Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 932/15395/19-ц

провадження № 61-20127св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Лебедєва Валерія Андріївна, ОСОБА_2 ,

відповідач - територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від07 липня 2021 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-2»), про встановлення права користування житловим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони, а також ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які померли, проживали у квартирі АДРЕСА_1 . У зв`язку з необхідністю приватизувати квартиру, вони звернулися до органу приватизації. Проте їм повідомили про неналежність ордера на вселення до вказаної квартири, оскільки в ордері вказано номер будинку не «3», а «97». Стверджують, що в ордері вказано «будинок АДРЕСА_2 », оскільки за будівельною адресою будівництво велося на АДРЕСА_3 . Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої райради депутатів трудящих від 20 березня 1962 року № 257 будинку на АДРЕСА_3 присвоєно адресу: АДРЕСА_4 . За цією адресою будинок прийнято в експлуатацію. Проте при видачі ордера було вказано: « АДРЕСА_4 ». Надалі назви вулиці змінювалися на « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Інші користувачі квартир у будинку приватизували квартири. Вони, а також ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_5 , основним квартиронаймачем була ОСОБА_6 . У зв`язку з викладеним існують перешкоди для приватизації квартири та зміни умов її найму, тому вони звернулися до суду із позовом.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили встановити факт проживання у квартирі АДРЕСА_1 на підставі ордера № 119, виданого 03 листопада 1962 року Придніпровською залізницею, ОСОБА_5 з листопада 1962 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 із листопада 1962 року до 08 листопада 2020 року, ОСОБА_4 з листопада 1952 року і до цього часу, ОСОБА_1 з січня 1963 року і до цього часу та ОСОБА_3 з лютого 1992 року і до цього часу; визнати за ними право користування вказаною квартирою, визначивши основним квартиронаймачем ОСОБА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі як відповідач. Позивачами обґрунтовано та доведено, що їхня сім`я на підставі наданого ордера вселена у квартиру АДРЕСА_1 . У такій квартирі зареєстровано місце проживання позивачів. Відповідно позивачі мають правові підстави користуватися спірною квартирою. Зазначення різних номерів будинку та назв вулиці у документах різних періодів пояснюється змінами назв вулиць та нумерації будинків, що підтверджується зібраними та наданими позивачами документами.

Поряд із цим, звертаючись до суду та в судовому засіданні, позивачі стверджували про мету звернення - приватизацію спірної квартири. Проте, з метою приватизації квартири, позивачі мали звернутися до органу приватизації, яким є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, та у випадку відмови у приватизації, оскаржити до суду відповідне рішення. Відповідачем у таких спорах є відповідний орган приватизації. Позивачами не надано доказів звернення до органу приватизації із вимогою щодо приватизації спірної квартири, матеріали справи не містять відмови такого органу у приватизації.

Також позовні вимоги не заявлені до належного відповідача - органу приватизації, не містять вимог про покладення обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення. Захищаючи право на приватизацію, позивачами пред`явлено позов передчасно, обрано неналежний спосіб захисту та неналежного відповідача. Позиція позивача про належність відповідача у зв`язку із підпорядкуванням органу приватизації міській раді є хибною.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачі не дотрималися встановленого законом порядку вирішення питання про приватизацію квартири, а отже, звернення до суду із цим позовом є передчасним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від07 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказують на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Обставини, встановлені судами

Рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих від 20 березня 1962 року № 257 впорядковано нумерацію домоволодінь, зокрема будинок на АДРЕСА_3 перейменовано у АДРЕСА_6 .

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 29 вересня 1962 року № 788 затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію 80 квартирного будинку на АДРЕСА_4 .

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 02 грудня 1982 року № 666 вул. Дніпропетровську перейменували у АДРЕСА_6 .

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 24 листопада 2015 року № 882-р АДРЕСА_7 .

ОСОБА_5 як квартиронаймачу та членам його сім`ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_7 видано ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_8 . Викладене підтверджується копією ордеру від 03 листопада 1962 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та про укладення шлюбу (зміна прізвища).

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_6 із 20 квітня 1970 року, ОСОБА_1 з 15 липня 1980 року, ОСОБА_4 із 27 квітня 1981 року, ОСОБА_3 із 13 травня 2008 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_9 .

Листом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 05 березня 2019 року та додатками до нього підтверджено, що будинок за адресою: АДРЕСА_6 , передано із відомчого у комунальну власність.

Позивачами долучено документи, які підтверджують, що іншим особам, які отримували ордер на вселення у квартири будинку на АДРЕСА_2 , приватизували квартири у будинку АДРЕСА_6 .

Шевченківська районна у м. Дніпрі рада листом від 15 лютого 2019 року повідомила ОСОБА_1 про неможливість зміни договору найму за адресою: АДРЕСА_9 , у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують право користування квартирою (відсутні докази зміни нумерації будинку АДРЕСА_10 ).

Із відповіді КП «Дніпровське МБТІ» від 29 жовтня 2019 року, станом на 31 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_7 , значиться одноповерховий, однопід`їздний будинок на 7 квартир у якому відсутня квартира АДРЕСА_11 .

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказували на те, що вони позбавлені можливості приватизувати квартиру, оскільки в ордері на квартиру вказано номер будинку не «3», а «97», який є будівельним номером.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачами не надано доказів звернення до органу приватизації із вимогою щодо приватизації спірної квартири, матеріали справи не містять відмови такого органу у приватизації. Також позовні вимоги не заявлені до належного відповідача - органу приватизації, не містять вимог про покладення обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Проте Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Щодо наявності невизнаного права позивачів

Положеннями статей 4 5 ЖК Української РСР передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд, а державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 61 ЖК Української РСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

Статтею 106 ЖК Української РСР визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

23 квітня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ухвалено рішення № 389 «Про затвердження Порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення» (далі - Порядок).

Порядок регламентує питання надання Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу наймодавцю - житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення.

Надання дозволу на зміну умов договору здійснюється шляхом прийняття виконавчим комітетом відповідного рішення.

Так, відповідно до пункту 4 Порядку, надання дозволу на зміну умов договору найму здійснюється на підставі пакета документів:

- заява на ім`я міського голови від громадянина, на ім`я якого планується зміна договору, з проханням про зміну умов договору найму зі згодою всіх зареєстрованих повнолітніх членів його родини, чиї підписи засвідчені керівником підприємства з обслуговування житла, за формою згідно з додатком до цього Порядку;

- копія ордера на жиле приміщення або такі документи: копія договору найму, укладеного на ім`я попереднього квартиронаймача; копія попереднього рішення виконавчого комітету про зміну умов договору найму; постанова адміністрації підприємства; архівна довідка бюро обміну;

- копія картки попереднього квартиронаймача або витяг за формою з особистого рахунка на ім`я попереднього квартиронаймача;

- довідка з місця реєстрації наймача та членів його родини;

- інформація про місце перебування осіб, які раніше були зареєстровані у приміщенні та зняті з реєстрації;

- належним чином засвідчені копії документів, які посвідчують особу зареєстрованих членів родини; документів, що підтверджують родинні стосунки між зареєстрованими та вибулими особами; свідоцтв про смерть осіб, які раніше мешкали у квартирі та померли;

- план (викопіювання) жилого приміщення;

- в окремих випадках Департамент може витребувати додаткові документи, які не передбачені цим Порядком.

Оскільки квартиронаймач спірної квартири помер, 17 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про зміну умов договору найму.

Шевченківська районна у м. Дніпрі рада листом від 15 лютого 2019 року повідомила ОСОБА_1 про неможливість зміни договору найму за адресою: АДРЕСА_9 , у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують право користування квартирою (відсутні докази зміни нумерації будинку з АДРЕСА_10 ).

Відмова районної ради у зміні договору найму спірної квартири з підстав відсутності документів, які підтверджують право користування ОСОБА_1 цією квартирою, свідчить про невизнання органом місцевого самоврядування прав як ОСОБА_1 , та і інших позивачів на користування цією квартирою.

Отже, право позивачів на користування спірною квартирою є невизнаним, оскільки в ордері на квартиру вказаний номер будинку «97», тоді як правильним є номер «3».

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказували на те, що вони позбавлені можливості приватизувати квартиру, оскільки в ордері на квартиру вказано номер будинку « АДРЕСА_3 , який був будівельним номером, а не «3».

Щодо права на приватизацію

Правові основи приватизації державного житлового фонду визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Громадяни можуть набути право власності лише на житлові приміщення, в яких вони постійно проживають на умовах найму.

Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року (далі - Положення № 396).

Згідно з пунктами 17, 18 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Громадянин подає до органів приватизації такі документи:

-заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

-копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

-копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

-копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

-довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

-технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

-копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

-документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

-копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

-заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Отже, для приватизації квартири, особі необхідно, серед іншого, надати органу приватизації копію ордера на жиле приміщення.

Враховуючи те, в ордері зазначений будівельний номер будинку, і ОСОБА_1 вже відмовили у зміні умов договору найму з підстав невідповідністю номера будинку, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відмова судів попередніх інстанцій у визнанні права користування з мотивів передчасності вимог позивачів, є формальною.

Як при зміні умов договору найму, так і при здійсненні приватизації житла, одним із обов`язкових документів, необхідних для подання заяви є копія ордера на жиле приміщення.

Відмова уповноваженого органу у зміні договору найму житлового приміщення вказує на наявність спору про те, хто має право користування спірною квартирою. Зазначення в ордері на спірну квартиру будівельного номера «97» замість правильного «3», перешкоджає позивачам звернутися до органу місцевого самоврядування як з метою зміни квартиронаймача, так і з метою приватизації квартири та надання органу приватизації документів, визначених у Положенні № 396.

Заперечення Дніпровської міської ради проти вимог позивачів із вказівкою на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не надали доказів про те, що ордер на квартиру виданий саме на ту квартиру, у якій на наразі проживають позивачі та стосовно якої подано позов, підтверджують існування спору про право користування спірною квартирою.

Отже, наявні підстави для висновку, що право ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користування квартирою АДРЕСА_1 є невизнаним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Щодо способу захисту прав

За змістом статей 11 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

Заявлені у цій справі вимоги про визнання права позивачів на користування квартирою є належним та ефективним способом захисту невизнаного права відповідно до статті 16 ЦК України.

Верховний Суд визнає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що

- з метою приватизації квартири, позивачі мали звернутися до органу приватизації, яким є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, та у випадку відмови у приватизації, оскаржити до суду відповідне рішення;

- позивачами не надано доказів звернення до органу приватизації із вимогою щодо приватизації спірної квартири, матеріали справи не містять відмови такого органу у приватизації;

- позовні вимоги не заявлені до належного відповідача - органу приватизації, не містять вимог про покладення обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів, які стали підставами для відмови у позові, що вимоги позову є передчасними, оскільки позивачі не звернулись до органу з питань приватизації і не отримали відмову у приватизації житлового приміщення.

За встановленими у цій справі обставинами, прогнозованою є відповідь органу приватизації щодо заяви позивачів на здійснення приватизації квартири, враховуючи ту обставину, що в ордері на житлове приміщення вказаний ще будівельний номер будинку, у якому знаходиться квартира, і позивачам Шевченківської районною у м. Дніпрі радою вже відмовлено у зміні договору найму спірної квартири (переоформлення особового рахунку) з підстав відсутності документів, які підтверджують право користування житловим приміщенням.

Позов спрямований на підтвердження існування у позивачів права на користування квартирою АДРЕСА_12 на підставі ордера № 119, виданого 03 листопада 1962 року Придніпровською залізницею, що надасть можливість позивачам надалі звернутися до органів приватизації із заявою про приватизацію квартири, а тому вимоги про визнання права пред`явлені до належного відповідача - Дніпровської міської ради.

Суди не захистили невизнане право позивачів у визначений законом спосіб - визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), а також не спростували доводи позивачів щодо наявності у них перешкод у реалізації житлових прав.

Щодо встановлення факту проживання

Водночас вимога про встановлення факту проживання в квартирі АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 119, виданого 03 листопада 1962 року Придніпровською залізницею, ОСОБА_8 з листопада 1962 року до 25 липня 1985 року, ОСОБА_6 із листопада 1962 року до 08 листопада 2020 року, ОСОБА_4 з листопада 1962 року до цього часу, ОСОБА_9 з січня 1963 року до цього часу, ОСОБА_3 з лютого 1992 року до цього часу, не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча процедура позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного, невизнаного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами у справі. З ними закон не пов`язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов`язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Оскільки для вирішення матеріально-правової вимоги про визнання за позивачами права користування квартирою АДРЕСА_1 необхідним є встановлення юридично значимих фактів, як то: підстави вселення та проживання у спірному житловому приміщенні позивачів, тому встановлення цих фактів не є самостійною матеріально-правовою вимогою, а є підставою позову.

Встановлення факту проживання у спірній квартирі не може бути самостійною вимогою у разі невизнання права користування квартирою, оскільки встановлення судом під час вирішення спору цієї обставини, і є підставою для визнання за позивачами права користування квартирою. Отже, обставини, якими обґрунтовується матеріально-правові вимоги не потребують встановлення як юридичні факти. Правове значення у цьому випадку має доведеність обставин, на які посилалися позивачі в підтвердження вимог про визнання за ними права користування квартирою.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність процесуальних підстав для вирішення вимоги про встановлення фактів як окремої матеріально-правової вимоги.

Щодо суті спору

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.

Суди встановили, що сім`я позивачів на підставі ордера № 119, виданого 03 листопада 1962 року Придніпровською залізницею, вселена у квартиру АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровано місце проживання позивачів, що свідчить про те, що позивачі мають правові підстави користуватися спірною квартирою.

Зазначення різних номерів будинку та назв вулиці у документах різних періодів пояснюється змінами назв вулиць та нумерації будинків, що підтверджується зібраними та наданими позивачами документами.

Таким чином, враховуючи те, що ордер на квартиру виданий ОСОБА_10 03 листопада 1962 року на сім`ю з п`яти осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали у спірній квартирі з дозволу наймача, зареєстровані у житловому приміщенні у встановленому законом порядку, вимога позивачів про визнання за ними права користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання ОСОБА_1 основним квартиронаймачем, то така вимога не підлягає задоволенню, оскільки по-перше для приватизації спірного житлового приміщення Положення № 396 не вимагає надання копії договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла, оскільки такий документ подається у разі, якщо громадянин бажає приватизувати кімнату у гуртожитку, а по-друге, якщо ж все таки позивачі мають намір змінити договір найму житлового приміщення, то з урахуванням ухваленого у цій справі рішення, вони зможуть у позасудовому порядку звернутися до відповідного органу із заявою.

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, заявники як на підставу касаційного оскарження вказували на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з відсутністю висновків Верховного Суду щодо вирішення спору пов`язаного із встановлення обставин, які б виключали спірність документа, який надає право на проживання у житловому приміщенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Перед вирішенням питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд перевіряє, чи в повному обсязі позивачі сплатили судовий збір.

Згідно частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб із 01 січня 2019 року в розмірі 1 921,00 грн.

Отже, розмір судового збору за звернення до суду з цим позовом складає 768,40 грн.

Водночас у квітні 2021 року позивачі звернулися до суду із уточненою позовною заявою, у якій просили:

- встановити факт проживання;

- визнати за позивачами право на користування квартирою;

- визнання ОСОБА_1 квартиронаймачем.

Отже, вимоги позивачів доповнені двома немайновими вимогами.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб із 01 січня 2021 року в розмірі 2 770,00 грн.

Отже, уточнюючи позовні вимоги, позивачі повинні були доплатити судовий збір у розмірі 1 816,00 грн, проте вони сплатили лише 908,00 грн.

Таким чином, з позивачів у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір»визначено, що за подання апеляційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір»за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Це ж саме стосується подання апеляційної та касаційної скарг, за які позивачам необхідно доплатити 1 362,00 грн та 1 816,00 грн відповідно.

Таким чином сума недоплаченого позивачами судового збору при зверненні до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій становить по 1 362,00 грн (908,00 + 1 362,00 + 1 816,00/3), які підлягають стягненню з позивачів у дохід Державного бюджету України.

Резюмуючи, з позивачів підлягає стягненню 4 086,00 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору у дохід держави.

Згідно з частинами першою, шостою статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд задовольняє одну немайнову вимогу позивачів, із Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 457,80 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн), тобто по 1 152,60 грн кожному.

Керуючись статтями 141 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

РішенняБабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, про встановлення права користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ) у дохід Державного бюджету України недоплачений судовий збір по 1 362,00 грн із кожного.

Стягнути з Дніпровської міської ради(ЄДРПОУ 26510514, адреса місцезнаходження: пр. Д. Яворницького, 75, м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ) по 1 152,60 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору кожному.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик