ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 927/347/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мазуренко М.В.,

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача-1: не з`явилися,

відповідача-2: Прохорець О.І., Баранов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Великозагорівське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021

у справі № 927/347/21

за позовом Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області

до:

1) Державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Великозагорівське"

про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права постійного користування,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю "Великозагорівське", в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 54658456 від 20.10.2020, а саме - права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га, та припинити право постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га;

2) визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 54658852 від 20.10.2020, а саме - права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га, та припинити право постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", спірні земельні ділянки, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг та акта приймання-передачі нерухомого майна від 21.12.2018, передані в комунальну власність Плисківської сільської територіальної громади (Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області) і 08.08.2019 було зареєстровано право комунальної власності на ці земельні ділянки за сільською радою. Таким чином, власником і розпорядником відповідних земельних ділянок з моменту реєстрації права комунальної власності на них, тобто з 08.08.2019, є саме Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, яка жодним чином не була повідомлена про проведення оскаржуваних реєстраційних дій під час яких розпорядником земель визначено Борзнянську районну державну адміністрацію. Позивач вважає, що щодо майна, належного йому на праві комунальної власності, було прийнято протиправне рішення про реєстрацію права постійного користування, чим порушено вимоги законодавства, права та законні інтереси сільської ради.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.08.2021 (суддя Сидоренко А.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (колегія суддів у складі: Чорногуз М.Г. - головуючий, Козир Т.П., Мальченко А.О.) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 54658456 від 20.10.2020, а саме права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га та припинено право постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 54658852 від 20.10.2020, а саме права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га та припинити право постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га.

Судами обох інстанцій встановлено, що Державне сільськогосподарське підприємство "Великозагорівське" було створено відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 08.12.1999 № 361 на базі виробничої частини Борзнянського державного сільськогосподарського технікуму.

Пунктами 3, 4 даного наказу було передбачено створення комісії з розподілу майна і проведення до 01.02.2000 відокремлення технікуму згідно з чинним законодавством, а також залишення у користуванні та оперативному управлінні Борзнянського державного сільськогосподарського технікуму 100 гектарів земельних угідь, засоби для їх обробітку та інше майно.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ЧН 00035, виданого відповідно до розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів № І від 04.01.1999, Борзнянському радгосп-технікуму надано у постійне користування для виробничий потреб 921,6 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Відповідно до плану зовнішніх меж землекористування Борзнянського радгоспу-технікуму розмір наданої у користування земельної ділянки складає 921,6 га.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ юридичної особи: 00725588, ВАТ "Великозагорівське" було зареєстровано 31.08.2001.

Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 13.11.2003 № 394 вилучено з постійного користування ДСП "Великозагорівське" земельну ділянку площею 921,6 га, в т.ч.: рілля - 678,1 га, багаторічні насадження - 156,0 га, сіножаті - 1,0 га, забудовані землі - 46,7 га, лісовкритих земель - 39,0 га, під водою - 0,8 га, у зв`язку з припиненням діяльності ДСП "Великозагорівське" шляхом його реорганізації у ВАТ "Великозагорівське" та переведено зазначену земельну ділянку до земель запасу В.Загорівської сільської ради. Крім того, голову спостережної ради ВАТ "Великозагорівське" (правонаступник ДСП "Великозагорівське") зобов`язано здати державний акт на право постійного користування землею до райвідділу земельних ресурсів.

15.12.2003 Борзнянською районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження № 427, яким ВАТ "Великозагорівське" надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 875,9 га, в т.ч.: рілля - 644,9 га, багаторічні насадження - 156,0 га, сіножаті - 1,0 га, забудовані землі - 35,6 га, лісовкритих земель - 37,6 га, під водою - 0,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу В.Загорівської сільської ради, що раніше знаходились в постійному користуванні ДСП "Великозагорівське", шляхом укладення договору оренди.

16.12.2003 головою Борзнянської районної державної адміністрації, головою правління ВАТ "Великозагорівське", Великозагорівським сільським головою та начальником районного відділу земельних ресурсів був підписаний акт прийому-передачі, встановлення та перенесення меж земельних ділянки в натурі.

30.04.2009 Борзнянською районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження № 219, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання в оренду земельних ділянок ВАТ "Великозагорівське" загальною площею 317,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області та надано ВАТ "Великозагорівське" в короткострокову оренду строком на один рік з правом щорічної пролонгації договору земельні ділянки загальною площею 317,8 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу, що раніше перебували в користуванні ВАТ "Великозагорівське" на території Великозагорівської сільської ради.

Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області від 20.09.2010 № 424, продовжено ВАТ "Великозагорівське" строк оренди земельних ділянок державної власності загальною площею 317,8 га ріллі на десять років до 2020 року включно, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради.

На підставі вказаних вище розпоряджень від 30.04.2009 № 219 та від 20.09.2010 № 424, 19.10.2010 між Борзнянською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ВАТ "Великозагорівське" (орендарем) був укладений договір оренди землі, згідно з умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району за межею с. В.Загорівка, загальною площею 317,8 га, в т.ч. ріллі - 317,8 га. Договір укладено на десять років до 2020 року включно.

В цей же день, 19.10.2010 між сторонами даного договору були підписані акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі земельної ділянки (об`єкта оренди), що надається в оренду.

Зі змісту даних актів вбачається, зокрема, що переданим в оренду земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери 7420880800:04:000:0013 та 7420880800:04:000:0014.

Договір оренди землі від 19.10.2010 був зареєстрований у відділі Держкомзему у Борзнянському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.02.2011 за № 742080004000054.

20.09.2013 була проведена державна реєстрація припинення ВАТ "Великозагорівське" в результаті його реорганізації, а також державна реєстрація створення ТОВ "Великозагорівське" в результаті перетворення.

14.02.2017 Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області було прийнято рішення № 154-18/VII "Про добровільне об`єднання територіальних громад", зокрема, про об`єднання з територіальною громадою села Велика Загорівка в Плисківську сільську територіальну громаду з адміністративним центром у селі Плиски.

06.07.2017 була проведена державна реєстрація: права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на земельну ділянку з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119.8574 га; права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на земельну ділянку з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197.9426 га; права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельної ділянки з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119.8574 га строком до 2020 року включно; права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельної ділянки з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197.9426 га строком до 2020 року включно.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 за позовом ТОВ "Великозагорівське" до Борзнянської районної державної адміністрації визнано протиправним та скасовано розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації від 13.11.2003 № 394 "Про вилучення земельної ділянки та переведення її до земель запасу В.Загорівської сільської ради".

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", Плисківській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області передано у комунальну власність Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4 416,4608 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області.

Як вбачається з акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність від 21.12.2018, підписаного начальником Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківським сільським головою, та додатку до нього, у комунальну власність Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади були передані земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 7420880800:04:000:0013 і 7420880800:04:000:0014, які знаходяться на території Великозагорівської сільської ради.

08.08.2019 була проведена державна реєстрація: права комунальної власності в особі Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119.8574 га; права комунальної власності в особі Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197.9426 га.

Листом від 14.09.2020 ТОВ "Великозагорівське" звернулося до Плисківської сільської ради з пропозицією поновити договір оренди землі від 19.10.2010 на десять років.

У відповідь на цей лист позивач листом від 13.10.2020 № 613 повідомив про необхідність перегляду умов договору оренди землі щодо розміру, порядку сплати та перегляду орендної плати, розміру нормативної грошової оцінки, строку дії договору та інших його умов.

Листом від 12.11.2020 № 690 позивач повідомив відповідача № 2 про наявність заперечень щодо поновлення договору оренди землі на новий строк і що останнім днем дії цього договору вважатиметься 31.12.2020.

Листом від 05.01.2021 № 11 позивач направив відповідачу № 2 акт повернення земельної ділянки для підписання у зв`язку з закінченням дії договору оренди землі.

20.10.2020 була проведена державна реєстрація: припинення права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельної ділянки з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119.8574 га (20.10.2020 08:14:05); припинення права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельної ділянки з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197.9426 га (20.10.2020 08:02:45).

20.10.2020 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчуком Іваном Юрійовичем були прийняті наступні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 54658852 про державну реєстрацію права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га; індексний номер 54658456 про державну реєстрацію права постійного користування ТОВ «Великозагорівське» земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великозагорівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га.

Посилаючись на незаконність реєстрації відповідачем-1 права постійного користування на земельні ділянки за відповідачем-2, Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області звернулась до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ "Великозагорівське" є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське". В свою чергу, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 не може бути підставою для державної реєстрації прав, оскільки внаслідок її ухвалення у позивача не виникло право постійного користування земельними ділянками. Даним судовим рішенням було лише встановлено незаконність вилучення з постійного користування правопопередників позивача земельної ділянки площею 921,6 га. Доказів того, що державному реєстратору для проведення державної реєстрації права постійного користування землею були надані державні акти на право постійного користування землею, видані до 1 січня 2013 року, матеріали справи також не містять. Крім того, станом на 20.10.2020 був чинний договір оренди землі від 19.10.2010, укладений між Борзнянською РДА та ВАТ "Великозагорівське", а тому підстави для проведення державної реєстрації припинення права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельними ділянками були відсутні. Таким чином, рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав від 20.10.2020 індексний номер 54658852 та індексний номер 54658456 не відповідають законодавству. В той же час, оцінивши надані відповідачем докази, а також їх вірогідність і взаємний зв`язок у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки знаходились у постійному користуванні правопопередників відповідача-2, адже висновок про існування цієї стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Таким чином, оскільки у користуванні реорганізованих шляхом перетворення ДСП "Великозагорівське" та ВАТ "Великозагорівське" перебували землі сільськогосподарського призначення загальною площею 921,6 га, то в подальшому право користування цими землями перейшло до правонаступника всіх їх прав і обов`язків - ТОВ "Великозагорівське". Тривалий час спірні земельні ділянки перебували в оренді у відповідача-2 у зв`язку з вилученням їх з постійного користування. Однак, судовим рішенням було встановлено незаконність позбавлення відповідача-2 права постійного користування землею. Враховуючи вищевикладене, оскаржувані рішення відповідача-1 хоч і були прийняті з порушенням чинного законодавства України, однак не порушують прав позивача, адже відповідач-2 має право користуватися земельними ділянками на праві постійного користування. За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог до відповідача-2 відсутні. Що стосується позовних вимог до відповідача-1, то вони також не підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції як в частині того, що ТОВ "Великозагорівське" є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське", так і в частині того, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 не може бути підставою для державної реєстрації прав, а підстави для проведення державної реєстрації припинення права оренди ТОВ "Великозагорівське" земельними ділянками були відсутні. В той же час апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо не порушення прийняттям спірних рішень державного реєстратора прав позивача, відсутності підстав для визнання протиправним та скасування спірних рішень відповідача-1, а також припинення права постійного користування відповідачем-2 спірними земельними ділянкам. Так постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 визнано протиправним та скасовано розпорядження про вилучення земельної ділянки та переведення її до земель запасу В.Загорівської сільської ради, при цьому вказаним судовим рішенням не визнано право постійного користування спірною земельною ділянкою саме за позивачем ТОВ "Великозагорівське", у зв`язку з чим таке судове рішення не пов`язано із набуттям, зміною чи припиненням відповідного права та не може бути підставою для проведення державної реєстрації постійного права користування спірними земельними ділянками за відповідачем-2. Таким чином, проведення державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками виключно на підставі вказаного судового рішення є необґрунтованим. Крім цього, після вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДСП "Великозагорівське", відповідачу-2 надавалися дані земельні ділянки в оренду, тобто після укладення договору оренди спірних земельних ділянок відповідач-2 тим самим здійснив переоформлення права постійного користування в оренду, а отже право постійного користування спірними земельними ділянками припинилося. З огляду на наведені доводи позовні вимоги в частині припинення права постійного користування відповідачем-2 спірними земельними ділянками є обґрунтованими. Матеріали справи не містять відомостей про розірвання вказаного договору оренди станом на день вчинення реєстраційних дій відповідачем-1. До того ж на час проведення спірної державної реєстрації права постійного користування даними земельними ділянками (20.10.2020) за відповідачем-2, договір оренди землі від 19.10.2010 був чинним і матеріали справи не містять відомостей про розірвання вказаного договору оренди станом на день вчинення реєстраційних дій відповідачем-1. Вказані вище обставини у своїх сукупності свідчать про необґрунтованість спірних рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування ТОВ "Великозагорівське" земельною ділянкою з кадастровим номером 7420880800:04:000:0014, площею 197,9426 га, земельною ділянкою з кадастровим номером 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га та обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом абз. 3 ч. 3 ст. 26, п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19. Також скаржник вказує на неправильне застосування апеляційним судом ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 92, п. "б" ч. 1 ст. 141, п. 6 розділу Х Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 37 Цивільного кодексу УРСР, без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18. Крім цього, апеляційним судом було неправильно застосовано ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17. Відповідач-2 вказує також, що касаційна скарга подається на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" та п. 9 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на дату виникнення спірних правовідносин (20.10.2020), і апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про чинність договорів оренди на час проведення державної реєстрації права постійного користування за відповідачем-2.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.06.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 14.05.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшли відзиви на касаційну скаргу (від сільського голови та представника (адвоката)), подані в установлений в ухвалі від 14.04.2022 строк, у яких вони вказують на помилковість доводів скаржника та правильність висновків суду апеляційної інстанції, і просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Ухвалою від 07.06.2022 відкладено розгляд касаційної скарги на 21.06.2022.

Ухвалою від 21.06.2022 відкладено розгляд касаційної скарги на 05.07.2022.

У судовому засіданні 05.07.2022 оголошувалась перерва у справі до 19.07.2022.

У судовому засіданні 19.07.2022 оголошувалась перерва у справі до 02.08.2022.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених: у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 (неправильне застосування апеляційним господарським судом абз. 3 ч. 3 ст. 26, п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству"); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 (неправильне застосування апеляційним судом ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 92, п. "б" ч. 1 ст. 141, п. 6 розділу Х Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 37 Цивільного кодексу УРСР); у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 (апеляційним судом було неправильно застосовано ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Оскільки, з урахуванням матеріалів справи, першочерговим є встановлення наявності або відсутності у відповідача-2 обставин права постійного користування земельними ділянками, про скасування державної реєстрації якого звернулась Плисківська сільська рада Борзнянського району з позовом у даній справі, колегія суддів перш за все досліджує доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 92, п. "б" ч. 1 ст. 141, п. 6 розділу Х Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 37 Цивільного кодексу УРСР, у зв`язку з неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, кооперативний ринок звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Ради про визнання недійсним її рішення від 27.03.2018 № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл.

В обґрунтування позовних вимог Кооперативний ринок зазначив, що він є правонаступником прав та обов`язків Попільнянського колгоспного ринку, якому на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18.11.1993 № 106 було видано державний акт на право постійного користування для виробничого використання земельною ділянкою розміром 0, 4061 га у смт Попільня Житомирської обл. на вул. Радянській (Героїв Майдану). Позивач із посиланням на ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зазначав, що оспорюваним рішенням Рада порушує його право на вказану земельну ділянку як землекористувача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, позов задоволено та визнано недійсним п. 3 рішення Ради від 27.03.2018 № 502. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, зазначили про те, що за документами, які містяться у матеріалах справи, Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок мають один і той же код ЄДРПОУ, є однією і тією ж юридичною особою, якій відповідно до рішення Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18.11.1993 № 106 був виданий державний акт на право постійного користування землею від 27.05.1994 і цей акт на час вирішення спору у цій справі є дійсним. Відтак, з моменту видачі державного акта на право постійного користування землею на підставі ст. 22 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі вказаного акта), у позивача виникло право постійного користування земельною ділянкою згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним актом.

Залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 зазначила, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Суди попередніх інстанцій установили, що Попільнянський колгоспний ринок, який є землекористувачем земельної ділянки згідно з державним актом серії ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994, на підставі постанови правління Житомирської облспоживспілки та постанови правління Попільнянського РайСТ, у володінні якого перебуває ринок, змінив назву юридичної особи на Кооперативний ринок. Також здійснено перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ Попільнянського ринку не змінювався.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок є однією і тією ж юридичною особою, якій 27.05.1994 було видано державний акт серії ЖТ-04-30-000021 на право постійного користування спірною земельною ділянкою, є правильним.

Таким чином, Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку.

З огляду на викладене суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про скасування рішення Ради від 27.03.2018 № 502 в частині припинення права постійного користування Попільнянського колгоспного ринку земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл.".

Колегія суддів зазначає, що висновок у справі № 906/392/18 стосується того, що Попільнянський колгоспний ринок, який є землекористувачем земельної ділянки згідно з державним актом серії ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994, на підставі постанови правління Житомирської облспоживспілки та постанови правління Попільнянського РайСТ, у володінні якого перебуває ринок, змінив назву юридичної особи на Кооперативний ринок. Також здійснено перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ Попільнянського ринку не змінювався.

В той же час у справі № 927/347/21, хоча судами встановлено, що ТОВ "Великозагорівське" являється правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське", після вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДСП "Великозагорівське", відповідачу-2 надавалися земельні ділянки в оренду, про що свідчить розпорядження Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області № 427 від 15.12.2003 "Про надання в оренду земельної ділянки із земель запасу В.Загорівської сільської ради", прийняте на підставі поданих документів.

У постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 вказано, що пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з п. 3 ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Як встановлено місцевим господарським судом у справі № 927/347/21, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 визнано протиправним та скасовано розпорядження про вилучення земельної ділянки та переведення її до земель запасу Великозагорівської сільської ради.

Задовольняючи позов ТОВ "Великозагорівське" адміністративний суд дійшов висновку про незаконність вилучення з постійного користування ДСП "Великозагорівське" земельної ділянки площею 921,6 га у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації у ВАТ "Великозагорівське" та переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу В.Загорівської сільської ради.

Cуди попередніх інстанцій дійшли висновку, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 по справі № 825/1121/17 не може вважатися судовим рішенням щодо набуття ТОВ "Великозагорівське" права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 7420880800:04:000:0013 площею 119,8574 га та 7420880800:04:000:0014 площею 197,9426 га, оскільки внаслідок її ухвалення у позивача не виникло право постійного користування ними. Даним судовим рішенням було лише встановлено незаконність вилучення з постійного користування правопопередників позивача земельної ділянки площею 921,6 га, і постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 по справі № 825/1121/17 не може бути підставою для державної реєстрації відповідних прав.

При цьому судами не встановлено, що у справі № 825/1121/17 розглядалося питання реєстрації на користь ТОВ "Великозагорівське" права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 7420880800:04:000:0014 та 7420880800:04:000:0013.

Водночас Верховний Суд вважає, що відповідні обставини прийняття судового рішення у справі № 825/1121/17 необхідно було оцінювати не лише як правову підставу для реєстрації відповідного права постійного користування відповідачем-2 земельними ділянками в контексті дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", але й в контексті встановлення наявності або відсутності у відповідача-2 права постійного користування земельними ділянками, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права, а тому суд не повинен ігнорувати дослідження обставин правомірності набуття відповідного права.

Так апеляційний господарський суд дійшов висновку, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі № 825/1121/17 визнано протиправним та скасовано розпорядження про вилучення земельної ділянки та переведення її до земель запасу В.Загорівської сільської ради, при цьому вказаним судовим рішенням не визнано право постійного користування спірною земельною ділянкою саме за позивачем ТОВ "Великозагорівське", у зв`язку з чим таке судове рішення не пов`язано із набуттям, зміною чи припиненням відповідного права та не може бути підставою для проведення державної реєстрації постійного права користування спірними земельними ділянками за відповідачем-2. І після вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДСП "Великозагорівське", відповідачу-2 надавалися дані земельні ділянки в оренду, тобто після укладення договору оренди спірних земельних ділянок відповідач-2 тим самим здійснив переоформлення права постійного користування в оренду, а отже право постійного користування спірними земельними ділянками припинилося.

Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково оцінював обставину прийняття судового рішення у справі № 825/1121/17 лише в контексті дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як правову підставу для реєстрації відповідного права постійного користування відповідачем-2 земельними ділянками, не взявши її до уваги в частині встановлення наявності або відсутності у відповідача-2 права постійного користування земельними ділянками у відповідному ланцюгу правовідносин переходу такого права, і формально обмежився висновком про те, що хоча ТОВ "Великозагорівське" і являється правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське", однак після укладення договору оренди спірних земельних ділянок відповідач-2 тим самим здійснив переоформлення права постійного користування в оренду, що, в свою чергу, призвело до передчасного висновку про відсутність права постійного користування спірними земельними ділянками у відповідача-2.

Викладене свідчить про не дослідження апеляційним судом тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та ненадання їм належної правової оцінки, водночас допущені порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому сама лише обставина того, що після вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДСП "Великозагорівське" відповідачу-2 надавалися земельні ділянки в оренду, за умов недослідження обставин наявності або відсутності переходу права постійного користування земельними ділянками, не може свідчити про самовільну відмову землекористувача від відповідного права та його переоформлення. В той же час, у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 викладено висновок, що право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

В свою чергу, місцевий господарський, оцінивши надані відповідачем докази, а також їх вірогідність і взаємний зв`язок у їх сукупності, дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки знаходились у постійному користуванні правопопередників відповідача-2, адже висновок про існування цієї стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Таким чином, оскільки у користуванні реорганізованих шляхом перетворення ДСП "Великозагорівське" та ВАТ "Великозагорівське" перебували землі сільськогосподарського призначення загальною площею 921,6 га, то в подальшому право користування цими землями перейшло до правонаступника всіх їх прав і обов`язків - ТОВ "Великозагорівське". Тривалий час спірні земельні ділянки перебували в оренді у відповідача-2 у зв`язку з вилученням їх з постійного користування. Однак, судовим рішенням було встановлено незаконність позбавлення відповідача-2 права постійного користування землею. Враховуючи вищевикладене, оскаржувані рішення відповідача-1 хоч і були прийняті з порушенням чинного законодавства України, однак не порушують прав позивача, адже відповідач-2 має право користуватися земельними ділянками на праві постійного користування.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Водночас, згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Стандарт "вірогідності доказів" не передбачає автоматичного нехтування судом обов`язку надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Верховний Суд знову звертає увагу, що відповідно до положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас з тексту рішення місцевого господарського суду не вбачається, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про те, що відповідні земельні ділянки, стосовно яких наявний у даній справі спір, належать відповідачу-2 на праві постійного користування. При цьому наведення одного лише доводу - «висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний», - не є логічним обґрунтуванням які саме докази і який їх аналіз підтверджує відповідні обставини.

В свою чергу, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

При цьому Верховним Судом, в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, не може бути встановлено підстав наявності або відсутності відповідного права користування земельними ділянками, стосовно яких наявний у даній справі спір. Водночас дослідження цих обставин є необхідною умовою для правильного вирішення спору по суті, оскільки державна реєстрація права сама по собі не є способом набуття останнього, і дослідження правомірності вчинення реєстраційних дії є похідним від встановлення наявності або відсутності юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права.

Таким чином, керуючись межами перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд обмежившись формальним висновком про те, що хоча ТОВ "Великозагорівське" і являється правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське", однак після укладення договору оренди спірних земельних ділянок відповідач-2 тим самим здійснив переоформлення права постійного користування в оренду, дійшов передчасного висновку про відсутність права постійного користування спірними земельними ділянками у відповідача-2, а суд першої інстанції не відобразив чітко у своєму рішенні, на підставі яких доказів дійшов висновку про те, що відповідні земельні ділянки, стосовно яких наявний у даній справі спір, належать відповідачу-2 на праві постійного користування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарського судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відтак, колегією суддів не досліджуються інші доводи скаржника (в частині як п. 1, так і п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), наведені в касаційній скарзі як такі, що є передчасними за умов достеменного невстановлення судами попередніх інстанцій обставин наявності або відсутності у відповідача-2 права постійного користування земельними ділянками, щодо скасування реєстрації якого подано позов у даній справі.

При цьому посилання скаржника на те, що апеляційний суд не застосував положення ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 37 Цивільного кодексу УРСР щодо правонаступництва юридичних осіб колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки суд апеляційної інстанції визнав, що ТОВ "Великозагорівське" являється правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ВАТ "Великозагорівське" та ДСП "Великозагорівське".

У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 316 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Великозагорівське" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.08.2021 у справі № 927/347/21 скасувати.

3. Справу № 927/347/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.