ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 926/2260/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора Гавловської А.В.,

Міністерства оборони України не з`явився,

Буденецької сільської ради Сторожинецького району

Чернівецької області не з`явився,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці не з`явився,

Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не з`явився,

Сторожинецької районної ради Чернівецької області не з`явився,

Сторожинецької районної організації громадської організації

«Українське товариство мисливців і рибалок» не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 (у складі колегії суддів: Желік М.Б. (головуючий), Мирутенко О.Л., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.01.2020 (суддя Марущак І.В.)

у справі № 926/2260/19

за позовом Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Буденецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Сторожинецької районної ради Чернівецької області, Сторожинецької районної організації громадської організації «Українське товариство мисливців і рибалок»,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Буденецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області (далі Буденецька сільрада), у якому просив витребувати у Буденецької сільради на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га, що знаходиться на території Буденецької сільради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, Буденецькій сільраді відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, без дозволу Міністерства оборони України на її вилучення з постійного користування, тому відповідно до статей 387 388 Цивільного кодексу України (далі ЦК) ця земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Буденецька сільрада, заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності.

Прокурор подав до суду заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом поважними та поновлення цього строку.

Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 24.10.2019 і 26.11.2019 до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Сторожинецьку районну раду Чернівецької області, Сторожинецьку районну організацію громадської організації «Українське товариство мисливців і рибалок».

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22.01.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2020 року Заступник керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 926/2260/19 за касаційною скаргою Заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону з підстави, передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.02.2021.

Сторони та треті особи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 28.11.1962 № 36-1394 «Про відвід 336 га землі для потреб військової частини 39287 в Сторожинецькому районі» затверджено рішення виконавчого комітету Сторожинецької районної ради депутатів трудящих «Про відвід в постійне користування військової частини НОМЕР_1 ПрикВо земельної ділянку площею 336 га».

Відповідно до державного акта на право користування землю серії Б № 038626 від 1981 року за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці згідно з директивою Міністерства оборони України від 20.04.2005 № Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства. На плані землекористування, що є додатком до цього акта, у тому числі відображено земельну ділянку держлісфонду площею 365,3 га.

Також судами з огляду на обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 926/1326/15, зазначено, що 17.08.2000 тимчасово виконуючим обов`язки начальника Квартирно-експлуатаційної частини району майором Чубатенком на ім`я Голови Сторожинецької районної ради було надіслано лист за № 1024, в якому зазначалося про відсутність потреби у майновому комплексі військового містечка № 1 (Чудей) і земельної ділянки площею 202,1 га, у зв`язку з чим висловлено прохання визначити територіальну громаду на прийняття будівель військового містечка до комунальної власності та припинити Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району право користування земельною ділянкою площею 202,1 га.

Сторожинецькою районною радою Чернівецької області було розглянуто лист Чернівецької Квартирно-експлуатаційної частини району від 17.08.2000 № 1024 і рішенням від 22.09.2000 № 102-11/2000 рекомендовано Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району погодити передачу будівель військового містечка № 1 (Чудей) з Буденецькою сільрадою; припинено Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району право користування земельною ділянкою площею 202,1 га та передано її до земель запасу: Чудейської сільської ради 78,4 га, Буденецької сільради 99,0 га, Черешської сільської ради 10,0 га та Черешському будинку інтернату в постійне користування 14,7 га; залишено в постійному користуванні Чернівецької Квартирно-експлуатаційної частини району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

23.12.2000 Сторожинецька районна рада прийняла рішення внести зміни до пункту 2 рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000, передавши в постійне користування до земель запасу Чудейської сільської ради 78,40 га, Буденецької сільської ради 89,0 га, Черешської сільської ради 10,0 га, Черешському будинку інтернату 14,7 га та Сторожинецькій районній раді УТМР 10,0 га.

Земельна ділянка площею 202,1 га, у тому числі земельна ділянка площею 89 га військового містечка № 1 (Чудей), право користування якою було припинено Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району згідно з рішенням Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000 (зі змінами), є частиною земельної ділянки держлісфонду площею 365,3 га, що зазначена на плані землекористування до державного акта на право користування землею серії Б № 038626 від 1981року.

Відповідно до наказу начальника Чернівецького гарнізону від 12.01.2018 № 3 земельну ділянку площею 202,1 га, на якій розташоване військового містечка № 1 (Чудей), було закріплено за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018 у справі № 926/1326/15, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та постановою Верховного Суду від 16.07.2019, відмовлено у задоволенні позову виконуючого обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства борони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Сторожинецької районної ради Чернівецької області про визнання недійсним рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000 у частині припинення Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району права користування земельною ділянкою площею 202,1 га, передачі цієї земельної ділянки до земель запасу сільських рад та залишення в постійному користуванні Чернівецької Квартирно-експлуатаційної частини району земельної ділянки площею 150,0 га.

У справі № 926/1326/15, за встановлених фактичних обставин, суди дійшли висновку про те, що рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області від 22.09.2000 № 102-11/2000 прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки земельна ділянка площею 202,1 га, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, належить до земель оборони та була надана для розміщення військової частини, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася. Проте у задоволенні позову судами у цій справі відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Крім того, у справі № 926/2260/19, яка розглядається, судами встановлено, що за даними державної статистичної звітності станом на 01.04.2016 та відомостями з Державного земельного кадастру на території Сторожинецького району Чернівецької області за частинами, закладами, установами Міністерства оборони України обліковується 4164,0355 га земель, зокрема на території с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області обліковується земельна ділянка площею 202,1000 га згідно із державним актом серії Б № 038626, яка потребує внесенню до Державного земельного кадастру. Зазначене підтверджується інформацією, наведеною у листі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 26.03.2019 № 0-24-0.21-1278/2-19.

В актах обстеження від 21.09.2018 та 20.12.2019, наданих позивачем, зазначено, що на земельній ділянці площею 99 га, яка знаходиться на території Буденецької сільради і є частиною земельної ділянки площею 202,1 га, будь-які будівлі та споруди, інше нерухоме та рухоме майно відсутнє.

Також судами установлено, що ні земельна ділянка площею 202,1 га, ні спірна земельна ділянка площею 89 га не відображені в публічній кадастровій карті; доказів наявності зареєстрованого у встановленому порядку права власності чи права користування спірною земельною ділянкою військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га або її частиною матеріали справи також не містять.

У листі від 02.10.2019 № 327 Буденецька сільрада зазначила, що у період з 01.01.2015 по день надання листа, нею не приймалося рішень щодо земельних ділянок, які до 2001 року перебували у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, та щодо іншого нерухомого майна (колишнього учбово-військового полігону).

В акті від 22.12.2019 обстеження земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей), розташованої за адресою: Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Чудей, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, комісією у складі 3 представників відділу та представника Збройних Сил України встановлено, що частину земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) (учбове поле, танкодром), яку було передано до земель запасу Буденецької сільради, загальною площею 99,0 га, у тому числі 10,0 га, які перейшли в користування Українського товариства мисливців та рибалок, достовірно ідентифікувати не є можливим через відсутність будь-яких межових знаків і відповідних матеріалів. Також було встановлено, що зазначена земельна ділянка не використовується.

Відповідно до довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці від 21.11.2019 № 3006, земельна ділянка військового містечка № 1 (Чудей) площею 202,1000 га, що знаходиться у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області, обліковується на бухгалтерському обліку відділу.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про витребування у Буденецької сільради на користь держави в особі Міністерства оборони України земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га, що знаходиться на території Буденецької сільради, обґрунтована відсутністю законної добровільної відмови держави від спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до відновлення порушеного права, оскільки спірна земельна ділянка, про витребування якої заявлено позов, не є сформованою в розумінні вимог чинного законодавства, тому вона не може бути об`єктом цивільних прав, а відтак і об`єктом цивільних відносин. Водночас судом зазначено, що відмова в задоволенні позову прокурора через його необґрунтованість, виключає необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У поданій касаційній скарзі прокурор послалося на неправильне застосування судами при вирішенні справи положень, зокрема статей 13 77 84 Земельного кодексу України (далі ЗК), статей 1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», статей 387 388 ЦК, та зазначив, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належним йому майном в результаті його незаконного вибуття з володіння, за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Спірна земельна ділянка належить до земель оборони, вибула з володіння держави в особі Міністерства оборони України на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, що встановлено судовим рішенням у справі № 926/1326/15; при цьому, за встановлених у справі обставин, саме Сторожинецька районна рада своїм рішенням від 22.09.2000 № 102-11/2000 незаконно здійснила відповідний розподіл земельної ділянки загальною площею 202,1 га та безпідставно відчужила спірну земельну ділянку площею 89,0 га на користь Буденецької сільради, тому держава в особі Міністерства оборони України як власник цієї земельної ділянки вправі на підставі статті 387 ЦК вимагати її повернення від відповідача, який отримав цю земельну ділянку за незаконним рішенням. Суди, пославшись на те, що спірна земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав, не врахували, що наявність державного акта на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 щодо земельної ділянки, яка перебуває у безстроковому користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, свідчить про те, що спірна земельна ділянка є об`єктом цивільних відносин. Разом із тим судами неправильно застосовано положення статті 261 ЦК, не вирішено заяву прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом поважними та необхідністю захисту порушеного права. При цьому скаржник послався на те, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 5017/3706/2012, від 22.03.2018 у справі № 5017/2972/2012, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, від 29.11.2018 у справі № 916/821/13.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.

За змістом статті 4 ЗК від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема землі оборони.

Згідно з положеннями статті 70 ЗК (у відповідній редакції) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до приписів, наведених у законах України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України (аналогічний за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18).

При вирішенні справи, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка площею 89 га відноситься до земель оборони, є частиною земельної ділянки, належної Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці) на праві постійного користування відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, та входила до складу земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 202,1 га, право користування якою було припинено Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району згідно з рішенням Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судовим рішенням у справі № 926/1326/15 встановлено обставини, за якими земельна ділянка площею 202,1 га належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася, тому, за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони, рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/200 щодо розпорядження відповідними землями суперечить положенням статті 27 ЗК від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час прийняття цього рішення).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15 16 ЦК).

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Прокурором, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави, обрано такий спосіб судового захисту, як витребування земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га із незаконного володіння Буденецької сільради на користь держави в особі Міністерства оборони України.

За змістом статей 387 388 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

У постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК зауважила про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, та наголосила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Разом із тим у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, предметом позову у якій є, зокрема, вимога прокурора про повернення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутність доказів існування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільного обігу з визначеними межовими знаками та відповідною землевпорядною документацією, є достатньою підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки встановлені обставини поділу відповідачем первинної площі земельної ділянки на окремі об`єкти з метою передачі їх у власність третім особам, свідчить про наявність спору щодо повернення саме частини незаконно вилученої земельної ділянки, а не конкретної сформованої, як об`єкта цивільно-правових відносин, земельної ділянки.

З огляду на наведені вище приписи законодавства щодо підстав та обставин витребування майна в порядку статей 387 і 388 ЦК, висновки Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій при вирішенні справи № 926/2260/19, достеменно встановивши, що частина земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) саме площею 89 га, що була передана до земель запасу с. Буденець та є предметом цього спору, відноситься до земель оборони, а також встановивши відсутність волі держави в особі уповноваженого органу на вибуття спірної земельної ділянки, дійшли суперечливих і помилкових висновків про те, що обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Водночас, незважаючи на встановлені обставини незаконного розпорядження землею державної власності, яка належить до земель оборони, що встановлено судовим рішенням у справі № 926/1326/15, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки, а також за обставин відсутності належних правових підстав для переходу права землекористування до відповідача, суди попередніх інстанцій також дійшли помилкового висновку про відсутність порушеного права держави в особі Міністерства оборони України щодо спірної земельної ділянки. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях не навели належного обґрунтування висновків, за якими вважають, що право позивача, за захистом якого спрямовано позов у справі, яка розглядається, не є порушеним.

Крім того, з огляду на матеріали справи Буденецька сільрада, заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності.

У свою чергу прокурором було подано заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та необхідність захисту порушеного права держави щодо спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).

Разом із тим у частині 5 статті 267 ЦК встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за приписом зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Проте суди у справі, яка розглядається, обмежившись посиланням на те, що прокурором та позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, що до речі не заперечувалося позивачами, взагалі не було вирішено заяви прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надано будь-якої оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.01.2020 у справі № 926/2260/19 скасувати.

3. Справу № 926/2260/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяІ.С. Берднік

Судді:І.С. Міщенко

В.Г. Суховий