№ 927/56/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/56/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Гамор Н.В. прокурор,

позивача-1 - Північного офісу Державної аудиторської служби України - Кожемяка Ю.М., в порядку самопредставництва,

позивача-2 - Управління освіти Ніжинської міської ради - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» - Серебряник О.О., адвокат (ордер від 18.04.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс»

на рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2023 (суддя Сидоренко А.С.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 (головуючий суддя: Барсук М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

у справі № 927/56/23

за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба) та Управління освіти Ніжинської міської ради (далі - Управління освіти)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (далі - ТОВ «Укр Газ Ресурс»)

про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 472 167,79 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Управління освіти до ТОВ «Укр Газ Ресурс» про: визнання недійсними додаткових угод №№ 3, 6, 7, 8, 9, 10 про внесення змін до договору від 04.12.2020 № 1 про постачання електричної енергії споживачу та стягнення з ТОВ «Укр Газ Ресурс» 472 167,79 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Прокурор посилається, зокрема, на те, що при укладенні спірних додаткових угод до договору не було дотримано вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збільшено ціну електричної енергії без належного підтвердження коливання ціни після укладення договору і до внесення змін до нього, що суперечить інтересам суспільства в особі територіальної громади Ніжинської міської ради Чернігівської області, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави. При цьому, оскільки позивач-2 сплачував кошти за поставлений товар відповідно до цін, вказаних у спірних додаткових угодах до Договору, отже, за збільшеними цінами, Прокурор просив стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 20.04.2023 зі справи № 927/56/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Укр Газ Ресурс», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про залишення позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Управління освіти без розгляду; у позові, який поданий Прокурором в інтересах держави в особі Держаудитслужби відмовити.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо застосування підпункту 47 статті 2, підпунктів 6, 7, 8 частини першої статті 2, статті 22 Бюджетного кодексу України та Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21, зокрема, щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду стосовно застосування статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» у подібних правовідносинах. Поряд з цим скаржник зазначає про необхідність дослідження питання застосування приписів статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо покладення відповідальності за порушення вимог цього Закону.

Доводи інших учасників справи

Від позивача-1 надійшли письмові пояснення по справі з долученими до них додатковими доказами.

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які визначені статтею 300 ГПК України, а саме, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати нові докази, письмові пояснення, які надійшли від позивача-1, Суд долучив до матеріалів справи виключно як письмові пояснення.

У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.09.2023 зі справи задоволено клопотання позивача-1 про участь у судовому засіданні у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Управлінням освіти 30.10.2020 на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» оприлюднено оголошення за № UA-2020-10-30-001576-b про намір здійснити закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5) за бюджетні кошти для підпорядкованих закладів освіти в обсязі 1 228 310 кВт, зі строком поставки від 01.01.2021 до 31.12.2021.

У відкритих торгах взяли участь 4 учасники.

Відповідно до форми протоколу розкриття тендерних пропозицій ТОВ «Укр Газ Ресурс» визнано переможцем торгів.

Управлінням освіти як споживачем та ТОВ «Укр Газ Ресурс» як постачальником 04.12.2020 укладено договір № 1 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), який є публічним договором приєднання, що встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 та 3.1 Договору постачальник продає електричну енергію по ДК 021:2015 09310000-5 «Електрична енергія» споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обсяги 1 228 310 кВт/год.

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору, а саме: 01.01.2021.

Згідно з пунктом 5.1 Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Сума договору складає 2 026 711,50 грн., в тому числі ПДВ - 405 342,30 грн., а разом з ПДВ - 2 432 053,80 грн.

Відповідно до пункту 5.2 Договору спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Згідно з пунктом 1 комерційної пропозиції (додаток 1) ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі, диференційовані ціни (тарифи): 1,65 грн/кВт*год без ПДВ, а разом з ПДВ - 1,98 грн/кВт*год, у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 11.07.2020 № 1329) та без урахування тарифу на послугу з розподілу електричної енергії.

Комерційною пропозицією (пункти 2-5) сторони передбачили спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії: за нерегульованим тарифом на електроенергію, диференційовані за зонами доби (тризонний прилад обліку): за результатами процедури публічних закупівель.

Спосіб оплати: по факту. Термін надання акту, рахунку за спожиту електричну енергію: до 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим. Строк оплати: оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк не пізніше 20 числа наступного місяця.

Інформація про діючу ціну електроенергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування. Постачальник зобов`язаний публікувати на офіційному веб-сайті детальну інформацію про зміну ціни електричної енергії за 20 днів до введення її в дію (пункти 5.3 та 7.2 Договору).

У пункті 14.1 Договору сторони визначили, що цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, а саме до 31.12.2021, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.

За комерційною пропозицією термін дії Договору та умови пролонгації: договір діє до 31.12.2021 і може бути пролонгований на 20% від його суми на початок 2022 року.

Згідно з пунктом 13.4 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених частиною п`ятою цієї статті, замовник обов`язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю. Про зміни до Договору, у тому числі, до комерційної пропозиції, постачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це споживача, крім випадків, зазначених в пунктах 2 та 7 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, що діяла на момент укладення Договору (пункт 13.6 Договору).

У зв`язку зі змінами тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ «НЕК «Укренерго» на 2021, встановленими постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353, позивачем-2 та відповідачем укладено додаткову угоду від 18.01.2021 № 2, згідно з якою внесено зміни до ціни (тарифу) електричної енергії, у тому числі, диференційованої ціни (тарифу), зокрема, збільшено ціну за 1 кВт*год до 2,04444 грн. (в т.ч. ПДВ та тариф на послуги з передачі електричної енергії) та збільшено суму Договору до 2 511 206,10 грн. Ця додаткова угода набуває чинності з 01.01.2021.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» 15.02.2021 звернулося до споживачів згідно з листом № 609/Ю2, відповідно до якого на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, а також умов Договору повідомило про зміну ціни електричної енергії за Договором у бік збільшення, у зв`язку з коливанням у лютому 2021 року ціни електричної енергії на ринку, що підтверджується ціновими довідками Харківської торгово-промислової палати від 12.02.2021 № 363/21 та № 364/21.

Згідно з ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 12.02.2021 № 363/21 установлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 10 днів грудня (01.12-10.12) 2020 року становила 1551,46 грн. (без ПДВ); за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року - 1698,79 грн.; тенденція росту цін +9,5%. Середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 10 днів січня (01.01-10.01) 2021 року становила 1149,41 грн. (без ПДВ); за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року - 1698,79 грн.; тенденція росту цін +47,8%.

Відповідно до цінової довідки Харківської торгово-промислової палати від 12.02.2021 № 364/21 установлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за грудень (01.12-31.12) 2020 року становила 1541,52 грн. (без ПДВ); за лютий (станом на 13.02.2021) 2021 року - 1657,15 грн.; тенденція росту цін +7,5%. Середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за січень (01.01-31.01) 2021 року становила 1462,52 грн. (без ПДВ); за лютий (станом на 13.02.2021) 2021 року - 1657,15 грн.; тенденція росту цін +13,3%.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 11.03.2021 укладено додаткову угоду № 3 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.02.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

- обсяги з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 63658 кВт по ціні 1,70370 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.02.2021 - 1075654,926 кВт по ціні 1,84466 грн. без ПДВ.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» 17.08.2021 звернулося до споживачів згідно з листом № 1008/Ю2, відповідно до якого на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, а також умов Договору повідомило про зміну ціни електричної енергії за Договором у бік збільшення, у зв`язку з коливанням у липні 2021 року ціни електричної енергії на ринку, що підтверджується ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 17.08.2021 № 1917/21.

Згідно з ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 17.08.2021 № 1914/21 установлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 1 декаду лютого (01.02.-10.02) 2021 року становила 1698,79 грн. (без ПДВ); за 1 декаду серпня (01.08.-10.08) 2021 року - 2127,10 грн.; тенденція росту цін +25,21%.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 25.08.2021 укладено додаткову угоду № 6 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.08.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

- обсяги з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 63658 кВт по ціні 1,70370 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.02.2021 - 479158 кВт по ціні 1,84466 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.08.2021 - 550285,319 кВт по ціні 1,99957 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 25.08.2021 укладено додаткову угоду № 7 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 15.08.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

ТОВ «Укр Газ Ресурс» 15.09.2021 звернулося до споживачів згідно з листом № 1068/Ю2, відповідно до якого на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, а також умов Договору повідомило про зміну ціни електричної енергії за Договором у бік збільшення, у зв`язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку, що підтверджується ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2021 № 2198-2/21.

Відповідно до цінової довідки Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2021 № 2198-2/21 установлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за 3 декаду серпня (21.08.-31.08) 2021 року становила 2034,14 грн. (без ПДВ); за 1 декаду вересня (01.09.-10.09) 2021 року - 2217,07 грн.; тенденція росту цін +8,99%.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 11.10.2021 укладено додаткову угоду № 8 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.09.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

- ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі, диференційовані ціни (тарифи): з 01.01.2021 - 1,7037 грн. без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,04444 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2553 та без урахування тарифу на послугу з розподілу електричної енергії. З 01.02.2021 - 1,84466 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,213592 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 01.08.2021 - 1,99957 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,399484 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 15.08.2021 - 2,16966 без ПДВ, разом з ПДВ - 2,603952 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 01.09.2021 - 2,33861 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,806332 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії;

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

- обсяги з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 63658 кВт по ціні 1,70370 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.02.2021 по 31.07.2021 - 479158 кВт по ціні 1,84466 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.08.2021 по 14.08.2021- 20678,5 кВт по ціні 1,99957 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 15.08.2021 по 31.08.2021 - 20678,5 кВт по ціні 2,16966 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.09.2021 по 30.09.2021 - 433642,427 кВт по ціні 2,33861 грн. за 1 кВт*год без ПДВ.

Згідно з ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 08.10.2021 № 2511/21 установлено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України за 1 мВт/год за серпень (01.08.-31.08) 2021 року становила 1309,40 грн. (без ПДВ); за вересень (01.09.-30.09) 2021 року - 1737,90 грн.; тенденція росту цін +32,72%.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 26.10.2021 укладено додаткову угоду № 9 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.10.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

- обсяги з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 63658 кВт по ціні 1,70370 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.02.2021 по 31.07.2021 - 479158 кВт по ціні 1,84466 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.08.2021 по 14.08.2021- 20678,5 кВт по ціні 1,99957 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 15.08.2021 по 31.08.2021 - 20678,5 кВт по ціні 2,16966 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.09.2021 по 30.09.2021 - 111551 кВт по ціні 2,33861 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.10.2021 - 296218,96 кВт по ціні 2,33861 грн. за 1 кВт*год без ПДВ.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Управлінням освіти 27.10.2021 укладено додаткову угоду № 10 про внесення змін до Договору, що поширює свою дію на відносини сторін з 10.10.2021, за умовами якої, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились:

внести зміни до пункту 1 додатку 2 до Договору «Комерційна пропозиція»:

- ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі, диференційовані ціни (тарифи): з 01.01.2021 - 1,7037 грн. без ПДВ, а разом з ПДВ - 2,04444 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2553 та без урахування тарифу на послугу з розподілу електричної енергії. З 01.02.2021 - 1,84466 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,213592 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 01.08.2021 - 1,99957 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,399484 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 15.08.2021 - 2,16966 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,603952 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 01.09.2021 - 2,33861 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 2,806332 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 01.10.2021 - 2,54287 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 3,051444 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії. З 10.10.2021 - 2,76753 грн. без ПДВ, разом з ПДВ - 3,051444 грн., у тому числі, тариф на послуги з передачі електричної енергії, передбачений постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 та без урахування тарифу на послуги з розподілу електричної енергії;

внести зміни до пункту 2.2 Договору:

- обсяги з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 63658 кВт по ціні 1,70370 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.02.2021 по 31.07.2021 - 479158 кВт по ціні 1,84466 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.08.2021 по 14.08.2021- 20678,5 кВт по ціні 1,99957 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 15.08.2021 по 31.08.2021 - 20678,5 кВт по ціні 2,16966 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.09.2021 по 30.09.2021 - 111551 кВт по ціні 2,33861 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 01.10.2021 по 09.10.2021 - 40000 кВт по ціні 2,54287 грн. за 1 кВт*год без ПДВ. З 10.10.2021 - 235419,853 кВт по ціні 2,76753 грн. за 1 кВт*год без ПДВ.

У період з лютого 2021 року по листопад 2021 року відповідач поставив позивачу-2 електроенергію у кількості 864124 кВт/год на суму 2 238 817,46 грн., що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії.

Позивач-2 перерахував відповідачу кошти за поставлену електроенергію у кількості 864124 кВт/год на суму 2 238 817,46 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

За доводами Прокурора, при укладенні спірних додаткових угод до Договору не було дотримано вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збільшено ціну електричної енергії без належного підтвердження коливання ціни після укладення договору і до внесення змін до нього, що суперечить інтересам суспільства в особі територіальної громади Ніжинської міської ради Чернігівської області, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави.

Також судами встановлено, що Прокурор звертався до Держаудитслужби згідно з листом від 13.10.2022 № 4722вих-22, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-2 та відповідачем додаткових угод до Договору щодо зміни ціни електричної енергії, а також просив повідомити інформацію щодо проведення моніторингу процедури закупівлі та про звернення до суду з відповідним позовом.

Держаудитслужба згідно з листом від 31.10.2022 № 262531-17/2621-2022 повідомила Прокурора про те, що моніторинг спірної процедури закупівлі не проводився та підстави для проведення моніторингу спірної процедури закупівлі відсутні. Також відсутні повноваження для звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними.

Крім того, Прокурор звертався до Управління освіти з листом - повідомленням від 03.10.2022 № 4459ВИХ-22 про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод до Договору було порушено вимоги пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень.

Управління освіти згідно з листом від 13.10.2022 № 01-10/1231 повідомило Прокурора про те, що воно не зверталося до ТОВ «Укр Газ Ресурс» з приводу повернення коштів, сплачених внаслідок укладання додаткових угод до Договору, ним не вживались заходи до повернення коштів і Управління освіти не планує цього робити.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання спірних додаткових угод до Договору недійсними та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 472 167,79 грн.

Так, відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 названого Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Таким чином, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Абзац третій частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

При цьому заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у названому Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 цього Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави (пункт 9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо застосування підпункту 47 статті 2, підпунктів 6, 7, 8 частини першої статті 2, статті 22 Бюджетного кодексу України та Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21, зокрема, щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України.

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 905/1907/21, на яку посилається скаржник, вирішувався спір щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради та комунального, некомерційного закладу (Школи) про стягнення коштів, безпідставно сплачених Школою відповідно до додаткових угод, згідно з якими були внесені зміни до істотних умов договору, а саме збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу.

Так, у постанові Великої Платати Верховного Суду від 21.06.2023 зі справи № 905/1907/21, Велика Палата виснувала, що комунальний заклад у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня. Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі комунального, некомерційного закладу (Школи) та вважала правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Школи, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Проаналізувавши зазначений висновок Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті наявності/відсутності правових підстав для звернення Прокурора з позовом в інтересах держави в особі, зокрема, комунального, некомерційного закладу, як належного позивача, викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, Верховний Суд вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, зокрема, за змістовним та суб`єктним критеріями, оскільки у справі № 927/56/23 позов поданий Прокурором в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Управління освіти (яке є виконавчим органом Ніжинської міської ради Чернігівської області та стороною Договору), а не в інтересах комунального закладу.

Що ж стосується посилання скаржника на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 зі справи № 914/2656/21, зокрема, щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України, то у зазначеній справі також вирішувався спір щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, Управління культури, з питань релігій та національностей Ради, Театру, Західного офісу Держаудитслужби про стягнення коштів, безпідставно сплачених Театром відповідно до додаткових угод, згідно з якими були внесені зміни до істотних умов договору, а саме збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу.

Верховний Суд, залишаючи у зазначеній справі без змін судові рішення попередніх інстанцій в частині залишення позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Театру без розгляду (на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України), погодився з висновками попередніх судових інстанцій про те, що: Театр, в особі якого (поряд з іншими особами) Прокурором подано позов в інтересах держави, не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень; водночас Театр, як юридична особа, спроможний самостійно захистити в суді свої права та/або законні інтереси в разі їх порушення; за таких обставин відсутні підстави для представництва Прокурором інтересів держави в цій справі в особі Театру.

Отже, правовідносини у справах № 914/2656//21 та № 927/56/23 також не є подібними за змістовим та суб`єктним критеріями, з огляду на те, що у справі № 927/56/23 позов поданий Прокурором в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Управління освіти (яке є виконавчим органом Ніжинської міської ради Чернігівської області та стороною Договору), а не в інтересах такої юридичної особи, як Театр.

Таким чином, проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються, за обставинами справи, встановленими судами, зв суб`єктним складом, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів), застосовувано норми права та прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовим критерієм.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У наведеному контексті Суд враховує і те, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Чернігівської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Чернігівської області.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У справі № 927/56/23 судами попередніх інстанцій встановлено: звернення Прокурора до Управління освіти з листом - повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод до Договору були порушені вимоги пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та вимогою про надання інформації про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень; повідомлення Управлінням освіти Прокурора про те, що заходи до повернення коштів, сплачених за спірними додатковими угодами до Договору не вживалися та Управління освіти не планує цього робити.

Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих Прокурором, та враховуючи, що Управління освіти є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулося до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Управління освіти та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи № 927/366/22 і Суд у справі № 927/56/23 не вбачає підстав для відступу від неї.

У частині звернення Прокурора з позовом в інтересах держави в особі Держаудитслужби та незгодою скаржника з правильністю визначення цього органу, в особі якого Прокурор звернувся з позовом до суду, з огляду на те, що вимоги в інтересах Держаудитслужби відсутні, а права позивача-1 відповідачем не порушені, Верховний Суд зазначає таке.

Держаудитслужба є органом, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а, отже, і Прокурора в інтересах держави в їх особі викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20). Зазначеним спростовується довід скаржника про неналежне визначення Прокурором органу - Держаудитслужби, в інтересах якого Прокурор звернувся з позовом до суду.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Укр Газ Ресурс» також посилається на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України). Поряд з цим скаржник зазначає про необхідність дослідження питання застосування приписів статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо покладення відповідальності за порушення вимог цього Закону.

Так, за доводами скаржника, стаття 44 Закону України «Про публічні закупівлі» покладає відповідальність за порушення вимог Закону на уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, та, у випадку визнання недійсними додаткових угод до Договору у сфері публічних закупівель, відповідальність відповідно до статті 44 названого Закону повинні нести такі особи, а не суб`єкт господарювання (постачальник). Крім того, зміна умов договору відбувається за погодженням сторін, а, отже, оцінка достатності підстав для внесення змін до Договору належала саме до компетенції сторін, як постачальника та споживача (замовника).

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд зазначає, що предметом господарського спору у справі № 927/56/23 є визнання недійсними додаткових угод №№ 3, 6, 7, 8, 9, 10 про внесення змін до Договору у зв`язку з недотриманням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а не питання відповідальності службових (посадових осіб) згідно із законами України за порушення вимог, установлених Законом України «Про публічні закупівлі».

Так, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач (прокурор); при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач (прокурор) як правову підставу позову.

Визнання недійсними додаткових угод до Договору, у зв`язку з недотриманням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є тією відповідальністю, про яку йдеться за змістом статті 44 названого Закону, а, отже, положення статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» обґрунтовано не застосовані судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин при вирішенні цього господарського спору.

Враховуючи викладене вище, з огляду на предмет та підставу поданого позову у цій справі, підстави для застосування вказаної норми права судами попередніх інстанцій в спірних правовідносинах та, відповідно, для надання висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» до спірних правовідносин, - відсутні.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Що ж стосується доводу ТОВ «Укр Газ Ресурс» про те, що зміна умов договору відбувається за погодженням сторін, а, отже, оцінка достатності підстав для внесення змін до Договору належала саме до компетенції сторін, як постачальника та споживача (замовника), то Верховний Суд зазначає про те, що право сторін Договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону, що не враховано у доводах касаційної скарги скаржником.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи у зазначеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановлення інших обставин.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи ТОВ «Укр Газ Ресурс» про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» на рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 927/56/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» на рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 927/56/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 927/56/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова