Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 946/6707/19
провадження № 61-584св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада
2020 року у складі судді Присакар О. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів:
Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних заяв та їх обґрунтування
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 жовтня 2017 року в Ізмаїльському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Ізмаїльський МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області) вона уклала шлюб із ОСОБА_2 , у якому народилась ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через різні погляди на життя в сім`ї постійно виникали сварки. Вона піддавалась фізичному та психологічному насильству зі сторони чоловіка внаслідок чого подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам.
Дізнавшись про наміри розірвати шлюб ОСОБА_2 вигнав її з дому та позбавив можливості спілкування з дочкою.
Позивач зазначала, що вона має постійне місце проживання, офіційно працевлаштована, характеризується позитивно, а залишення дитини у відповідача є небезпечним для життя, здоров`я та морального виховання дитини.
Враховуючи викладене та відповідно до уточнених позовних вимог,
ОСОБА_1 просила суд шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21 жовтня 2017 року Ізмаїльським МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис № 612 - розірвати; визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по місцю проживання матері - ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 ; відібрати від ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав останнього, дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її до матері ОСОБА_1 .
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що наприкінці серпня 2019 року позивачка за власним бажанням, не попередивши ОСОБА_2 покинула місце їх спільного проживання, добровільно залишивши дитину. Крім того, звинувачення в застосуванні відносно неї фізичного та психологічного насильства є надуманими та не відповідають дійсності. Він проживає з дитиною за адресою: АДРЕСА_2 , батьки мешкають в іншому будинку неподалік і беруть участь у вихованні дитини.
Він має постійний заробіток і має час займатися з дочкою, характеризується позитивно, на обліку у нарколога і психіатра не знаходиться.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою:
АДРЕСА_2 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 25 листопада 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21 жовтня 2017 року Ізмаїльським МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис № 612, розірвано. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по місцю проживання матері - ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Відібрано від ОСОБА_2 дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто її до матері ОСОБА_1 . Допущено негайне виконання рішення в частині відібрання від ОСОБА_2 дочки -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернення її до матері - ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони однією сім`єю не проживають, поновити шлюбно-сімейні відносини наміру не мають та навіть не припускають такої можливості, подальше сумісне проживання сторін і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача за первісним позовом, суд вважав за можливе шлюб розірвати.
Враховуючи ставлення матері дитини (позивача за первісним позовом) до виконання своїх батьківських обов`язків, дворічний вік дитини, стать дитини (жіночої статі), наявність відповідних умов для проживання дитини, наявність місця роботи, позитивну характеристику, висновок органу опіки та піклування Ізмаїльської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, а також необхідності дитини перебувати з матір`ю та за відсутності будь-яких негативних обставин, які б перешкоджали матері проживати з малолітньою дитиною, а також враховуючи, що матір`ю виявлено бажання забезпечити право батька на спілкування та виховання дитини, що має істотне значення, то суд відповідно до статті 161 СК України, вважав за необхідне в інтересах малолітньої дитини визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по місцю проживання матері - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині 1474 м. Ізмаїл Державної прикордонної служби України у разі перебування ОСОБА_2 у відрядженні, військовому навчанні, бойовому чергуванні, добовому наряді, проходженні військового навчання, тощо, які здійснюється без обмеження загальної тривалості службового часу, дворічна ОСОБА_3 залишається без батьківського нагляду, що є небезпечним для здоров`я дитини. Таким чином, суд дійшов висновку, що на підставі частини першої статті 170 СК України необхідно відібрати від ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав, дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її до матері ОСОБА_1 .
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2020 року в частині відібрання дитини скасовано та в цій частині прийнято постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини залишено без задоволення. У решті рішення залишено без змін. Встановлено спосіб виконання судового рішення шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановлюючи місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 , суд першої інстанції перевірив наявність або відсутність підстав для застосування
статті 161 СК України і визначення місця проживання дитини сторін крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, зробив висновок що з врахуванням віку дитини та відсутності у справі виняткових обставин, які могли б виправдати розлучення дитини зі своєю матір`ю позов ОСОБА_1 щодо визначення з нею місця проживання дитини підлягає задоволенню. Суд першої інстанції врахувавши вік дитини, ставлення матері до неї, її характеристику дійшов правильного висновку, що найкращі інтереси дитини в забезпеченні її розвитку, як безпечному, спокійному середовищі відповідатиме проживання її з матір`ю.
Матеріалами справи встановлено, що не було досягнуто згоди батьків щодо того, з ким буде проживати їх малолітня дочка, спір з цього приводу органом опіки та піклування чи судом не був вирішений. При цьому відсутні докази, що відповідач самочинно, без згоди матері, змінив місце проживання їх малолітньої дитини та цей спір спрямований виключно на забезпечення виконання рішення суду, ухваленого у справі щодо встановлення місця проживання дитини. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Проходження військової служби відповідача не створює небезпеку для життя, здоров`я і морального виховання дитини, а тому районний суд не врахував, що сторони не визначили місце проживання дитини, відповідач не змінив місця проживання дочки, котра на той момент проживала з ним у його будинку, а обраний позивачкою спосіб захисту щодо відібрання дитини, пов`язаний зі створенням більш дієвих, на її переконання, умов для виконання судового рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини, який не може слугувати підставою заявленого позову, пред`явленого в цій справі.
В частині позовних вимог первісного позову про розірвання шлюбу рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18,
від 23 грудня 2021 року у справі № 712/11527/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було застосовано статтю 161 СК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі. Судами було взято до уваги висновок органу опіки та піклування щодо умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , але позивачка за вказаною адресою не проживає, а тому можна вважати, що вказана нею квартира була підставою для відібрання дитини без подальшого наміру у ній проживати. За інформацією заявника на час вирішення спору ОСОБА_1 проживає у Ренійському районі Одеської області, тобто не має постійного житла, а тому невідомо у яких умовах буде проживати малолітня дитина, так як її місце проживання визначене судом біля матері за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження належних умов проживання малолітньої дитини біля батька ОСОБА_2 надані відповідні докази, а саме: акт обстеження житлово-побутових умов, довідка про склад сім`ї, позитивні характеристики, довідки про відсутність перебування на обліку у нарколога та психіатра, а також диплом про отримання педагогічної освіти. Тобто малолітня дитина з дня її народження та на час вирішення спору проживає у сім`ї до якої входять: батько ОСОБА_2 , його батьки, тобто дід, баба для дитини, тітка (рідна повнолітня сестра відповідача ОСОБА_2 ), до яких дитина звикла, між ними виникли взаємні відносини, мається підтримка та здійснюється належне виховання та турбота про стан її здоров`я. ОСОБА_2 утримує дитину, так як має постійний, офіційний прибуток.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи апелянта та не дав належну оцінку доказам сторін, а ухвалив передати дитину матері. На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивачка змінила місце проживання у іншому населеному пункті, яке було визначено судовим рішенням суду першої інстанції.
На підтвердження цього надала акт обстеження умов проживання, але був відсутній висновок органу опіки та піклування з урахуванням істотних змін у її житті, а саме: зміна місця проживання, вагітний стан, проживання з іншим чоловіком без укладення шлюбу, що не дало можливості установити усі можливі обставини справи, де повинна проживати малолітня дитина.
Що стосується позовної вимоги щодо розірвання шлюбу, то судами першої та апеляційної інстанції не було взято до уваги, що позивачка була вагітна і шлюб згідно із нормами СК України не може бути розірваним під час вагітності та протягом року після народження дитини.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 до ОСОБА_2 знаходилися в шлюбі з 21 жовтня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим
21 жовтня 2017 року Ізмаїльським МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис № 612 (а. с. 7).
У серпні 2019 року між сторонами припинені фактичні шлюбні відносини, цю обставину сторони не заперечували.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії
НОМЕР_2 , виданим 13 квітня 2018 року Ізмаїльським МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області (а. с. 8).
Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , що підтверджено актом обстеження умов проживання від 19 вересня 2019 року, складеним при підготовці висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 95).
Згідно із вказаним актом для проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 , створені належні умови.
Крім того, згідно з актом обстеження умов проживання від 22 січня 2020 року, складеного при підготовці висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 з грудня 2019 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло ОСОБА_1 орендувала. Житлові умови добрі (а. с. 100).
На час розгляду цієї справи ОСОБА_1 проживає у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , від якого народилась дитина та вони проживають по АДРЕСА_4 .
Згідно із наданої характеристики за місцем проживання ОСОБА_1 зарекомендувала себе з позитивної сторони, а згідно акту обстеження умов проживання за вищевказаною адресою встановлено, що будинок складається з 5 кімнат, є окремі кімнати для дітей. В будинку чисто, охайно та затишно. Родина з радістю готова прийняти старшу дочку ОСОБА_6 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ізмаїльської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 05 лютого 2020 року
№ 01/01-25/221, визначено місце проживання ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з мамою за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 64).
Згідно з довідкою від 14 січня 2020 року № 04-ОК, наданої
ТОВ «АТБ-Маркет», ОСОБА_1 працює в ТОВ «АТБ-Маркет» на посаді продавець-консультант з 24 грудня 2019 року, також згідно довідки
ТОВ «АТБ-Маркет» від 04 лютого 2020 року заробітна платня ОСОБА_1 складала за січень 2020 року - 8 957,30 грн (а. с. 66, 93).
Згідно з характеристикою Першотравневої сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 16 вересня 2019 року, ОСОБА_1 після закінчення школи переїхала до с. Комишівка, де вийшла заміж та народила дитину. Проживає в с. Першотравневе Ізмаїльського району Одеської області. Характеризується позитивно, має добрі відносини із сусідами, дуже турботлива та відповідальна (а. с. 71).
Відповідно до характеристики наданої Комишівською сільською радою Ізмаїльського району Одеської області від 23 вересня 2019 року № 1270, ОСОБА_1 за час проживання в с. Комишівка характеризується позитивно, від мешканців села скарг на її адресу не надходило, займалась вихованням дитини ОСОБА_3 . Дитина мала завжди охайний вигляд, гарно вдягнена та нагодована (а. с. 72).
Згідно з довідкою амбулаторії загальної практики сімейної медицини
с. Комишівка від 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 протягом всього часу регулярно відвідувала амбулаторію з дитиною, всі призначення лікаря виконувала. Всі щеплення робила згідно календаря (а. с. 70).
Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 15 жовтня
2019 року, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (а. с. 40).
За змістом характеристики, наданої Комишівською сільською радою Ізмаїльського району Одеської області від 24 вересня 2019 року № 1292, ОСОБА_2 характеризується позитивно, від мешканців села скарг на його адресу не надходило (а. с. 50).
Згідно із довідкою Центральної районної лікарні від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 під диспансерним наглядом не знаходиться. На момент огляду психічно здорова (а. с. 67).
Відповідно до довідки Ізмаїльської міської центральної лікарні № 503
від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 на обліку у нарколога не перебуває
(а. с. 67).
Згідно із довідкою Ізмаїльської міської центральної лікарні № 507
від 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 на обліку у нарколога не перебуває, за медичною допомогою не звертався (а. с. 51).
На підставі довідки центральної районної лікарні від 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 під диспансерним наглядом не знаходиться. На момент огляду психічно здоровий (а. с. 51).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 19 вересня 2019 року, складеного при підготовці висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 95).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині розірвання суду до суду апеляційної інстанції не оскаржувалось, а в частині позовних вимог первісного позову про відібрання дитини судом апеляційної інстанції відмовлено, то у касаційному порядку переглядаються оскаржувані судові рішення в частині первісного та зустрічного позовів про визначення місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Такі заходи можуть бути необхідними у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Суди мають юрисдикцію для вжиття заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли
будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Колегія суддів зауважує, що питання про визначення місця проживання дитини вирішується судами з урахуванням всіх фактичних обставин, які майже у кожному спорі є специфічними.
Конвенція про права дитини у статті 12 визначає, що Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не взмозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
У розглядуваній справі суди на підставі належним чином оцінених доказів, повно та всебічно з`ясували обставини, які мають значення для її вирішення, правильно застосували положення статей 160 161 СК України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що на даному етапі життя дитини проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю якнайкраще забезпечить її інтереси.
При цьому суди правильно звернули увагу на те, що ОСОБА_1 характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має задовільне місце проживання та створила нову родину.
Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з її матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.
Колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про те, що проживання дитини в сім`ї з матір`ю відповідає найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 .
Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 змінила своє місце проживання не впливає на висновки судів у цій справі, оскільки суди попередніх інстанцій врахувавши вік дитини, ставлення матері до неї, її характеристику дійшли правильного висновку, що найкращим інтересам дитини в забезпеченні її розвитку, як безпечному, спокійному середовищі відповідатиме проживання її з матір`ю.
Колегія суддів також бере до уваги необхідність підтримки постійних родинних відносин ОСОБА_3 із іншою дитиною позивачки -
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Доводи касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня
2018 року у справі № 344/2561/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18,
від 23 грудня 2021 року у справі № 712/11527/17, є необґрунтованими, оскільки за встановлених обставин у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.
Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .
Кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 25 листопада 2020 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 листопада
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович