№ 927/1064/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 927/1064/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників Офісу Генерального прокурора - Міхеда О.В., Мовчан О.В., представника Національної академії аграрних наук України - Бондаренко А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2021

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022

у справі № 927/1064/21

за заявою Приватного підприємства "Трансвіт"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України"

учасник у справі: Національна академія аграрних наук України

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Приватне підприємство "Трансвіт" (далі - ПП "Трансвіт", Кредитор) звернулось до Господарського суду Чернігівської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" (далі - Підприємство, Боржник).

В обґрунтування заявлених вимог (з урахуванням поданих уточнень) ПП "Трансвіт" посилалось на неспроможність Боржника виконати свої грошові зобов`язання перед Кредитором у розмірі 7 447 786,50 грн, строк виконання яких настав.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022, відкрито провадження у справі № 927/1064/21 про банкрутство Підприємства; залучено до участі у справі Національну академію аграрних наук України (далі - НААН України) як орган, уповноважений управляти майном Боржника; визнано грошові вимоги Кредитора до Боржника у розмірі 7 447 786,50 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Боржника; призначено розпорядником майна Боржника Поду В.В.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю вимог заявника та наявністю підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Установивши, що Підприємство засноване на основі державної власності та перебуває у віданні НААН України як органу управління державним майном, суди дійшли висновку про необхідність залучення НААН України учасником справи в порядку частини сьомої статті 96 КУзПБ.

Крім того, за апеляційним переглядом справи судом апеляційної інстанції було відхилено посилання Чернігівської обласної прокуратури (заявника апеляційної скарги) на преюдиціальне значення для цієї справи обставин, встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 927/344/21.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись із судовими рішеннями, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - Прокурор) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство Підприємства.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 3, 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", статей 39 90 96 КУзПБ, абзацу 1 частини другої розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а також порушення норм процесуального права через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказані процесуальні порушення полягають, на думку скаржника, зокрема у такому:

- судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, у порушення норм статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на стадії відкриття справи про банкрутство державного підприємства не надано оцінку реальної можливості поновлення прав кредиторів без з`ясування питання, чи підлягає відчуженню (приватизації) майно Боржника. Не взято до уваги факт можливості виконати Боржником майнові зобов`язання за процедурою, визначеною Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

- суди не врахували, що у розумінні статті 1 КУзПБ, у цьому випадку, мова не може йти про неможливість Підприємства сплатити свої борги, оскільки грошові зобов`язання за нього виконує держава, сплата його заборгованості здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким чином, у даній справі наявний спір про право, який Кредитор має вирішувати з державою;

- у порушенням норм частини п`ятої статті 75 ГПК України, пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції") апеляційним судом в оскаржуваній постанові не взято до уваги фактичні обставини справи та зміст правовідносин, встановлених у справі № 927/344/21 про банкрутство Підприємства на підставі зазначеної заборгованості.

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник зазначив, що підставою касаційного оскарження є обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, оскільки апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- що обставини, передбачені частинами другою, третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (постанови від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16, від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17 (справа розглядалась у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду));

- щодо необхідності закриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства у зв`язку з неможливістю застосування до боржника процедур санації чи ліквідації (постанови від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г).

Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 НПК України та зазначає про неврегульоване судовою практикою правове питання - наявність/відсутність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство державного підприємства через існування певних законодавчих запобіжників, які перешкоджають стягненню заборгованості на користь кредитора у передбачений законодавством спосіб. Таким запобіжником є, зокрема, неможливість впровадження процедури ліквідації та санації щодо деяких державних підприємств у процедурі банкрутства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень в касаційному порядку.

НААН України подала письмові пояснення, в яких просила задовольнити касаційну скаргу Прокурора, оскаржувані судові рішення скасувати з викладених у поясненнях підстав та відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Касаційне провадження

22.07.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга Прокурора.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 927/1064/21 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2022 касаційну скаргу Прокурора залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10.08.2022 до касаційного суду від скаржника 29.08.2022 надійшла заява про усунення недоліків.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.09.2022 № 29.3-02/1605 у зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 927/1064/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Банасько О.О., Ткаченко Н.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 927/1064/21; призначено до розгляду на 05.10.2022 о 11:30 год.

Ухвалами Верховного Суду від 05.10.2022, 19.10.2022, 02.11.2022 оголошувалась перерва у судовому засіданні у справі № 927/1064/21 з розгляду касаційної скарги Прокурора, востаннє до 16.11.2022 о 11:45 год.

01.11.2022 до касаційного суду від Підприємства надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Судове засідання 16.11.2022 відбулось за участю прокурорів Офісу Генерального прокурора та представника НААН України, які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.

При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Розгляд клопотань

Клопотання Боржника про закриття провадження у справі про його банкрутство обґрунтоване тим, що чинне законодавство унеможливлює застосування до Підприємства судових процедур санації чи ліквідації.

Колегія суддів зважає на обґрунтованість таких доводів, однак, з огляду на визначені процесуальним законом межі розгляду справи касаційним судом, зазначає про відсутність підстав для закриття Верховним Судом провадження у справі про банкрутство Підприємства.

Так, частиною третьою статті 300 ГПК України, зокрема, визначено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового розгляду є заява про відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства, натомість питання наявності/відсутності підстав для закриття такого провадження не було предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

Ураховуючи вищенаведені норми та обставини, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Боржника про закриття провадження у справі про його банкрутство.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що заява про закриття провадження у справі про банкрутство у визначеному ГПК України порядку може бути предметом розгляду та оцінки господарським судом першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Підприємство зареєстровано як юридична особа 12.05.1992, номер запису 10541200000000104, дата запису: 28.01.2005, за адресою: село Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580; код ЄДРПОУ 00729847.

У відповідності до статуту Підприємства воно засноване на основі державної власності, перебуває у віданні НААН України, як органу управління державним майном.

Частка державної власності в статутному капіталі Підприємства становить 100%.

Ініціюючий Кредитор у своїй заяві про уточнення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначав, що заявлені ним грошові вимоги до Боржника на загальну суму 36 020 483,73 грн виникли по зобов`язанням після 12.03.2020, що в силу частини 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не може бути підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, у вказаній заяві про уточнення Кредитор зазначив, що у ПП "Трансвіт" маються також інші грошові вимоги до Підприємства по зобов`язанням, що виникли до 12.03.2020 та є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Щодо грошових вимог ПП "Трансвіт" до Підприємства по зобов`язанням, які виникли до 12.03.2020 суди встановили таке.

23.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-С" (далі - ТОВ "ОЛІМП-С") та Підприємством укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю № 230315, за яким Підприємством було допущено заборгованість, що у подальшому була стягнута у судовому порядку та видано відповідні судові накази, а саме:

- наказ Господарського суду Чернігівської області про примусове виконання рішення суду від 01.11.2016 у справі № 927/704/16, яким стягнуто з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" 2 815 000,00 грн попередньої оплати, 3 085 730,27 грн заборгованості по оплаті вартості товару та 88 510,96 грн судового збору;

- наказ Господарського суду Чернігівської області від 24.04.2017 у справі № 927/253/17, яким стягнуто з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" 586 284,71 грн індексу інфляції, 138 793,55 грн 3% річних та 10 876,17 грн судового збору.

21.03.2014 між ТОВ "ОЛІМП-С" та Підприємством укладено договір поставки нафтопродуктів № 210314, за яким Підприємством було допущено заборгованість, яка у подальшому була стягнута у судовому порядку та видано відповідний судовий наказ, а саме: наказ Господарського суду Чернігівської області від 14.11.2016 у справі № 927/885/16, яким стягнуто з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" заборгованість у розмірі 720 620,23 грн, 358 508,56 грн індексу інфляції, 38 100,95 грн 3% річних та 16 758,47 судового збору.

22.07.2015 між ТОВ "ОЛІМП-С" та Підприємством укладено договір поставки нафтопродуктів № 220715, за яким Підприємством було допущено заборгованість, що у подальшому була стягнута у судовому порядку та видано відповідний судовий наказ, а саме: наказ Господарського суду Чернігівської області від 02.11.2016 по справі № 927/705/16, яким стягнуто з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" 595 378,00 грн заборгованості по оплаті вартості товару, 57 623,43 грн інфляційних втрат, 19 402,37 грн 3% річних, 118 341,58 грн пені та 11 861,20 грн судового збору.

01.01.2016 між ТОВ "ОЛІМП-С" та Підприємством укладено договір поставки нафтопродуктів №030116, за яким Підприємством було допущено заборгованість, що у подальшому була стягнута у судовому порядку та видано відповідний судовий наказ, а саме: наказ Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2016 у справі № 927/886/16, яким стягнуто з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" 231 058,00 грн заборгованості, 4 117,57 грн 3% річних, 8 283,83 грн інфляційних, а всього 243 459,40 грн, а також 3 651,89 грн судового збору.

У подальшому, 19.07.2021 між ТОВ "ОЛІМП-С" та ПП "Трансвіт" укладено договір про відступлення права вимоги, згідно пункту 1.1 якого первісний кредитор ТОВ "ОЛІМП-С" передав, а новий кредитор ПП "Трансвіт" прийняв право вимоги, що належить первісному кредиторові у розмірі 11 464 865,17 грн за вищевказаними зобов`язаннями Підприємства.

06.08.2021 між ТОВ "ОЛІМП-С" та ПП "Трансвіт" підписано акт приймання-передачі прав вимоги за вищевказаним договором, що засвідчило факт переходу до ПП "Трансвіт" права вимоги погашення боргу у розмірі 11 464 865,17 грн. До цього часу Підприємство вищевказаний борг не погасило.

Матеріали справи містять докази виконання договору про відступлення права вимоги від 19.07.2021 з боку ПП "Трансвіт", а саме копії платіжних доручень на загальну суму 5 647 000,00 грн.

Необхідно врахувати також те, що ТОВ "ОЛІМП-С" 10.12.2021 на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Чернігівській області було подано заяву про повернення виконавчого документа, в якій ТОВ "ОЛІМП-С" просив повернути йому накази, видані Господарським судом Чернігівської області про стягнення з Підприємства на користь ТОВ "ОЛІМП-С" заборгованості за зазначеними вище наказами.

З урахуванням вищевикладеного, суди встановили, що загальний розмір безспірної заборгованості становить 7 447 786,50 грн.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо правильності застосування норм права судами попередніх інстанцій

Предметом судового розгляду є питання правомірності відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства за заявою Кредитора.

Статтею 1 КУзПБ, серед іншого, визначено, що:

- неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом;

- грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Згідно з частиною другою статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Абзацами 1, 2 частини третьої статті 34 КУзПБ унормовано, що заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. Заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ, згідно якої:

- перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом (абзац 1 частини першої);

- у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи (частина друга);

- якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість (частина третя);

- за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі (частина п`ята);

- господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду (частина шоста);

- відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом (частина сьома).

Системний аналіз статей 1 8 34 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: (1) наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого (зобов`язання) сплив на дату звернення кредитора до суду; (2) відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; (3) не задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання суду.

Отже, основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:

- перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором;

- встановлення наявності/відсутності спору про право;

- встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20.

Поряд з цим, суд враховує, що пунктом 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ (в редакції, чинній на момент звернення ПП "Трансвіт" до місцевого господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутством Підприємства) встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та протягом 90 днів з дня скасування карантину не допускається відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, що виникли з 12 березня 2020 року.

Наведені обмеження були запроваджені згідно зі змінами, внесеними в КУзПБ Законом України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" від 18.06.2020 №728-IX, що набрав чинності з 17.10.2020.

Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ, який набрав чинності з 06.01.2022, вказана вище заборона була скасована.

Отже, за наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ (якщо грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно (правовий висновок, викладений у постанові від 16.08.2022 у справі № 910/10741/21).

Також, суд зауважує, що за встановлених судами обставин того, що частка державної власності в статутному капіталі Підприємства становить 100%, до Боржника мають бути застосовані особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, визначені статтею 96 КУзПБ.

Водночас, жодних особливостей чи застережень щодо правових підстав для відкриття чи відмови у відкритті провадження у справах про банкрутство названих боржників норми статті 96 КУзПБ не містять.

Таким чином, у спірних правовідносинах правовими підставами для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Підприємства (про що наполягає скаржник) можуть бути:

1) наявність спору про право щодо вимог Кредитора (частина шоста статті 39 КУзПБ);

2) факт задоволення вимог Кредитора у повному обсязі до проведення підготовчого засідання у справі (частина шоста статті 39 КУзПБ);

3) якщо вимоги кредитора виникли з 12.03.2020 (абзац 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ).

З матеріалів цієї справи судами встановлено, що ПП "Трансвіт" ініціювало питання відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства з підстав наявності у останнього заборгованості, що у повному обсязі підтверджена судовими рішеннями та не погашена на дату звернення до суду.

Наявність судових рішень (які набрали законної сили та які з огляду на положення статті 1291 Конституції України та 326 ГПК України є обов`язковим до виконання) на момент звернення ініціюючого кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є підтвердженням вирішення спору про право (безпосередньо між боржником та ініціюючим кредитором) судом у порядку позовного провадження (пункт 36.2 постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20).

За таких обставин вбачається обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлена заборгованість є безспірною (відсутній спір про право), оскільки є рішення суду, які свідчать про існування основної заборгованості за Підприємством перед Кредитором у розмірі 7 447 786,50 грн

Водночас, матеріалами справи не підтверджено, а судами не встановлено обставин задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора (кредиторів) до підготовчого засідання суду.

Крім того, з огляду на встановлений судами та підтверджений матеріалами справи факт того, що заборгованість Боржника перед Кредитором виникла до 12.03.2020, Верховний Суд зауважує на відсутності правових підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі в силу вимог абзацу 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.

Ураховуючи наведене, у судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Підприємства, що спростовує протилежні доводи скаржника.

Таким чином, висновок судів про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства Верховний Суд вважає правомірним, оскільки він ґрунтується на повно та об`єктивно встановлених обставинах, належним чином оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства.

Щодо оцінки аргументів скаржника

Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як зазначалось вище, заборгованість Боржника перед Кредитором підтверджена судовими рішеннями.

Однією з основних засад судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129 -1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене означає, що конституційним обов`язком для всіх органів державної влади є виконання судових рішень.

Відповідно до юридичних позицій Конституційного Суду України, що є значущими для цієї справи:

- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012);

- обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).

Отже, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави.

Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким, зокрема, є державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Відповідно до частин першої, другої статті 4 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Ураховуючи обставини цієї справи (частка державної власності в статутному капіталі Підприємства становить 100%) та вищенаведені норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", обґрунтованим є доводи скаржника про те, що заявлені ініціюючим кредитором боргові зобов`язання боржника є забезпеченими гарантією держави.

Поряд з цим, Верховний Суд враховує, що судові рішення, якими стягнуто заборгованість Підприємства, були ухвалені у 2016 році. Доказів виконання цих судових рішень станом на дату звернення Кредитором із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства (як і на дату підготовчого засідання господарського суду) матеріали справи не містять.

Отже, рішення суду про стягнення коштів з Боржника як державного підприємства не виконано протягом строку, що становить близько 6 років.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 11 ГПК України

Згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 13 Конвенції визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Сокур проти України" (пункти 32, 34, 36) Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції нагадавши, що принципове питання, яке має бути досліджене, полягає у тому, чи є держава відповідальною за затримку у три роки з виконанням згаданого рішення та чи були обмеження, що перешкоджали виконанню, передбачені законом та покликані на дотримання балансу між інтересами держави і правами фізичних осіб. Суд зазначив, що українське законодавство передбачає дві ситуації, коли виконавче провадження щодо державного підприємства може бути зупинене на невизначений період, без будь-якої можливості для стягувачів оскаржити зупинення чи отримати відшкодування за затримку. По-перше, це провадження у справі про банкрутство. Так, суд може заборонити стягнення усіх боргів з боржника, і останній отримує імунітет від відповідальності за затримки у виконанні своїх зобов`язань за тривалість цих проваджень. По-друге, є заборона на відчуження майна державних підприємств для виплати їх заборгованостей. За цих обставин Суд вирішив, що затримкою близько трьох років з виконанням рішення у справі заявника державні органи позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього практичного ефекту. Суд вирішив, що Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці.

З наведеного Верховний Суд зауважує на правомірності висновків апеляційного суду про те, що тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що в ході останнього розгляду групи справ у червні 2015 року Комітет нагадав, що проблема невиконання або тривалого виконання рішень національних судів існує в Україні протягом більше десяти років, незважаючи на загальні рекомендації, надані Комітетом протягом багатьох років, зокрема у своїх п`яти проміжних резолюціях [1 Проміжні резолюції CM/ResDH(2008)1, CM/ResDH(2009)159, CM/ResDH(2010)222, CM/ResDH(2011)184, CM/ResDH(2012)234] та пілотному рішенні Суду, зазначаючи при цьому, що Суд продовжує повідомляти Уряд про повторювані заяви. Комітет зі стурбованістю зазначив, що засіб захисту, запроваджений у 2013 році (прим. Закон "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який набрав чинності 0101.2013), не вирішує зазначену проблему. У відповідь, у своєму останньому листі від 09.07.2015 (DH-DD(2015)763) органи влади України повторювали, що Закон про гарантії є "одним із способів гарантування виконання рішень національних судів". Однак вони визнали, що коштів, передбачених для цієї мети, недостатньо для негайного погашення всієї заборгованості. Органи влади надали детальні дані щодо коштів, передбачених державним бюджетом, і фактично сплачених відповідно до Закону про гарантії (рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (вилучення з реєстру) [ВП] (Burmych and Others v. Ukraine) [GC], заява № 46852/13 та інші, пункти 125, від 12.10.2017).

Досліджуючи правову проблему щодо виконання судових рішень (боржниками у яких є, зокрема, державні підприємства) за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою, Верховний Суд, проаналізувавши та співставивши обсяги боргу та бюджетного фінансування у 2021 році, у своїй постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16 дійшов висновку про неефективність засобу захисту прав стягувача, передбаченого Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", як практично, так і законодавчо (пункт 6.29 постанови).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що тривале (близько 6 років) невиконання судових рішень зі стягнення з Боржника (державного підприємства) заборгованості, забезпеченої гарантією держави, є порушенням вищезазначених положень Конвенції та Першого протоколу до неї, не відповідає практиці Європейського Суду з прав людини щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств, а тому не є перешкодою для захисту прав Кредитора шляхом звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства.

Можливість застосування кредитором такого способу захисту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.06.2020 у справі № 905/2030/19 (предметом розгляду була заява про відкриття провадження у справі про банкрутство), згідно якої у разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов`язання, у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур передбачених КУзПБ для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Отже, наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що Підприємство не може бути суб`єктом банкрутства з огляду на забезпечення виконання судового рішення за його зобов`язаннями гарантією держави, а також аргументи про наявність між Кредитором та державою спору про право.

Щодо тверджень скаржника про не врахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16, від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17, колегія суддів зауважує на такому.

Для касаційного перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для такого перегляду є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, колегія суддів враховує конкретизоване тлумачення цієї правової категорії Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, згідно якого на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, а для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Предметом розгляду цієї справи, що розглядається, є заява про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника (державного підприємства), спірні правовідносини, врегульовані нормами статті 39 96 КУзПБ.

Натомість предметом розгляду у справі № 910/22748/16 була скарга на бездіяльність державного виконавця, а спірні правовідносини стосувались порядку вчинення виконавчих дій з урахуванням застосування законодавства про мораторій на звернення стягнення на активи визначених законом державних підприємств. У справі № 905/2999/17 предметом розгляду була скарга на бездіяльність відділу примусового виконання рішень, а спірні правовідносини стосувались порядку вчинення виконавчих дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Наведене свідчить, що спірні правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, не є подібними, оскільки зазначені справи не відносяться до категорії справ про банкрутство та у них не було предметом розгляду питання відкриття провадження у такій справі, а також застосування статті 39 КУзПБ.

Вказаним спростовуються доводи скаржника про не врахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16, від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17.

Щодо тверджень скаржника про відсутність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Боржника через неможливість впровадження процедури ліквідації та санації щодо деяких державних підприємств у процедурі банкрутства колегія суддів враховує таке.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г міститься правовий висновок про необхідність закриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства, у зв`язку з неможливістю застосування до такого боржника процедур санації чи ліквідації, з огляду на те, що норми пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" обмежують можливість здійснення процедури банкрутства державних підприємств щодо переходу до процедур санації та ліквідації, а КУзПБ не передбачає такої процедури як мирова угода.

Однак, колегія суддів зазначає, що у цій справі предметом судового розгляду є заява про відкриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства, тобто предметом дослідження у підготовчому засіданні господарського суду було питання наявності/відсутності підстав для відкриття такого провадження. Тож питання наявності/відсутності правових підстав для закриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства - боржника, зокрема у підсумковому засіданні у процедурі розпорядження майном, не було предметом судового розгляду, відтак і не є предметом касаційного дослідження.

У зв`язку з цим, доводи скаржника про неврахування судами в оскаржуваних рішеннях правового висновку Верховного Суду щодо необхідності закриття провадження у справі про банкрутство державного підприємства, викладеного у постановах від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г, колегія суддів відхиляє з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики обставинам цієї справи.

Щодо аргументів скаржника про порушенням норм частини п`ятої статті 75 ГПК України, пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" суд враховує таке.

Спростовуючи висновки судів про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства, скаржник вказав на преюдиціальність обставин, встановлених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 927/344/21, якою відмовлено ТОВ "ОЛІМП-С" у відкритті провадження у справі про банкрутство Підприємства.

У вказаній постанові від 12.10.2021 у справі № 927/344/21 апеляційний суд зробив висновок, що у спірних правовідносинах мова не може йти про неможливість юридичної особи Підприємства сплатити свої борги, оскільки грошові зобов`язання за нього виконує держава; ураховуючи, що заявлені ініціюючим кредитором боргові зобов`язання боржника є забезпеченими гарантією держави, то у порушенні провадження у справі про банкрутство має бути відмовлено на підставі статті 39 КУзПБ.

Частиною четвертою статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У контексті наведеного колегія суддів зауважує, що висновки, зроблені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 927/344/21 є правовою оцінкою обставин справи, а тому вказане судове рішення не має преюдиціального значення під час розгляду цієї справи, про що правомірно зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній поставі.

Більш того, в силу частини сьомої статті 39 КУзПБ відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищезазначеного у сукупності, аргументи заявника касаційної скарги про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі про банкрутство Підприємства не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, зводяться до помилкового тлумачення норм права, зокрема КУзПБ, і не спростовують обґрунтованих висновків місцевого та апеляційного судів.

Таким чином, доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, керуючись нормами статей 308 309 ГПК України та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Прокурора та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 у справі № 927/1064/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

Н.Г. Ткаченко