Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 947/6643/20

провадження № 61-11589св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Юридичний департамент Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Юридичний департамент Одеської міської ради, про витребування майна.

Позовні вимоги Одеської міської ради мотивовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , на підставі постанов Київського районного суду м. Одеси, які були прийняті судом в один день - 19 квітня 2007 року (справа № 2?а?448 та № 2-а-453), отримали у власність: ОСОБА_2 - земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0008, та ОСОБА_4 - земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0004.

На підставі цих постанов суду ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Позивач зазначав, що у подальшому, спірні земельні ділянки неодноразово відчужувались за договорами купівлі-продажу та дарування.

28 червня 2007 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О. Б. за № 1890 відчужила ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0004.

Того ж дня, ОСОБА_2 також на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О. Б. за № 1893 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0008.

26 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т. В. за № 4673 та № 4675 відповідно.

04 квітня 2008 року ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу відчужив земельні ділянки ОСОБА_1 , який 08 травня 2008 року на підставі цих угод отримав державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 300731 та серії ЯЖ № 300732, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850500666 та № 010850500665, відповідно.

Постановами Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та від 26 січня 2011 року постанови Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у цивільних справах № 2?А?448 та №2-А-453 стосовно обох спірних земельних ділянок були скасовані.

Крім того, прокуратурою Одеської області ініційовано звернення до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з відповідним позовом до управління Держкомзему у м. Одесі та ОСОБА_1 про скасування державного акта про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-6281/11 позовну заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_1 повернути Одеській міській раді земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0004). Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0004), виданий 08 травня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 .

Позивач стверджував, що з метою приховування протиправних дій та невиконання рішення суду, ОСОБА_1 провів об`єднання вищезазначених земельних ділянок шляхом формування нової земельної ділянки площею 0,2 га (0,1 га + 0,1 га), за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0036.

Позивач вказував, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 липня 2019 року, індексний номер: 47807340, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0036, номер запису про право власності 32418484.

Як зазначив позивач, підставою виникнення права власності за ОСОБА_1 на цю земельну ділянку стали такі документи: 1) витяг з Державного земельного кадастру від 05 липня 2019 року, серія та номер НВ?5110103702019, виданий Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області; 2) заява від 11 червня 2019 року № 1285, видана приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н. Г.; 3) державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 300731, виданий 08 травня 2008 року управлінням земельних ресурсів у м. Одеса; 4) державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 300732, виданий 08 травня 2008 року управлінням земельних ресурсів у м. Одеса.

З урахуванням наведеного, Одеська міська рада як власник земель комунальної власності, які вибули з володіння поза її волею, просила суд витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси у особі Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0036, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1873484751101.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2020 року (у складі судді Петренка В. С.) позов Одеської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси у особі Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,2 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0036, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1873484751101.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що передачею земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відчуження ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , а в подальшому - ОСОБА_1 , порушено права та інтереси держави в особі Одеської міської ради, яка встановлює єдиний порядок для громадян та юридичних осіб з реєстрації, перереєстрації земельних ділянок, зміну їх цільового призначення, нерухомого майна, а також отримання у власність земельних ділянок і отримання державних актів на них.

Обставини вибуття земельних ділянок з кадастровими номерами: 5110136900:45:008:0004 та 5110136900:45:008:0008 з комунальної власності територіальної громади міста Одеси без згоди власника встановлені такими судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2-а-448/07/1512; постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року у справі № 2-а-453/07/1512; рішенням Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі №2-2681/11 від 23 грудня 2011 року. Цими судовими рішеннями встановлено, що спірні земельні ділянки (за рахунок яких сформовано спірну земельну ділянку), які розташовані в межах міста Одеси, перебували у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради і вибули з її володіння внаслідок прийняття постанов Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року, які в подальшому були скасовані.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості, на які зареєстроване право власності.

Отже, суд першої інстанції, взявши до уваги, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку без відповідної правової підстави, оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника - Одеської міської ради поза її волею іншим шляхом, тому спірна земельна ділянка має бути витребувана з володіння відповідача та повернута територіальній громаді міста Одеси.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Одеської міської ради залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи та не забезпечив йому можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи власне рішення, апеляційний суд звернув увагу на те, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, докази належного повідомлення якого про час та місце судового засідання в матеріалах справи відсутні, на що заявник послався у апеляційній скарзі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з його обґрунтованості та того, що позивач звернувся до суду з цим позовом (26 березня 2020 року) зі спливом позовної давності, адже про порушення прав та законних інтересів Одеській міській раді було відомо, принаймні, з 13 грудня 2010 року та 26 січня 2011 року (дат скасування постанов про визнання права власності на спірні земельні ділянки, які, в подальшому були об`єднані під одним кадастровим номером). Крім того, заступник прокурора міста Одеси звертався до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради з вимогами про витребування спірних земельних ділянок (які в подальшому були об`єднані відповідачем) в 2011?2012 роках, за результатами чого позовні вимоги не були задоволені.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а заочне рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вказував, що апеляційним судом у позові відмовлено лише у зв`язку зі спливом позовної давності, натомість питання щодо обґрунтованості позовних вимог Одеської міської ради апеляційний суд не досліджував та не розглянув заявлених вимог по суті спору. Крім того, судом апеляційної інстанції не досліджено обставин переривання перебігу позовної давності, не встановлено коли, на думку суду, такий строк сплинув, а лише вказано дату з якої Одеській міській раді мало бути відомо про наявність її порушеного права.

Крім того, заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що апеляційний суд всупереч вимог процесуального права, безпідставно взяв до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, вказуючи на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та обов`язками шляхом ухилення від отримання поштової кореспонденції від суду у цій справі, адже після отримання першого поштового повідомлення він достеменно знав про перебування цієї справи у провадженні Київського районного суду м. Одеси та про предмет спору. Тобто, відповідач на власний розсуд розпорядився своїм процесуальним правом та не подав до суду ані відзив на позовну заяву, ані жодний процесуальний документ, в тому числі, заяву про застосування позовної давності до вирішення справи по суті.

Також заявник не погоджується з висновками апеляційного суду щодо констатування порушення судом першої інстанції процесуальних прав відповідача про неповідомлення його про день, час та місце судового засідання, посилаючись на належне та своєчасне повідомлення його про розгляд справи.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Берназ-Ганєва А. В.,подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На спростування доводів касаційної скарги відповідач посилається на те, що Одеська міська рада у касаційній скарзі неповно виклала обставини справи, не вказавши, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2011 року у справі № 2-6281/11 за позовом заступника прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему у м. Одесі, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:45:008:0004) з чужого незаконного володіння та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку позов задоволений. Проте, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2012 року у цій справі вказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2011 року скасоване у зв`язку з нововиявленими обставинами, а в подальшому ухвалою цього ж суду від 17 лютого 2012 року у цій справі позов прокурора залишений без розгляду. Крім того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2013 року, у справі № 1512/15081/2012 за позовом заступника прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему у м. Одесі, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:45:008:0008) з чужого незаконного володіння та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку у позові відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили та в подальшому не оскаржувались.

Відповідач у відзиві погоджується з висновком апеляційного суду щодо відмови у позові з підстав пропуску позовної давності, а не у зв`язку з відсутністю порушеного права та зазначає, що якби апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушеного права Одеської міської ради, то наслідком такого розгляду була б відмова у позові з інших підстав, а не у зв`язку з пропуском позовної давності, яка застосовується за наявності підстав для задоволення позову. На думку відповідача, постанова апеляційного суду по своїй суті є правильною, а її перегляд призведе лише до безцільного затягування розгляду справи, враховуючи принцип остаточності судового рішення.

Також відповідач вказує, що спір у цій справі виник у зв`язку з правом, що охороняється частиною першою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а на нього розповсюджуються гарантії, встановлені відповідними положеннями Конвенції та протоколів до неї.

Вказуючи на пропорційність втручання у право на мирне володіння майном, відповідач звертає увагу на те, що Одеська міська рада витребовує земельні ділянки у нього як у добросовісного набувача, без сплати йому будь-якої компенсації. Тим більше, Одеська міська рада, на думку відповідача, не має наміру відшкодовувати йому витрати, що були понесені ним з метою збереження та поліпшення таких земельних ділянок, у тому числі без відшкодування вартості протизсувних та берегоукріплювальних робіт загальною вартістю 6 072 290,66 грн. Право власності відповідача на земельні ділянки, що є предметом спору, також неодноразово визнавалось державою, у тому числі Одеською міською радою. Відповідач наголошує на тому, що 09 серпня 2011 року начальником управління архітектури та містобудування Одеської міської ради Бровіним Б. О. йому було видано містобудівні умови та обмеження земельної ділянки, також його право власності на житловий будинок зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, відповідач вважає, що до правовідносин у цій справі мають бути застосовані висновки Європейського суду з прав людини у справі GLADYSHEVA v. RUSSIA щодо застосування норми статті 1 Першого протоколу Конвенції, чого суд першої інстанції не зробив.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги щодо прийняття апеляційним судом заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, яка не була подана до суду першої інстанції, відповідач наводить аргументи, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) було встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк подання ним відзиву на позовну заяву у цій справі на момент ухвалення заочного рішення суду не сплив. Крім того, у зв`язку з неналежним повідомленням його про день та час судового засідання, він був позбавлений можливості подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яка обґрунтовано була взята апеляційним судом до уваги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у справі № 2-а-448/07/1512 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради та Одеської регіональної філії Державного підприємства (далі - ДП) «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності на землю та зобов`язання видати державний акт, позов задоволений. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Зобов`язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» зареєструвати та видати ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

На підставі цієї постанови суду ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 112110, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 .

Крім того, постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у справі № 2-а-453/07/1512 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності на землю та зобов`язання видати державний акт, позов задоволений. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Зобов`язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» зареєструвати та видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

На підставі цієї постанови суду ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 112109, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 .

28 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О. Б. за № 1890, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0004.

28 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк О. Б. за № 1893, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0008.

26 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок, площею 0,1000 га кожна, які розташовані на АДРЕСА_1 , кадастрові номери: 5110136900:45:008:0004 та 5110136900:45:008:0008. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т. В. за № 4673 та № 4675 відповідно.

04 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких останній набув у власність земельні ділянки, площею 0,1000 га кожна, які розташовані на АДРЕСА_1 , кадастрові номери: 5110136900:45:008:0004 та 5110136900:45:008:0008 та отримав 08 травня 2008 року на підставі цих договорів державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 300731 та серії ЯЖ № 300732 відповідно, які зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850500666 та № 010850500665.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2-а-448/07/1512 постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано. Провадження у цій справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права на безоплатне придбання у власність земельної ділянки закрито. Роз`яснено позивачеві, що розгляд таких справ віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Прийнято у справі нову постанову, якою в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання зареєструвати та видати державний акт на право власності на земельну ділянку відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року у справі № 2-а-453/07/1512 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Одеси задоволено частково. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано. Провадження у цій справі в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права на безоплатне придбання у власність земельної ділянки площею 1000 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , під будівництво і обслуговування індивідуального жилого будинку закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України. Роз`яснено позивачеві право на звернення з позовом в цій частині в порядку цивільного судочинства. В іншій частині позовних вимог прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

В подальшому заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звертався до суду з позовом до Управління Держкомзему у м. Одеса, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:45:008:0004, визнання незаконним та скасування державного акта (справа № 2-6281/11).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2011 року позов заступника прокурора міста Одеси задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_1 повернути Одеській міській раді вказану земельну ділянку (кадастровий № 5110136900:45:008:0004). Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий 08 травня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2012 року вказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2011 року було скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2012 року позов заступника прокурора міста Одеси залишений без розгляду.

Також заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звертався з позовом до Управління Держкомзему у м. Одеса, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:45:008:0008, визнання незаконним та скасування державного акта.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2013 року, у справі № 1512/15081/2012 за позовом заступника прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему у м. Одесі, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:45:008:0008) з чужого незаконного володіння та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку у позові відмовлено.

Вказані судові рішення набрали законної сили та не оскаржувались.

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 липня 2019 року, індексний номер 47807340, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0036, РНОНМ 1873484751101, номер запису про право власності 32418484.

Підставою виникнення права власності за ОСОБА_1 на цю земельну ділянку стали такі документи: 1) витяг з Державного земельного кадастру від 05 липня 2019 року, серія та номер НВ-5110103702019, виданий Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області; 2) заява від 11 червня 2019 року № 1285, видана приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н. Г.; 3) державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 300731, виданий 08 травня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Одеса; 4) державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 300732, виданий 08 травня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Одеса.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про день та час судового засідання, у зв`язку з чим він не скористався своїми процесуальними правами, в тому числі, на подачу заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, апеляційний суд, перевіривши підстави, врахував заяву відповідача, подану ним разом з апеляційною скаргою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції враховуючи таке.

Щодо висновків апеляційного суду про порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Як вбачається з матеріалів справи Одеська міська рада звернулась до суду з позовом у цій справі 26 березня 2020 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи на 13 травня 2020 року (а.с. 163-165, т. 1).

27 березня 2020 року проведено підготовче судове засідання, на яке учасники справи не викликались (а.с. 167, т. 1), де розглядалась заява позивача про забезпечення позову у цій справі. Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 березня 2020 року задовольнив вказану заяву позивача. Копія ухвали вручена представникові Одеської міської ради 31 березня 2020 року (а.с. 174, т.1).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (копії ухвал про відкриття провадження, забезпечення позову та судова повістка), (штрих-кодовий ідентифікатор відправлення 6502614270931), відповідач отримав вказане відправлення 13 квітня 2020 року (а.с. 1, т. 2), про що свідчить його підпис.

Апеляційним судом встановлено, що 13 травня 2020 року представник Одеської міської ради - Романець Ю.-В. О. звернулась до суду з клопотанням про відкладення судового засідання з мотивів карантинних обмежень (а. с. 8, т. 2).

Цього ж дня, інший представник Одеської міської ради - Юрош В. В. звернувся до суду з заявою про проведення підготовчого засідання в справі без участі представника Одеської міської ради, просив розглянути питання про закриття підготовчого провадження, позовні вимоги підтримав (а.с. 10, т. 2).

Відповідно до протоколу підготовчого засідання (в порядку частини другої статті 247 ЦПК України) від 13 травня 2020 року підготовче провадження в справі закрито та розгляд справи призначений на 27 травня 2020 року (а.с. 15, т. 2).

Згідно з протоколом судового засідання від 27 травня 2020 року (а.с. 55, т. 2) в судове засідання 27 травня 2020 року з`явилась лише представник позивача - ОСОБА_6 . В цьому ж судовому засіданні було ухвалено заочне рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Також в матеріалах справи міститься квитанція оператора поштового зв`язку про направлення ОСОБА_1 листа (а.с. 44, т. 2), штрих-кодовий ідентифікатор відправлення 6502614312642 від 14 травня 2020 року. Відповідно до інформації за результатами пошуку на офіційному сайті Державного підприємства «Українське державне підприємство поштового зв`язку «Укрпошта» вказане відправлення не було вручене під час доставки з поміткою «інші причини» (а. с. 48, т. 2).

Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

За змістом частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що справа була розглянута по суті в порушення норм ЦПК України за його відсутності. Про дату, час та місце проведення судового засідання він належним чином не був повідомлений.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 10-р «Про національного оператора поштового зв`язку» АТ «Укрпошта» є національним оператором поштового зв`язку.

Оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх поштових відправлень, до яких, зокрема, належать рекомендовані листи (абзац 4 пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 в редакції, чинній на момент направлення копії відповідного судового рішення (далі - Правила).

Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункт 17 Правил).

Рекомендованим поштовим відправленням є, зокрема, реєстрований лист, який приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення (абзац 27 пункту 2 Правил). У разі подання для пересилання, зокрема, реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу (абзац перший пункту 62 Правил).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні у справі докази, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що квитанція про направлення ОСОБА_1 листа не містить ані інформації про відправника, ані відомостей щодо вмісту цього листа. Опис-вкладення відправлення в матеріалах справи відсутній. Відомості щодо отримання Одеською міською радою від суду судової кореспонденції для відправлення її відповідачеві в матеріалах справи відсутні. Рекомендоване повідомлення про невручення поштового відправлення з «інших причин» в матеріалах справи відсутнє.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи та не забезпечив останньому реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу в одне судове засідання за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Вказана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18, а також в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17.

Щодо висновків по суті спору

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої, другої статті 83 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою-дев`ятою статті 79?1 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), зробила висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) зроблено висновок, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14?179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Судами встановлено, що земельні ділянки (кадастрові номери 5110136900:45:008:0004 та 5110136900:45:008:0008) вибули з власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради без волі власника - на підставі рішень суду, які у подальшому скасовані з відмовою у позові.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог у цій справі.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18) зазначено, що «позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що на вимоги про витребування майна поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а реалізація права на їх оскарження не має ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовним сформульований у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) висновок Верховного Суду України про те, що позовна давність не поширюється на правовідносини, пов`язані з витребуванням майна за статтею 388 ЦК України.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем».

Європейський суд з прав людини вказав, що застосування строків позовної давності є загальною рисою національних правових систем Договірних держав. Такі строки мають кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу(STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ).

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги та взявши до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, яку подано разом з апеляційною скаргою, та яку також відповідач подавав разом із заявою про перегляд заочного рішення, обґрунтовано зауважив, що про порушення прав та законних інтересів Одеській міській раді було відомо принаймні з 13 грудня 2010 року та 26 січня 2011 року (дата постанов апеляційного суду про скасування постанов суду першої інстанції від 19 квітня 2007 року про визнання права власності на спірні земельні ділянки). Апеляційний суд також встановив, що заступник прокурора міста Одеси в інтересах Одеської міської ради вже звертався в 2011-2012 роках до суду з вимогами про витребування спірних земельних ділянок (які в подальшому були об`єднані відповідачем у 2019 році), які за результатами розгляду не були задоволені, натомість Одеська міська рада звернулась до суду з цим позовом про витребування земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:45:008:0036 26 березня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові через сплив позовної давності, оскільки починаючи з 13 грудня 2010 року та 26 січня 2011 року відповідно, Одеській міській раді було чи могло бути відомо про порушення її права, як і про особу, яка його порушила (Одеська міська рада брала участь у справі як відповідач), а до суду у цій справі Одеська міська рада звернулась у березні 2020 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом у позові відмовлено лише у зв`язку зі спливом позовної давності, натомість питання щодо обґрунтованості позовних вимог Одеської міської ради апеляційний суд не досліджував та не розглянув заявлених вимог по суті спору, не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та висновках апеляційного суду.

Зі змісту судового рішення апеляційного суду вбачається, що заочне рішення суду першої інстанції скасовано через порушення судом норм процесуального права щодо неналежного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги Одеської міської ради підлягають задоволенню у обраний нею спосіб. Інших підстав для відмови у позові, крім застосування наслідків спливу позовної давності, висновки апеляційного суду не містять.

Аргументи заявника у касаційній скарзі, що судом апеляційної інстанції не досліджено обставин переривання перебігу позовної давності, не встановлено коли, на думку суду, такий строк сплинув, а лише вказано дату з якої Одеській міській раді мало бути відомо про наявність її порушеного права є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається та судовим рішенням встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду в апеляційному порядку досліджував матеріали справи, надані сторонами під час її розгляду як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Варто зауважити, що відповідач на підтримку своїх заперечень надав низку документів, відповідно до яких він у встановленому законом порядку зареєстрував у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області декларацію про початок виконання будівельних робіт від 10 серпня 2011 року щодо розташування на земельних ділянках (кадастрові номери 5110136900:45:008:0004 та 5110136900:45:008:0008) житлового будинку (а.с. 129-133, т. 2), та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану 06 березня 2014 року (а.с. 135-140, т. 2). Також ОСОБА_1 було надано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (на АДРЕСА_1 ) № 113, погоджені 09 серпня 2011 року начальником управління архітектури та містобудування Одеської міської ради Бровіним Б. О. (а.с. 147-149, т. 2).

Крім того, за замовленням відповідача, за погодженням з позивачем був розроблений двостадіний проект на проведення протизсувних та берегоукріплювальних робіт на морському узбережжі довжиною 200 м в районі АДРЕСА_2 (а.с. 119-147, т. 3) та протягом 2009-2012 років проведені вказані роботи за власні кошти відповідача та ОСОБА_7 (договір про співробітництво від 20 липня 2010 року № 26/И). Ці обставини також підтверджують наявність підстав вважати, що позивачеві було достеменно відомо про перебування у володінні та користуванні відповідача спірних земельних ділянок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) також зауважила, «що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб».

Також колегія суддів, перевіривши твердження заявника, наведені ним у касаційній скарзі про те, що відповідач на власний розсуд розпорядився своїм процесуальним правом та не подав до суду ані відзив на позовну заяву, ані жодний процесуальний документ, в тому числі, заяву про застосування позовної давності до вирішення справи по суті, що свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами та обов`язками шляхом ухилення від отримання поштової кореспонденції від суду у цій справі, виходить з такого.

В оцінці доводів касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

За цим правовим висновком позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Відповідач, звертаючись до суду першої інстанції про перегляд заочного рішення, вказував на обставини, що свідчать про поважність причин неявки відповідача у судове засідання та неповідомлення їх суду, а також причини неподання ним відзиву. Поміж іншого щодо неподання своєчасно відзиву на позовну заяву відповідач у своїй заяві послався на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України запроваджено карантин, що значно обмежує його можливості виконання ним вимог, визначених ЦПК України. Також відповідачем разом із цією заявою подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до пункту 12 розділу І Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто, строк на подання відповідачем відзиву на позовну заяву на час розгляду справи судом по суті не сплив, що не свідчить про зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Натомість суд першої інстанції цього не врахував і розглянув справу по суті позову за відсутності відповідача.

Апеляційний суд, звернув увагу на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався на те, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись та отримати інформацію щодо справи на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України за адресою: http://court.gov.ua/, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, mutatis mutandis рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (пункт 41) стосовно того, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Разом з тим, апеляційний суд констатував, що посилання суду першої інстанції на вказану судову практику є безпідставним, оскільки суд не забезпечив відповідачеві належних умов реалізувати надані йому законом права, чим порушив норми процесуального права та не повідомив відповідача належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк