ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/585/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Сидорука М. І. (адвокат),

відповідача - Веліканова К. С. (адвокат),

розглянув касаційні скарги Державного підприємства ?Уманський лікеро-горілчаний завод? та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 (головуючий - Демидова А. М., судді Владимиренко С. В., Корсак В. А.) у справі

за первісним позовом Державного підприємства ?Уманський лікеро-горілчаний завод?

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест"

про визнання недійсним договору оренди майна, стягнення 400000 грн збитків

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест"

до Державного підприємства ?Уманський лікеро-горілчаний завод?

про стягнення 179327,91 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2019 року Державне підприємство ?Уманський лікеро-горілчаний завод? (далі - ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод?, Підприємство, Орендодавець) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 09.09.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест" (далі - ТОВ "Аркор-Інвест", Товариство, Орендар) про визнання недійсним договору оренди обладнання від 31.01.2018 № 10 (далі - договір оренди № 10, оспорюваний договір), укладеного між сторонами, та стягнення з відповідача 400000 грн збитків, з посиланням на положення статей 203 215 229 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 180 283 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статей 73 74 76 80 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорюваний договір не містить узгодження об`єкта оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, а також порядку використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна; 2) Орендодавець не виконав своїх обов`язків за договором оренди № 10, оскільки відсутній як факт передачі належним чином в оренду обладнання, яке б було предметом цього договору, в належному стані, так і всіх необхідних приналежностей та документів до нього, а також орендаря не було ознайомлено з правилами його експлуатації та не видано орендарю письмових інструкцій про правила і порядок користування обладнанням; 3) обладнання знаходилося у стані, непридатному для його комерційного використання, в зв`язку з чим договір оренди № 10 не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним; 4) зазначені обставини, на думку позивача, можуть свідчити як про помилку, що сталася не з вини Підприємства внаслідок неможливості отримати відомості про придатність майна до експлуатації до моменту встановлення лінії та її запуску, так і про можливість існування ознак свідомого введення Орендаря в оману внаслідок невиконання Товариством обов`язку з повідомлення про стан орендованого майна та його технічні недоліки, а також шляхом повідомлення неправдивих відомостей про право власності ТОВ "Аркор-Інвест" на об`єкт оренди; 5) заявлені до відшкодування реальні збитки у подвійному розмірі орендної плати, сплаченої Підприємством у за період з лютого по червень 2018 року, завдано Орендарю у зв`язку з неправомірними діями Орендодавця - вчиненням правочину оренди під впливом обману.

3. У свою чергу, у вересні 2019 року ТОВ "Аркор-Інвест" звернулося до Господарського суду Черкаської області із зустрічним позовом до ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? про стягнення 160000 грн неустойки, 13824,91 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 5503 грн, посилаючись на положення статей 526 530 598 610 611 612 625 629 782 785 ЦК України.

4. Зустрічна позовна заява аргументована тим, що: 1) договір оренди № 10 є розірваним з 04.01.2019, проте отримане у користування обладнання було повернуто Орендодавцю лише 03.06.2019, що підтверджується рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/297/19, а тому у зв`язку з простроченням Підприємством зобов`язання з повернення обладнання за цим договором Товариство нарахувало неустойку за період квітень-травень 2019 року; 2) інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми нараховано позивачем за зустрічним позовом у зв`язку з неналежним виконанням Орендарем своїх договірних зобов`язань у частині внесення орендних платежів за період серпень-грудень 2018 року.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2020 (суддя Грачов В. М.) первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди № 10. У задоволенні решти вимог первісного позову (про стягнення 400000 грн збитків) відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

6. Рішення мотивоване тим, що: 1) сторони оспорюваного договору не визначили об`єкт оренди, повний перелік якого повинен міститися у додатку № 1, і який є складовою предмета договору, що свідчить про суперечність цього договору нормам статей 628 638 760 ЦК України, статей 180 284 ГК України і є підставою для визнання його недійсним; 2) оскільки судом встановлені обставини порушення сторонами загальних вимог статті 293 ЦК України при укладенні договору, то до цих правовідносин судом застосовуються правила, встановлені статтею 216 цього Кодексу, і ці дії сторін не підпадають під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 229, 230, про які також заявляв позивач за первісним позовом, у зв`язку з чим безпідставною також є вимога стягнення 400000 грн збитків, яка ґрунтується на положеннях частини 2 статті 230 цього Кодексу; 3) недійсність договору оренди № 10 зумовлює необґрунтованість зустрічного позову Орендодавця про стягнення 160000 грн неустойки, 13824,91 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 5503 грн.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову повністю та часткове задоволення зустрічного позову. Стягнуто з ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? на користь ТОВ "Аркор-Інвест" 3840 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 4576,44 грн. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

8. Зазначена постанова мотивована положеннями статей 215 229 230 530 610 612 614 625 638 640 759 782 785 ЦК України, статей 180 284 ГК України та статей 74 76 77 86 269 275 277 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог первісного позову та обґрунтованість вимог зустрічного позову щодо часткового стягнення інфляційних втрат і 3 % річних з огляду на те, що: 1) згідно з актами приймання-передачі устаткування Підприємство прийняло орендоване обладнання у січні та квітні 2018 року в справному та належному стані, тоді як Орендар не надав належних і допустимих доказів на підтвердження непридатності обладнання до комерційної експлуатації чи виявлення його недоліків на час передачі в оренду, що виключає підстави вважати оспорюваний правочин вчиненим під впливом помилки або обману щодо стану об`єкта оренди; 2) дійсність договору оренди № 10 зумовлює необґрунтованість первісної позовної вимоги про стягнення збитків, завданих у зв`язку з його укладенням; 3) з урахуванням рішення Господарського суду Черкаської області від 05.06.2019 у справі № 925/90/19, згідно з яким присуджено до стягнення з ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? на користь ТОВ "Аркор-Інвест" 240000 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди № 10 за період з серпня по грудень 2018 року, а також 7640 грн інфляційних втрат і 3 % річних у сумі 2275,05 грн, нарахованих за загальний період з 06.02.2018 по 15.01.2019 у зв`язку з простроченням виконання Підприємством зобов`язань зі сплати орендної плати, Орендодавцем у межах загального періоду з 16.01.2019 до 05.09.2019 правомірно нараховано 3840 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 4576,44 грн; 4) для застосування неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном необхідно встановити наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав, а обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді зазначеної неустойки (такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 19.02.2020 у справі № 925/297/19); 5) Товариство належними та достатніми доказами (товарно-транспортна накладна від 15.01.2019 № 1, акт від 15.01.2019, листи ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 29.01.2019 № 9 і від 28.03.2019 № 72, адресовані ТОВ "Аркор-Інвест") довело вчинення ним дій з метою повернення обладнання, переданого йому в оренду, натомість Орендодавець не довів як вини Орендаря у несвоєчасному поверненні орендованого майна, так і вжиття всіх залежних від Товариства заходів з метою отримання обладнання з оренди, що свідчить про необґрунтованість зустрічного позову в частині стягнення 160000 грн неустойки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

9. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати повністю, а рішення місцевого суду залишити в силі.

10. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Аркор-Інвест" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить вказану постанову скасувати у частині відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення 160000 грн неустойки та справу в цій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

11. В обґрунтування своєї правової позиції позивач (далі - скаржник-1) посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції положень статей 203 229 230 ЦК України та статей 76 86 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норми статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах; 2) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норми статті 229 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 445/1011/17, від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц; 3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 203 ЦК України) у подібних правовідносинах з урахуванням тлумачення можливості порушення умов договору як підстави для застосування положень цієї статті в частині порушення моральних засад суспільства.

12. У свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції відповідач (далі - скаржник-2) посилається на те, що: 1) судом апеляційної інстанції застосовано частину 2 статті 785 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17; 2) у порушення статей 269 270 ГПК України апеляційний суд не розглянув усне клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про продовження строку для подання позивачем відповіді на відзив та дослідження у судовому засіданні доказів, а саме: товарно-транспортної накладної від 15.01.2019 № 1, акта від 15.01.2019, листів ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 29.01.2019 № 9 і від 28.03.2019 № 72 та фактично необґрунтовано їх відхилив.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. ТОВ "Аркор-Інвест" у відзиві на касаційну скаргу ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

14.09.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Аркор-Інвест" про долучення до матеріалів справи заяви свідка від 13.07.2020, яке (клопотання) колегією суддів відхиляється як безпідставне, оскільки відповідно до імперативних вимог частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розгляд справи Верховним Судом

14. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? і ТОВ "Аркор-Інвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 925/585/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.09.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15. 31.01.2018 між ТОВ "Аркор-Інвест" (Орендодавець) та ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? (Орендар) укладено договір оренди № 10, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого предметом договору є надання Орендодавцем за обумовлену сторонами договору плату в тимчасове володіння і користування Орендаря обладнання, яке буде використано останнім в своїх виробничих цілях з метою отримання прибутку відповідно до конструктивних і експлуатаційних даних обладнання (майна), що передається в оренду. Об`єктом оренди за цим договором є обладнання згідно з переліком, який вказаний в Додатку № 1 до договору. Вартість обладнання за договором вказана в Додатку № 2.

16. У пунктах 4.1, 4.2 договору оренди № 10 сторони погодили, що вартість користування обладнанням, переданим у користування Орендарю, становить 20000 грн з ПДВ і виплачується щомісяця, з лютого 2018 року. Оплата оренди здійснюється Орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок Орендодавця. Зазначені платежі повинні здійснюватися Орендарем до п`ятого числа кожного календарного місяця.

17. Обладнання (3 одиниці) згідно з переліком було передано в оренду Підприємству згідно з актом приймання-передачі устаткування.

18. 01.04.2018 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 10, згідно з якою пункт 4.1 цього договору викладено в такій редакції: "Сторони цього договору встановили, що вартість користування обладнанням, переданим у користування Орендарю, становить 40000 гривень (сорок тисяч гривень 00 коп.) з ПДВ і виплачується щомісяця.".

Вказані зміни до договору оренди № 10 внесені у зв`язку з тим, що Орендар 01.04.2018 прийняв додаткове обладнання (5 одиниць) в користування на підставі акта приймання-передачі устаткування від 01.04.2018 № 2.

19. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.06.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 у справі № 925/90/19 (за позовом ТОВ "Аркор-Інвест" до ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? про стягнення 249931,53 грн заборгованості за договором оренди № 10), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2020, встановлено, що визначене в акті приймання-передачі устаткування та акті № 2 від 01.04.2018 устаткування прийнято відповідачем в оренду, що сторонами не заперечується та було у тому числі підтверджено в.о. директора відповідача (ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод?) у судовому засіданні 03.12.2019.

20. Пунктом 2.4 договору оренди № 10 передбачено, що Орендодавець зобов`язується у присутності Орендаря перевірити справність переданого в оренду обладнання, а також ознайомити Орендаря з правилами його експлуатації та видати Орендарю письмові інструкції про правила та порядок користування цим обладнанням.

В актах приймання-передачі устаткування зазначено, що "При прийманні устаткування до монтажу встановлено: устаткування відповідає проектній спеціалізації або кресленню, устаткування передано комплектно. Дефекти при зовнішньому огляді устаткування не виявлені.".

21. Сторони підписали наступні акти надання послуг з оренди обладнання за лютий-червень 2018 року на загальну суму 180000 грн: № 2 від 28.02.2018 "договір: Основний договір", "найменування робіт, послуг орендна плата за лютий 2018 року", "сума з ПДВ 20 000 грн."; № 3 від 31.03.2018 "договір: оренди обладнання №10 від 31.01.2018", "найменування робіт, послуг орендна плата за березень 2018 року", "сума з ПДВ 40 000 грн."; № 4 від 30.04.2018 "договір: оренди обладнання № 10 від 31.01.2018", "найменування робіт, послуг орендна плата за квітень 2018 року", "сума з ПДВ 40 000 грн."; № 5 від 31.05.2018 "договір: оренди обладнання № 10 від 31.01.2018", "найменування робіт, послуг орендна плата за травень 2018 року", "сума з ПДВ 40 000 грн."; № 6 від 30.06.2018 "договір: оренди обладнання № 10 від 31.01.2018", "найменування робіт, послуг орендна плата за червень 2018 року", "сума з ПДВ 40 000 грн.". У всіх перерахованих актах зазначено, що "замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має".

22. Надані Підприємством банківські виписки свідчать про те, що ним загалом сплачено 200000 грн, оплата проводилася згідно з рахунками, а саме: 13.03.2018 - 20 000 грн. за оренду згідно з рахунком № 2 від 01.02.2018, 06.04.2018 - 20 000 грн за оренду згідно з рахунком № 4 від 31.03.2018, 05.05.2018 - 40 000 грн оплата по рахунку № 5 від 30.04.2018, 12.06.2018 - 40 000 грн оплата за послуги оренди по рахунку № 7 від 25.05.2017, 16.07.2018 - 40 000 грн орендна плата за червень 2018 року, 14.08.2018 - 40 000 грн оплата за оренду по рахунку № 9 від 31.07.2018. Інших доказів оплати Орендарем вартості користування майном матеріали справи не містять.

23. У матеріалах справи міститься лист ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод?" від 24.04.2018 № 27 на ім`я директора ТОВ "Аркор-Інвест", в якому Підприємство просить направити уповноваженого представника Товариства для участі в комісії з визначення технічного стану обладнання та його придатності для експлуатації за призначенням у складі лінії розливу, враховуючи виявлені технічні недоліки.

Також у матеріалах справи міститься лист ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 17.08.2018 № 112 на ім`я директора ТОВ "Аркор-Інвест", в якому зазначено, що "за результатами роботи комісії з визначення технічного стану обладнання та його придатності для експлуатації за призначенням у складі лінії розливу, направляємо Акти про технічні недоліки агрегатів в кількості 2 шт. з метою вирішення питання подальших взаємовідносин сторін".

Проте доказів направлення зазначених листів Орендодавцю матеріали справи не містять.

24. З огляду на систематичну несплату Підприємством орендної плати за користування обладнанням Товариство направило на адресу ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? повідомлення від 28.12.2018 № вих-12/2018 про відмову від договору оренди № 10, яке отримане Орендарем 04.01.2019, як наслідок, в силу вимог частини 2 статті 782 ЦК України цей договір є розірваним з 04.01.2019.

Натомість об`єкт оренди було повернуто Орендодавцю 03.06.2019, що не заперечується сторонами.

25. ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? надало товарно-транспортну накладну від 15.01.2019 № 1, в якій зазначено замовника та вантажовідправника - ДП "Уманський лікеро-горілчаний завод"; автомобільного перевізника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансенерго Логістик" (далі - ТОВ "Трансенерго Логістик"); пункт розвантаження - Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Київська, 55, для ТОВ "Аркор-Інвест"; транспортні послуги, які надаються автомобільним перевізником - транспортування та експедирування вантажу. Із зазначеної товарно-транспортної накладної вбачається, що вантажовідправник - ДП Уманський лікеро-горілчаний завод здав, а водій/експедитор ( ОСОБА_1 ) прийняв до перевезення той вантаж, який передавався Підприємству в оренду за договором. Зазначену товарно-транспортну накладну підписано та скріплено печатками ТОВ "Аркор-Інвест" та ТОВ "Трансенерго Логістик".

Крім того Орендар надав суду першої інстанції акт від 15.01.2019, складений водієм ОСОБА_1. та механіком ОСОБА_2 про те, що ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? доставило на адресу ТОВ "Аркор-Інвест" (м. Жмеринка, вул. Київська, буд. 55) майно згідно з переліком (яке передавалося для перевезення згідно зі зазначеною товарно-транспортною накладною) разом з актами приймання-передавання такого майна. У цьому акті від 15.01.2019 вказано, що "Від отримання майна особа, що представилася повноважним представником ТОВ "Аркор-Інвест", відмовився. Керівник підприємства на телефонні дзвінки не відповідає. Було прийнято рішення про повернення майна до ДП Уманський ЛГЗ (м. Умань, вул. Успенська, 27).".

26. Підприємство надало надісланий на адресу ТОВ "Аркор-Інвест" лист від 29.01.2019 № 9, в якому Орендар повідомив Орендодавця про готовність обладнання до повернення та просив повідомити про дату і надати відомості про відповідний транспорт, який буде надано до завантаження з метою повернення орендованого обладнання. Докази надсилання вказаного листа містяться у матеріалах справи.

Крім того у матеріалах справи міститься надісланий на адресу ТОВ "Аркор-Інвест" лист ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод?" від 28.03.2019 № 72, в якому Підприємство просило повідомити про час і дату та направити уповноваженого представника Товариства для інвентаризації стану і вирішення питання підготовки для передачі та отримання від Орендаря обладнання, яке передавалося в оренду згідно з договором, а також надати відомості про відповідний транспорт, який буде надано до завантаження з метою отримання Орендодавцем зазначеного обладнання.

Наведені документи свідчать про вчинення Підприємством дій з метою повернення обладнання Товариству.

Позиція Верховного Суду

27. Згідно з імперативними положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги сторін необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо касаційної скарги ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? (скаржника-1)

28. ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, скаржник-1 зазначає про: 1) неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми статті 229 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 445/1011/17, від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц; 2) неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14; 3) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах.

29. Дослідивши доводи касаційної скарги Підприємства і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/585/19 у частині зазначених підстав касаційного оскарження з огляду на таке.

30. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

31. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

32. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

33. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

34. Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжній внутрішній волі, такий правочин визнається недійсним. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у цій статті, слід виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров`я, характеру діяльності, значення правочину тощо.

35. Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18).

36. Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

37. Під обманом слід розуміти навмисне цілеспрямоване введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є невід`ємною умовою кваліфікації недійсності правочину як укладеного під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

38. Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника-1 про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норм права (статей 229 230 ЦК України) у подібних правовідносинах, оскільки предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 925/585/19) та справах №№ 445/1011/17, 753/10863/16-ц; 3-11гс14 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

39. Так, на відміну від справи № 925/585/19, предметом позову в якій є визнання недійсним договору оренди з мотивів його укладення під впливом помилки і обману з боку Орендодавця щодо стану об`єкта оренди його придатності до експлуатації, а також щодо наявності у Товариства права власності на орендоване майно, предметом позову в цивільній справі № 445/1011/17 є визнання недійсним укладеного між фізичними особами договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами як удаваного правочину, вчиненого з метою приховання договору про довічне утримання, а також з підстав укладення оспорюваного договору внаслідок помилки дарувальника щодо природи правочину та під впливом обману з боку відповідача (обдаровуваного).

У свою чергу, в цивільній справі № 753/10863/16-ц вирішено спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі ґрунтуються на недоведеності обставин укладення зазначеного договору внаслідок навмисного введення покупцем в оману продавця.

40. Водночас висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні первісного позову про визнання недійсним договору оренди № 10 ґрунтується на недоведеності Орендарем належними і допустимими доказами обставин непридатності обладнання до комерційної експлуатації та його недоліків у момент передачі його в оренду, тоді як у постанові від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14 Верховний Суд України виходив з помилковості висновку Вищого господарського суду України про недійсність правочину (договору іпотеки від 16.06.2007) як такого, що вчинений внаслідок обману позивача щодо мотивів правочину з боку третьої особи (боржника за договором позики від 14.06.2007), яка не є стороною у спірному договорі іпотеки, оскільки обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому колегія суддів зауважує, що вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного суду про відсутність підстав вважати оспорюваний правочин вчиненим під впливом помилки або обману цілком узгоджується з положеннями частини 3 статті 767 ЦК України, відповідно до якої наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

41. Наведене, окрім різних предмета, підстав позову та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних орендних відносин у господарській справі № 925/585/19 і відносин дарування, купівлі-продажу та іпотеки у справах №№ 445/1011/17, 753/10863/16-ц.

42. Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника-1 про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

43. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

44. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

45. Вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі статті 230 ЦК України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях іншої особи та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18 та від 23.07.2020 у справі № 910/5315/19 зі спорів, що виник з подібних орендних правовідносин).

46. При цьому касаційна інстанція враховує, що предметом позову у справі № 910/5315/19 є визнання недійсним договору про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва, укладеного між Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Вахновим М. В. (орендар), як правочину, вчиненого під впливом обману орендаря щодо обставин наявності у орендодавця права власності або іншого речового права на об`єкт оренди.

Крім того у постанові від 18.06.2018 у справі № 910/10986/17, у якій розглядався позов орендаря про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень як такий, що укладений банком (орендодавцем) під впливом обману щодо обставин наявності у орендодавця права власності на об`єкт оренди, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину таким, що укладений внаслідок введення в оману, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умислу відповідача щодо введення позивача в оману стосовно укладення оспорюваного правочину.

Таким чином, предмет і підстави позовів у цій справі та справах № 910/5315/19 і № 910/10986/17, а також правове регулювання спірних правовідносин свідчать про їх подібність у зазначених справах.

47. Отже, висновок щодо питання застосування норми права (статті 230 ЦК України) у подібних орендних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18 та від 23.07.2020 у справі № 910/5315/19, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 925/585/17 за касаційною скаргою ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу (щодо питання застосування норми статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах).

48. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги недоречні твердження скаржника-1 про те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 203 ЦК України) у подібних правовідносинах з урахуванням тлумачення можливості порушення умов договору як підстави для застосування положень цієї статті в частині порушення моральних засад суспільства, з огляду на наступне.

49. Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

50. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

51. Дійсно у статті 203 ЦК України не розкривається зміст "моральних засад суспільства", яким має відповідати правочин, що є певною законодавчою прогалиною.

Натомість така підстава для визнання правочину недійсним як його невідповідність інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства є предметом окремого цивільно-правового регулювання, а саме частиною 3 статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

52. Водночас, колегія суддів зазначає, що з позовної заяви ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? та інших матеріалів справи вбачається, що позивач не оспорював договір оренди № 10 з підстав недотримання моральних засад суспільства, що виключає розгляд доводів скаржника-1 з цього приводу, оскільки відповідно до імперативних положень частини 3 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

53. Крім того у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/89/19, предметом позову в якій є визнання недійним договору оренди нерухомого майна з підстав порушення орендодавцем умов цього договору, викладено такий правовий висновок:

"За змістом частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Господарські суди, урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, дійшли законного та обґрунтованого висновку про те, що обставини, на які посилається позивач в якості обґрунтування позовних вимог є підставами для притягнення до відповідальності відповідно до умов договору та чинного законодавства України, або підставами для розірвання договору в порядку, визначеному пунктом 9.6 договору, та не можуть слугувати підставами для визнання такого договору оренди недійсним в розумінні статей 203 215 ЦК України, а тому правильно вважали, що заявлений позов не підлягає задоволенню.".

54. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, хоча й отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми частини 1 статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах з урахуванням тлумачення можливості порушення умов договору як підстави для застосування положень цієї статті в частині порушення моральних засад суспільства, проте з огляду на зазначені положення статей 215 228 611 651 ЦК України і частини 3 статті 300 ГПК України, колегія суддів звертає увагу скаржника-1 на те, що: 1) порушення моральних засад суспільства стороною (сторонами) правочину не є самостійною підставою для визнання його недійсним, а з позовом про визнання недійсним договору оренди № 10 з мотивів його невідповідності інтересам держави і суспільства та моральним засадам суспільства Підприємство у межах цієї справи не зверталося; 2) правовим наслідком порушення умов договору є його розірвання в судовому порядку, а не визнання такого договору недійсним; 3) оскільки вимога про визнання договору оренди № 10 недійсним з підстав недотримання моральних засад суспільства не була предметом розгляду в суді першої інстанції, то суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає відповідні доводи скаржника-1.

За таких обставин порушене скаржником-1 питання може бути лише предметом іншого позовного провадження, що, в свою чергу, виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави касаційного оскарження.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Аркор-Інвест" (скаржника-2)

55. В обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ "Аркор-Інвест" посилається на те, що: 1)судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права, а саме частини 2 статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17; 2) у порушення статей 269 270 ГПК України апеляційний суд не розглянув усне клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про продовження строку для подання позивачем відповіді на відзив та дослідження у судовому засіданні доказів, а саме: товарно-транспортної накладної від 15.01.2019 № 1, акта від 15.01.2019, листів ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 29.01.2019 № 9 і від 28.03.2019 № 72 та фактично необґрунтовано відхилив зазначені клопотання.

56. Дослідивши доводи касаційної скарги Товариства і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/585/19 у частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

57. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

58. Згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

59. Колегія суддів вважає, що Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17, від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та від 19.02.2020 у справі № 925/297/19 вже викладав висновки щодо застосування положень частини 2 статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах, які виникли у зв`язку зі стягненням неустойки у розмірі подвійної плати через прострочення виконання орендарем обов`язку з повернення орендованого майна орендодавцю.

60. Так, у постановах Верховного Суду в справах №№ 910/9328/17, 914/4238/15, 910/14032/17, 913/155/17, 910/16362/18, 904/3315/18, 910/20370/17 зазначено такі правові висновки: "При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна. Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.".

61. Схожу правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, а саме: "Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.".

62. Касаційна інстанція зауважує, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 925/297/19 зі спору (за участю тих самих сторін), предметом позову в якій зокрема є стягнення 240000 грн неустойки за прострочення виконання Підприємством зобов`язання з повернення обладнання за договором оренди № 10, нарахованої за період січень-березень 2019 року, що передував спірному періоду в цій справі (квітень-травень 2019 року). Тобто предметом позову у справі № 925/297/19 є вимога про стягнення неустойки у зв`язку з несвоєчасним поверненням того самого обладнання за тим самим договором оренди, що й у справі, що розглядається (№ 925/585/19), але за інший часовий період.

Ухвалюючи зазначену постанову Верховний Суд вказав про передчасність висновків місцевого та апеляційного господарських судів про покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення, які (висновки) зроблені без урахування норм частини 1 статті 614 ЦК України, яка виключає можливість відповідальності боржника у разі недоведення його вини у простроченні виконання зобов`язання на користь кредитора.

63. Отже, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини 2 статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17, від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, від 28.08.2018 у справі № 913/155/17, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та від 19.02.2020 у справі № 925/297/19 зі спорів, що виникли з подібних орендних правовідносин, зокрема правомірно зазначив, що Товариство належними та достатніми доказами (товарно-транспортна накладна від 15.01.2019 № 1, акт від 15.01.2019, листи ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 29.01.2019 № 9 і від 28.03.2019 № 72, адресовані ТОВ "Аркор-Інвест") довело вчинення ним дій з метою повернення обладнання, переданого йому в оренду, натомість Орендодавець не довів як вини Орендаря у несвоєчасному поверненні орендованого майна, так і вжиття всіх залежних від Товариства заходів з метою отримання обладнання з оренди, що свідчить про необґрунтованість зустрічного позову в частині стягнення 160000 грн неустойки, і наразі підстав відступати від зазначеного висновку колегія суддів не вбачає.

64. Отже, наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що наразі виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави, оскільки свідчить про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аркор-Інвест" у справі № 925/585/19 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

65. Разом з тим стосовно доводів касаційної скарги Товариства щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який, зокрема відсилає до пункту 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає наступне.

66. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

67. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у виді необґрунтованого відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або іншого клопотання (заяви) учасника справи, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

68. Натомість зміст поданої Товариством касаційної скарги переконливо свідчить про те, що його доводи зводяться виключно до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, адже, як зазначено вище, скаржник-2 при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

69. Водночас, Верховний Суд вважає безпідставним та бездоказовим твердження скаржника-2 про необґрунтоване відхилення апеляційним судом усного клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про продовження строку для подання Товариством відповіді на відзив і дослідження у судовому засіданні доказів, а саме: товарно-транспортної накладної від 15.01.2019 № 1, акта від 15.01.2019, листів ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? від 29.01.2019 № 9 і від 28.03.2019 № 72, які (докази) не досліджувалися під час розгляду справи судом першої інстанції та не були надіслані Підприємством на адресу Товариства разом з відзивом на апеляційну скаргу, оскільки матеріали справи свідчать про надсилання скаржнику-2 вказаних доказів як додатків до відзиву на зустрічну позовну заяву, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 03.10.2019.

70. Відтак, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника-2 про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції усних клопотань Товариства, поданих у судовому засіданні.

71. Отже, наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

72. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України є необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або іншого клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

73. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не отримала свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

74. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

75. За таких обставин викладена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

76. Разом з тим Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? доводами ТОВ "Аркор-Інвест", обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується раніше наведеними висновками.

77. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні первісного позову в повному обсязі та про часткове задоволення зустрічного позову, а саме в частині зустрічних позовних вимог про стягнення 3840 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 4576,44 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

78. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

79. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог первісного та зустрічного позовів і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість первісного позову та часткову обгрунтованість зустрічного позову (у частині 3840 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 4576,44 грн), як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

80. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

81. Зважаючи на те, що наведені скаржником-1 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України (щодо питання застосування норми статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах), не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/585/19 за касаційною скаргою ДП ?Уманський лікеро-горілчаний завод? у частині зазначених підстав касаційного оскарження.

У свою чергу, в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (щодо питання застосування норми статті 203 ЦК України у подібних правовідносинах), яка також не отримала підтвердження, касаційну скаргу підприємства слід залишити без задоволення, позаяк наразі відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми матеріального права не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.

82. З огляду на те, що наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 925/585/19 за касаційною скаргою ТОВ "Аркор-Інвест" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

Разом з тим, оскільки наведена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Товариства необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

83. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні первісного позову повністю та часткове задоволення зустрічних позовних вимог, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

84. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 925/585/19 за касаційною скаргою Державного підприємства ?Уманський лікеро-горілчаний завод? в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу (щодо питання застосування норми статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах).

Касаційну скаргу Державного підприємства ?Уманський лікеро-горілчаний завод? в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (щодо питання застосування норми статті 203 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах), залишити без задоволення.

Закрити касаційне провадження у справі № 925/585/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркор-Інвест" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 925/585/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков