ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 932/17244/19

провадження № 61-1580св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михайлець Ксенія Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу подану представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року

у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Михайлець К. О., про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно

в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який був чоловіком ОСОБА_1 , батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Заповіт складено не було. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина накіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, гаражі

№ НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , що за адресою: г/к «Автолюбитель-10», м. Дніпро, а також самозбудований ОСОБА_5 і ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_3 , що за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачі вказували, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 проживали з 1963 року разом у зареєстрованому шлюбі до самої смерті спадкодавця. Розподіл сумісного майна подружжя не відбувся та частки у праві спільної сумісної власності виділені не були. Таким чином, вказана спадкова маса є спільною сумісною власністю подружжя і тільки після вирахування частки дружини, залишок є спадковою масою.

13 серпня 2019 року позивачі звернулися до приватного нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину, але постановою від 13 серпня 2019 року нотаріус відмовила у видачі свідоцтва, оскільки нотаріус не має змоги вирахувати обов`язкову частку у спадщині. На сьогоднішній день

є об`єктивна перешкода для позивачів у реалізації своїх прав в частині вільного володіння та користування спадковим майном.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_1 кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_2 , гаражі за номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що за адресою: г/к «Автолюбитель-10» у м. Дніпро; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного майна в порядку поділу спільного майна подружжя; визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 правона спадкування за законом після спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 1/6 частці вказаного майна за кожною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачі не довели належними і допустимими доказами належності спірного майна на праві власності спадкодавцю.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу подану представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня

2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 січня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірний кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2» державній реєстрації не підлягає. Вказує, що набуття права власності на кіоск та перехід права власності на вказане майно у порядку спадкування має місце за наявності юридичного факту, зокрема укладення спадкодавцем правочину щодо набуття права власності. Договір купівлі-продажу є чинним, укладений

у період шлюбу, а отже кіоск є спільною сумісною власністю. Також вказує, що спірні гаражі увійшли до складу спадщини і підлягають спадкуванню.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня

2023 року у справі № 463/3887/19, від 19 січня 2024 року у справі

№ 162/672/22, від 25 травня 2023 року у справі № 395/763/19, від 19 квітня

2023 року у справі № 761/20399/19, від 01 березня 2023 року у справі

№ 367/3799/17, від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18,

від 21 липня 2021 року у справі № 464/5146/17, від 10 травня 2023 року у справі № 204/8118/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

03 травня 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено згідно із законом, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, на основі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог. Вказує, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, не підлягають врахуванню, оскільки обставини справ не є подібними цій справі.

Аналогічний відзив було подано 03 травня 2024 року засобами електронного зв?язку на електронну пошту Верховного Суду.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року представнику ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня

2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня

2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

04 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

23 листопада 1963 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 укладено шлюб.

ОСОБА_5 є батьком позивачки ОСОБА_2 і відповідача ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Заповітів спадкодавець не складав.

Відповідно до спадкової справи № 18/2016, заведеної приватним нотаріусом Михайлець К. О., із заявами про прийняття спадщини звернулись: 10 жовтня 2016 року ОСОБА_3 (син), 09 лютого 2017 року ОСОБА_2 (дочка)

і 09 лютого 2017 року ОСОБА_1 (дружина).

Постановою приватного нотаріуса Михайлець К. О. від 13 серпня 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2», що знаходиться на АДРЕСА_2, та гаражі за номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, що знаходяться у АДРЕСА_1 , зокрема із підстав, що спадкодавець за життя не набув права власності на таке майно.

На підтвердження належності спадкодавцю за життя на праві власності спірного нерухомого майна позивачі надали:

копію дубліката договору купівлі-продажу від 10 серпня 1999 року, за яким ОСОБА_5 купив кіоск «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований на АДРЕСА_2 , який належав продавцю на підставі акта приймання-установки;

копії архівних витягів з рішень Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 28 квітня 2006 року № 320, від 15 грудня 2006 року № 1095, згідно з якими вирішено переоформити гаражі № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на

ОСОБА_5 ;

копії технічних паспортів на гаражі під номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 і НОМЕР_3, що виготовлені ФОП ОСОБА_8 , станом на 14 січня 2019 року.

Приписом від 28 липня 2020 року № 3205Д, виданим КП «Благоустрій міста» власнику ТС «ІНФОРМАЦІЯ_2», для усунення наслідків порушень правил благоустрою території міста Дніпропетровська повідомлено про необхідність вжити заходів по звільненню об`єктів благоустрою шляхом демонтування самовільно встановлених тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , власними силами та за власні кошти протягом 7 діб.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу,

є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного

з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Тож статус об`єкта права спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Сам лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не

є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтями 57 60 СК України, які встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу,

є особистою приватною власністю кожного з них.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна, що

є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на ту особу, яка її спростовує.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями зазначених процесуальних норм передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що позивачі не довели належність за життя ОСОБА_5 спірного майна, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, оскільки акт прийомки-установки кіоску свідчить лише про встановлення тимчасової споруди. Доказів виділення відповідної земельної ділянки у власність (користування) спадкодавцю під розміщення кіоску на АДРЕСА_2 не надано. Доказів реєстрації за життя ОСОБА_5 у встановленому законом порядку права власності на спірні гаражі також не надано. Позивачі також не надали доказів викупу протягом життя спадкодавцем (або подружжям) спірних гаражів, оплати пайових внесків до гаражного кооперативу тощо. Факти внесення спадкодавцем пайових платежів, їх розмір, періодичність позивачами не доведено, у позовній заяві не вказано.

Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки судів першої

і апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявників з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від

05 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня

2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська