ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 947/1938/22

провадження № 61-16135св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

третя особа - Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський», про визнання права користування житловим приміщенням

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горбачової Наталії Володимирівни на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона у 1998 році, коли була неповнолітньою, переїхала до опікуна, зі збереженням права користування спірною квартирою, але після досягнення повноліття та повернення у 2008 році до постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 , не перереєструвала місця свого проживання, а тому після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її сестри ОСОБА_2 , яка була наймачем вказаної квартири, не може переукласти договір найму.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 31 жовтня 2022 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивачка проживала в спірному житловому приміщенні як член сім`ї померлого наймача, набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, на теперішній час проживає в квартирі та виконує обов`язки наймача після смерті попередніх наймачів, а тому має законні підстави користуватись спірною квартирою відповідно до норм ЖК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнив. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позивачка має на праві користування інше житло, в якому зареєстрована, та у зв`язку з тимчасовим користуванням спірною квартирою, наймачем якої була її баба, у неї не виникло самостійного права користування цим житлом. Крім того, позивачка не надала жодних доказів отримання згоди наймачів на вселення та реєстрацію у спірну квартиру. Відсутність реєстрації позивачки в квартирі свідчить про те, що не було згоди основних квартиронаймачів на реєстрацію і проживання позивачки у спірній квартирі. З моменту повернення до спірної квартири за період сумісного проживання з 2008 року позивачка як член сім`ї наймача за наявності згоди наймача та інших членів сім`ї, які проживали разом з ним, мала достатньо часу вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, проте цього не зробила. Таким чином, посилання позивачки на те, що вона вселилась у спірну квартиру з дотриманням правил, передбачених нормами статей 65 64 ЖК України, є безпідставними та не доведені належними доказами.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горбачова Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 71 ЖК України, а саме: щодо правовідносин повернення неповнолітнього у своє постійне місце проживання, яке зберіглося за ним на час відсутності у зв`язку з проживанням у родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; щодо застосування статті 65 ЖК України, зокрема щодо правовідносин повернення неповнолітнього у своє постійне місце проживання, яке зберіглося за ним на час відсутності у зв`язку із проживанням у родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та подальшого набуття у власність (спадок) іншого нерухомого майна, яке ніколи не було її постійним місцем проживання і на момент повернення до спірної квартири ще не належало їй на праві власності.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_1 не проживала у спірному приміщення тимчасово (8 років) у зв`язку із встановленням над нею опіки після смерті матері. На момент повернення у спірну квартиру в січні 2008 року позивачка зберігала право користування жилим приміщенням в квартирі та була в ній зареєстрована. Отже, на час повернення та вселення позивача згода інших мешканців квартири не була необхідна. Крім того, суд не взяв до уваги того, що належність позивачці на праві власності іншої квартири, яку вона отримала у спадок після смерті діда, та вже після повернення у спірну квартиру, в якій зберегла своє право користування, не позбавляє її права користування спірною квартирою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення виконавчого комітету Київської райради народних депутатів від 16 грудня 1994 року № 945 про переоформлення особового рахунка розпорядженням Житлово-експлуатаційного об`єднання Київського району від 19 грудня 1994 року запропоновано відкрити особовий рахунок ОСОБА_3 на займане нею житлове приміщення, яке складається із однієї кімнати площею 19,0 кв. м. у квартирі АДРЕСА_1 , з правом укласти договір найму цього житлового приміщення. Склад сім`ї - три особи: ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_2 .

Розпорядженням виконавчого комітету Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 13 квітня 1998 року № 480 опікуном неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було призначено її діда ОСОБА_4 , та визначено місцем її проживання квартиру опікуна із збереженням права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Після досягнення повноліття ОСОБА_1 у січні 2008 року повернулась проживати до спірної квартири, в якій проживала її баба ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а після повернення з місця позбавлення волі у 2009 році і сестра позивачки ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка була зареєстрована за вказаною адресою як відповідальний наймач.

З акта 08 листопада 2021 року про проживання, складеного сусідами, відомо, що ОСОБА_1 дотепер проживає у квартирі АДРЕСА_1 , також вона здійснює оплату комунальних послуг.

Згідно з актом від 23 вересня 2022 року, складеним сусідами, з 1998 до 2008 року ОСОБА_1 проживала зі своїм дідом ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2 . В січні 2008 року ОСОБА_1 переїхала жити до своєї баби ОСОБА_6 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією, зазначеною у паспорті ОСОБА_1 , її місце проживання з 29 серпня 2011 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої вона є після смерті ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 серпня 2009 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

За особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18).

Згідно з частинами першою, другою статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилось, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях (пункт 3 частини третьої статті 71 ЖК України)

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначила, що вона набула права користування спірною квартирою, оскільки до призначення над нею опіки та після досягнення повноліття вона у ній проживала.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка має на праві користування інше житло, в якому зареєстрована, та у зв`язку з тимчасовим користуванням спірною квартирою, наймачем якої була її баба, а тому у неї не виникло самостійного права користування цим житлом. Крім того, позивачка не надала жодних доказів отримання згоди наймачів на вселення та реєстрацію у спірну квартиру, а відсутність її реєстрації в квартирі свідчить про те, що не було згоди основних квартиронаймачів на реєстрацію і проживання позивачки у спірній квартирі.

Встановивши, що з моменту повернення до спірної квартири в період сумісного проживання з 2008 року позивачка як член сім`ї наймача за наявності згоди наймача та інших членів сім`ї, які проживали разом з ним, мала достатньо часу для визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, проте цього не зробила дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог позову.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

За обставинами цієї справи, після досягнення повноліття позивачка повернулася до спірної квартири, а за нею як за тимчасово відсутнім сім`ї наймача зберіглося спірне жиле приміщення на підставі статті 71 ЖК України.

Водночас з 29 серпня 2011 року позивачка зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності.

При цьому апеляційний суд встановив, що позивачка не довела належними і допустимими доказами факт постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, оскільки акт від 08 листопада 2021 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_1 , не може свідчити про те, що ОСОБА_1 постійно проживає у спірній квартирі. Крім того, в акті не зазначено адреси осіб, які підтвердили проживання позивачки. Також суд виходив з недоведеності ведення спільного господарства із квартиронаймачами та участі у витратах на утримання спірної квартири.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність вимог позову.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбачової Наталії Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов