ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 925/74/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Литвина П.В.,

відповідача - Ганнисика О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Скиба Г.М.)

від 22.07.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

від 11.11.2020,

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Канівського комунального підприємства теплових мереж

про стягнення 1 101 571,33 грн,

В С Т А Н О В И В:

у січні 2019 року АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 від 12.09.2016 в сумі 3 218 846, 58 грн, з яких 2 098 459, 47 грн основного боргу, 435 050, 91 грн пені, 158 701, 95 грн 3 % річних, 526 334, 25 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем узятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 12.09.2016 № 2399/1617-ТЕ-36 в частині здійснення своєчасного розрахунку за придбаний природний газ.

Спір у справі розглядався господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.07.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 22.07.2020 скасовано частково. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, стягнуто з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 220 206, 06 грн пені, 142 063, 31 грн 3 % річних, 517 175,09 грн інфляційних втрат.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновків про доведеність факту порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо строків оплати придбаного природного газу.

На підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшив на 50 % розмір заявленої до стягнення пені.

Вказав, що позивачем нараховано відповідачу 1 680,71 грн пені та 240,10 грн 3 % річних безпідставно, в порушення ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

У грудні 2020 року АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 221 794,51 грн пені та 226,92 грн 3% річних і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 12.09.2019 у справі № 917/440/18.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає рішення Господарського суду Черкаської області про відмову в задоволенні позову законним та обґрунтованим, а постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову такою, що прийнята з неправильним застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». Зазначає про недоведеність позовних вимог щодо порушення Канівським комунальним підприємством теплових мереж строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати придбаного природного газу. При цьому вважає висновки Північного апеляційного господарського суду про зменшення розміру пені на 50% обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 12.09.2016 між АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як постачальником та Канівським комунальним підприємством теплових мереж як споживачем був укладений договір постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016, 2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 6 550 000 куб.м, у тому числі помісячно: жовтень 2016 - 390 000 куб.м; листопад 2016 - 970 000 куб.м; грудень 2016 - 1 280 000 куб.м; січень 2017 - 1 490 000 куб.м; лютий 2017 - 1 320 000 куб.м; березень 2017 - 1 100 000 куб.м.

У пункті 5.2 договору сторони узгодили, що ціна за 1000 куб.м природного газу становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20 %. Усього до сплати (разом з податком на додану вартість) 5 930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається з сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4 договору).

Сторони у договорі передбачили, що споживач здійснює оплату за природний газ виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Погодили, що з урахуванням положень п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до порядку від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (розділ 12 договору).

На виконання умов договору позивач передав у жовтні - грудні 2016 року та січні - березні 2017 року, а відповідач прийняв природний газ на суму 32 578 474,49 грн, що підтверджується: актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 2 561 049,01 грн; актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 на суму 5 211 576, 22 грн; актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 на суму 6 869 170,46 грн; актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 на суму 7 976 631,14 грн; актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017 на суму 6 158 180,74 грн та актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2017 на суму 3 801 866, 76 грн.

Між сторонами були підписані спільні протокольні рішення, предметом яких була організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» № 3145 від 15.12.2016, № 162 від 17.01.2017, № 955 від 15.02.2017, № 1591 від 15.03.2017, № 3020 від 11.07.2017.

Господарськими судами встановлено, що заборгованість за поставлений природний газ була сплачена відповідачем з порушенням строків, встановлених умовами договору.

Так, остаточний розрахунок за договором у сумі 2 098 459,47 грн Канівське комунальне підприємство теплових мереж здійснило 28.01.2019 (під час розгляду справи у суді), у зв`язку з чим і було закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Порядок оплати вартості природного газу у сумі 2 098 459,47 грн не узгоджувався окремим протокольним рішенням у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також сторони узгодили у п. 8.2 договору постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 від 12.09.2016, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Оскільки відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання за договором постачання природного газу № 2399/1617-ТЕ-36 від 12.09.2016, апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача 220 206, 06 грн пені, 142 063,31 грн 3 % річних, 517 175,09 грн інфляційних втрат. Обґрунтованість та законність висновків апеляційного суду у цій частині в порядку передбаченому ст. ст. 287 - 290 ГПК України сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ст. 300 ГПК України судові рішення в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 226,92 грн 3% річних та 221 794,51 грн пені. За доводами скаржника апеляційний суд безпідставно зменшив суму пені на 220 206,06 грн на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а також протиправно відмовив у стягненні 1 588,45 грн пені та 226,92 грн 3 % річних внаслідок неправильного застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», без належної перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За своєю правовою природою пеня (ч. 3 ст. 549 ЦК України) є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

За встановлених у цій справі обставин - відповідач є комунальним підприємством, що створено для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та надає послуги за регульованою вартістю; теплова енергія відповідача споживається, зокрема, бюджетними установами/організаціями та населенням; стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, в певній мірі, компенсує знецінення несвоєчасно сплачених коштів відповідачем; за відсутності доказів понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором; враховуючи самостійну сплату відповідачем суми боргу при розгляді справи та майновий стан Канівського комунального підприємства теплових мереж - суд апеляційної інстанції, за наявності клопотання відповідача, правомірно зменшив розмір пені на 50 %.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справі №908/1453/14 відхиляються, оскільки висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, адже зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України свідчить про те, що саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Підлягають відхиленню і посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18, оскільки касаційний суд у наведених справах взагалі не розглядав питання зменшення неустойки на підставі статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Щодо стягнення 1 588,45 грн пені та 226,92 грн 3 % річних, в задоволенні яких, за твердженням позивача, було безпідставно відмовлено за відсутності належної перевірки судом наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, необхідно зазначити таке.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення. Передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Враховуючи зазначені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та встановивши, що відповідачем отриманий від позивача природний газ використовувався для виробництва теплової енергії; відповідач належить до підприємств, на відносини з врегулювання заборгованості яких поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; погашення частини заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ за договором було здійснено до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 1588,45 грн пені та 226,92 грн 3 % річних, оскільки відповідно до положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" нараховані на таку заборгованість неустойка, інфляційні втрати та 3% річних підлягали списанню.

Аргументи скаржника щодо неналежної перевірки судом наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині та неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 12.09.2019 у справі №917/440/18 відхиляються, тому що з матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано спірні 1 588,45 грн пені та 226,92 грн 3 % річних за період з 26.11.2016 по 29.11.2016, нарахування вказаних сум було здійснено позивачем на суму часткової оплати вартості природного газу сплаченої до 30.11.2016 (дня набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"), що підтверджується, зокрема, наданим до суду позивачем розрахунком штрафних санкцій (а.с. 98-103, т. 3) та банківськими виписками (а.с. 185-186, т. 1).

Переглянувши у касаційному порядку постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі за № 925/74/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

О. Кролевець