Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 953/24053/19

провадження № 61-13765св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акта, скасування права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у добросовісного набувача

за касаційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Саніна Арсенія Олександровича на постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - ХМР) звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним та скасувати державний акт від 22 червня 2010 року серії ЯЛ № 184331 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договір оренди землі № 01169300224;

скасувати запис про право власності № 31783396 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку загальною площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, зареєстровану за ОСОБА_2 ;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ХМР земельну ділянку загальною площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області посилався на те, що за результатами вивчення питання законності надання земельних ділянок державної власності на території Дергачівського району Харківської області прокуратура 13 червня 2019 року внесла відомості до ЄРДР № 42019221280000075 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 надано у приватну власність, зокрема, земельну ділянку площею 0,1874 га, кадастровий № 6322083002:00:000:0587 для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення 22 червня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 виданий державний акт про право власності на вищевказану земельну ділянку серії ЯЛ № 184331, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 011069300224. Однак рішення Черкасько-Лозівської сільської ради від 19 березня 2010 року, на підставі якого виготовлено вищевказаний державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, прийняте з порушенням норм законодавства та з перевищенням повноважень Черкасько-Лозівським сільським головою ОСОБА_3 , оскільки воно складено та підписано ним без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів. Це підтверджується протоколом засідання сесії ради, з якого відомо, що це питання на розгляд ради не виносилось, не розглядалось та відповідне рішення не приймалось. Крім того, сесія ради відбулась 30 квітня 2010 року, а не 19 березня 2010 року, як це зазначено в державному акті. Крім того, питання про виділення спірної земельної ділянки відноситься до повноважень районних державних адміністрацій. Державний акт про право власності на земельну ділянку є документом, що лише посвідчує право власності (у разі його існування на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування), і сам по собі не може бути підставою для виникнення права власності. Таким чином, у судовому порядку слід визнати недійсним правовстановлюючий документ на земельну ділянку. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на теперішній час власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322083002:00:000:0587 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2019 року є ОСОБА_2 . У зв`язку з цим спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 як добросовісного набувача. Спірна земельна ділянка на цей час відноситься до меж міста Харкова, а саме Київського району. Наведені вище обставини є підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ХМР. Також про зазначені порушення чинного законодавства Дергачівській місцевій прокуратурі та ХМР стало відомо після внесення 13 червня 2019 року інформації до ЄРДР за № 42019221280000075, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою відповідного запиту, отримання та опрацювання відповідних матеріалів, тому позовна давність пропущена з поважних причин. У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки набуття у власність відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки відбулось з порушенням законодавства, відповідно, незаконним є набуття її у власність і ОСОБА_2 . Водночас позивач пред`явив позов з пропуском позовної давності, що відповідно до статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Київський районний суд міста Харкова додатковим рішенням від 24 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовив.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що суд не вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 03 серпня 2021 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2020 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним державний акт від 22 червня 2010 року серії ЯЛ № 184331 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договір оренди землі № 01169300224. Скасував рішення про державну реєстрацію права власності № 31783396 на земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, загальною площею 0,1874 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_2 , та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, загальною площею 0,1874 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ХМР земельну ділянку, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, загальною площею 0,1874 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 14 407,50 грн, тобто по 7 203,75 грн з кожного.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду щодо обґрунтованості заявленого спору є правильними. Водночас апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність до спірних правовідносин, оскільки про порушення прав та інтересів держави Дергачівській місцевій прокуратурі та ХМР стало відомо після внесення 13 червня 2019 року інформації до ЄРДР за № 42019221280000075, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою запиту, отримання та опрацювання відповідних матеріалів. При цьому позовна заява подана у грудні 2019 року, тобто в межах строку позовної давності. Також апеляційний суд виходив з того, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Санін А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2020 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме статті 256 257 261 262 267 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 911/926/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 924/147/17, від 19 червня 2019 року у справі № 2-713/12, від 02 грудня 2020 року у справі № 360/1413/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 309/2772/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 636/2623/14-ц, від 30 квітня 2020 року у справі № 619/732/17 від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/715/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/717/17, від 08 липня 2020 року у справі № 619/897/17, від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 619/713/17, від 12 березня 2020 року у справі № 619/739/17, від 01 липня 2020 року у справі № 619/740/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 2010/5609/12, від 04 листопада 2020 року у справі № 275/900/17, від 01 липня 2021 року у справі № 363/848/17, від 05 травня 2018 року у справі № 922/3359/16.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Саніна А. О. мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов правильного висновку, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави переданням спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 під час розслідування кримінальної справи за обвинуваченням Черкасько-Лозівського сільського голови, який самостійно підписав рішення від 19 березня 2010 року і стосовно якого вирок набув чинності 03 липня 2014 року, та інших кримінальних проваджень щодо інших посадових осіб. Посилання прокурора, що він довідався про порушення права лише з отриманої відповіді в межах досудового розслідування кримінального провадження в кінці 2019 року, а тому саме з цього часу повинен обчислюватись строк, - є необґрунтованим, оскільки оскаржуваний державний акт містить підпис уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що свідчить про обізнаність державного органу про прийняття Черкасько-Лозівською сільською радою рішення з перевищенням наданих їй повноважень, і примірник цього рішення надсилався до Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області, на підставі якого був виданий оспорюваний державний акт.

Водночас апеляційний суд не врахував, що у спірному випадку початок перебігу позовної давності необхідно відраховувати з моменту, коли прокурор або держава в особі уповноважених органів довідались чи мали об`єктивну можливість довідатись (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо) про прийняття рішення органу місцевого самоврядування та видачу ОСОБА_1 22 червня 2010 року державного акта серії ЯЛ № 184331 При цьому наявні у матеріалах справи докази свідчать про об`єктивну можливість для здійснення перевірки законності вказаного рішення Черкасько-Лозівської сільської ради, яке стало підставою для надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Також апеляційний суд не взяв до уваги доказів про те, що держава Україна в особі відповідних органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів мала всі можливості та повинна була довідатись про порушення своїх прав та інтересів - розташування на час передання спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 на території Черкасько-Лозівської сільської ради поза межами населених пунктів і, як наслідок, відсутность повноважень у Черкасько-Лозівської сільської ради, щодо її передання у приватну власність.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2020 року і додаткове рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме статті 256 257 261 262 267 388 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 911/926/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 924/147/17, від 19 червня 2019 року у справі № 2-713/12, від 02 грудня 2020 року у справі № 360/1413/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 309/2772/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 636/2623/14-ц, від 30 квітня 2020 року у справі № 619/732/17 від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/715/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/717/17, від 08 липня 2020 року у справі № 619/897/17, від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 619/713/17, від 12 березня 2020 року у справі № 619/739/17, від 01 липня 2020 року у справі № 619/740/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 2010/5609/12, від 04 листопада 2020 року у справі № 275/900/17, від 01 липня 2021 року у справі № 363/848/17, від 05 травня 2018 року у справі № 922/3359/16.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 наведені доводи, аналогічні доводам касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Саніна А. О., щодо правильності висновку місцевого суду про пропуск позивачем позовної давності.

У вересні 2021 року Харківська обласна прокуратура подала відзив на касаційні скарги, в якому просила відмовити в їх задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін, посилаючись на те, що вона є законною і обґрунтованою. Доводи, наведені в касаційних скаргах, не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведених обставин і не обґрунтовують порушення судом норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому зазначила, що Дергачівській місцевій прокуратурі Харківської області та ХМР про порушення вимог законодавства під час передання спірної земельної ділянки стало відомо лише під час досудового розслідування в кримінальному провадженні від 13 червня 2019 року № 42019221280000075, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області відповідного запиту, отримання та опрацювання відповідних матеріалів. При цьому позовна заява подана у грудні 2019 року, тобто в межах позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

09 листопада 2021 року справа № 953/24053/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 надано у приватну власність, зокрема, земельну ділянку площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на цей час за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому на підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_1 22 червня 2010 року виданий державний акт про право власності на вищевказану земельну ділянку серії ЯЛ № 184331, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за № 011069300224.

Досудовим розслідуванням у кримінальній справі встановлено, що зазначене рішення сільської ради складено та підписано особисто Черкасько-Лозівським сільським головою ОСОБА_3 без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради. Щодо таких дій до ЄРДР були внесені відомості за № 42019221280000075 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Таким чином, суди встановили, що орган місцевого самоврядування не приймав рішення про передання ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,1874 га.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. та зареєстрованого за реєстровим номером 552, відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1874 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0587, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02 жовтня 2019 року спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населених пунктів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Така позиція відображена і у висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленому у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Суди попередніх інстанцій встановили, що Черкасько-Лозівська сільська рада рішення від 19 березня 2010 року про безоплатне передання у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не приймала, і це дає підстави вважати, що набуття у власність ОСОБА_1 цієї земельної ділянки відбулося з порушенням вимог законодавства. У зв`язку з цим ОСОБА_1 не мав права відчужувати ОСОБА_2 за відплатним договором земельну ділянку, оскільки набув право власності на неї всупереч вимогам закону.

Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивач пред`явив позов з пропуском позовної давності, що відповідно до статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суд виходив з того, що посилання прокурора, що він довідався про порушення права лише з отриманої відповіді в межах досудового розслідування кримінального провадження в кінці 2019 року, а тому з саме цього часу повинен обчислюватись строк є необґрунтованим, оскільки оскаржуваний державний акт містить підпис уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що свідчить про обізнаність державного органу про прийняття Черкасько-Лозівською сільською радою рішення з перевищенням наданих їй повноважень, та примірник цього рішення надіслано до Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області, на підставі якого був виданий акт. Крім того, на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації державного акту про право власності на землю мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельної ділянки, ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого статтею 257 ЦК Українистроку звернення до суду.

Задовольняючи заявлений у цій справі позов, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність до спірних правовідносин, з посиланням на те, що про порушення прав та інтересів держави Дергачівській місцевій прокуратурі та ХМР стало відомо після внесення 13 червня 2019 року до ЄРДР інформації за № 42019221280000075, зокрема, після направлення Дергачівською місцевою прокуратурою запиту, отримання та опрацювання відповідних матеріалів. Разом з цим, апеляційний суд не спростував висновок місцевого суду про пропуск позивачем позовної давності.

Ураховуючи встановлення судом першої інстанції факту обізнаності прокурором та відповідними органами державної влади, зокрема сільською радою (вирок щодо сільського голови, який склав та підписав рішення на підставі якого видано державний акт на спірну земельну ділянку, набрав чинності 03 липня 2014 року), а після зміни меж міста і ХМР, з огляду на подані відповідачами заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності.

Крім того, помилковимиє посиланняапеляційного суду на правовий висновок Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, згідно з яким право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 відступила від цього висновку, а також від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16.

Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на те, що прокурор у цій справі не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, є помилковими, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність, є обґрунтованими.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження свідчать, що при перегляді справи суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2020 року і, відповідно, додаткового рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2020 року.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили судовий збір у розмірі 11 526,00 грн кожний, а тому ці витрати підлягають стягненню з Дергачівської окружної прокуратури Харківської області на їх користь.

Керуючись статтями 141 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Саніна Арсенія Олександрович задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року скасувати, рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2020 року і додаткове рішення Київського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з Дергачівської окружної прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 11 526 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 00 коп. кожному судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційних скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун