ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 926/326/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Козьми Юлії Миколаївни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Скрипчук О. С., Плотніцький Б. Д.) і рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2021 (суддя Гушилик С. М.) у справі

за позовом виконавчого комітету Чернівецької міської ради

до фізичної особи-підприємця Козьми Юлії Миколаївни

про стягнення 1 753 278,77 грн неустойки та звільнення нежилого приміщення

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2021 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради (далі - виконком Чернівецької міськради) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Козьми Юлії Миколаївни (далі - ФОП Козьма Ю. М.) про стягнення 1 753 278,77 грн неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого майна за договором № 34/05 найму (оренди) 55/1000 ідеальних часток будівель та споруд від 22.12.2005 (далі - договір оренди від 22.12.2005) та звільнення нежилого приміщення загальною площею 1012 м2, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Чкалова, 30.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що договір оренди від 22.12.2005 є припиненим у зв`язку із закінченням (22.07.2019) строку його дії, однак орендоване приміщення відповідач не повернув позивачеві, а тому є підстави для стягнення неустойки за користування річчю, передбаченої положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період із 23.07.2019 по 19.01.2021, та звільнення відповідачем орендованого майна.

1.2. У відзиві на позов ФОП Козьма Ю. М. проти його задоволення заперечила, просила відмовити у позові; зокрема зазначивши про правомірне користування орендованим майном з огляду на продовження дії спірного договору.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2022, позов задоволено.

2.2. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, проте орендар не виконав обов`язку щодо повернення об`єкта оренди після закінчення дії договору оренди, тому заявлені позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а також про звільнення орендованого майна, за висновком судів, є обґрунтованими.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ФОП Козьма Ю. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2021 у справі, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник вважає ухвалені у справі судові рішення незаконними через неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/719/19 щодо продовження строку дії договору найму, та неналежне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, а саме листів від 05.07.2019 № К-1775-01/10, від 31.07.2019 № 02/01- 17/844, від 16.09.2019 № 01/02-11/2/2380 і доказів про їх направлення. Скаржник вважає висновки судів попередніх інстанцій про закінчення строку дії спірного договору, та, відповідно, наявність підстав для звільнення орендованого приміщення та стягнення неустойки такими, що суперечать умовам договору та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини; зазначає про те, що судами надано неправильну оцінку доказам щодо сплати орендної плати.

3.2. Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт "Чернівці" (далі - КП "Міжнародний аеропорт "Чернівці") відповідно до виданого на підставі рішення виконкому Чернівецької міськради від 20.07.2004 № 619/14 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.07.2004 є власником 55/1000 часток будівель і споруд, розташованих за адресою: м. Чернівці, вул. Чкалова, 30.

22.12.2005 між КП "Міжнародний аеропорт "Чернівці" (наймодавець) та ФОП Козьма Ю. М. (наймач) укладено договір оренди, за умовами якого наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування 55/1000 ідеальних часток будівель та споруд загальною площею 604,80 м2, розташованих у м. Чернівцях на вул. Чкалова, 30, з метою використання під розміщення розважально-ресторанного комплексу. Цей договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Блауш Н. З. та зареєстрований в реєстрі за № 10634.

Відповідно до умов зазначеного договору у користування наймача переходять: частина в адмінбудівлі літ. "А", яка складається: на другому поверсі: 2-2 комора площею 3,00 м2, 2-3 мийка площею 17,70 м2, 2-4 коридор площею 29,70 м2, 2-5 кабінет площею 22,50 м2, 2-6 кухня площею 41,30 м2, 2-1 коридор площею 10,90 м2, 2-12 зал площею 214,10 м2, 2-13 ресторан площею 133,00 м2, 2-14 кухня площею 8,00 м2, 2-15 кухня площею 4,90 м2, 1/2 I - сходової клітини площею 8,50 м2; на третьому поверсі: I - сходова клітина площею 8,60 м2, 3-28 коридор площею 7,80 м2, 3-29 мийка площею 7,10 м2, 3-30 мийка площею 18,00 м2, 3-31 коридор площею 17,10 м2, 3-32 комора площею 3,10 м2, 3-33 вбиральня площею 1,00 м2, 3-34 вмивальник площею 1,90 м2, 3-35 душова площею 1,30 м2, 3-36 коридор площею 2,30 м2, 3-37 душова площею 1,30 м2, 3-38 коридор площею 2,30 м2, 3-39 роздягальня площею 10,40 м2, 3-40 цех площею 13,80 м2, 3-41 комора площею 11,00 м2, на першому поверсі: 1/2 I - сходова клітина площею 8,50 м2, загальною площею 604,80 м2, що складають 55/1000 ідеальних часток будівель та споруд.

Відповідно до відомостей із витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Чернівецьким комунальним бюро технічної інвентаризації від 13.12.2005 № 927071, загальна вартість 55/1000 часток будівель та споруд, що передаються в найм (оренду) становить 376 505,00 грн (пункт 1.5 договору).

У розділі 2 цього договору сторони визначили порядок передачі об`єкта в найм (оренду) та повернення наймодавцю орендованого майна. Так, за змістом пунктів 2.1- 2.3 спірного договору передача нежилих приміщень здійснюється наймодавцем протягом п`яти днів, наступних за днем підписання цього договору, що оформляється актом прийому-передачі, який підписується уповноваженим представниками сторін. Повернення наймодавцю орендованого об`єкта здійснюється протягом п`яти днів з дня припинення дії цього договору за актом прийому-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін. Орендований об`єкт повинен бути переданий наймодавцю в задовільному стані з урахуванням природно-фізичного та технічного зносу.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди від 22.12.2005 строк найму (оренди) нежилих приміщень становить 10 років із моменту прийняття орендованого об`єкта за актом приймання.

Договір може бути продовжений на новий строк, якщо наймач повідомить про це наймодавця не пізніше, ніж 30 днів до спливу строку договору найму. Якщо наймач продовжує користуватися зазначеними нежилими приміщеннями після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором (пункти 3.2, 3.3 спірного договору).

Згідно з пунктами 4.1- 4.4 договору наймач сплачує наймодавцю орендну плату за користування нежилими приміщеннями у розмірі визначеному відповідно до рішення Чернівецької обласної ради від 25.11.2005 № 197-23/05. Розмір орендної плати за весь термін оренди становить 677 707,20 грн. Орендна плата сплачується наймачем щомісяця у розмірі 5647,56 грн, у тому числі ПДВ - 941,26 грн до 15 числа поточного місяця за попередній місяць шляхом перерахунку коштів на рахунок наймодавця.

Відповідно до пунктів 4.11, 4.12 спірного договору за несвоєчасне звільнення та передачу нежилих приміщень наймач зобов`язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки за користування майном за час прострочення. У разі припинення або розірвання цього договору наймач сплачує орендну плату до дня передачі наймодавцю нежилого приміщення за актом прийому-передачі.

У пунктах 4.13, 4.14 договору оренди від 22.12.2005 сторони погодили, що у зв`язку з необхідністю проведення капітального ремонту орендованого майна, наймачу зараховується в рахунок орендної плати вартість невід`ємних капітальних поліпшень орендованого майна за умови попереднього письмового погодження кошторисної документації наймодавцем з погодженням обласної ради. У разі якщо вартість виконаних робіт з переведення капітального ремонту часток будівель та споруд відповідно до проектно-кошторисної документації перевищує суму орендної плати на термін дії договору, термін дії договору продовжується до повного покриття витрат, понесених наймачем за погодженням обласної ради.

27.12.2005 за актом прийому-передачі нерухомого майна об`єкт оренди було передано орендареві.

У подальшому до договору оренди від 22.12.2005 сторонами неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод до нього. Зокрема, 23.01.2006 сторони уклали додатковий договір, яким було внесено зміни щодо порядку розрахунків; додатковим договором від 01.06.2007 сторони погодили зміну власника вказаного в договорі найму з "КП "Міжнародний аеропорт "Чернівці" на "виконавчий комітет Чернівецької міської ради"; додатковим договором від 01.07.2009 сторони внесли зміни щодо проведення наймачем реконструкції з переобладнанням орендованих нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Чернівці, вул. Чкалова, 30, внаслідок яких загальна орендована площа об`єкта змінилась із 604,80 м2 на 1012,00 м2, а також продовжено строк дії договору до 22.07.2019.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між сторонами у справі велося листування з приводу продовження дії спірного договору. Зокрема, відповідач у листі від 21.06.2019 звертався до позивача із проханням продовжити дію договору шляхом укладення договору на новий строк, а також зарахувати витрати, понесені у зв`язку з невід`ємними поліпшеннями майна, в рахунок сплати орендної плати.

У свою чергу, позивач у відповідь на це звернення у листі від 05.07.2019 поінформував відповідача про закінчення строку дії договору 22.07.2019 і пропонував подати звіт про оцінку вартості орендованого майна.

У листі від 31.07.2019 департамент розвитку Чернівецької міськради запропонував відповідачеві надати звіт про оцінку вартості орендованого майна або звільнити орендовані приміщення. У цьому ж листі відповідача було повідомлено про те, що в разі несвоєчасного звільнення та передачу орендованого майна орендар має сплатити неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вимог, зазначених у цих листах, позивач у листі від 16.09.2019 повідомив відповідача про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням 22.07.2019 строку дії договору спірного оренди та вказав на обов`язок орендаря повернути в термін до 30.09.2019 балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані за актом приймання передачі.

4.3. Оскільки після припинення договору оренди від 22.12.2005 відповідач не повернув приміщення з оренди, то позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, в якому просив стягнути з орендаря неустойку у сумі 1 753 278,77 грн, що передбачено статтею 785 Цивільного кодексу України, а також звільнити займані приміщення.

4.4. Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що договір оренди від 22.12.2005 припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено та наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії; відповідач не виконав обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за спірним договором, тому наявні підстави для стягнення з нього неустойки за неповернення об`єкта оренди та звільнення орендованого майна.

Проте колегія суддів такі висновки вважає передчасними з огляду на таке.

4.5. У пункті 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (чинного на час виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Згідно із частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічні положення визначені у частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (чинного на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 також зазначила, що загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у виді припинення чи продовження договору є пов`язаним із дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

За змістом частин 1, 2 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У частині 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, а висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, оціненими та дослідженими судами, позаяк судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, зважаючи на викладене, істотне значення у наведеному випадку має факт доведення орендодавцем інформації про припинення дії договору оренди до орендаря, а саме направлення орендодавцем відповідного повідомлення в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору оренди та отримання його орендарем, а також зміст самого повідомлення, оскільки таке повідомлення обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди.

Проте, ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції в порушення наведених положень процесуального законодавства з огляду на встановлені правила та критерії оцінки доказів в межах наданих судам повноважень не надали належної оцінки наявним у справі повідомленням, а саме листам від 05.07.2019, від 31.07.2019, від 16.09.2019, зважаючи на їх зміст, дати, суб`єктів, які їх склали, докази щодо направлення орендареві та отримання ним, у тому числі у контексті тієї обставини, чи можна їх вважати запереченням орендодавця щодо продовження дії договору оренди від 22.12.2005, яке (заперечення) мало місце на дату закінчення строку договору оренди і протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до вимог частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд, тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Як свідчать матеріали справи, відповідач упродовж усього розгляду спору наголошував на тому, що (1) лист від 05.07.2019 він взагалі не отримував; у матеріалах справи немає доказів про направлення чи особистого вручення орендареві такого листа; представник позивача у судовому засіданні особисто заявив, що у нього немає таких доказів; цей лист фактично стосувався відмови у врахуванні частини понесених орендарем витрат на поліпшення орендованого майна в рахунок орендної плати та не містив повідомлень про припинення спірного договору, навпаки, пропонувалося продовження договору за умов подання звіту про оцінку майна; (2) лист від 31.07.2019 складений не орендодавцем (виконкомом Чернівецької міськради), а іншою юридичною особою - департаментом розвитку Чернівецької міськради, яка не є стороною договору - орендодавцем; у цьому листі також пропонувалося надати звіт про оцінку вартості орендованого майна для продовження терміну використання орендованого нерухомого майна та початку з 23.07.2019 нарахувань з орендної плати; (3) лист від 16.09.2019 з огляду на дату його складання та дату, до якої діє спірний договір оренди (22.07.2019), не може бути доказом повідомлення орендаря про припинення дії договору оренди у визначені законом строки. Проте належним чином такі доводи судами оцінені не були.

Разом із тим встановлення та з`ясування наведеного є необхідним для правильного вирішення спору у цій справі, оскільки без достеменного та однозначного встановлення обставин стосовного того, чи мало місце у спірних правовідносинах повідомлення орендодавцем орендаря про припинення дії договору оренди та чи було таке повідомлення направлене в межах строку, визначеного законом, неможливо дійти обґрунтованого висновку про продовження чи навпаки терміну (строку) дії договору оренди від 22.12.2005 та, як наслідок, наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог у справі.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19 (яка відступила від висновку, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 06.09.2018 у справі № 908/1435/17 та від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 щодо застосування норм статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо оцінки об`єкта оренди), зазначено, зокрема, що відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції Закону України від 21.04.2011 № 3269-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин", чинній з 24.05.2011) оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, то для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Підстави пролонгації договорів оренди державного та комунального майна у виді так званої "мовчазної згоди" сторін вичерпно врегульовано положеннями статті 764 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а норма статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є такою, що унеможливлює "автоматичне" продовження дії договору оренди, оскільки відповідна норма взагалі жодним чином не регулює питання, пов`язані як із закінченням дії договору оренди, так і з продовженням його дії, тобто спірні правовідносини не є предметом регулювання цієї норми матеріального права.

Таким чином, відсутність нового звіту з незалежної оцінки об`єкта оренди не може бути підставою для відмови у продовженні строку договору.

З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі, передбачених у пунктах 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, щодо належного повідомлення орендодавцем орендаря про припинення дії договору оренди та недослідження судами зібраних у справі доказів).

4.6. Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

За змістом статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Допущені господарськими судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Зважаючи на те, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову не можна вважати таким, що відповідає положенням статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведені скаржником підстави касаційного оскарження отримали підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги відповідача шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.5. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

6. Розподіл судових витрат

6.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Козьми Юлії Миколаївни задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2021 у справі № 926/326/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік