№ 953/16713/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 953/16713/21

провадження № 61-2545св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національна академія аграрних наук України,

треті особи: Інститут сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, Державне підприємство «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії наук України,

особа, яка подавала апеляційну скаргу,- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Карпенко Віктор Константинович , на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України), треті особи: Інститут сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, Державне підприємство «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії наук України (далі - ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к «Про переведення ОСОБА_1 » з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України на посаду заступника директора ДП ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України;

- поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України, в тому числі, але не виключно, шляхом поновлення/внесення змін до відомостей до ЄДР юридичних осіб, ФОП та громадських формувань (в т. ч. шляхом внесення судового рішення (що потребує зміни атрибутів), та/або реєстраційної дії пов`язаної з внесенням змін) щодо особи керівника, що здійснюється на підставі рішення суду.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі наказу НААН України від 14 листопада 2017 року № 294-к «Про призначення ОСОБА_1 » його було призначено виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України до призначення керівника у встановленому законом порядку.

Наказом НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к «Про переведення ОСОБА_1 » його переведено з посади виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України на посаду заступника директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України з 09 серпня 2021 року.

Підставою для переведення стала його заява від 04 серпня 2021 року, яку, як він зазначав, написано внаслідок психологічного тиску на нього, та яка відкликана ним же 05 серпня 2021 року.

Наказом НААН України від 06 серпня 2021 року № 306-к ОСОБА_2 призначено на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України з 10 серпня 2021 року, з подальшим внесенням змін до відомостей щодо керівника підприємства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач вважає, що його переведення на іншу посаду відбулося без його згоди, тобто з порушенням чинного трудового законодавства, а саме статті 31 КЗпП України. Згоду на переведення на іншу посаду він не надавав, а ту що надав - своєчасно відкликав.

Вказував, що поновлення порушеного права має відбутися шляхом вчинення реєстраційної дії щодо внесення змін до відомостей про «ДП «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною керівника ДП «ДГ «Іванівка», що відповідає ефективному способу юридичного захисту.

Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокатесса Косінова Д. С. подала заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвокатесси Косінової Д. С. про забезпечення позову задоволено частково.

Забезпечено позовні вимоги шляхом заборони державним реєстраторам, державним та/або приватним нотаріусам, а також особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії пов`язані з внесенням змін щодо особи керівника ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України до вирішення справи по суті.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач у судовому порядку просив скасувати наказ, яким його переведено з посади виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України на посаду заступника директора цього підприємства та поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора товариства.

За наданою суду роздруківкою із сайту НААН України було оголошено конкурс на посаду директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України», а конкурсний відбір призначено на 23 вересня 2021 року.

Тобто відповідачем після проведення конкурсу будуть вчиняться дії щодо внесення відповідних реєстраційних дій, пов`язаних з унесенням змін щодо особи керівника ДП ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України.

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що така заборона носить тимчасовий характер, не скасовує оскаржувані рішення відповідача, а спрямована на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та прийняття судового рішення у справі і забезпечення його виконання.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к «Про переведення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 напосаді виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки призначення директора державного підприємства за конкурсом згідно із Порядком від 03 вересня 2008 року № 777«Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» на момент видання оспорюваного наказу 06 серпня 2021 року не відбулось, у зв`язку з цим строк трудового договору з позивачем не можна вважати таким, що закінчився, та його переведення без згоди за таких підстав є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог статті 32 КЗпП України, так як заява про переведення від 04 серпня 2021 року була відкликана позивачем 05 серпня 2021 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про забезпечення позову та рішенням, ухваленим по суті заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу і рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову та в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами адвоката Карпенка В. К. в інтересах ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у справі, на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року про забезпечення позову та рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не довів, що оскаржуваними рішеннями суду першої інстанції вирішено питання про його права та обов`язки, як фізичної особи.

Сам факт того, що на момент подання ОСОБА_1 позову ОСОБА_2 займав посаду виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України, з якої ОСОБА_1 був переведений, та визнання судом першої інстанції незаконним такого переведення, а також поновлення ОСОБА_1 на посаді, не свідчить про те, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2 , оскільки він на момент ухвалення рішення вже не займав посаду виконуючого обов`язки директора державного підприємства, а вже був призначений на посаду директора вказаного підприємства.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

24 лютого 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Карпенко В. К. , через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18.

Зазначає, що закриваючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржуваними рішеннями суду першої інстанції права ОСОБА_2 , як фізичної особи, не порушені. 28 вересня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) було внесено запис про призначення ОСОБА_2 директором ДП «ДГ» Іванівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України. Проте вже 04 жовтня 2021 року, на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 30 вересня 2021 року, ухваленого в цій справі, приватний нотаріус Прилуцького нотаріального округу Чернігівської області Шрайбер В. В. вніс до ЄДР відомості, якими змінив запис у графі керівник юридичної особи ДП «ДГ «Іванівка», замість директора ОСОБА_2 вказав директора ОСОБА_1 .

Тобто позивач ОСОБА_1 знав про перебування ОСОБА_2 на посаді керівника ДП «ДГ «Іванівка», але свідомо вводив суд в оману, не повідомляючи про наявність такої особи.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а самі лише посилання на неможливість виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для зупинення дії запису в ЄДР. При цьому судом не враховано, що застосування заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб фактично є втручанням у господарську діяльність юридичної особи, що є неприпустимим.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом НААН від 14 листопада 2017 року № 294-к ОСОБА_1 з 15 листопада 2017 року призначено виконуючим обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України до призначення керівника у встановленому законом порядку.

04 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про його переведення на іншу посаду, а 05 серпня 2021 року подав заяву про залишення раніше поданої ним заяви від 04 серпня 2021 без розгляду, та просив вважати її неподаною, вказав, що заява ним написана під внаслідок психологічного тиску, наміру її подавати він не мав.

Заява про залишення попередньої заяви без розгляду отримана відповідачем 05 серпня 2021року.

Наказом НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України з 09 серпня 2021 року. Підставою для його переведення стала заява від 04 серпня 2021 року.

28 серпня 2021 року на сайті відповідача оприлюднено оголошення про конкурс на заміщення вакантної посади директора ДП «ДГ «Іванівка».

23 вересня 2021 року відбулося засідання конкурсної комісії на посаду директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України. За результатами конкурсу на заміщення посади директора переможцем конкурсу визнано ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року визнано незаконним та скасовано наказ НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к «Про переведення ОСОБА_1 » з посади виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України на посаду заступника директора вказаного підприємства. Поновлено ОСОБА_1 напосаді виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Белле проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

За частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) викладено позицію, за якою аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 160/4130/19 (адміністративне провадження № К/9901/36116/19) зазначено, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77 (провадження № 12-17гс21), якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відтак передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.

Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відтак, при вирішенні питання про те, чи ухвалено оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на наведені процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 707/3085/21 (провадження № 61-12353св22).

У справі, що переглядається, право на апеляційне оскарження ухвали та рішення Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що на момент звернення позивача до суду з позовом він перебував на посаді керівника ДП «ДГ «Іванівка», а тому не залучення його до участі в справі, як особи, права якої порушуються ухваленими рішеннями, є обов`язковою підставою для скасування судових рішень.

Судом встановлено, що наказом НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України з 09 серпня 2021 року.

31 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НААН України, в якому, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати наказ НААН України від 06 серпня 2021 року № 305-к про переведення його з посади виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України на посаду заступника директора вказаного підприємства та поновити його на попередньо займаній посаді.

Тобто спір виник між ОСОБА_1 та НААН України з приводу незаконності, на думку позивача, переведення його на іншу посаду.

23 вересня 2021 року відбулося засідання Конкурсної Комісії на посаду директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України. За результатами конкурсу на заміщення посади директора переможцем конкурсу визнано ОСОБА_2 .

Тобто на момент ухвалення Київським районним судом м. Харкова рішення від 30 вересня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «ДГ «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України, ОСОБА_2 уже не займав посаду виконуючого обов`язки директора вказаного підприємства, оскільки 23 вересня 2021 року за результатами конкурсу на заміщення посади директора став переможцем конкурсу та його призначено директором цього підприємства.

Наведені обставини свідчать, що оскаржуваними судовими рішеннями права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_2 , як фізичної особи, порушені не були.

Зважаючи на викладене, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року про забезпечення позову та рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, касаційний суд не встановив.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Оскільки врахуванню підлягають висновки в справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19 (постанова від 02 жовтня 2021 року, провадження № 14-166цс20). За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) спір виник з приводу визнання припиненими трудових відносин у зв`язку із звільненням із займаної посади директора товариства на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначав, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства, оскільки не вирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці

Отже, висновки щодо застосування норм права, що містяться у вказаній постанові Верховного Суду, на яку послався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, має місце різне матеріально-правове регулювання правовідносин, а обставини, встановлені судами у справі, яка переглядається, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у зазначеній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалуПолтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Карпенко Віктор Константинович , залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська