ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2024 року
м. Київ
справа № 940/1198/21
провадження № 61-18539 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Неживка Ігоря Вікторовича, на рішення Тетіївського районного суду Київської області
від 29 травня 2023 року у складі судді Мандзюка С. В. та постанову
Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц.. Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру
у Київській області), ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу
та скасування його державної реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням виконавчого комітету Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області
від 03 листопада 2000 року № 44 затверджено список на додаткове збільшення розмірів земельних ділянок для працівників соціальної сфери села Софіполь Тетіївського району Київської області. До цього списку входила вона (позивач)
як учитель Галайківської ЗОШ І-ІІ ст. Також указаним рішенням ініційовано питання перед Київською обласною радою про збільшення розміру земельних ділянок, що передаються.
Рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання від 05 грудня
2001 року № 305-18-ХХІІІ «Про регулювання земельних відносин на території області» погоджено збільшення до 2 гектарів розмірів земельних ділянок,
які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства. Відповідно до додатку № 5 їй надано додатково в постійне користування 2,00 га. Про виділення земельної ділянки свідчить запис у земельній кадастровій книзі
№ 899 і у погосподарській книзі № 5 за 2016-2023 роки.
Позивач указувала, що вона постійно користувалася цією земельною ділянкою
та, маючи намір отримати її у власність, звернулася до компетентних органів.
Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації від 12 січня
2006 року № 22 надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проєкта
із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту. Згідно з додатком
до розпорядження (список громадян-працівників соціальної сфери) їй виділено земельну ділянку площею 2,00 га.
На підставі вказаного розпорядження вона звернулася до приватного підприємства «Земля» (далі - ПП «Земля») для виготовлення проєкта землеустрою. Доки виготовлявся проєкт землеустрою право розпорядження земельною ділянкою було передано до Головного управління Держземагенства
у Київській області, у зв`язку з чим 11 березня 2014 року вона звернулася
із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки, однак отримала відмову, мотивовану тим, що вказана земельна ділянка включена до інвентаризації.
16 листопада 2018 року вона звернулася до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про виділення їй у власність земельної ділянки, проте отримала відмову, з тих підстав, що вказана земельна ділянка перебуває
у власності (користуванні) третіх осіб.
Для з`ясування зазначеної інформації вона звернулась до ПП «Земля»,
яке розробляло проєкт землеустрою, і 08 серпня 2019 року підприємство повідомило її, що неможливо продовжити виготовлення проєкта землеустрою,
так як земельна ділянка, на яку вона претендувала, передана у власність інших громадян. Згодом позивач дізналася, що спірна земельна ділянка передана
у власність ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру Київській області № 10-7356/15-18-сг, виданого 13 серпня 2018 року, право власності зареєстровано 26 вересня 2018 року.
Позивач зазначала, що з 2001 року вона постійно користується спірною земельною ділянкою, вчасно сплачує податки. Натомість, ГУ Держгеокадастру
у Київській області не врахувало її право постійного користування, що призвело
до порушення її прав.
Крім того, позивач указувала, що вона понесла витрати зі сплати судового збору
в розмірі 908,00 грн та планує понести витрати на правничу допомогу в розмірі
10 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним
наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 13 серпня 2018 року
№ 10-7356/15-18-сг у частині, що стосується передання у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3224681200:05:017:0032, та скасувати його державну реєстрацію, а також стягнути понесені нею судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року задоволено заяву представника ОСОБА_2 - адвоката
Кузьменка Є. А., про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі
№ 940/1198/21. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Неживка І. В., залишено
без задоволення. Рішення Тетіївського районного суду Київської області
від 29 травня 2023 року та додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що право користування на земельну ділянку,
яку зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , позивачу ніколи
не належало, оскільки зазначена земельна ділянка останній у встановленому законом порядку не надавалася. При цьому межі земельної ділянки, якою позивач, з її слів, користувалася з 2001 року, не встановлювалися. Позивач не довела,
що відповідна земельна ділянка має кадастровий номер, а інформація щодо неї внесена до Державного земельного кадастру. Тому відсутні підстави вважати,
що ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку, право
на користування якою належало позивачу.
Суди надали правову оцінку поданим сторонами доказам, застосували відповідні норми ЦК України та ЗК України, а також урахували відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Крім того, суд зазначив, що позивачем обрано неефективний спосіб судового захисту, оскільки заявлені вимоги, з урахуванням обґрунтувань позову, не можуть забезпечити ефективний захист та відновлення порушеного права.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вірно виходив із того,
що відповідачем доведено факт понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, який є співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, він відповідає критерію реальності таких витрат, розумності.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками погодився, відхиливши доводи позивача у цій частині. При цьому про неспівмірність таких витрат інша сторона
у визначений процесуальним законом спосіб не заявляла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Неживок І. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; а також судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 09 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження
у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Неживка І. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 116 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян, передаються у власність лише після припинення права користування ними в порядку, визначеному законом, у зв`язку
з чим зроблено помилкові висновки по суті спору. Рішення про виділення позивачу земельної ділянки, площею 2 га, для ведення підсобного господарства
не скасовано, її право на отримання в натурі земельної ділянки та оформлення необхідних документів не припинялося, тим більше, що з 2001 року вона безперешкодно користується спірною земельною ділянкою.
Вважає, що визнання оскаржуваного наказу недійсним, та скасування його реєстрації, забезпечить належний захист прав позивача, на подальше вільне користування земельною ділянкою. Це дасть їй можливість реалізувати своє право на отримання даної ділянки у власність. Крім того, згідно з розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації від 12 січня 2006 року № 22 саме Галайківська сільська рада повинна була розробити проєкт землеустрою, тому вини позивача щодо не розроблення такого проєкта немає. У силу своєї необізнаності, позивач не стимулювала органи місцевого самоврядування виготовити проєкт землеустрою та була переконана, що на законних підставах,
а саме на підставі рішення Київської обласної ради від 05 грудня 2001 року користувалась виділеною їй земельною ділянкою, за що добросовісно сплачувала податки.
Заявник у касаційній скарзі вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 Перехідних положень ЗК України.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Неживка І. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те,
що оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області у частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, порушено її права на спірну земельну ділянку, яка перебуває у її постійному користуванні з 2001 року.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки остання не довела належними, допустимими та достатніми доказами, що земельна ділянка, якою,
з її слів, вона постійно користувалася з 2001 року, сформована, має визначені межі, кадастровий номер й інформація щодо неї внесена до Державного земельного кадастру. За недоведеності цих обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку, право
на користування якою належало позивачу.
При цьому суди зазначили й про те, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом
і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим
до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними
із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються
у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно
до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором
та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу
не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
Відповідно до статей 152 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів,
у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб,
що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення
не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,
і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади
або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У спорах про захист права на землю суд має встановити обставини незаконного вибуття майна користувача на підставі наданих сторонами належних й допустимих доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно
до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких
на підставі цих рішень виникли права.
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про захист цього права
від цієї особи. А ухвалене судове рішення буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження
№ 12-234гс18).
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 570/2631/17 (провадження № 61-8615св22) зазначено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У справі, яка переглядається, позивач указувала, що її право, як постійного користувача спірної земельної ділянки, порушено оспорюваним наказом у частині передання такої ділянки у власність ОСОБА_2 , а тому такий наказ підлягає визнанню недійсним, а його державна реєстрація скасуванню. Разом із цим, такі позовні вимоги є неефективним способом захисту прав позивача, як користувача спірної земельної ділянки, оскільки не дозволяє реалізувати свої права щодо такої ділянки.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку,
а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно
до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень».
Судами встановлено, що право користування на земельну ділянку, яку зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , позивачу ніколи
не належало, оскільки зазначена земельна ділянка останній у встановленому законом порядку не надавалася.
Вказуючи, що вона користувалася земельною ділянкою, яку надали у власність ОСОБА_2 , позивач не врахувала, що ні площа, ні конфігурація, ні межі земельної ділянки, якою вона фактично користувалась, у встановленому порядку не визначались та не встановлювались. Отже, відсутні підстави вважати,
що ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку, право
на користування якою належало позивачу.
Доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними нормами права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої та апеляційної інстанцій, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення,
які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, із якими погоджується й суд касаційної інстанції.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Додаткове рішення районного суду в касаційному порядку позивачем
не оскаржується, а тому таке відповідно до статті 400 ЦПК України
не переглядається.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Неживка Ігоря Вікторовича, залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року
та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць