ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 932/7559/21

провадження № 61-15082св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради та просив визнати за ним право власностіза набувальною давністю на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91,9 кв. м.

На обґрунтування позову зазначав, що відповідно до наданої Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, балансоутримувачем приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , до якого увійшло приміщення № 15, є Дніпровська міська рада.

Він фактично проживає у вказаному приміщенні з 2004 року, сплачує комунальні послуги, підтримує його житловий стан.

Оскільки він проживає у спірній нерухомості 17 років, добросовісно та відкрито володіє об`єктом нерухомого майна, не вчиняє дій, які спрямовані на приховування факту володіння цим об`єктом нерухомого майна, а навпаки, підтримує житло в належному стані, що підтверджується актом про фактичне місце проживання особи, однак у нього немає правовстановлюючих документів на цей об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року позов задоволено.

Визнаноза ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 91, 9 кв. м, яке складається з: 1 - коридор площею 2, 7 кв. м, 2 - вбиральня площею 1, 7 кв. м, 3 - ванна кімната площею 1, 0 кв. м, 4 - кімната площею 30, 1 кв. м, 5 - кухня площею 10, 0 кв. м, 6 - кімната площею 21, 4 кв. м, 7 - кімната площею 12, 9 кв. м, 8 - передпокій площею 10, 6 кв. м, 9 - коридор площею 1, 5 кв. м.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач більше 10 років постійно, відкрито та безперервно володів спірним нерухомим майном. Під час вселення він не знав та не міг знати про власника нерухомого майна, в якому він проживав з початку 2000-х років, оскільки з 1991 року право власності ні за ким не зареєстровано, квартира перебуває на балансі Дніпровської міської ради.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2023 року судові витрати у справі покладено на позивача.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні представник позивача просив не стягувати судовий збір з відповідача на користь позивача. Враховуючи позицію ОСОБА_1 , оскільки в резолютивній частині рішення суду першої інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат, наявні підстави для ухвалення додаткового рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на відкрите володіння та добросовісне користування спірною нерухомістю понад 10 років.

Разом з тим, на момент розгляду справи у суді першої інстанції у власності позивача перебували квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 з 26 березня 1991 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , а з 05 жовтня 2010 року та на час розгляду справи в суді першої інстанції - за адресою: АДРЕСА_6 .

Таким чином, у спірний період позивач був зареєстрований за іншою адресою та відповідно зберігав право володіння і користування іншими житловими приміщеннями.

Позивач не надав належні та достатні докази на підтвердження того, що починаючи з 2004 року він безперервно володів спірним нерухомим майном.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц, від 21 квітня 2021 року в справі № 803/87/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 554/9193/19, від 22 березня 2023 року в справі № 200/16898/13, від 02 серпня 2023 року в справі № 2-283/09(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких він вважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Апеляційна скарга подана після спливу 11 місяців з дня оприлюднення рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що він не є добросовісним набувачем спірної нерухомості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

04 червня 2024року справа № 932/7559/21 надійшла до Верховного Суду.

Дніпропетровська обласна прокуратура та Дніпровська міська рада направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що згідно акту підтвердження фактичного місця проживання особи від 24 серпня 2021 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_8 з 2004 року по день складання акту.

Позивачу на праві власності належать квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 з 26 березня 1991 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , а з 05 жовтня 2010 року - за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно відповіді Управління з питань комунальної власності Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/7-2345 від 08 листопада 2021 року реєстрація і відчуження приміщення АДРЕСА_9 станом на 05 листопада 2021 року Департаментом не проводилась. У реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра за адресою: АДРЕСА_7 є запис про наступні об`єкти нерухомого майна: житловий будинок В-3 загальною площею 689,6 кв. м, балансоутримувач - Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до технічного паспорту на приміщення АДРЕСА_9 , виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , вказане приміщення загальною площею 91,9 кв. м, складається з: 1- коридор 2,7 кв. м, 2 - вбиральня 1,7 кв. м, 3 - ванна кімната 1,0 кв. м, 4 - кімната 30,1 кв. м, 5 - кухня 10,0 кв. м, 6 - кімната 21,4 кв. м, 7 - кімната 12,9 кв. м, 8 - передпокій 10,6 кв. м, 9 - коридор 1,5 кв. м.

На підставі рішення Дніпровської міської ради № 59/57 від 20 травня 2020 року житловий будинок на АДРЕСА_7 було передано на баланс Комунального підприємства «Жилсервіс-5».

Станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права власності на нерухоме майно за вказаною адресою не проводилась. На дату останньої інвентаризації, проведеної Комунальним підприємством «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради 22 лютого 1991 року, квартира АДРЕСА_10 не значиться. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_7 , на першому поверсі житлового будинку літ. В-3 значиться приміщення № 15 загальною площею 91,4 кв. м. Будинок літ. В-3 зареєстрований за міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 25 січня 1990 року № 68.

Згідно відповіді Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/12-5353 від 09 листопада 2021 року, інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_9 , відсутня. Балансоутримувачем будинку № 1 (літ. Б-2 та В-3) є комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12- 291гс18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог надав копію акту про підтвердження фактичного місця проживання особи від 24 серпня 2021 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_7 , відповідно до якого він дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_8 з 2004 року по день складання акту.

Разом з тим встановлено, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , у якій він зареєстрований з 05 жовтня 2010 року.

Апеляційний суд встановивши, що документи, надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, не є належними та достатніми доказами факту безперервного користування ним протягом 17 років спірною нерухомістю шляхом проживання у ній, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів сукупність умов, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме: добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне та невмотивоване поновлення судом апеляційної інстанції строку на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки висновки апеляційного суду в цій частині є достатньо аргументованими.

Окрім того, Верховний Суд звертає увагу, що після проголошення вступної та резолютивної частини рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2021 року Дніпровська міська рада 30 листопада 2021 року зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про видачу копії повного тексту рішення, однак в матеріалах справи відсутні докази її отримання відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко