ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 947/25850/23
провадження № 61-5599св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2023 року в складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), у якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії укладеного з ним трудового договору та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по день фактичного поновлення на роботі.
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що з серпня 2020 року перебуває у трудових відносинах з відповідачемта працює на посаді головного фахівця Одеського регіонального управління Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки.
Наказом АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року дію трудового договору з ним призупинено.
Вважав наказ незаконним та таким, що порушує його право на працю.
Як станом на початок збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення цього наказу АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло. Підприємство працювало та продовжує працювати.
Наявності передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору саме з ним відповідач не довів. Не надав доказів того, що на підприємстві існувала абсолютна неможливість забезпечити його роботою, а в нього її виконувати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2023 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця».
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 379 565,55 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що призупинення дії трудового договору з позивачем здійснено незаконно. Відповідач не довів існування абсолютної неможливості надати позивачу роботу, а останньому її виконувати.
Внаслідок призупинення дії трудового договору позивач був позбавлений права виконувати роботу за плату, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2023 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354 037,64 грн за період з 01 квітня 2022 року по 07 листопада 2023 року. У решті рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову, проте неправильно обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, який з урахуванням частини першої глави XIX закінчився 30 червня 2023 року, внаслідок чого помилково задовольнили позов.
Крім того не звернули уваги на те, що законодавством не передбачено права працівника на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору, тому безпідставно застосували норми частини другої статті 235 КЗпП України.
Також помилково стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу, який тривав більше як один рік, оскільки справа не розглядалася більше одного року у зв`язку з діями позивача, який зволікав зі зверненням до суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
03 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року зупинено провадження у справі дозакінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судусправи № 758/4178/22.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2025 року поновлено провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та працює на посаді головного фахівця Одеського регіонального управління Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки.
Наказом АТ «Укрзалізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинено дію трудового договору з позивачем з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким передбачена можливість призупинення дії трудового договору.
Відповідно до частини першої статті 13 цього Закону (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Суди встановили, що АТ «Укрзалізниця» не довело обставин неможливості у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останньому її виконувати, у зв`язку з чим зробили висновок про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» не містить доводів на спростування такого висновку, тому в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд його не перевіряє.
Посилання ж АТ «Укрзалізниця» на помилковість висновків судів у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суди обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклалина відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.
Такий висновок судів узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22 та від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, який підтриманий Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 травня 2025 року в справі № 758/4178/22.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначений судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог закону й відповідач цього не спростував.
Доводи АТ «Укрзалізниця» про те, що суд апеляційної інстанції не мав права стягувати середній заробіток більш ніж за один рік вимушеного прогулу необґрунтовані, оскільки вини позивача в тому, що справа розглядалася в суді більше одного року не встановлено, а відтак суд апеляційної інстанції правильно стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Також не заслуговують на увагу аргументи відповідача щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду.
Дія трудового договору з позивачем була призупинена 01 квітня 2022 року, а з цим позовом до суду він звернувся 16 серпня 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України діяв карантин, встановлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України).
Пунктом 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, оскільки оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину, який завершився 30 червня 2023 року, правильним є висновки судів, що при зверненні до суду 16 серпня 2023 року позивач не пропустив встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк.
Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частиніта постанову апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2023 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко