№ 925/162/20(711/6697/19) - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/162/20(711/6697/19)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021

та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020

у справі № 925/162/20(711/6697/19)

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до ОСОБА_1

про стягнення боргу за кредитним договором.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління "АТ "Ощадбанк" (далі - АТ "Ощадбанк", Банк, позивач) звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 130-07 від 18.07.2007 в сумі 34154,54 доларів США та 115902,13 грн. та судові втирати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог АТ "Ощадбанк" посилалося на наступні обставини.

18.07.2007 між ПАТ "Державний ощадний банк України" та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 130-07 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому надано кредит у сумі 34 000,00 дол. США строком на 240 місяців зі сплатою 12% річних. Остаточною датою повернення кредиту визначена дата 17.07.2027.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору кредит надається на споживчі цілі; що відповідно до п.1.5. Кредитного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитом та погашення кредиту щомісячно рівними частинами у сумі 141,00 дол. США до 27 числа кожного місяця, починаючи з липня 2007 року.

Нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, який був отриманий ОСОБА_1 , починаючи з дати видачі кредиту до закінчення терміну, на який було видано кредит. При розрахунку процентів враховується перший і не враховується останній день користування кредитними коштами (п.п.1.6.1.1, 1.6.1.2 п.1.6 Кредитного договору).

Згідно з п.4.2. Кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника (відповідач) належного виконання взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором та при виникненні простроченої заборгованості за основною сумою боргу та/або відсотками більше ніж на 2 місяці вимагати дострокового повернення кредиту, відсотків та інших платежів, передбачених Кредитним договором, або стягнути дану заборгованість у примусовому порядку.

Позичальник у свою чергу зобов`язувався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання та повернути кредит у строки, встановлені Кредитним договором, і сплачувати проценти за користування кредитними коштами, банківські комісії відповідно до п.4.3 Кредитного договору.

У випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (п.5.2. Кредитного договору).

01.11.2008 до Кредитного договору було укладено Додаткову угоду № 1, згідно з якою відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі 16% річних.

01.03.2009 до Кредитного договору був укладений Додатковий договір № 2, відповідно до якого відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 12% річних; що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 порушив умови Кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та повернення суми основного боргу, у зв`язку з чим 03.09.2015 останньому було направлено претензію №26-10/526 з вимогою погасити прострочену заборгованість.

Вимога Банку ОСОБА_1 виконана не була, у зв`язку з чим останній звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11.05.2016 у справі №711/10476/15-ц позовні вимоги Банку про стягнення простроченої заборгованості за кредитом, відсотками, пенею та 3% річних було задоволено.

Оскільки вказане судове рішення залишилось не виконаним, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав, 21.05.2019 Банком на адресу відповідача було направлено вимогу № 121.20-18/696 про дострокове повернення кредиту, яка останнім також виконана не була.

Вказані обставини слугували підставою для звернення АТ "Ощадбанк" з цим позовом до ОСОБА_1 .

Ухвалами Придніпровського районного суду міста Черкаси у справі №711/6697/19:

- від 11.09.2019 - відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання;

- від 20.01.2020 - підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у загальному позовному провадженні;

- від 06.04.2020 - відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Бабіч Т.Г. про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом Черкаської області питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 за поданою ним заявою;

- від 16.09.2020 - справу передано до Господарського суду Черкаської області для розгляду у межах справи № 925/162/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 прийнято справу №711/6697/19 за позовом АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення 34154,54 доларів США та 115902,13 грн заборгованості по кредитному договору від 18.07.2007 № 130-07 для розгляду в межах справи про банкрутство ОСОБА_1 , якій автоматизованою системою присвоєно номер 925/162/20(711/6697/19).

Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 позовну заяву АТ "Державний ощадний банк України" від 15.08.2019 № 121.20-18/1060 у справі №711/6697/19 залишено без розгляду.

Місцевий господарський суд, встановивши, що АТ "Державний ощадний банк України" звернувся до господарського суду із заявою про визнання його грошових вимог до ОСОБА_1 у справі № 925/162/20 про його неплатоспроможність після відкриття позовного провадження у справі Придніпровського районного суду міста Черкаси № 711/6697/19 з вимогами, які ґрунтуються на тих самих підставах та звернені до тієї ж самої особи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини 1 статті 120 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та пункту 3 частини 1 статті 226 Г ПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд підтримав висновок суду першої інстанції, зазначивши, що з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

До Верховного Суду з касаційної скаргою звернулося Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" (скаржник), в якій просить ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 скасувати, справу в частині позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 34 154,54 дол. США та 115 902,13 грн передати до Господарського суду Черкаської області для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На переконання скаржника, суд всупереч вимогам частини 3 статті 7 КУзПБ не розглянув спір по суті, а саме, не перевірив обставини справи (факт невиконання боржником умов укладених договорів та рішення суду про стягнення частини заборгованості), та не встановив, що позов АТ "Ощадбанк" є підставним.

Залишивши без розгляду позов АТ "Ощадбанк" з майновими вимогами до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, господарські суди позбавили кредитора АТ "Ощадбанк" права на отримання в судовій процедурі реструктуризації боргів боржника гарантій, передбачених статтями 127 та 129 КУзПБ та права на подальший судових захист його інтересів.

Крім того скаржник вказує на відмінність позовних вимог АТ "Державний ощадний банк України" та кредиторських вимог АТ "Державний ощадний банк України", що судами досліджено не було.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 Г ПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 у справі № 925/162/20(711/6697/19), вирішено здійснити перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою дотримання єдності судової практики щодо розгляду позовних заяв з майновими вимогами до боржника з врахуванням наявності факту відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 у справі №925/162/20(711/6697/19) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №904/4455/19.

Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 поновлено касаційне провадження у справі №925/162/20(711/6697/19) за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021, розгляд якої постановлено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 Г ПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка доводів учасників та застосування судами норм матеріального та процесуального права

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Право на звернення до господарського суду в установленому Г ПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 Г ПК України).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Г ПК України).

Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права на захист.

Розглядаючи питання щодо особливостей розгляду справи за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.

За змістом статті 12 Г ПК України провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому Г ПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.

За правилами юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 Г ПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 Г ПК України, розглядаються господарським судом за місцезанаходженням боржника (частина дев`ята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Г ПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами Г ПК щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу.

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами Г ПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/97/20).

Механізм реалізації приписів пункту 8 частини першої статті 20 Г ПК України частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ законодавець конкретизував у частині третій цієї статті КУзПБ, установивши, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Зі змісту наведених норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який здійснює провадження у справі про банкрутство відповідача.

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Відповідно до статті 31 Г ПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У постанові від 09.04.2019 у справі № 910/6407/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з урахуванням критерію територіальної юрисдикції судам належить керуватися приписами статей 27- 30 Г ПК України та враховувати законодавчо встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності.

Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (частина сьома статті 31 Г ПК України).

Наведені правила застосовні до випадків розгляду майнового спору судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, оскільки суддя відповідного суду, який розглядає справу про банкрутство одноособово, діє як суд (близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 №909/180/19).

Отже, імперативний припис частини третьої статті 7 КУзПБ про передачу справи, стороною якої є боржник, до суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, підлягає реалізації в порядку статті 31 Г ПК України невідкладно, після отримання судом, що розглядає справу позовного провадження, інформації про відкриття провадження у справі про банкрутство сторони у спорі.

В ухвалах про передачу/прийняття справи до провадження за підсудністю згідно з пунктом 8 частини першої статті 20, частиною 9 статті 30 Г ПК України, статтею 7 КУзПБ господарські суди мають повідомити сторони про порядок її розгляду в межах справи про банкрутство, а якщо предметом позову є майнові (грошові) вимоги до боржника - роз`яснити позивачу обов`язок (право) заявлення та порядок задоволення таких вимог у справі про банкрутство, а також наслідки пропуску строку, встановленого для їх подання за змістом статей 39 45 КУзПБ.

Приймаючи справу за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з`ясовує питання щодо заявлення позивачем кредиторських вимог в порядку частини першої статті 45 КУзПБ та, якщо таке право ним не реалізоване, призначає справу позовного провадження до розгляду за правилами Г ПК України в межах справи про банкрутство відповідача.

Щодо розгляду майнових (грошових) конкурсних вимог до боржника у справі позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справи про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19 (пункти 89-123 постанови).

В абзаці другому частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

За змістом статті 1 КУзПБ конкурсними є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац перший частини першої статті 45 КУзПБ).

Ухвала господарського суду про визнання вимог конкурсних кредиторів за результатами розгляду їх заяв з грошовими вимогами до боржника є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абзаци четвертий, п`ятий частини шостої статті 45 КУзПБ).

За загальним правилом, набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).

Лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Г ПК України) (див. висновки, викладені у пункті 56.16 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).

Тлумачення статей 39 45 - 48 64 КУзПБ дає підстави для висновку, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог виключно через набуття статусу кредитора з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та обмежень виконання боржником зобов`язань перед кредиторами, встановлених спеціальним законом.

Натомість позовній формі захисту інтересів кредитора у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника в межах справи про банкрутство властива процесуальна автономія та інше правове регулювання, адже за змістом статті 7 КУзПБ вони розглядаються господарським судом за правилами Г ПК України та за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Склад учасників розгляду спору визначається Г ПК України.

При цьому рух справи про банкрутство, зокрема на стадії визнання судом вимог конкурсних кредиторів, не залежить від вирішення позовного провадження за майновими (грошовими) вимогами тих самих осіб у порядку статті 7 КУзПБ.

Завдяки такій процесуальній автономії позовного провадження підвищується оперативність та ефективність провадження у справі про банкрутство, оскільки вона надає можливість запобігти уповільненню основних судових процедур банкрутства.

Водночас у разі задоволення майнових (грошових) вимог до боржника у позовному провадженні, що розглядалося в межах справи про банкрутство, позивач не набуває за замовчуванням статусу конкурсного кредитора, позаяк, законодавець визначив єдиний процесуальний порядок набуття такого статусу та задоволення кредиторських вимог до боржника - безпосередньо у справі про банкрутство за заявою кредитора в порядку реалізації спеціальних норм статей 39 45 КУзПБ.

Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду справи позовного провадження в порядку статті 7 КУзПБ не замінюють процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів безпосередньо у справі про банкрутство.

Саме тому позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1 45 КУзПБ.

Оскільки майнові вимоги кредиторів у розумінні статті 1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку статті 7 КУзПБ, суд не може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що подаються відповідно до статті 45 КУзПБ.

Ця позиція підтверджується порівняльним аналізом регулювання процесуальних норм щодо розгляду позовних матеріалів у межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ та заяв кредиторів з вимогами до боржника в порядку статті 45 КУзПБ, що виявляє суттєві розбіжності, окрім предмета судового розгляду, також у змісті звернення до суду, правилах розгляду, виді судового рішення та суб`єктному складі.

Відтак, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, заявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для залишення без розгляду позовної заяви з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ.

Верховний Суд зауважує, що у пункті 119 постанови від 23.09.2021 у справі №904/4455/19 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла висновку, що рішення про задоволення вимог позивача у такій справі (позовного провадження), що набрало законної сили в порядку Г ПК України, само по собі не є підставою для набуття статусу конкурсного кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а отже, і задоволення таких вимог у процедурах банкрутства, адже не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в порядку реалізації норм спеціального закону - статей 39 45 КУзПБ.

Щодо суті касаційної скарги

Зміст доводів касаційної скарги АТ "Ощадбанк" зводиться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви до боржника без розгляду, зважаючи на його звернення із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі про його банкрутство.

Ці доводи обґрунтовані твердженням про те, що суди всупереч вимогам частини 3 статті 7 КУзПБ та в порушення принципу процесуальної автономії позовного провадження, не розглянули спір по суті заявлених позовних вимог у позовному провадженні за правилами Г ПК в межах справи про банкрутство відповідача, зважаючи про відмінність позовних і кредиторських вимог, чим позбавили АТ "Ощадбанк" права на отримання в судовій процедурі права на судовий захист його інтересів.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, що:

- ухвалами Придніпровського районного суду міста Черкаси у справі №711/6697/19: від 11.09.2019 відкрито провадження у справі за позовом АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначено підготовче засідання; від 20.01.2020 - підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у загальному позовному провадженні;

- ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.08.2020 відкрито провадження у справі № 925/162/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; керуючим реструктуризацією призначено арбітражного керуючого Бабенка Е.В. тощо;

- ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси у справі №711/6697/19 від 16.09.2020 справу передано до Господарського суду Черкаської області для розгляду у межах справи №925/162/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський, залишення позовної заяви АТ "Ощадбанк" без розгляду мотивував тим, що з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність.

За висновком судів, звернення АТ "Ощадбанк" до господарського суду з заявою про визнання його грошових вимог до ОСОБА_1 у справі про його неплатоспроможність №925/162/20 після відкриття позовного провадження у справі Придніпровського районного суду міста Черкаси №711/6697/19, є зверненням до тієї ж самої особи з тих самих підстав, що свідчить на явність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до частини 1 статті 120 КзПБ та пункту 3 частини 1 статті 226 Г ПК України.

Проте, таке мотивування суперечить приписам частини третьої статті 7 КУзПБ, якою передбачено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, суди попередніх інстанцій помилково залишили поза увагою, що законодавець у частинах другій, третій статті 7 КУзПБ імперативно визначив як обов`язок передачі таких справ позовного провадження до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, так і порядок їх розгляду - по суті за правилами Г ПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

Верховний Суд зазначає, що розгляд спорів за участю боржника здійснюється за загальними правилами, а КУзПБ не містить обмежень чи заборон щодо вирішення спору по суті. Водночас, рішення про задоволення вимог позивача само по собі не є підставою для набуття статусу конкурсного кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а отже і задоволення таких вимог у процедурах банкрутства, адже не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в порядку реалізації норм спеціального закону.

Критично оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій, Верховний Суд з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19, зауважує, що залишаючи позовну заяву без розгляду, суди зосередились лише на аналізі суб`єктного складу учасників у контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмета заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи. У такому разі відповідне рішення має ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми") та не забезпечує гарантування передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до суду і захист порушених прав (близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, від 23.02.2021 у справі № 913/567/19 (913/506/19).

За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 Г ПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вказаним вимогам, враховуючи неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема й без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, не з`ясування наявності всіх обставини, необхідних для застосування положень частини 1 статті 120 КзПБ та пункту 3 частини 1 статті 226 Г ПК України, зокрема, чи постановлено у справі про банкрутство ухвалу щодо розгляду кредиторських вимог АТ "Ощадбанк", внаслідок чого дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Відтак, оскаржувані ухвала та постанова не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявника касаційної скарги, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Г ПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 Г ПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Г ПК України).

Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310 Г ПК України, касаційна скарга АТ "Ощадбанк" підлягає задоволенню, оскаржувані ухвала Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 підлягають скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Г ПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 17.11.2020 у справі №925/162/20(711/6697/19) скасувати.

3. Справу № 925/162/20 (711/6697/19) в скасованій частині передати для розгляду до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

С.В. Жуков