№ 940/734/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 940/734/21

провадження № 61-9246св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. І, Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопром», відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Дмитро Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопром» (далі - ТОВ «Автопром»), відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ)) про визнання права власності на транспортний засіб та зняття арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 придбав за договором купівлі-продажу транспортний засіб - автомобіль марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Позивачем здійснено державну реєстрацію автомобіля та отримано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 30 червня 2009 року.

У травні 2019 року ОСОБА_1 дізнався, що вказаний автомобіль перебуває під арештом та знаходиться в розшуку на підставі постанови міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі - МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ) від 14 листопада 2013 року.

Позивач зазначав, що він не був боржником у жодному виконавчому провадженні, інформація щодо відкритих або закінчених виконавчих проваджень за транспортним засобом - автомобілем марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , відсутня.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на транспортний засіб - автомобіль марки «ГАЗ», модель 3302-414 «Газель», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; зняти арешт з транспортного засобу - автомобіля марки «ГАЗ», модель 3302-414 «Газель», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; припинити розшук вказаного транспортного засобу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року (у складі судді Косович Т. П.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Знято арешт з транспортного засобу - автомобіля марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та припинено його розшук.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є законним власником спірного транспортного засобу, належний позивачу автомобіль на даний час не є предметом будь-якого виконавчого провадження. ОСОБА_1 ніколи не був та не є боржником у жодному виконавчому провадженні, проте арешт з цього транспортного засобу не знятий та розшук його не припинений, чим порушено право позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, а тому таке право підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна та припинення його розшуку.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 23 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду позивач неповно визначив суб`єктний склад учасників справи, зокрема, не пред`явив позовні вимоги до належного відділу державної виконавчої служби, яким відкрито виконавче провадження щодо спірного автомобіля, не залучив відповідні підприємства та товариства до участі у справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Д. Ю., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Д. Ю., мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом статті 54 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та безпідставним застосуванням пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду щодо незалучення судом першої інстанції відповідних підприємств та товариств до участі у справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливило правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті. Він зазначає, що відсутність конкретизації, які саме товариства або підприємства не були залучені до участі у цивільній справі, на які посилається апеляційний суд у оскаржуваній постанові, вказує на необґрунтованість висновку про необхідність залучення абстрактних суб`єктів господарської діяльності щодо яких скасоване рішення суду першої інстанції є таким, що ймовірно, могло вплинути на права та обов`язки, що суперечить частині другій статті 54 ЦПК України.

Крім того, у касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що матеріали справи містять достатнє обґрунтування пред`явлення позову саме до ТОВ «Автопром», адже саме ця юридична особа була зазначена боржником у виконавчому провадженні щодо майна якої накладався державним виконавцем арешт. Заявник наполягає, що виключно ТОВ «Автопром» повинно бути і було залучено до участі у цій справі, враховуючи зміст частини першої статті 59 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

На думку заявника, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у справі № 47/112-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Харків» (далі - ТОВ «Лада-Харків») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотранс 2006» (далі - ТОВ «Технотранс 2006»), яке було замінене у виконавчому провадженні на ТОВ «Автопром», про визнання права власності, що розглядалась Господарським судом Харківської області, відсутні підстави для залучення інших юридичних осіб: ТОВ «Лада?Харків» та ТОВ «Технотранс 2006» до участі у справі. Звертаючись до суду з цим позовом, він виходив з того, що предмет спору у цій справі перебуває поза межами правовідносин щодо яких інші підприємства могли б мати самостійні вимоги на предмет спору, а також, для третіх осіб в принципі неможливий спір про право з позивачем у відповідному судовому процесі. Що і було встановлено судом першої інстанції та відповідає правовій позиції, викладеній у пункті 5.19 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19). Також апеляційним судом не врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 лютого 2022 року у справі 607/3269/21 (провадження № 61?19506св21), згідно з яким відповідачем у справі про зняття арешту є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Також заявник вказує на те, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежного відповідача - ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМРУЮ Міністерства юстиції (м. Київ) є передчасним, оскільки апеляційний суд не звернув увагу на те, що спірний автомобіль перебуває у розшуку відповідно до постанови МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 листопада 2013 року, натомість виконавче провадження, за яким транспортний засіб оголошено у розшук та накладений арешт, відкрито у 2013 році, тобто до дати введення Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Водночас, апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин статті 20, 24 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час накладення арешту державним виконавцем на спірний транспортний засіб (від 16 жовтня 2013 року) та дійшов помилкового висновку, допустивши ймовірність накладення арешту іншим органом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ніж МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМРУЮ Міністерства юстиції (м. Київ) засобом електронного зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій посилаючись на додержання апеляційним судом норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду -без змін.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «УкрАвтоРос» укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

30 червня 2009 року транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Ставищенським РЕВ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області.

Також суди встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року у справі № 47/112-10 позов ТОВ «Лада?Харків») до ТОВ «Технотранс 2006» задоволено. Витребувано майно (транспортні засоби) з чужого незаконного володіння ТОВ «Технотранс 2006» та передано власнику ТОВ «Лада-Харків», в тому числі і спірний автомобіль марки «ГАЗ», модель 3302-414 (номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 ).

19 квітня 2010 року на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

Господарський суд Харківської області своєю ухвалою від 31 січня 2013 року замінив сторону виконавчого провадження № 3582240, відкритого ВДВС Харківського РУЮ Харківської області, - боржника ТОВ «Технотранс 2006» іншою юридичною особою, а саме ТОВ «Автопром».

Харківський апеляційний господарський суд своєю постановою від 11 грудня 2013 року рішення Господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року у справі № 47/112-10 скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Лада-Харків» відмовив.

11 грудня 2013 року Харківський апеляційний господарський суд постановив окрему ухвалу, в якій, зокрема, зазначив, що державний виконавець Харківського районного управління юстиції Харківської області Єрмак Г. В. у виконавчому провадженні № 35829240 грубо порушила вимоги статей 18, 19 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно з інформацією Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 травня 2019 року № 36-АЗ/125/31/5/02-2019, станом на дату опрацювання запиту, транспортний засіб марки «ГАЗ», модель 3302?414, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуває на обліку ІС «Відеоконтроль-Рубіж» у розшуку з 25 листопада 2013 року відповідно до постанови МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 листопада 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що він є законним власником автомобіля марки «ГАЗ», модель 3302-414, державний номерний знак НОМЕР_1 , та враховуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року, ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) повинен був винести постанову про зняття арешту та розшуку спірного транспортного засобу.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено зокрема статтею 59 Закону № 1404-VIII (в редакції на момент звернення позивача до суду із цим позовом).

Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що, при зверненні до суду позивач неповно визначив суб`єктний склад учасників справи, зокрема, не пред`явив позовні вимоги до належного відділу державної виконавчої служби, яким відкрито виконавче провадження щодо спірного автомобіля, не залучив відповідні підприємства та товариства до участі в справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

Апеляційний суд установив, що постанова про арешт транспортного засобу марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та оголошення розшуку ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) не виносилася.

Колегія суддів з такими висновками погоджується з огляду на таке.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14?511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання права власності на транспортний засіб та зняття арешту.

Однак відповідачами у цій справі ОСОБА_1 визначив ТОВ «Автопром» та ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що, визначаючи відповідачем ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ), ОСОБА_1 керувався лише листом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 08 травня 2019 року № 36?АЗ/125/31/5/02-2019, в якому зазначено, що спірний автомобіль перебуває у розшуку відповідно до постанови МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 листопада 2013 року.

Апеляційний суд врахував доводи апеляційної скарги, Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження у ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) будь-яких виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів, боржниками в яких є: ЗАТ «УкрАвтоРос», ТОВ «Автопром», ТОВ «Лада-Харків», ТОВ «Технотранс 2006» не перебували. Зазначені підприємства не відносяться територіально до підвідомчості відділу, а тому накладення арешту та розшук майна боржника не є можливим.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження винесення саме відповідачем ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) постанови про накладення арешту та розшуку транспортного засобу марки «ГАЗ», модель 3302-414, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Встановивши, що при зверненні до суду позивач неповно визначив суб`єктний склад учасників справи, зокрема, не пред`явив позовні вимоги до належного відділу державної виконавчої служби, в якому було відкрито виконавче провадження щодо спірного автомобіля, не залучив відповідні підприємства та товариства до участі в справі третіми особами або співвідповідачами, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Судами встановлено, що на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року у справі № 47/112-10 за позовом ТОВ «Лада-Харків» до ТОВ «Технотранс 2006» про визнання права власності, був виданий наказ та відкрите виконавче провадження.

Зі змісту ухвали Господарського суду Харківської області від 31 січня 2013 року про заміну сторони виконавчого провадження (а.с. 42-45), стягувачем у цій справі було ТОВ «Лада-Харків», а первісним боржником ТОВ «Технотранс 2006», яке було змінене ТОВ «Автопром».

Отже, враховуючи усталену практику Верховного Суду, де зазначено, що відповідачем у справах за позовами про зняття арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, у справі, що переглядається відповідачами мають бути стягувач (ТОВ «Лада-Харків») та боржник ТОВ «Автопром».

У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за позовом.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Д. Ю., звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) та у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61?19506св21).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19.

Посилаючись на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) щодо того, що вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до інших осіб, не може бути розглянута судом, як вимога третьої особи і така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові, заявник вказував на те, що у цій справі та у справі, яка переглядається, вбачається подібність правовідносин.

Зі змісту цієї постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) вбачається, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна. Тим більше, Велика Палата Верховного Суду під час касаційного перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій вирішувала питання щодо доцільності спільного розгляду первісного та зустрічного позовів у одному провадження з урахуванням процесуальної юрисдикційності спору.

Заявник, здійснюючи посилання на неврахування апеляційним судом правого висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61?19506св21), вказував, що відповідачем у справі про зняття арешту є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Скасовуючи судові рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21) виходив з того, що позовні вимоги про зняття арешту, який накладений на будівлю гаража, заявлені ОСОБА_2 до неналежного відповідача, що виключає підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частки будівлі гаража та зняття арешту, який накладений на будівлю гаража. Верховний Суд у цій справі виходив з того, що відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) та у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Отже, наведені доводи касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду про відмову у позові.

Таким чином, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права власності та зняття арешту з майна, визначившись правильно із суб`єктним складом, і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати такий спосіб захисту.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14?446цс18).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паламарчук Дмитро Юрійович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук