Постанова
Іменем України
30 січня 2023 року
м. Київ
справа № 947/3424/21
провадження № 61-9058св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,
треті особи: Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», Національне агентство з питань запобігання корупції, Державна служба морського та річкового транспорту України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси під головуванням судді Васильків О. В. від 16 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», треті особи: Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 06 січня 2021 року № 3-к «Про звільнення»;
- поновити позивача на посаді менеджера з якості сектору з якості Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»;
- стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати поновлення на роботі з розрахунку 1 064,77 грн за один робочий день;
- стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь позивача в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 100 000 грн.
Позов мотивований тим, що позивач з 06 червня 2016 року працював на Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), зокрема, на посаді менеджера з якості сектору з якості.
06 січня 2021 року наказом № 3-к «Про звільнення» позивач був звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Підставою для звільнення в даному наказі зазначено наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Позивач наголошував, що 21 квітня 2020 року наказом № 230-к «Про звільнення» його вже було звільнено з займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та підставою для його звільнення також було зазначено наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси (справа № 947/12894/20) наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 230-к «Про звільнення» визнаний незаконним та ОСОБА_1 поновлено на посаді менеджера з якості сектору якості КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
06 листопада 2020 року відповідач виконав рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року шляхом видання наказу № 707-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
Позивач зазначав, що при ознайомленні з наказом про поновлення на роботі йому одночасно було вручено попередження про наступне звільнення через два місяці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що мотивоване проведеним скороченням чисельності та штату працівників на підставі наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та введенням з 01 травня 2020 року нового штатного розпису, затвердженого наказом від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», згідно якого посада позивача у діючому штатному розписі підприємства відсутня.
Крім того, позивача було ознайомлено з наказом від 06 листопада 2020 року № 789-к «Про простій», відповідно до якого відсутні організаційні та технічні умови, необхідні для виконання роботи через видання наказу 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Вказуючи на незаконність звільнення його з посади, позивач також зазначив, що відповідач вдруге звільнив позивача за тими самими підставами і знову з порушеннями процедури звільнення та при відсутності реального скорочення чисельності працівників після поновлення на роботі 06 листопада 2020 року.
Так, відповідач не виконав свого обов`язку щодо поновлення позивача на роботі у спосіб, передбачений законом, що в подальшому потягло за собою порушення законодавства та трудових прав позивача. Вказав, що належним виконанням рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника є внесення змін до штатного розкладу посади поновленого працівника. Однак, відповідач рішення суду про поновлення на роботі виконав формально, оскільки не повернув у штатний розпис посаду менеджера з якості сектору з якості, яку займав позивач. Крім того, зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників мали відбутися на підприємстві саме після поновлення позивача на роботі.
Також, відповідачем при звільненні позивача не було дотримано вимоги статей 42 49-2 КЗпП України, тобто відповідач проігнорував заяви позивача про згоду на переведення та у разі необхідності - навчання, відповіді по суті не надав, навчання не організував та звільнив позивача, відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі.
Крім того, під час звільнення позивача відповідач порушив вимоги частин третьої, четвертої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 43 КЗпП України щодо звільнення за погодженням із профспілкою, вказуючи, що позивач є керівником профспілкового органу підприємства та листом від 04 січня 2021 року № 48 Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» повідомила підприємство про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з менеджером з якості сектору з якості ОСОБА_1 .
Позивач вказував, що на нього розповсюджуються права та гарантії захисту викривачів відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
Також зазначав про завдану йому відповідачем моральну шкоду, оскільки повторне звільнення позивача з посади, що прийшлося на період пандемії, спричиненої коронавірусом, у зв`язку з чим знайти нову роботу є ускладненим через економічну кризу в країні, створює негативні наслідки для позивача, спричиняє значні хвилювання та душевні страждання, та свідчить про відсутність наміру у відповідача дотримуватися принципу рівності прав працівників на працю, вказує про свідоме нехтування відповідачем моральних принципів, штучне створювання ним негативних наслідків для життєдіяльності позивача та реалізації його права на працю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_3 від 06 січня 2021 року № 3-к «Про звільнення».
Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» з 06 січня 2021 року.
Стягнув з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129 417,60 грн.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді менеджера з якості сектору з якості КП «Морська пошуково- рятувальна служба» та виплати середнього заробітку за один місяць (з 07 січня 2021 року по 07 лютого 2021 року) у розмірі 20 905,92 грн.
Стягнув з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 5 000 грн.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що під час звільнення позивача в зв`язку з скороченням штату працівників після надання ним згоди на переведення на декілька з запропонованих посад з боку відповідача мали місце порушення трудового законодавства, оскільки позивач надав свою письмову згоду на переведення на певні вакантні посади, які відповідно до законодавства мають відповідати професії або спеціальності особи, яку попередили про звільнення, а відповідач мав здійснити працевлаштування ОСОБА_1 на одну з таких посад, оскільки сам запропонував їх позивачу, як такі, що відповідають професії та спеціальності позивача. Натомість відповідач відмовив ОСОБА_1 через відсутність в останнього відповідної кваліфікації. Тобто, відповідач запропонував посади, які на його думку не відповідають кваліфікації позивача, або відповідач не здійснив працевлаштування позивача на підходящу посаду, що не можна вважати належним виконанням вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідачем.
Відповідач при звільненні не врахував імунітет позивача від звільнення, що ґрунтується на вимогах частин третьої, четвертої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 43 КЗпП України та не отримав погодження профспілки на звільнення позивача. Повідомлення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з менеджером з якості сектору з якості підписане ОСОБА_1 , як головою профспілки і містить посилання на норми діючого трудового законодавства. Також на момент звільнення ОСОБА_1 мав імунітет як голова профспілки та відповідно до частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не міг бути звільнений. Положеннями вказаного Закону визначено, що така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків або за власним бажанням, за винятком випадків, коли це обумовлено станом здоров`я, що в даному випадку не мало місця, оскільки оголошення ОСОБА_1 недовіри, як голові профспілки і дострокове припинення його повноважень не охоплюється передбаченими законом випадками не поширення на нього гарантії щодо не звільнення протягом одного року після дострокового припинення повноважень голови профспілки.
На час звільнення ОСОБА_1 керівнику підприємства було достеменно відомо про набуття позивачем статусу викривача в зв`язку зі зверненням до Національного агентства із запобігання корупції (далі - НАЗК) з відповідними повідомленнями, а з матеріалів справи вбачається активна позиція ОСОБА_1 у здійсненні таких дій, після чого позивача було вперше звільнено. Відповідачем не доведено, що звільнення ОСОБА_1 не пов`язане зі здійсненням ним повідомлень про можливі факти порушення вимог Закону посадовими особами відповідача та не надано належних та допустимих доказів щодо того, що кримінальне провадження за зверненням позивача було закінчено, а факти, викладені в заяві ОСОБА_1 не підтвердились.
При цьому суд першої інстанції вважав встановленим, що:
- КП «Морська пошуково- рятувальна служба» в частині поновлення позивача на роботі рішення суду виконане в повному обсязі;
- доводи позивача щодо необхідності внесення його посади до штатного розпису на виконання рішення суду про його поновлення на роботі є безпідставними та не заслуговують на увагу;
- КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відповідно до вимог чинного трудового законодавства було завчасно повідомлено позивача про наступне звільнення в зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та введенням нового штатного розпису згідно з наказом від 30 квітня 2020 № 280-н. Відповідно до вимог законодавства позивачу були запропоновані вакантні посади, наявні на підприємстві, на які позивач міг бути переведений. У визначені законодавством строки позивач надав згоду на переведення на кілька запропонованих йому посад, що свідчить про виконання вимог трудового законодавства як з боку відповідача, так і з боку позивача;
- під час звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату працівників після надання ним згоди на переведення на декілька з запропонованих посад з боку відповідача мали місце порушення трудового законодавства. Оскільки позивач надав свою письмову згоду на переведення на запропоновані відповідачем вакантні посади, які відповідно до законодавства мають відповідати професії або спеціальності особи, яку попередили про звільнення, то відповідач мав здійснити працевлаштування на одну з таких посад. Місцевий суд також відхилив доводи сторони відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не мав відповідної кваліфікації та документів, оскільки відповідачем були запропоновані ці посади саме як такі, що відповідають професії та спеціальності позивача. Тобто з матеріалів справи вбачається, що відповідач запропонував посади, які на його думку не відповідають кваліфікації позивача, або відповідач не здійснив працевлаштування позивача на підходящу посаду, що в обох випадках не можна вважати належним виконанням вимог частити третьої статті 49-2 КЗпП України відповідачем;
- посада, яку займав ОСОБА_1 , була єдиною на підприємстві, в той час, як переважне право на залишення працівника на роботі враховується у разі скорочення однорідних професій та посад, внаслідок чого у відповідача не було підстав встановлювати переважність права ОСОБА_1 на залишення на роботі.
Одеський апеляційний суд постановою від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд вважав, що оскільки працівником згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації, надано не було (ані усно, ані письмово), а також не надано, документів підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад на які ним було надано згоду, що зафіксовано актом від 06 січня 2021 року не вбачається підстави для висновку, що роботодавцем не дотримано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на підприємстві.
Підприємство в порядку статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» належним чином, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень - 10 жовтня 2019 року, повідомило діючу на той час єдину профспілку КП «Морська пошуково-рятувальна служба» працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба», членом якої до речі був і сам позивач, і який в подальшому 27 листопада 2019 року очолив цю профспілку і керував нею до 03 лютого 2020 року щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень.
Інша профспілка у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» - профспілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» була створена і очолена позивачем лише 14 лютого 2020 року.
При таких обставинах, апеляційний суд вважав, що нема підстав для висновку про недотримання адміністрацією КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» про надання у передбачений строк інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень.
Що стосується гарантій ОСОБА_1 , як голови профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», створеної на підприємстві 14 лютого 2020 року, апеляційний суд виходив з того, що на час звільнення позивача - 06 січня 2021 року відсутня можливість застосувати гарантії, передбачені частиною третьою статті 252 КЗпП України та витребувати крім відмови у наданні згоди на звільнення позивача, яка вже надана профспілковим комітетом профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та додана до матеріалів справи, також і додаткову попередню згоду іншого вищого виборного органу цієї професійної спілки через відсутність такого або ж вищого виборного органу об`єднання професійних спілок та через відсутність членства цієї профспілки у будь-якому такому об`єднанні.
Додатково зазначав, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить правового обґрунтування щодо відмови у звільненні позивача у зв`язку із скороченням штату працівників, а містить фактично незгоду із організаційним рішенням підприємства, як щодо зміни штатного розпису підприємства, так і щодо порядку поновлення на посаді в порядку виконання відповідного судового рішення, посилання на наявність гарантій передбачених статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статтею 252 КЗпП України, а також гарантій, яка надана викривачам в порядку Закону України «Про запобігання корупції».
Вважав, що роботодавцем не порушено вимог статті 252 КЗпП України щодо гарантії на звільнення протягом одного року після припинення поноважень, яка надається особі, яка обиралась до членів (керівником) виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації та одночасно на момент звільнення обіймала посаду керівника іншої профспілкової організації створеної на цьому підприємстві.
Вказував, що суд першої інстанції вказаним обставинам належної правової оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про неврахування відповідачем імунітету позивача від звільнення, що ґрунтується на вимогах частин третьої, четвертої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Також апеляційний суд зазначав, що за встановлених у справі обставин і досліджених доказів вбачається, що звільнення ОСОБА_1 не пов`язано із повідомлення ним про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між його таким повідомленням та звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в якій просив оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі, змінивши мотивувальну частину з підстав, викладених у пунктах 1-6 розділу V та пункті 1 розділу VІІ касаційної скарги.
Стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Заявник зазначає, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21; від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17; від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18; від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19; від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18; від 07 липня 2022 року у справі № 910/886/21.
ОСОБА_1 вказує, що суди обох попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що посада позивача була скорочена, адже він обіймав посаду менеджера з якості, в той час на підставі наказу від 17 лютого 2020 року зі штату виводилась посада завідувача сектору та фахівця. Вказана обставина встановлена під час розгляду справи № 947/12895/20, рішення в якій набрало законної сили, а тому судом апеляційної інстанції було порушено принцип правової визначеності.
Зауважує, що з 01 травня 2020 року на підприємстві була введена в дію та затверджена нова організаційна структура підприємства та новий штатний розпис. Вказані події стались в період часу з 21 квітня 2020 року до 20 жовтня 2020 року, тобто на час вимушеного прогулу позивача коли трудові відносини були відсутні.
Аргументом касаційної скарги також є те, що висновки апеляційного суду про те, що поновлення позивача на роботі без внесення до штатного розпису відповідної посади відбулось правомірно є помилковими, адже не узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах: від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц; від 20 жовтня 2021 року у справі № 727/2765/20; від 09 вересня 2021 року у справі № 721/910/19; від 17 березня 2021 року у справі № 335/6370/15-ц; від 10 лютого 2021 року у справі № 569/13347/18; від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 та від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16 де заначено, що роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу.
Крім того апеляційним судом не враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19; від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18; від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16; від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 та від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19.
ОСОБА_1 також вказує, що висновки апеляційного суду щодо законності видання наказу про простій не було предметом позовних вимог позивача, внаслідок чого у суду першої інстанції не було підстав для оцінки законності даного наказу в контексті фактичного недопуску позивача до роботи та зроблені без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21; від 31 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17.
Заявник вказує, що апеляційний суд не перевірив, чи відповідали посади на які позивачем надано згоду на переведення рівню його освіти та кваліфікації, натомість його освіта та кваліфікація повністю відповідала вимогам для зайняття посади капітана ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір».
Крім того суд апеляційної інстанції не здійснив дослідження періоду часу з 20 жовтня 2020 року до 06 листопада 2020 року впродовж якого підприємство відповідача здійснювало прийом працівників на вакантні посади, що йому не пропонувались.
Вважає, що висновки апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2346/18 та постанові від 04 травня 2022 року у справі № 344/10402/20. Крім того вказує, що у справі № 947/12894/20 встановлено преюдиційні факти порушення роботодавцем процедури при здійсненні початкової процедури скорочення штатів.
Заявник також вказує на ту обставину, що він був головою Профспілки працівників морської пошуково-рятувальної служби, а тому не міг бути звільнений за ініціативою роботодавця протягом року після закінчення терміну, на який обирався - до 03 лютого 2021 року, натомість відповідач звільнив позивача 06 січня 2021 року.
Також заявника обрали головою Профспілки працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба». Вказану посаду ОСОБА_1 обіймає і сьогодні, а тому він взагалі не може бути звільнений за ініціативою власника без наявності попередньої згоди виборного органу, що гарантовано частиною третьою статі 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності».
У поданій касаційній скарзі заявник також зазначає, що є підстави для відступу від висновків, щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 з тих підстав, що вважає своє поновлення на роботі неналежним, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року у справі № 947/12894/20 залишилось невиконаним, отже він не був поновлений на роботі.
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доказам звільнення як негативного заходу впливу на нього як на викривача відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Вказує, що апеляційний суд, лише обмежився формальним посиланням на звільнення заявника у зв`язку із скороченням штатів, як на підставу, що не носить вибірковий характер такого звільнення, взагалі не надав оцінки та не досліджував надані заявником докази: початок негативних заходів з боку ОСОБА_3 (звільнення, відсторонення, перешкоджання доступу до роботи тощо) відносно позивача після звернення до правоохоронних органів 09 грудня 2016 року та факти корупційних злочинів ОСОБА_3 ; відсутність заперечень з боку відповідача щодо таких доказів та фактів; непритягнення заявника до дисциплінарної відповідальності та відсутність будь яких зауважень до роботи з боку директора.
ОСОБА_1 також вказує, що підлягає виключенню висновок місцевого суду щодо відхилення аргументів позивача про необхідність внесення посади до штатного розпису на виконання рішення суду про його поновлення на роботі та висновки про те, що стороною відповідача доводи позивача не спростовані, не надано належних та допустимих доказів щодо того, що кримінальне провадження за зверненням ОСОБА_1 було закінчено, факти, викладені в заяві ОСОБА_1 не підтвердились, тощо.
Разом із тим заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанції встановили обставини на підставі недопустимих доказів, адже на час поновлення позивача на роботі, оголошення простою та підписання апеляційної скарги відомості про Дубіну С. А. , як особу, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відсутні.
Касаційна скарга також містить обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на думку заявника, є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 та у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, адже попередивши про наступне вивільнення 06 листопада 2020 року відповідач упродовж часу до звільнення мав два місяці для виконання обов`язків роботодавця, у тому числі і щодо підвищення кваліфікації працівників, що б надало йому можливість зайняти запропоновані відповідачем посади.
Вважає, що в даному випадку відповідач мав фінансову можливість для проведення підвищення кваліфікації працівників та навчання виробничого персоналу.
Узагальнені доводи особи? яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року представник КП «Морська пошуково-рятувальна служба» - ОСОБА_10. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Представник відповідача вказував, що аргументи касаційної скарги позивача, щодо неврахування апеляційним судом правових позицій, викладених Верховним Судом у вказаних заявником постановах не заслуговують на увагу, адже фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у вказаних справах різні, а правовідносини не є подібними.
Представник відповідача зазначає, що кваліфікація позивача не дозволяє йому обіймати посади, на які він погодився, адже починаючи з 1993 року ОСОБА_1 не здійснював підтвердження диплому капітана далекого плавання, а його твердження про непоширення вимог Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння на запропоновані посади не відповідає дійсності.
Також представник відповідача зазначає, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною четвертою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частиною четвертою статті 252 КЗпП України, оскільки 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 , як голові профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби було висловлено недовіру. Також 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 було обрано головою іншої профспілки - працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», а тому враховуючи, що його повноваження не закінчились і він продовжує бути її головою вищенаведені гарантії на нього не розповсюджуються також.
Аргументом відзиву на касаційну скаргу також є те, що на думку представника відповідача відсутні також і підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17, оскільки жодною нормою законодавства не передбачено обов`язку для роботодавця вводити до штатного розпису підприємства посади працівника, яка була скорочена і якого в подальшому було поновлено на роботі за рішенням суду.
Підприємство відповідача є унітарним підприємством, а тому його органом управління є керівник - директор, який в межах своїх повноважень видає накази.
Одночасно представник відповідача зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження мотивувальної частини рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції надасть можливість відновити його авторитет в галузі не заслуговують на увагу, адже вироком Київського міського суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у справі № 947/22157/20 позивача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, а також стягнуто матеріальну шкоду на користь підприємства відповідача .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.
Справа № 947/3424/21 надійшла до Верховного Суду 01 листопада 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 06 червня 2016 року був прийнятий на роботу на підприємство відповідача на посаду менеджера з якості відповідно до наказу від 04 травня 2016 року № 3-к.
З 27 березня 2018 року був переведений на посаду менеджера з якості сектору з якості відповідно до наказу від 27 березня 2018 року № 204-к.
В подальшому звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 21 квітня 2020 року № 230-к.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 , запис за № 37 є недійсним, ОСОБА_1 поновлений на попередній роботі, відповідно до наказу від 06 листопада 2020 року № 707-п.
06 січня 2021 року позивач звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 06 січня 2021 року № 3-к, про що здійснено запис у трудовій книжці НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Дата заповнення 14 травня 1980 року (а. с. 29-36 том 1).
Згідно з наказом від 17 лютого 2020 року № 116-н, виданим директором КП «Морська пошуково-рятувальна служба» Державної служби Морського та річкового транспорту України ОСОБА_3 , на виконання листа Державної служби морського і річкового транспорту України від 10 січня 2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємств на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат з 17 квітня 2020 року виводяться зі штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 37 штатних одиниць, серед яких п. 1.7 Сектор з якості, який підпорядкований директору, у складі: завідувач сектору, в кількості однієї штатної одиниці, з посадовим окладом 16 869 грн; фахівець, в кількості однієї штатної одиниці, з посадовим окладом 10 201 грн (а. с. 22-23 том 1).
Наказом від 21 квітня 2020 року № 230-к, за підписом директора ОСОБА_3 . ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади 21 квітня 2020 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, грошової компенсації за 2 календарні дні невикористаної щорічної відпустки та надбавки за вислугу років за квітень місяць в розмірі 12%, стаж безперервної роботи 5 років (а. с. 19 том 1).
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 20 жовтня 2020 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та поновив його на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнав незаконним та скасував наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 230-к про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера якості сектора з якості КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера якості сектора з якості КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнув з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2020 року по 20 жовтня 2020 року включно у загальному розмірі 45 855,30 грн. Вказаним рішенням суду допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера якості сектора з якості КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та стягнення з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 7 642,55 грн. Стягнув з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь держави судовий збір у розмірі 2 522,40 грн (а. с. 68-77 том 1).
Відповідно до наказу від 06 листопада 2020 року № 707-к за підписом т. в. о. директора Дубіна С. А. скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 230-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості (а. с. 20).
06 листопада 2020 року т. в. о. директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» Дубіним С. А. також винесено наказ № 789-н «Про простій», відповідно до якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, враховуючи наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», статтю 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, встановленням з 12 березня 2020 року на усій території України карантину, на підставі статей 34 113 КЗпП України, оголошено простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 , менеджеру з якості сектору з якості. В наказі зазначено, що під час простою працівник має перебувати вдома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв`язку. До закінчення карантину виходити з дому у разі нагальної потреби (магазин, аптека, тощо). Бухгалтерії оплачувати працівнику простій у розмірі середнього заробітку (а. с. 25 том 1).
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про заплановане вивільнення. У вказаному попередженні зазначено, що у зв`язку із проведеним скороченням чисельності та штату працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба») та введенням нового штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 01 травня 2020 року (наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), згідно якого посада ОСОБА_1 у діючому штатному розписі КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відсутня, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» попереджає ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади менеджера з якості сектору з якості на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 06 січня 2021 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку (а. с. 47 том 1).
На зазначеному попередженні ОСОБА_1 здійснив помітку, що консультації з Профспілкою працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» щодо звільнення не були проведені за три місяці до звільнення, як вимагає законодавство (а. с. 47 том 1).
З 27 листопада 2019 року по 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 займав посаду голови Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 грудня 2019 року.
З 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 є головою Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2021 року.
16 грудня 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» направлено лист № 1/41/2406-20 до Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яким у зв`язку з проведеним скороченням чисельності та штату працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року №116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба») та введенням нового штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 01 травня 2020 року (наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба»), згідно якого посада менеджера з якості сектору з якості у діючій організаційній структурі та штатному розписі КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відсутня, на підставі попередження ОСОБА_1 від 06 листопада 2020 року, згідно зі статтею 43 КЗпП України запропоновано надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з якості сектору з якості за пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України (а. с. 54 том 1).
Листом від 04 січня 2021 року № 48 Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба», головою якої є ОСОБА_1., розглянувши звернення відповідача від 16 грудня 2020 року за № 1/41/2406-20, повідомила КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з менеджером з якості сектору з якості ОСОБА_1 (а. с. 55-58 том 1).
У вказаному повідомленні зокрема зазначається, що КП «Морська пошуково-рятувальна служба» порушено строк звернення до профспілки, оскільки відповідно до статті 43 КЗпП України виборний орган профспілки має право надати відповідь на звернення до 16 січня 2021 року включно, в той час як звільнення ОСОБА_1 заплановано на 06 січня 2021 року. При цьому в повідомленні наголошується на тому, що з боку КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не дотримано гарантію щодо заборони звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад. Порядок звернення до профспілки, що передбачений статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не дотримано. З наданих документів профспілкою не вбачається наявності такої події як зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників після поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Висновки КП «Морська пошуково-рятувальна служба» у листі від 30 листопада 2020 року № 1/61/2293-20 щодо неможливості переведення ОСОБА_1 на запропоновані для зайняття посади, на які ОСОБА_1 надав заяву від 24 листопада 2020 року на переведення та згоду на зайняття посад, не можуть бути врахованими у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки організація професійної підготовки та перепідготовки з боку КП «Морська пошуково-рятувальна служба» як роботодавця, передбачено статтею 201 КЗпП України. Окрім того в повідомленні вказується, що ОСОБА_1 є викривачем корупції директора ОСОБА_3 та намагання його подвійного звільнення є порушенням статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
Одночасно з попередженням про звільнення від 06 листопада 2020 року позивачу ОСОБА_1 було запропоновано переведення на 16 посад, 24 листопада 2020 року - 21 посаду, 31 грудня 2020 року - 4 посади (а. с. 50-87 том 2).
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_3 з заявою, в якій повідомив директора, що 06 листопада 2020 року ним отримано попередження про наступне звільнення з посади менеджера з якості сектору з якості на підставі частини 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 06 січня 2021 року. Також позивач вказує, що йому запропоновані деякі вакантні посади, серед яких також зазначені капітан пошуково-рятувального катеру ПРК-02 та посада другого помічника капітана р/с «Сапфір», на які позивач згоден на переведення на постійній основі. При цьому позивач просить забезпечити йому за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї з двох посад: капітана пошуково-рятувального катеру ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір», та перевести позивача на одну з двох вказаних посад на постійній основі. У вказаній заяві ОСОБА_1 також виражає своє бажання та згоду на зайняття посади капітана р/с «Сапфір» по закінченню контракту ОСОБА_5 (а. с. 128 том 1).
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 були надіслані листи № 1/41/2283-20, № 1/41/2284-20, № 1/41/2285-20, в яких КП «Морська пошуково-рятувальна служба» запрошує позивача прибути до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 30 листопада 2020 року для оформлення наказу про прийняття на посаду капітана пошуково-рятувального катера ПРК-02 за контрактом, для оформлення наказу про прийняття на посаду другого помічника капітана р/с «Сапфір» за контрактом, для оформлення наказу про прийняття на посаду капітана р/с «Сапфір» за контрактом. В кожному листі зазначено перелік документів, які необхідно надати разом з заявою про прийняття на роботу (а. с. 88-96, 98-101 том 2).
30 листопада 2020 року на заяву ОСОБА_1 від 24 листопада 2020 року та лист від 28 листопада 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» повідомило, що згідно вимог статей 40 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний працевлаштувати працівника, який підлягає вивільненню, шляхом пропонування йому вакантних посад згідно його освіти, кваліфікації та досвіду роботи або іншу роботу, яку може виконувати працівник. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. З наведеного вище вбачається, що у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відсутній обов`язок здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час процедури вивільнення працівників (а. с. 147 том 1).
31 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримав лист від начальника відділу управління персоналом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» Терлецької С. С., в якому повідомляється, що, враховуючи закінчення строку попередження про звільнення 06 січня 2021 року у разі прийняття рішення про переведення на будь-яку із запропонованих посад, позивачу необхідно з`явитися до відділу управління персоналом, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140 а, кабінет 4306 о 9.00 годині 06 січня 2021 року та надати письмову заяву про переведення і підтверджуючі кваліфікацію документи. Також вказаний лист містить повідомлення, що у разі ненадання письмової заяви про переведення та підтверджуючих кваліфікацію документів 06 січня 2021 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вважатиме, що ОСОБА_1 не надав згоду (відмовився) на переведення на одну із запропонованих посад (а. с. 97 том 2).
06 січня 2021 року начальником відділу управління персоналом Терлецькою С. С., провідним економістом з праці відділу управління персоналом Олійник О. М., старшим інспектором з кадрів відділу управління персоналом Монастирською Н. О., складений акт про те, що 06 січня 2021 року ОСОБА_1 , менеджер з якості сектору з якості, не надав ні згоду (усну або письмову), ні заяву про переведення на запропоновані у період з 06 листопада 2020 року по 06 січня 2021 року вакантні посади КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та не надав документи, підтверджуючі кваліфікацію на зайняття посад, на які ним було надано згоду (а. с. 102 том 2).
06 січня 2021 року начальником відділу управління персоналом Терлецькою С. С., провідним економістом з праці відділу управління персоналом Олійник О. М. , старшим інспектором з кадрів відділу управління персоналом Монастирською Н. О., складений акт про те, що 06 січня 2021 року ОСОБА_1 , менеджер з якості сектору з якості, відмовився підписати акт від 06 січня 2021 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 не надав ні згоду (усну або письмову), ні заяву про переведення на будь-яку із запропонованих йому у період з 06 листопада 2020 року по 06 січня 2021 року вакантних посад КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (а. с. 103 том 2).
06 січня 2021 року відповідно до наказу № 3-к за підписом директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_3 . ОСОБА_1 , менеджера з якості сектору з якості, звільнено із займаної посади 06 січня 2021 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, підставою звільнення зазначені: наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та попередження ОСОБА_1 від 06 листопада 2020 року (а. с. 110 том 1).
Згідно з відповіддю Департаменту організації роботи із запобігання та виявлення корупції НАЗК ОСОБА_1 є викривачем та може реалізовувати права викривача, передбачені законом (а. с. 78 том 1).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками розгляду цивільної справи № 947/12894/20 ОСОБА_1 було поновлено на займаній посаді менеджера з якості сектору з якості, оскільки при його звільненні за наказом від 21 квітня 2020 року з підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавцем не було додержано процедуру вивільнення працівника через зміни до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та скорочення цієї посади.
На виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді менеджера з якості сектору з якості, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» видало наказ № 707-к від 06 листопада 2020 року, яким за підписом т.в.о. директора Дубіна С. А. скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 230-к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера з якості сектору з якості.
06 листопада 2020 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» було винесено наказ № 789-н «Про простій», яким оголошено простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 , менеджеру з якості сектору з якості. В наказі зазначено, що під час простою працівник має перебувати вдома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв`язку. До закінчення карантину виходити з дому у разі нагальної потреби (магазин, аптека, тощо). Бухгалтерії оплачувати працівнику простій у розмірі середнього заробітку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.
Вищенаведене узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19-ц (провадження № 61-12352св21).
Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що висновки стосовно поновлення позивача на роботі без внесення до штатного розпису відповідної посади відбулось неправомірно є помилковими, крім того зазначає, що наказ про оголошення простою не був предметом позову у цій справі.
Одночасно колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 які стосуються наказу відповідача від 06 листопада 2020 року № 789-Н «Про простій», оскільки як правильно вказував апеляційний суд, законність видання наказу про простій не було предметом позовних вимог ОСОБА_1 , внаслідок чого у суду першої інстанції не було підстав для оцінки законності даного наказу в контексті фактичного недопуску позивача до роботи.
Щодо аргументів касаційної скарги стосовно того, що суди обох попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що посада позивача була скорочена, адже останній обіймав посаду менеджера з якості, в той час на підставі наказу від 17 лютого 2020 року зі штату виводилась посада завідувача сектору та фахівця і вказана обставина встановлена під час розгляду справи № 947/12895/20, рішення в якій набрало законної сили, а тому судом апеляційної інстанції було порушено принцип правової визначеності колегія суддів доходить таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що в рамках розгляду справи № 947/12895/20 вирішувався позов ОСОБА_7 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа - Професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 21 квітня 2020 року, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Місцевий суд вказував, що ним встановлено, що фактичного скорочення штату не відбувалось в зазначений період часу, та звільнення позивача з посиланням на наявність підстав для скорочення штату не відповідає дійсності. При цьому суд зазначає, що доводи відповідача, що затвердження штатного розпису, проведення прийому на роботу та звільнення є результатом господарської діяльності відповідача, відповідно до Статуту та статті 65 ГК України, судом не приймається, оскільки в даній справі суд не втручається в господарську та управлінську діяльність відповідача, а зазначає, що вказані дії мають проводитись установою з дотриманням вимог законодавства, яке регулює питання звільнення працівників за ініціативою роботодавця.
Таким чином, оскільки позивач учасником вказаної справи не був, а у цій справі оскаржує наказ про своє звільнення від 06 січня 2021 року, а наказ відповідача стосовно затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису було видано 30 квітня 2020 року та не є предметом оскарження, вказаний аргумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє.
Разом із тим апеляційний суд вказував, що видавши в порядку виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі наказ від 06 листопада 2020 року № 707-к, яким за підписом т. в. о. директора Дубіни С. А. було скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 230-к «Про звільнення» та оголосивши після цього ОСОБА_1 простій не з вини працівника з 09 листопада 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою із оплатою простою у розмірі середнього заробітку, підприємство продовжило виконання наказу від 17 лютого 2020 року № 116-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та наказу від 30 квітня 2020 року № 280-н «Про затвердження і введення в дію організаційної структури та штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яким з 01 травня 2020 року виведено зі штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» посаду менеджеру з якості сектору з якості.
При цьому в якості обґрунтування наказу про внесення змін до штатного розпису, зазначено лист Державної служби морського та річкового транспорту України від 10 січня 2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат.
Суд апеляційної інстанції зазначав, що після поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді і оголошення простою не з вини працівника із збереженням йому на час простою середнього заробітку, підприємство провело нову процедуру вивільнення працівника, з початком якої працівнику під особистий підпис було вручено попередження про скорочення чисельності штату і зокрема посади, яку він обіймає - менеджера з якості сектору якості та про наступне звільнення з цієї посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яка відбудеться 06 січня 2021 року, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку з одночасним запропонуванням ОСОБА_1 переведення на будь-яку з вакантних посад з переліком яких позивача ознайомлювали 06 листопада 2020 року, 24 листопада 2020 року та 31 грудня 2020 року з попередженням про необхідність письмового повідомлення роботодавця про прийняте працівником рішення (а. с. 50-87 том 2).
Що стосується надання ОСОБА_1 згоди на переведення на певні запропоновані йому вакантні посади та наявність у роботодавця обов`язку забезпечити працівнику за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї із вищезазначених вакантних посад суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 вказував, що законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.
Нормами чинного трудового законодавства, а саме частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» у відповідності до вимог статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, було запропоновані ОСОБА_1 16 вакантних посад, а в подальшому, протягом всього періоду попередження запропоновано ще 21 посаду.
Керуючись вищенаведеним, апеляційний суд встановив, що протягом періоду попередження позивачу запропоновано у повному обсязі всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві протягом всього періоду попередження працівника.
Разом із тим 24 листопада 2020 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1 від 24 листопада 2020 року, в якій він зазначив про свою згоду зайняти одну із запропонованих вакантних посад: капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір».
Одночасно у вказаній заяві позивач просив забезпечити йому за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї із вищезазначених вакантних посад.
На заяву ОСОБА_1 від 24 листопада 2020 року листом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 листопада 2020 року № 1/61/2292-20 надало відповідь та повідомило працівника про відсутність у підприємства обов`язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час процедури вивільнення працівників.
Вважаючи про відсутність у роботодавця обов`язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час скорочення та наявність обов`язку запропонувати працівнику іншу роботу, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 27 листопада 2021 року ОСОБА_1 направила листи № № 1/41/2283-20, 1/41/2284-20, 1/41/2285-20, в яких відповідачем зазначено перелік документів, які необхідні для переведення його на посади капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір», які йому пропонувались та на які ОСОБА_1 виявив бажання бути переведеним, про що зазначено ним у заяві від 24 листопада 2020 року.
Також у вказаних листах запропоновано ОСОБА_1 з`явитись до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 30 листопада 2021 року та надати вказані документи для здійснення переведення на одну із зазначених посад.
На листи КП «Морська пошуково-рятувальна служба» за № № 1/41/2283-20, 1/41/2284-20, 1/41/2285-20 позивачем відповіді не надано.
31 грудня 2020 року ОСОБА_1 особисто вручено лист за підписом начальника відділу управління персоналом, в якому зазначено, що у зв`язку із закінченням строку попередження про звільнення 06 січня 2021 року, ОСОБА_1 необхідно з`явитися до відділу управління персоналом о 09 год 00 хв. 06 січня 2021 року та надати письмову заяву про переведення і підтверджуючі кваліфікацію документи. Повідомлено, що у разі ненадання письмової заяви на переведення та підтверджуючих кваліфікацію документів 06 січня 2021 року, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вважатиме, що він не надав згоду (відмовився) на переведення на одну із запропонованих йому посад.
06 січня 2021 року прибувши до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 не надав документів, підтверджуючих його кваліфікацію, необхідну для зайняття посад капітана або другого помічника капітана.
06 січня 2021 року працівниками відділу управління персоналом було складено акт про те, що ОСОБА_1 менеджер з якості сектора якості не надав ні згоду (усну або письмову), ні заяву про переведення на запропоновані у період з 06 листопада 2020 року по 06 січня 2021 року вакантні посади КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та не надав документів, підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад на які ним було надано згоду.
У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 підписати вказаний акт від 06 січня 2021 року, трьома працівниками відділу управління персоналом складено акт від 06 січня 2021 року про відмову працівника від підпису.
Врахувавши, що працівником згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації, надано не було (ані усно ані письмово), а також не надано, документів підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад на які ним було надано згоду, що зафіксовано актом від 06 січня 2021 року, наказом від 06 січня 2021 року № 3-к ОСОБА_1 , менеджера з якості, звільнено із займаної посади 06 січня 2021 року, у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 першого частини першої статті 40 КЗпП України.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, про те, що за встановлених у справі обставин та досліджених доказів, не вбачається підстави для висновку, що роботодавцем не дотримано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на підприємстві.
Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не перевірив, чи відповідали посади на які позивачем надано згоду на переведення рівню його освіти та кваліфікації, натомість його освіта та кваліфікація повністю відповідала вимогам для зайняття посади капітана ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір», оскільки як встановив апеляційний суд ОСОБА_1 не надано не було надано документів підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад на які ним було надано згоду.
Разом із тим апеляційний суд вказав, що зі змісту вимог статей 40 49-2 КЗпП України не вбачається покладення на роботодавця обов`язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час процедури вивільнення працівників.
Щодо недотримання роботодавцем вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень колегія судів доходить таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом одного місяця, зокрема, вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 116-н від 17 лютого 2020 року внесено зміни до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (а. с. 114-116 том 1; а. с. 39-41 том 2).
Відповідно до наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 30 квітня 2020 року № 280-н затверджено та введено в дію з 01 травня 2020 року організаційну структуру та штатний розпис, відповідно до якого у штаті підприємства 273 працівники (а. с. 42-48 том 2).
Згідно з листом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 10 жовтня 2019 року № 41/580-89 повідомлено голові профспілкового комітету профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про необхідність визначення і спрямування пріоритетних напрямків ефективного використання коштів підприємства на виконання міжнародних зобов`язань України у зв`язку з цим вимушеність майбутніх заходів адміністрації підприємства щодо скорочення та оптимізації невиробничих, адміністративних та інших витрат, а також оптимізації організаційної структури підприємства та внесення змін до штатного розпису. Адміністрація підприємства вказала, що заплановане вивільнення працівників не буде масовим і просила розглянути пропозиції відносно запланованих заходів та сприяння у вирішенні питання щодо оптимізації організаційної структури та штатного розпису, зазначивши при цьому, що є відкритою для спільних консультацій з цього питання (а. с. 115, 116 том 2).
На час направлення листа - 10 жовтня 2019 року у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» була створеною та здійснювала діяльність профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби, керівником якої до 27 листопада 2019 року був ОСОБА_8 , а з 27 листопада 2019 року - ОСОБА_1 .
В січні 2020 року, під час виконання обов`язків голови профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби у КП «Морська пошуково-рятувальна служба», до ОСОБА_1 звернулись члени цієї профспілки з відкритим листом щодо його дій на посаді голови профспілки, що призводять на думку членів профспілки до дестабілізації роботи підприємства. Даний лист отриманий ОСОБА_1 13 січня 2020 року (а. с. 104-110 том 2).
За ініціативою членів профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі п. 4.1.2. Статуту КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на 17-00 год 03 лютого 2020 року скликано позачергову профспілкову конференцію через недовіру до голови профспілки ОСОБА_1 (а. с. 111-114 т.2).
Згідно з протоколом профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 03 лютого 2020 року у зв`язку з недовірою до ОСОБА_1 , як до голови профспілки, його повноваження припинені та він виведений зі складу цієї профспілки достроково, а головою профспілки обрано Терлецьку С. С. (а. с. 164-167 том 2).
Згідно з протоколом установчих зборів засновників Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14 лютого 2020 року створено Професійну спілку працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та обрано головою цієї профспілки ОСОБА_1 (а. с. 218-222 том 3).
Наказ за № 116-н, яким на виконання листа Державної служби морського і річкового транспорту України від 10 січня 2020 року № 207/07/15-20 щодо пріоритетних напрямків використання коштів підприємств на виконання міжнародних зобов`язань України, скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат внесено зміни до штатного розписку КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та виведено зокрема посаду, яку обіймав до звільнення в порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, ОСОБА_1 , виданий 17 лютого 2020 року.
Отже, підприємство в порядку статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» належним чином, не пізніше як за три місяці до запланованих звільнень, а саме 10 жовтня 2019 року, повідомило діючу на той час єдину профспілку КП «Морська пошуково-рятувальна служба» працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба», членом якої до речі був і сам позивач, і який в подальшому 27 листопада 2019 року очолив цю профспілку і керував нею до 03 лютого 2020 року щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень.
Інша профспілка у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» - Профспілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» була створена і очолена позивачем лише 14 лютого 2020 року.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що за встановлених обставин, немає підстав для висновку про недотримання відповідачем вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» про надання у передбачений строк інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень.
Щодо недотримання роботодавцем гарантій передбаченої статтею 252 КЗпП України, як особі, яка обиралась до складу профспілкових органів на підприємстві.
Відповідно до частини четвертої статті 252 КЗпП України звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв`язку із станом здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов`язано із станом здоров`я.
Судами встановлено, що 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 очолив єдину діючу на той час профспілку на підприємстві - Профспілку працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» і керував нею до 03 лютого 2020 року, коли його повноваження, як голови профспілки, були достроково припинені через висловлену йому недовіру 88 членами профспілки на позачерговій конференції, яка відбулась 03 лютого 2020 року.
Висловлення недовіри членами профспілки було обумовлено діями позивача, як голови цієї профспілки, які на думку ініціаторів скликання позачергової профспілкової конференції, призводило до дестабілізації роботи всього підприємства.
Отже, апеляційний суд, взявши до уваги, що повноваження ОСОБА_1 , як голови та члена профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба» були достроково припинені через недовіру членів профспілки, яка засновувалась на вчиненні ОСОБА_1 , як головою профспілки дій, які на думку членів профспілки призводили до дестабілізації роботи КП «Морська пошуково-рятувальна служба», дійшов обґрунтованого висновку, що дані обставини свідчать про неналежне виконання позивачем обов`язків голови цієї профспілки.
Таким чином, гарантія, передбачена частиною четвертою статті 252 КЗпП України, не поширюється на позивача після дострокового припинення його повноважень голови та члена профспілкового органу - Профспілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби КП «Морська пошуково-рятувальна служба», повноваження якого були достроково припинені через висловлену йому недовіру членів профспілки.
Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 210/1057/18 (провадження № 61-7400св19).
Щодо гарантій ОСОБА_1 , як голови профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» створеної на підприємстві 14 лютого 2020 року колегія суддів доходить таких висновків.
Частиною третьою статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
Вказана гарантія представляє собою особливий порядок отримання згоди на звільнення членів і керівників профспілкового органу підприємства, установи, організації, який крім загального порядку отримання згоди на звільнення, полягає в отриманні додаткової попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
Проте, як встановлено апеляційним судом, що підтверджується і самим ОСОБА_1 , як головою профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» створеної на підприємстві 14 лютого 2020 року, іншого вищого виборного органу у цій профспілці, ніж профспілковий комітет, який вже відмовив у наданні згоди на його звільнення, немає. Також дана профспілка не входить до складу будь-якого об`єднання профспілок.
Апеляційний суд зазначав, що в даному випадку у суду апеляційної інстанції відсутня можливість застосувати гарантію передбачену частиною третьою статті 252 КЗпП України та витребувати крім відмови у наданні згоди на звільнення позивача, яка вже надана профспілковим комітетом профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та додана до матеріалів справи, також і додаткову попередню згоду іншого вищого виборного органу цієї професійної спілки через відсутність такого або ж вищого виборного органу об`єднання професійних спілок через відсутність членства цієї профспілки у будь-якому такому об`єднанні.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
Апеляційними судом встановлено, що в межах процедури вивільнення роботодавець направив листа до Професійної спілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» запитавши згідно зі статтею 43 КЗпП України надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з якості сектору якості на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Професійною спілкою працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» видано повідомлення від 04 січня 2021 року за № 48 про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з менеджером якості сектору якості з посиланням на:
- надання ОСОБА_1 згоди на переведення на певні запропоновані йому вакантні посади та наявність у роботодавця обов`язку забезпечити працівнику за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї із вищезазначених вакантних посад;
- наявність у ОСОБА_1 гарантії передбаченої статтею 252 КЗпП України, як у особи, яка обиралась до складу профспілкових органів на підприємстві;
- недотримання роботодавцем вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації щодо звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень та не надання відповіді на пропозицію про перенесення термінів попередження працівників про вивільнення та початок цієї процедури заново;
- наявність гарантії наданої викривачу в порядку Закону України «Про запобігання корупції».
Суд апеляційної інстанції вказував, що за результатами встановлених у справі обставин та оцінки, яка надана апеляційним судом щодо кожної підстави, якими сторони обґрунтовували заявлені вимоги та заперечення, а також доводи поданих апеляційних скарг, дійшов висновку, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить правового обґрунтування щодо відмови у звільненні позивача у зв`язку із скороченням штату працівників, а містить фактично незгоду із організаційним рішенням підприємства, як щодо зміни штатного розпису підприємства, так і щодо порядку поновлення на посаді в порядку виконання відповідного судового рішення, посилання на наявність гарантій передбачених статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статтею 252 КЗпП України, а також гарантій, яка надана викривачам в порядку Закону України «Про запобігання корупції».
Отже вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність підстав для звільнення за ініціативою власника без наявності попередньої згоди виборного органу, що гарантовано частиною третьою статі 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності».
Відповідно до частин першої та четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.
До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.
Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої - третьої цієї статті, гарантується поновлення їх порушених прав.
Викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.
З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до положень зазначеної норми особа або член її сім`ї не може бути звільнена у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.
Ще одним обов`язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.
Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.
Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням спірного наказу із діяльністю позивача, як викривача.
Відповідно до частини третьої статті 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
Апеляційний суд встановив, що позивач був звільнений у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
При цьому оскаржуване звільнення ОСОБА_1 обумовлено:
- скороченням внаслідок зміни штатного розкладу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» посади менеджера з якості сектора якості, яку обіймав позивач;
- незгодою позивача зайняти будь-яку з вакантних посад, що були протягом всього періоду вивільнення працівника запропоновані адміністрацією КП «Морська пошуково-рятувальна служба», яка б відповідала кваліфікації такого працівника до обраної посади.
При цьому апеляційний суд зазначав, що з матеріалів справи не вбачається, що звільнення адміністрацією КП «Морська пошуково-рятувальна служба» менеджера з якості сектора якості, ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників носило вибірковий характер і не застосовувалося би до інших працівників внаслідок скорочення штату та/або до позивача у подібних ситуаціях раніше.
При цьому сам по собі факт недотримання адміністрацією процедури вивільнення під час первісного звільнення позивача через незапропонування працівнику всіх вакантних посад на підприємстві, що існували на час процедури вивільнення не є достатнім доказом, що це порушення трудових прав відбулося саме внаслідок його діяльності, як викривача, оскільки такі порушення, як пояснювали сторони і вбачається з матеріалів справи були констатовані судами під час первісної хвилі звільнення за скороченням штатів і щодо інших працівників цього підприємства, які не мали статусу викривачів відносно адміністрації або інших осіб пов`язаних з підприємством КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Тобто з встановлених у справі обставин і досліджених доказів вбачається, що звільнення ОСОБА_1 не пов`язано із повідомлення ним про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між його таким повідомленням та звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Таким чином вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доказам звільнення як негативного заходу впливу як на викривача відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно вказував, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Таким чином колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції окремо вивчав це питання, та встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, в тому числі посади менеджера з якості сектору з якості, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні посади, що були на підприємстві, та від яких позивач відмовився дійшов обґрунтованого висновку про те, що у суду першої інстанції не було підстав для висновку про порушення підприємством відповідача процедури вивільнення ОСОБА_1 .
Отже, виходячи із встановлених у справі обставин апеляційний суд обґрунтовано вважав, шо порушень вимог трудового законодавства не вбачається, а тому вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги позивача про те, що є підстави для відступу від висновків, щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 з тих підстав, що вважає своє поновлення на роботі неналежним, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року у справі № 947/12894/20 залишилось невиконаним, а тому позивач не був поновлений на роботі колегія суддів відхиляє, оскільки в рамках цієї справи правомірність наказу про поновлення позивача на роботі предметом розгляду не була, і суди попередніх інстанцій правової оцінки йому не надавали.
Одночасно колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21; від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17; від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18; від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19; від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18; від 07 липня 2022 року у справі № 910/886/21, оскільки фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду на у справах, наведених заявником не однакові.
Аргументи касаційної скарги про те, що посади, на які позивачем надано згоду на переведення відповідали рівню його освіти та кваліфікації, отже він повністю відповідав вимогам для зайняття посади капітана ПРК-02 та другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір» колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Обґрунтовуючи вказаний аргумент заявник зазначав, що означені судна є маломірними, а тому заявник, маючи посвідчення моряка закордонного плавання від 28 лютого 1991 року № 13513-1, диплом капітана далекого плавання № 226/1990 від 26 квітня 1990 року, диплом інженера-судноводія серії НОМЕР_2 від 27 березня 1980 року, посвідчення особи моряка № НОМЕР_3 від 17 листопада 1995 року та паспорт моряка НОМЕР_4 може бути призначений на посади капітана та другого помічника капітана.
Проте Верховний Суд зазначає, що документом, що надає право управління річковим, морським малим/маломірним судном є посвідчення судноводія малого/маломірного судна, оформлене та видане у порядку, визначеному відповідно до Положення «Про порядок видачі посвідчення судноводія малого/маломірного судна», затвердженого відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 07 травня 2013 року № 283.
Оскільки матеріалами справи факт видачі позивачу такого посвідчення не підтверджується, колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги. Крім того колегія суддів зауважує, що позивачем до відділу кадрів такі документи не надавались також, про що 06 січня 2021 року було складено відповідний акт.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що є необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на думку заявника, є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17 та у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, адже попередивши про наступне вивільнення 06 листопада 2020 року відповідач упродовж часу до звільнення мав два місяці для виконання обов`язків роботодавця, у тому числі і щодо підвищення кваліфікації працівників, що б надало йому можливість зайняти запропоновані відповідачем посади.
Разом із тим, до касаційної скарги додано клопотання в якому ОСОБА_1 вказує на те, що Верховний Суд у постановах: від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц; від 20 жовтня 2021 року у справі № 727/2765/20; від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19; від 17 березня 2021 року у справі № 335/6370/15-ц; від 10 лютого 2021 року у справі № 569/13347/18; від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 та від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16 дійшов правового висновку про те, що для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу.
Одночасно наявний протилежний висновок в якому Верховний Суд зазначав, що аргументи позивача, що після повторного поновлення його на посаді ніяких змін в організації виробництва і праці на підприємстві не відбулось, не спростовують законність звільнення позивача, оскільки відповідач продовжував виконувати рішення органу управління підприємства про скорочення штату працівників, в тому числі щодо скорочення посад заступників начальників, одну з яких обіймав позивач. Посилання позивача на те, що він був поновлений на посаді, яка на час поновлення не існувала, оскільки не була внесена до штатного розпису, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не вплинуло на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року про поновлення позивача на посаді та не спростовує висновків судів в частині дотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗПП України, який викладений у постановах: від 14 березня 2019 року у справі № 487/3848/17; від 06 червня 2019 року у справі № 761/9268/17 та ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2021 року у справі № 760/5896/18.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, доводи, наведені щодо вказаного питання, є надуманими. Верховним Судом не встановлено наявності виключної правової проблеми, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд врахував, що вирішення процесуального питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду за ініціативою суду касаційної інстанції відноситься до дискреційних повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішується за його розсудом та є можливим виключно у разі, якщо суд встановить для цього достатні та об`єктивно існуючі підстави, передбачені процесуальним законом.
Колегія суддів вважає, що оскільки предметом оскарження у цій справі є наказ про звільнення позивача, а не наказ про його поновлення, а в рамках розгляду справ № 487/3848/17 та № 755/6539/18 питання про покладення на роботодавця обов`язків щодо підвищення кваліфікації працівників не вирішувалось, доводи позивача про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, адже у цій справі апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду не вбачається, у зв`язку з чим, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляд відзиву КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на касаційну скаргу ОСОБА_1
Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі. Витребував матеріали справи з суду першої інстанції. Встановив строк для надання відзиву на касаційну скаргу до 07 листопада 2022 року.
08 листопада 2022 року судом отримано відзив КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на касаційну скаргу ОСОБА_1
ОСОБА_1 16 листопада 2022 року надіслав до суду клопотання про залишення без розгляду відзиву КП «Морська пошуково-рятувальна служба», в обґрунтування якого посилається на те, що відзив підписано неуповноваженою особою та подано поза межами строку на вчинення такої процесуальної дії.
Вивчивши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступних підстав.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 07 листопада 2022 року.
За правилами статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 124 ЦПК України перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 07 листопада 2022 року. Таким чином, строк на подання відзиву закінчився в контексті вимог частини четвертої статті 124 ЦПК України наступного дня після настання події, тобто 08 листопада 2022 року.
З доданих до клопотання доказів вбачається, що відзив на касаційну скаргу було подано КП «Морська пошуково-рятувальна служба» через систему «Електронний суд» 07 листопада 2022 року о 18:25 год.
Частинами п`ятою та шостою статті 124 ЦПК України передбачено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.
Таким чином, оскільки подання відзиву здійснювалося через підсистему «Електронний суд», у відповідача було право на подання відзиву до 24 години останнього дня строку.
Враховуючи вищенаведене, відзив на касаційну скаргу був поданий у передбачений законом строк, а доводи клопотання з приводу ототожнення дати реєстрації поданого відзиву відповідним структурним підрозділом суду з датою подання відзиву відповідачем необгрунтовані.
Стосовно повноваження особи-підписанта відзиву слід зазначити таке.
Відповідно до вимог частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Так до відзиву на касаційну скаргу було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_10 уповноважена вчиняти дії від імені КП «Морська пошуково-рятувальна служба» виключно в судах України відповідно до трудового договору без окремого доручення керівника, без права підписання, визнання, відкликання або відмови від позову, зміни предмету або підстав позову, збільшення або зменшення позовних вимог, укладання мирової угоди (досягнення примирення), зміни, відкликання або відмови від апеляційної, касаційної скарги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - виписка) - документ в електронній або у випадках, передбачених цим Законом, у паперовій формі, який формується за результатами проведення реєстраційних дій і містить відомості про юридичну особу або її відокремлений підрозділ, фізичну особу - підприємця (у тому числі про взяття на облік в органах державної статистики та податкових органах, видачу ліцензії та документів дозвільного характеру) або громадське формування, що не має статусу юридичної особи, а також про проведену реєстраційну дію.
За змістом статті 4 цього Закону основними засадами державної реєстрації є, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; а також внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Згідно з положеннями статті 9 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Веде Єдиний державний реєстр відповідний державний реєстратор відповідно до положень частини другої статті 6 вищевказаного Закону. До повноважень державного реєстратора під час внесення змін до відомостей про юридичну особу належать, зокрема, перевірка документів на наявність підстав для відмови у державній реєстрації.
Вищенаведене дає підстави для висновку, що відомості про особу, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи, які містяться у наданій Виписці, вносяться державним реєстратором до Державного реєстру на підставі перевірки відповідних документів на підтвердження таких повноважень вказаної особи.
Крім того, у доданій до відзиву копії довіреності від 26 травня 2022 року № 33 додатково зазначено посаду підписанта відзиву ОСОБА_10 - начальник відділу правового забезпечення, та вказаний факт засвідчено підписом керівника підприємства-відповідача.
З відомостей, отриманих з Єдиного реєстру адвокатів України, вбачається, що ОСОБА_10 має статус адвоката. Право на заняття адвокатською діяльністю поновлено з 12 лютого 2019 року на підставі заяви ОСОБА_10 .
Таким чином, ОСОБА_10 додатково уповноважена на подання відзиву від імені КП «Морська пошуково-рятувальна служба» в порядку представництва як адвокат на підставі довіреності, виданої керівником підприємства-відповідача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що відзив на касаційну скаргу був підписаний уповноваженою особою, що спростовує доводи клопотання про відсутність повноважень підписанта на вчинення такої процесуальної дії.
Оскільки доводи клопотання не знайшли свого підтвердження та спростовуються вимогами чинного законодавства, у його задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 947/3424/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду відзиву Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на касаційну скаргу ОСОБА_1 відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2021 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров