 193 930,80 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і вони не співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції. Водночас відповідатиме обставинам цієї справи задоволення клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1 939,31 грн (1% від заявленої позивачем до стягнення суми) та розподілу їх порівну в дольовому порядку (по 646,45 грн з кожного із відповідачів);

? при цьому судом враховано:

1) наявність значної кількості справ за участю ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» у подібних правовідносинах, які розглядаються/розглядались господарськими судами, у зв`язку з чим правова позиція останнього є сформованою, а доказів додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається;

2) участь адвоката в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів два рази: 25.11.2021 та 15.02.2022;

3) відповідачі є комунальними некомерційними підприємствами (медичними закладами), які фінансуються, у тому числі, за рахунок місцевого бюджету, а тому стягнення суми у розмірі 193 930,80 грн становитиме надмірний тягар для відповідачів. Суди врахували правову позицію Касаційного господарського суду, викладену у додатковій постанові від 07.07.2022 в аналогічній справі №910/21181/20.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №925/1410/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі №925/1410/21 за касаційною скаргою ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №925/1410/21 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції жодною із сторін не оскаржується, відтак в цій частині Судом не переглядаються.

8.3. Колегія суддів звертає увагу, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.5.1. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.6. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.6.1. Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.6.2. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.6.3. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.6.4. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.7. Так, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

8.7.1. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, на які посилається скаржник, Верховний Суд дійшов висновків, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

8.7.2. Як вбачається з постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №917/1168/21, на яку вказує скаржник, колегія суддів дійшла висновку, що фіксований у договорі гонорар адвоката не обмежує господарський суд у можливості зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останній при вирішенні цього питання повинен виходити з критеріїв реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

8.8. Отже, проаналізувавши правові висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статей 126 129 ГПК України), що має місце і в цій справі.

8.9. Верховний Суд акцентує, що положення статей 126 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема у вищенаведених постановах, на які посилається скаржник, так і нищевказаним у даній постанові.

8.10. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

8.10.1. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частини перша, друга статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність")

8.11. Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

8.12. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

8.13. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

8.14. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.15. Верховний Суд наголошує, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення має на меті саме забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а не зобов`язання присуджувати гонорар як форми винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

8.16. Норми, які вміщенні у статтях 126 129 ГПК України, спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників у справі, а не адвоката. Встановлена на законодавчому рівні можливість отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів.

8.17. Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

8.18. Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України.

8.19. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення та частково задовольняючи клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, господарські суди з огляду на наявність клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, з урахуванням характеру спірних правовідносин у даній справі та поданих доказів, ціни позову, а також фінансового стану сторін, з наведенням відповідних міркувань, про що свідчать змісти оскаржуваних судових рішеннях, керуючись критеріями, що визначені в частині четвертій статті 126 та частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України, дійшли висновку про обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 939,31 грн (1% від заявленої позивачем до стягнення суми).

8.20. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і вони не співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції. Судами враховано наявність значної кількості справ за участю позивача, участь адвоката позивача в судових засіданнях у режимі відеоконференції лише у двох судових засіданнях, а також фінансовий стан відповідачів, що є комунальними некомерційними підприємствами, які надають послуги у сфері охорони здоров`я.

8.21. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що за змістом частини четвертої статті 126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

8.22. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.23. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, де відзначено:

«Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

8.24. Верховний Суд виходить з того, що ані статтею 126, ані статтею 129 ГПК України також не передбачено, що неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката необхідно доводити одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою статті 126 чи частиною п`ятою статті 129 ГПК України.

8.25. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, - зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

8.25.1. Така ж правова позиція викладена в пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

8.26. Суд звертається і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі № 904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.»

8.27. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

8.28. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

8.29. Верховний Суд акцентує, що Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

8.30. Також Верховний Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

8.31. Отже, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

8.32. У частині п`ятій статті 129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

8.33. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

8.34. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витарт повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

8.35. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

8.36. Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.

8.36.1. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.

8.37. Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

8.37.1. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

8.37.2. Крім того, суд одночасно може застосувати як критерії, визначені статтею 126 ГПК України, так і критерії, передбачені статтею 129 ГПК України.

8.38. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення як частини четвертої статі 126 ГПК України, так і частини п`ятої статті 129 ГПК України.

8.39. Отже, у вказаних справах (на які посилається скаржник) застосування статтей 126 129 ГПК України залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості, співмірності, розумності, пропорційності відповідних витрат до предмету, підстав, ціни позову, складності справи та виконаних робіт, об`ємом часу, витраченого адвокатом, а також, як за наявності клопотання іншої сторони щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу так і наявності заперечень щодо необґрунтованості таких витрат та не покладення таких витрат на сторону, на користь якої ухвалено рішення, тощо.

8.40. Верховний Суд наголошує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку щодо застосування норм права, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення.

8.41. Таким чином, вбачається, що в зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126 129 ГПК України, а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.

8.42. Відтак, з огляду на встановлені обставини та зміст рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зміст постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суди під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема критеріями, як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, урахувавши при цьому конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін, що повністю узгоджується з процесуальними нормами права і не свідчать про втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, адже суд має право не покладати усі судові витрати на сторону, яка виграла спір, дійшли, заснованого на правильному застосуванні статтей 126 129 ГПК України, висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі.

8.43. Водночас суд касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

8.44. Не приймається судом покликання скаржника на втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, оскільки: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

8.44.1. Подібний правовий висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

8.45. Посилання скаржника, що суд без належного мотивування та обґрунтування судового рішення відмовив йому у відшкодуванні 99 % таких витрат на професійну правничу допомогу спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, з яких вбачається, що суди навели міркування та обґрунтування, з яких виходили, застосовуючи статті 126 129 ГПК України, зазначивши, що здійснення розподілу відповідних витрат залежало від обставин даної справи у контексті обґрунтованості, співмірності, розумності, пропорційності відповідних витрат до предмету, підстав, ціни позову, складності справи та виконаних робіт, об`ємом часу, витраченого адвокатом, тощо.

8.46. Верховний Суд виходить з того, що міра, до якої суд виконує обов`язок щодо обґрунтування рішення, є різною залежно від характеру рішення та питання, яке судом розглядається. Вказаний висновок цілком узгоджується зі сталою практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 1 статті 6 Конвенції, який відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються так і відповідає вимогам статтей 236-238 ГПК України.

8.47. Верховний Суд також враховує, що висновки судів у контексті обставин цієї справи, з огляду на суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, предмет спору та причини його виникнення, мотивів з яких суди виходили під час розподілу витрат на правничу допомогу не видаються явно та очевидно свавільними, при цьому Суд виходить з того, що під час аналізу тверджень скаржника в цій частині оцінка і дослідження доказів належить саме судам попередніх інстанцій, тоді як Суд, віддаючи належне їх висновкам, має забезпечити, щоб вони відповідали застосуванню норм права, на які вказує скаржник у касаційній скарзі в межах його доводів та підстав касаційного оскарження. Вказаний висновок Верховного Суду базується на аналізі статей 73-80 86 300 ГПК України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та правових позиціях Верховного Суду, висловлених у низці постанов, зокрема і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.

8.48. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.49. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.50. Верховний Суд, розглядаючи аргумент, що відповідна сума (1 %) не є розумною та справедливою необхідністю, адже навіть не покриває витрат на папір, на якому надруковані примірники процесуальних документів у справі (понад 5000 сторінок), оцінює його критично з огляду на мету запровадженого принципу, про що суд вказав у пунктах 8.14-8.16 цього розділу даної Постанови та міркування суду зазначені у цьому розділі, та приймає до уваги і те, що не є метою цього принципу покарання учасників спору. В контексті того, що заборгованість виникла у періоди, в тому числі часткової відсутності договорів із комунальними лікарнями, які б покривали весь безперервний етап фактичного лікування, характеру та правової природи спірних правовідносин, що розглядались судами, Верховний Суд вважає, що справедливою сатисфакцією в цьому випадку є і стягнення грошової суми з відповідачів у спірних правовідносинах, зважаючи саме на характер спірних правовідносин.

8.51. Щодо доводів ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», вказані у пунктах 4.2-4.2.1 цією Постанови, то Верховний Суд вважає, що доводи в цій частині стосуються заперечення обставин, встановлених судами, та зводяться до переоцінки як обставин так і доказів, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України, та не є втручанням суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, оскільки: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; вирішуючи останнє, суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Судами надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.52. Верховний Суд виходить з того, що вказані посилання судів фактично є частиною їх міркувань з точки зору оцінки необхідності цих витрат у відповідності до частини четвертої статті 126 та частини п`ятої статті 129 ГПК України, зокрема чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

8.53. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 74 86 126 129 236 ГПК України.

8.54. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

8.55. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, що суд ухвалив оскаржуване судове рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить цим висновкам, на які посилається скаржник, у свою чергу оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.

8.56. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.57. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.58. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.59. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, письмових та усних поясненнях не спростовують вказаного висновку.

8.60. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать цій постанові.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №925/1410/21 за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї Постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі 925/1410/21 -без змін.

10. Судові витрати

10.1. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно Верховним Судом не розподіляється.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрезеніус Медикал Кер Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2022 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі 925/1410/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос