№ 927/594/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/594/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємець А. А., Малашенкової Т. М.

розглянув у письмовому провадженні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Новгород-Сіверський Сирзавод"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023

за позовом Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Лайт Інвест", від імені якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал

до Приватного акціонерного товариства "Новгород-Сіверський Сирзавод"

про стягнення 381 273,45 грн,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Пайовий венчурний недиверсифікований закритий інвестиційний фонд "Лайт Інвест" (далі - Інвестиційний фонд) від імені якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Аста-Капітал" (далі - ТОВ "КУА "Аста-Капітал", позивач) 26.04.2023 звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Новгород-Сіверський Сирзавод" (далі - Завод, відповідач) про стягнення 381 273,45 грн інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.05.20 по 31.05.20 по договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 12.12.11 №507 (далі - Кредитний договір №507) та по договору про відкриття кредитної лінії від 05.11.13 №759 (далі - Кредитний договір №759), з яких: 145 705,63 грн інфляційних втрат і 123 411,87 грн - 3% річних, нарахованих на заборгованість по кредитному договору №507 та 60 723,49 грн інфляційних втрат і 51 423,46 грн - 3% річних, нарахованих на заборгованість по Кредитному договору №759.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач набув право вимоги до відповідача за спірними Кредитними договорами, внаслідок укладення 29.04.2020 за результатами аукціону між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Інвестиційним фондом договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами суб`єктів господарювання № 82 (далі - Договір уступки права вимоги).

1.3. Ухвалою від 01.05.2023 Господарський суд Чернігівської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, у порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання; залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ", Банк, третя особа 1) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа 2); витребував від Національного банку України належним чином засвідчені копії документів.

1.4. У подальшому позивач змінив предмет позову шляхом подання до місцевого господарського суду відповідної заяви, згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача на користь Інвестиційного фонду, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" частково заборгованість по тілу кредиту за Кредитним договором №507 у розмірі 100 000,00 грн та частково заборгованість по тілу кредиту за Кредитним договором № 759 у розмірі 150 000,00 грн. Також просив стягнути інфляційні втрати та 3 % річних на підставі положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у загальній сумі 233 118,38 грн за період з 07.05.2015 до 31.05.2023, які нараховані на 100 000,00 грн заборгованості по тілу кредиту за Кредитним договором № 507 та на 50 000,00 грн суми заборгованості по тілу кредиту за Кредитним Договором № 759.

2. Стислий виклад оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 08.09.2023 (суддя Фесюра М. В.) у справі № 927/594/23 у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі; стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

2.2. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач не довів явні і очевидні недотримання вимог закону при укладенні договорів про розірвання Кредитних договорів від 06.05.2015. У свою чергу, відповідач довів факт повного розрахунку за Кредитними договорами № 507 та №759 (оригінал банківської виписки за 06.05.2020). Віднесення банку до категорії проблемних не впливає на правомірність відповідних правочинів, оскільки ця обставина законодавчо не обмежила банк на укладення правочинів, спрямованих на дострокове припинення кредитних зобов`язань.

2.3. Зокрема, суд зазначив, що оскільки постанова Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" є актом індивідуальної дії, що розповсюджується лише на ПАТ "УПБ", то наслідком недодержання її положень не може вважатися невідповідність договорів про розірвання Кредитних договорів № 507 та № 759 вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо чинності правочину. Відтак, не призводить до визнання їх недійсними.

2.4. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів, що спірні Договори про розірвання Кредитних договорів є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності спірних правочинів.

2.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2023 (колегія суддів: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Шапран В. В.) задовольнив апеляційну скаргу Інвестиційного фонду, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал"; рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.09.2023 у справі № 927/594/23 скасував повністю. Прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив; стягнув з Заводу на користь Інвестиційного фонду, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" заборгованість у розмірі 150 000,00 грн, 196 991,16 грн інфляційних витрат, 36 127,22 грн 3 % річних та 5 746,78 грн витрат по сплаті судового збору; стягнув з Заводу на користь Інвестиційного фонду, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" 8 620,17 грн витрат по сплаті судового збору за перегляд справи апеляційною інстанцією.

2.6. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що при розгляді справи суд першої інстанції не з`ясував всі обставин, що мають значення для справи. Зокрема, обмеження Національного банку України (НБУ) щодо проведення усіх розрахунків в національній валюті через кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ", відкритий у НБУ, порушення яких свідчить про безоплатність фінансових операцій з погашення заборгованості за Кредитними договорами 06.05.2015. Вказане свідчить про недоведеність обставин, які мають значення для справи, зокрема, належного погашення відповідачем заборгованості по кредитах, які суд першої інстанції визнав встановленими.

2.7. Зважаючи на нікчемність додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів укладених між ПАТ "УПБ" і відповідачем згідно з пунктом 1 частини першої статті 38 Закону № 4452-VI, зобов`язання відповідача за Кредитними договорами не були припинені, а отже Інвестиційний фонд, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" є належним кредитором за зобов`язаннями Заводу за означеними вище Кредитними договорами № 507 та № 759.

2.8. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не надав суду контррозрахунку розміру кредитної заборгованості, інфляційних витрат та відсотків річних. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення частково заборгованості по тілу кредиту за Договором № 507 у розмірі 100 000,00 грн, частково заборгованості по тілу кредиту за Договором № 759 від 05.11.2013 у розмірі 50 000,00 грн. Колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог про стягнення інфляційні втрати та 3 % річних на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України.

2.9. Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов було подано позивачем до суду в межах строку позовної давності.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Завод (скаржник), з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 зі справи № 927/594/23, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.09.2023 залишити без змін.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Завод у касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме:

- положень статей 4 203 215 1072 ЦК України, статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" без врахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 904/4953/18, від 02.07.2019 у справі № 911/1122/18, від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 (невиконання посадовими особами банку наведених у постанові НБУ приписів про віднесення банку до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів);

- положень статей 202 626 ЦК без врахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/13850/18, від 05.12.2019 у справі № 910/16669/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16 (порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим ї зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору);

- положень статей 216 236 ЦК України та положень пунктів 2, 3 частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI без врахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 04.072018 № 826/1476/15, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 та у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18, від 03.10.2019 у справі № 910/13850/18 (нікчемними правочини є саме в силу закону, а не актів посадових осіб ФГВФО, які лише наділяються правом перевірки правочинів укладених банком протягом одного року до дня запровадження в ньому тимчасової адміністрації. При цьому, ФГВФО самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом);

- положень статей 261 262 267 ЦК України без врахування висновків щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 910/2094/21, від 08.02.2019 у справі № 904/3280/18.

4.1.2. Також відповідач в обґрунтування наявних випадків, що узгоджується з підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що вирішення цього спору має виняткове значення вказаного для нього як одного з працюючих містоутворюючих підприємств Новгород-Сіверського району Чернігівської області та преюдиціальність вказаного рішення, яка може призвести до формування відповідної практики з метою стягнення з відповідача кредиторських вимог на понад 68 млн. гривень, а також прогнозоване банкрутство скаржника, що позбавить роботи майже 300 працівників. Крім того, відповідач вказує на значний суспільний інтерес вказаного спору, оскільки прогнозоване банкрутство Заводу позбавить єдиного доходу більше ніж 30 сільськогосподарських підприємств, де працює понад 1250 працівників та більше 1000 фізичних осіб, заробітком яких є кошти за здане відповідачу молоко.

4.1.3. Скаржник 12.02.2024 подав Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Як встановили суди попередніх інстанцій, 01.04.2020 відбувся аукціон з продажу активів ПАТ "УПБ", відповідно до Протоколу №UA-EA-2020-03-11-00008-b переможцем визначено ТОВ "КУА "Аста-Капітал", яка діє від свого імені та за рахунок активів Інвестиційного фонду.

5.2. За результатами аукціону 09.04.2020 між ПАТ "УПБ" (Банк) та ТОВ "КУА "Аста-Капітал" (Новий кредитор), яка діє від свого імені та за рахунок активів Інвестиційного фонду укладений Договір № 82 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами суб`єктів господарювання (далі - Договір №82). За умовами пункту 1 якого Банк відступає Новому кредитору належні банку, а Новий кредитор набуває права вимоги до позичальників юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та /або договорами та /або контрактами та /або, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначених Договором.

5.3. Новий кредитор зобов`язаний повідомити Боржників про відступлення права вимоги з Основними договорами протягом 5 календарних днів з моменту набрання чинності Договором.(пункт 3 Договору № 82).

5.4. Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до Договору, а також за продаж майнових прав за Договором купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 29.04.2020 № 82/1 Новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 30 135,37 грн.

5.5. Додатком № 1 Договору № 82 - є реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, зокрема, і Кредитні договори № 507 та №759 з усіма додатковими договорами.

5.6. У Додатку №1 до Договору №82 (реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) зазначено, що загальний сума заборгованості Заводу станом на 29.04.2020 складає 48 568 541,75 грн - заборгованість за Кредитним договором № 507 (14 500 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 34 068 541,76 грн заборгованість за відсотками) та 20 241 163,23 грн - заборгованість за Кредитним договором № 759 (6 000 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 14 241 163,23 грн заборгованість за відсотками).

5.7. Суди також встановили, що 12.12.2011 між ПАТ "УПБ" (Банк) та Завод (Позичальник) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 507, за умовами якого Банк зобов`язався відкрити Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 16 000 000,00 грн терміном до "11.12.2013" на поповнення обігових коштів Позичальника для ведення власної виробничої діяльності, а саме: для закупівлі молочної сировини та інших виробничих запасів. Пунктом 1.2. Кредитного договору № 507 передбачено, що зобов`язання Банку щодо надання кредитів та зобов`язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов`язання Сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладання Сторонами Додаткових договорів про надання кредитів, які є невід`ємними частинами цього договору (далі - Додатковий договір), в сумах, зазначених в таких Додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1. цього договору, визначається Додатковими договорами.

5.8. У подальшому до Кредитного Договору № 507 від 12.12.2011 між Банком та Заводом у період з 14.12.2011 до 16.05.2012 укладалися додаткові договори, якими сторони погоджували розмір кредитних коштів та процентну ставку за кредитом.

5.9. Факт видачі банком коштів в сумі 14 500 000,00 грн за Кредитним договором № 507 підтверджується банківськими виписками за рахунком відповідача.

5.10. У подальшому, Додатковими Договорами від 10.12.2013 та від 09.12.2014 сторони внесли зміни до пункту 1.1 Кредитного договору № 507, зокрема, в частині строку повернення кредиту, який продовжений до 08.12.2015.

5.11. Додатковим Договором від 15.12.2014 сторони змінили кредитний ліміт в з 16 000 000,00 грн на 14 500 000,00 грн.

5.12. ПАТ "УПБ" та Завод 06.05.2015 уклали договір про розірвання Кредитного договору № 507.

5.13. Також суди встановили, що 05.11.2013 між ПАТ "УПБ" (Банк) та Завод було укладено Кредитний договір № 759, за умовами пункту 1.1 якого Банк відкриває Позичальнику відкличну кредитну лінію у розмірі 6 000 000,00 грн терміном до "04.11.2014" на поповнення обігових коштів. Пунктом 1.4 Кредитного договору № 759 передбачено, що плата за користування одержаними кредитними ресурсами встановлюється в розмірі 22% (двадцять два проценти) річних.

5.14. Факт видачі банком зазначених коштів на загальну суму 6 000 000,00 грн підтверджується банківськими випискам за рахунком відповідача, що додаються до позовної заяви.

5.15. У подальшому додатковим Договором від 04.11.2014 до Кредитного договору № 759 сторони змінили строк повернення кредитних коштів до 03.11.2015.

5.16. ПАТ "УПБ" та Завод 06.05.2015 уклали договір про розірвання Кредитного договору № 759.

5.17. Листом-пропозицією від 08.11.2022 № 08/11/22-1 Інвестиційний фонд звернувся до Заводу щодо врегулювання заборгованості, а саме: ураховуючи нікчемність правочинів по погашенню заборгованості за кредитними договорами, укладеними з ПАТ "УПБ" Завод має непогашену заборгованість перед позивачем у загальній сумі 68 809 704,99 грн. У цьому листі позивач запропонував відповідачу врегулювати заборгованість у досудовому порядку шляхом викупу акцій по ціні 10 % від суми боргу, що становить 6 880 970,49 грн.

5.18. У відповідь на цей лист Завод листом від 23.11.2022 № 176 повідомив позивача про відсутність заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759, оскільки всі боргові зобов`язання перед Банком є припиненими з 06.05.2015, а тому, відсутні будь-які правові підстави для задоволення врегулювання заборгованості.

5.19. Звертаючись 26.04.2023 до суду з позовом позивач вказує, що він є належним кредитором за зобов`язаннями Заводу за Кредитними договорами №507 та №759, оскільки заборгованість за вказаними договорами у 2015 році не була погашеною, а правочини вчинені між ПАТ "УПБ" та Заводом на погашення заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759, включаючи договори про розірвання кредитних договорів від 06.05.2015, є нікчемними в силу положень статті 38 Закону № 4452-VI.

5.20. Крім того, суди встановили такі обставини:

- постановою Правління Національного банку України від 30.01.2015 №73/БТ "Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" та призначення куратора" у діяльності ПАТ "УПБ" встановлені обмеження, зокрема: заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України;

- 30.04.2015 Національний банк України постановою "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" N293/БТ зобов`язав ПАТ "УПБ" здійснювати проведення усіх розрахунків в національній валюті через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у НБУ;

- постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 № 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.05.2015 прийнято рішення № 107 про запровадження в Банку з 29.05.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" Пантіну Любов Олександрівну. В подальшому ліквідація ПАТ "УПБ" неодноразово подовжувалася;

- виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 28.08.2015 № 158 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УПБ" та делегування повноважень ліквідатора банку";

- наказом на здійснення тимчасової адміністрації від 29.05.2015 № 26/ТА уповноваженою особою ФГВФО створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ";

- за результатами роботи комісії встановлено нікчемність правочинів згідно з пунктами 5, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції станом на дату перевірки правочинів), зокрема: правочинів з погашення заборгованості Заводу за Кредитними договорами № 507 та № 759 (у тому числі і Договору про розірвання Кредитного Договору № 507 від 05.06.2015 та Договору про розірвання Кредитного договору № 759 від 06.05.2015), які укладені між Банком та Заводом;

- на адресу Заводу 22.09.2015 направлені повідомлення про нікчемність правочинів з вимогою погашення відновленої в порядку застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів заборгованості за Кредитними Договорами № 507 та № 759.

5.21. Суд апеляційної інстанції встановив, що погашення заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759 між Заводом та Банком 06.05.2015 відбувалось на внутрішні рахунки, відкриті в ПАТ "УПБ", тобто поза межами кореспондентського рахунку ПАТ "УПБ", відкритого в НБУ.

5.22. Зокрема:

- згідно з банківською випискою погашення заборгованості відбувалось: за Кредитним договором № 507 у сумі 14 500 000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 та відсотків у сумі 99 315,07 грн на рахунок НОМЕР_2; за Кредитним Договором №759 у сумі 6 000 000,00 грн на рахунок НОМЕР_3 та відсотків у сумі 41 095,89 грн на рахунок НОМЕР_4;

- рахунок НОМЕР_1 є позичковим, а рахунок НОМЕР_2 для сплати відсотків, які були відкриті відповідачу в ПАТ "УПБ" (в редакції Додаткового договору від 10.12.2013 до Кредитного Договору № 507) і вказані рахунки були зазначені в нікчемному Договорі про розірвання Кредитного договору №507 від 06.05.2015; рахунок НОМЕР_3 є позичковим, рахунок НОМЕР_4 для сплати відсотків, які були відкриті відповідачу в ПАТ "УПБ" (в редакції Додаткового договору від 05.11.2013 до Кредитного Договору № 759);

- факт погашення кредитної заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759, шляхом корегування структури банківського балансу ПАТ "УПБ" підтверджується також і тим, що згідно з постановою правління НБУ "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України" від 17.06.2004 за № 280 (яка була чинна на момент вчинення нікчемних правочинів), кореспондентський рахунок банку в Національному банку України повинен починатись на цифрове значення "1200".

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. У зв`язку з перебуванням судді Колос І. Б. у відпустці автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 927/594/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Бенедисюк І. М., суддя - Ємець А. А., суддя - Малашенкова Т. М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024.

6.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх правозастосування. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору є вимоги Нового кредитора до Боржника Банку про стягнення частини кредитної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з нікчемністю правочинів вчинених на погашення кредитної заборгованості у тому числі нікчемності Договорів про розірвання Кредитних договорів № 705 та № 759, укладених між Заводом та ПАТ "УПБ" 06.05.2015.

7.2. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою позовні вимоги Інвестиційного фонду, від імені якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал" задоволені в повному обсязі.

7.3. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що укладені між Банком та Заводом Додаткові договори від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів № 507 та № 759 є нікчемними відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI.

7.4. Частина перша статті 236 ЦК України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

7.5. Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

7.6. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

7.7. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.

7.8. Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

7.9. Позивач у позові вказував, що внаслідок нікчемності Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів № 507 та № 759, які укладені між ПАТ "УПБ" та Заводом, останній є належним позивачем (Новим кредитором) на заявлення вимог про застосування наслідків нікчемних правочинів, шляхом стягнення з відповідача заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759, а також інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих визначену позивачем суму заборгованості.

7.10. Верховний Суд зазначає, що в основу оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції покладено висновки про нікчемність правочинів (Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів № 507 та № 759), укладених між Банком і відповідачем згідно з пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, а тому зобов`язання відповідача за Кредитними договорами не були припинені. Отже, позивач є належним кредитором за зобов`язаннями Заводу за означеними вище Кредитними договорами.

7.11. За висновками, суду апеляційної інстанції, зважаючи на обмеження встановлені постановою НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ відносно ПАТ "УПБ" (проведення усіх розрахунків в національній валюті через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у НБУ), фінансові операції. Здійснені відповідачем перерахування 06.05.2015 на погашення кредитної заборгованості, шляхом перерахування грошових коштів на внутрішні рахунки, відкриті в ПАТ "УПБ", тобто поза межами кореспондентського рахунку ПАТ "УПБ", відкритого в НБУ, не є достатніми доказами для підтвердження оплати заборгованості за Кредитними договорами № 507 та № 759, оскільки не відбулось реального надходження коштів до ПАТ "УПБ", а відбулось лише корегування структури банківського балансу банку.

7.12. Зважаючи на відсутність оплати за Кредитними договорами № 507 та № 759 Банк відмовився від майнових вимог до Заводу, що свідчить про нікчемність Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів згідно з положеннями пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки зобов`язання відповідача за Кредитними договорами не були припинені.

7.13. Нікчемність Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів укладених між Банком і відповідачем, свідчить про наявність у позивач права вимоги за Кредитними договорами до Заводу.

7.14. У контексті доводів касаційної скарги відповідача та висновків суду апеляційної інстанції в цій частині Суд зазначає таке.

7.15. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.16. За пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції станом на дату вчинення та перевірки правочинів) правочин вважається нікчемним, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

7.17. За висновками Великої Палати Верховного Суду, що сформульовано у пунктах 7.45, 7.46, 8.31, 8.41 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16:

- "… порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору;

- такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів) (пункт 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (пункт 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення;

- корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI (пункт 8.31 цієї постанови);

- будь-які дії, вчинені у зв`язку з укладенням нікчемного правочину, не можуть призвести до правових наслідків у вигляді виникнення нового правовідношення або ж до зміни, припинення правовідношення, яке існує на момент укладення нікчемного правочину".

7.18. У цьому контексті Суд зазначає, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

7.19. Отже, під час розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції правильно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

7.20. З огляду на наведене Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи касаційної скарги в частині посилання на висновки Верховного Суду, які наведені у постановах зі справ № 910/13850/18, № 910/16669/18, №910/10784/16, № 910/13850/18, № 910/16669/18 та №910/10784/16, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться лише до вільного тлумачення скаржником наведених у них висновків.

7.21. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, а висновок суду апеляційної інстанції в частині того, що у Заводу залишились грошові зобов`язання за Кредитними договорами № 507 та № 759 перед Банком є обґрунтованим.

7.22. Разом з тим, матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується, що Завод у цій справі також зробив заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Щодо доводів касаційної скарги в частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 261 262 267 ЦК України Верховний Суд зазначає таке

7.23. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

7.24. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

7.25. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

7.26. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

7.27. Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

7.28. Як встановили суди першої та апеляційної інстанції 06.05.2015 відбулося укладання нікчемних Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів, укладених між Банком і відповідачем. У травні 2015 року за результатами роботи комісії встановлено нікчемність правочинів згідно з пунктами 5, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочинів за погашенням заборгованості Заводу за Кредитними Договорами №507 та № 759, Договору про розірвання Кредитного Договору № 507 від 05.06.2015 та Договору про розірвання Кредитного договору № 759 від 06.05.2015, які укладені між Банком та Заводом. Уповноваженою особою Фонду 22.09.2015 на адресу Заводу були направлені повідомлення про нікчемність правочинів з вимогою погашення відновленої в порядку застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів заборгованості за Кредитними Договорами № 507 та № 759.

7.29. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

7.30. У постанові від 25.07.2020 № 925/671/18 Верховний Суд також зазначив, що, Закон № 4452-VI не встановлює іншого, аніж передбачений частиною третьою статті 261 ЦК України строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

7.31. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції висновки суду в цій частині мотивовано тим, що оскільки про наявність вказаних нікчемних правочинів позивач дізнався лише станом на дату оголошення аукціону 11.03.2020, то з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19", позивач звернуся до суду з такими вимогами в межах строку позовної давності.

7.32. Однак, Верховний Суд не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

7.33. Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, де зазначено, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

7.34. У цьому контексті Суд зазначає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось таке.

7.35. Суд зазначає, що предметом спору є вимоги позивача про стягнення кредитних коштів за Кредитними договорами. Тобто вимоги до Заводу стосовно виконання зобов`язань за Кредитними договорами, які не припинились у зв`язку з укладанням Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів № 507 і № 759 між Банком та відповідачем, внаслідок нікчемності таких угод. Позивач вважає, що з моменту укладення Договору № 82 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами суб`єктів господарювання він має право вимоги щодо стягнення кредитних коштів за Кредитними договорами № 507 та № 759 та інфляційних втраті і 3 % річних, оскільки до нього, як до Нового кредитора перейшло право вимоги за такими правочинами.

7.36. Як встановили суди у спірних зобов`язаннях за Кредитними договорами у квітні 2020 року відбулася заміна кредитора, за якою позивач набув всіх прав кредитора у зобов`язаннях, які виникли між Банком та відповідачем за Кредитними договорами № 507 та № 759, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав до позивача.

7.37. У статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

7.38. Зокрема, відповідно до частини другої статті 38 цього Закону протягом дії тимчасової адміністрації фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

7.39. Згідно з частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VI фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

7.40. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (частина п`ята статті 38 Закону № 4452-VI).

7.41. Суд звертає увагу, що у пунктах 47- 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 203 215 ЦК України та статей 37, 38 Закону № 4452-VI: "… згідно з положеннями статей 37, 38 Закону 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду".

7.42. Разом з тим у пунктах 51, 70- 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, викладено такий висновок щодо застосування норм статей 37, 38 Закону № 4452-VI: "… Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених до нікчемних, у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду. Обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів".

7.43. Таким чином, з урахуванням вищенаведених вимог закону початок перебігу позовної давності щодо застосування наслідків нікчемних правочинів (Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів укладених між Банком і відповідачем) необхідно відліковувати від моменту коли Фондом або уповноваженою особою Фонду виявлено нікчемність правочину. Тобто, від того моменту коли Банк дізнався про порушення свого права на отримання кредитних коштів за Кредитними Договорами № 507 та № 759.

7.44. Отже, положення частини третьої статті 261 ЦК України підлягають застосуванню лише до правовідносин, які виникли між Заводом та Банком, у зв`язку з укладанням Додаткових договорів від 06.05.2015 про розірвання Кредитних договорів № 507 і № 759 та застосування Банком наслідків їх нікчемності.

7.45. Поряд з тим, згідно з положеннями статей 512 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

7.46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що "… відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором".

7.47. Суд апеляційної інстанції у цьому випадку не врахував, що відповідно до положень статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання наслідків спливу строку позовної давності неправильно встановив початок перебігу строку, а також не з`ясував обставин щодо вчинення / невчинення Банком дій про застосування наслідків нікчемності правочинів та/або вчинення / невчинення боржником (Заводом) дій, що можуть свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку. Встановлення таких обставин має істотне значення для визначення обставин переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України.

7.48. Верховний Суд також зауважує, що у цьому спорі позивач заявив вимоги саме про стягнення кредитної заборгованості за Кредитними договорами та нараховані на вказану заборгованість інфляційні втрати та 3 % річних.

7.49. Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

7.50. Таким чином, у справі, що переглядається у касаційному порядку, оскільки у спірних правовідносинах позивач в силу положень статей 512 514 ЦК України набув саме права вимоги за Кредитними договорами № 507 та № 759, то в силу положень статті 262 ЦК України перебіг позовної давності до таких вимог має визначатися саме відповідно до умов правочинів за якими набуто право вимоги.

7.51. Отже, з огляду на підстави та предмет позову та заявлену відповідачем заяву про застосування строків позовної давності Суд зазначає, що встановленню також підлягають обставини щодо строків позовної давності за такими вимогами, з урахуванням умов Кредитних договорів щодо строків повернення кредитних коштів.

7.52. Крім того, Верховний Суд також звертає увагу на правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 де відзначено, що стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

7.53. Також у цьому контексті Суд враховує висновки які наведено у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 285/3536/20, згідно з якими: "… Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги".

7.54. Відтак, виходячи із положень статті 262 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про те, що позовна давність до вимог позивача починає свій відлік з 11.03.2020 (коли саме позивач довідався про порушення свого права), є помилковими.

7.55. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заперечення відповідача згідно з якими він вказував на відсутність підстав для стягнення за ним певної суми заборгованості, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

7.56. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції обмежившись лише посиланням на частину третю статті 261 ЦК України не перевірив чи підлягають застосуванню у спірних правовідносинах положення статті 262 ЦК України та, відповідно, положення частини п`ятої статті 261 ЦК України (перебіг позовної давності за вимогами за зобов`язаннями з визначеним строком виконання) і в оскаржуваній постанові не навів жодних мотивів незастосування їх до спірних правовідносин.

7.57. У цьому контексті Суд зауважує, що судам слід враховувати, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

7.58. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

7.59. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

7.60. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

7.61. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

7.62. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Тобто, предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

7.63. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

7.64. Отже, оскільки суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану постанову не перевірив доводів відповідача щодо пропуску позовної давності за вимогами про стягнення кредитної заборгованості та нарахованих на цю заборгованість інфляційних втрат і 3 % річних , виходячи із доводів скаржника касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а справу належить направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

8.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.4. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310 ГПК України, касаційна скарга Заводу підлягає частковому задоволенню, а ухвалена у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 7 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

9. Судові витрати

9.1. Виходячи з приписів статті 129 ГПК України, за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Новгород-Сіверський Сирзавод" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі № 927/594/23 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова