Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 947/21254/19
провадження № 61-9265св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження»,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що 08 червня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано 25 листопада 1993 року.
Після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, купували майно за спільні кошти.
В період спільного сумісного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася друга дитина.
23 липня 2006 року сторони знову зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2010 року.
За час перебування у шлюбі сторони набули майно, а саме: земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за цією самою адресою, які належать на праві власності відповідачу.
Відповідач відмовляється мирним шляхом вирішити питання щодо поділу майна.
Просила визнати, що земельна ділянка, площею 543 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_2 ; житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 349,3 кв. м, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки, площею 543 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_2 , та 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 349,3 кв. м, який складається з літ. А - житлове: І поверх: 1 - коридор, 10,2 кв. м., 2 - гараж, 26,8 кв. м., 3 санвузол - 6,4 кв. м., 4 котельна -17,3 кв. м, хол гостина -106,2 кв. м, 6 - веранда - 18,8 кв. м, ІІ поверх - 7 житлова, 48,4 кв. м, 8 - санвузол 9,1 кв. м, 9 кабінет -14,9 кв. м, 10 - сходова площадка -21,5 кв. м, 11 - гардеробна, 6,5 кв. м, 12 - санвузол, 10,1 кв. м, 13 - житлова, 53,1 кв. м, № 1-2 - огорожа.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), про поділ майна подружжя задоволено.
Визнано, що земельна ділянка, площею 543 кв. м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та яка належить ОСОБА_2 ; житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 349,3 кв. м, який складається з літ. А - житлове: І поверх: 1 - коридор, 10,2 кв. м., 2 - гараж, 26,8 кв. м., 3 санвузол - 6,4 кв. м., 4 котельна - 17,3 кв. м, хол гостина - 106,2 кв. м, 6 - веранда - 18,8 кв. м, ІІ поверх - 7 житлова, 48,4 кв. м, 8 - санвузол 9,1 кв. м, 9 кабінет -14,9 кв. м, 10 -сходова площадка - 21,5 кв. м, 11 - гардеробна, 6,5 кв. м, 12 - санвузол, 10,1 кв. м, 13 - житлова, 53,1 кв. м, № 1-2 - огорожа - є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки, площею 543 кв. м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_2 , та 1/2 житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 349,3 кв. м, який складається з літ. А - житлове: І поверх: 1 - коридор, 10,2 кв. м., 2 - гараж, 26,8 кв. м., 3 санвузол - 6,4 кв. м., 4 котельна - 17,3 кв. м, хол гостина - 106,2 кв. м, 6 - веранда - 18,8 кв. м, ІІ поверх - 7 житлова, 48,4 кв. м, 8 - санвузол 9,1 кв. м, 9 кабінет -14,9 кв. м, 10 - сходова площадка -21,5 кв. м, 11 - гардеробна, 6,5 кв. м, 12 - санвузол, 10,1 кв. м, 13 - житлова, 53,1 кв. м, № 1-2 - огорожа.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Визнання за рішенням суду права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 як за фізичною особою - підприємцем, які в подальшому використовувались не для підприємницької діяльності, а як місце проживання позивача, відповідача та їх дітей, жодним чином не впливає на правовий статус цього майна як майна, спільно набутого подружжям у шлюбі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») адвоката Зауліної О. Г. задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» (далі - ТОВ «Відродження») про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, відкривши провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку майна залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ПАТ «ОТП Банк», права та інтереси якого розглядом цієї справи не зачіпаються, і не вирішив питання про залучення ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як діючого кредитора та іпотекодержателя. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що придбання спірної земельної ділянки та будівництво будинку з подальшим набуттям права власності за рішенням господарського суду Одеської області здійснювалося ОСОБА_2 протягом 2001-2005 років не у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 і не за рахунок їхніх спільних коштів від продажу спільного майна - квартири АДРЕСА_2 та не за рахунок коштів, отриманих внаслідок праці ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що нормами КпШС України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (1993 рік), не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Оскільки СК України набрав чинності з 01 січня 2004 року і зворотної сили не має, то положення статті 74 цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року по справі № 562/1921/18 (провадження № 61-6789св19). Під час вирішення спору щодо визнання майна таким, що набуте сім`єю, позивачем надані докази не тільки щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й докази спільних зусиль, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Апеляційний суд на вказані докази не звернув уваги, не дослідив в судовому засіданні та не дав їм належної правової оцінки. В разі встановлення цих фактів до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність». Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. У справі № 138/2515/16ц (провадження № 61-14125св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 489/615/18 (провадження № 61-10607св19).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліка, ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року; клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі № 947/21254/19; витребувано справу з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року відмовлено.
У січні 2022 року справа № 947/21254/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 562/1921/18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 489/615/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 08 червня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 25 листопада 1993 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась дитина - дочка ОСОБА_3 .
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжували проживати однією сім`єю, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, взаємні права та обов`язки, купували майно за спільні кошти.
В період сумісного проживання після розірвання шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 .
Зазначені факти встановлені у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року у цивільній справі № 520/5749/17.
23 червня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
До 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали у зареєстрованому шлюбі у спірному будинку.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2010 року шлюб між сторонами розірвано.
З квітня 2012 року ОСОБА_1 проживає за адресою спірного майна.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року визнано фіктивним розірвання шлюбу, яке було зареєстровано Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 25 листопада 1993 року, актовий запис № 1190.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2017 року скасовано та постановлено нове рішення по суті спору, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання розірвання шлюбу фіктивним відмовлено.
Зі змісту кредитного договору, укладеного 13 липня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 вбачається, що останній отримав кредит у розмірі 250 000 доларів США під іпотеку земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки, укладеного 13 липня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , з подальшими доповненнями у вигляді додаткових договорів, ОСОБА_2 гарантує, що він є одноособовим власником і відсутні будь-які права третіх осіб на дане майно. Також іпотекодавець підтвердив, що обтяження предмету іпотеки не буде порушувати права та інтереси інших осіб, в тому числі малолітніх, неповнолітніх дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов`язаний утримувати за законом чи договором. Відсутні малолітні чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки. Відповідно до застереження, що міститься в договорі іпотеки Іпотекодержатель уклав цей договір, покладаючись на заяви, гарантії і зобов`язання, зроблені іпотекодавцем у пункті 5.1 цього договору. У разі, якщо у будь-який час протягом дії цього договору будь-які з зазначених заяв, гарантій і зобов`язань являються такими, що не відповідають дійсності, це вважатиметься наданням недостовірної інформації Іпотекодержателю з метою укладення цього договору.
Відповідно до договору поруки від 13 липня 2007 року, укладеного між «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , за повноту та своєчасність виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором виступає ОСОБА_1 .
Згідно договору про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
Позиція Верховного Суду
У жовтні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке не брало участь у справі, подало апеляційну скаргу за підписом представника Зауліна О. Г. на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
У пункті 4 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц (провадження № 61-3083св21) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18) зроблено висновок про те, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з позичальника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно. Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі у справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва. У випадку визнання права власності на предмет іпотеки за одним із подружжя або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно в період первинного придбання майна».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц (провадження № 61-3083св21) зазначено, що «згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша та третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанціївідмовляючи в задоволенні позовних вимог встановив, що ОСОБА_1 , як поручитель за кредитним договором від 13 липня 2007 року, укладеним між «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , не могла не знати про існування забезпечення кредитного договору у вигляді іпотеки - спірної земельної ділянки та будинку.
Встановивши, що спірне майно перебуває в іпотеці, іпотекодержатель - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не залучений до участі у справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення його прав та інтересів і відповідно скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 161/5198/20-ц (провадження № 61-3083св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 березня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук