ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020року

м. Київ

Справа № 9901/58/19

Провадження № 11-962заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників:

позивача - адвокатів Данильця Л. В., Лещенка А. В.,

відповідача - Русакової І. Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року (судді Білоус О. В., Бевзенко В. М., Смокович М. І., Стрелець Т. Г., Шарапа В. М.) в адміністративній справі № 9901/58/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

1. У січні 2019 року позивач звернувся до суду із позовними вимогами визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 26 грудня 2018 року № 4022/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку» (далі - Спірне рішення).

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Цей суд дійшов висновку, що Спірне рішення містить обґрунтований та мотивований висновок про вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку, що є не сумісним зі статусом судді.

3. З таким рішенням ОСОБА_1 не погодився й подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Зазначає про численні порушення, які ВРП допустила тоді, коли застосувала до нього процедуру звільнення судді з посади, яка не передбачена ні Законом України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», ні Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а тому його звільнення здійснене не «відповідно до закону». Порядок та послідовність дій доповідача ВРП ОСОБА_2 указували на розгляд Радою на засіданні у пленарному складі дисциплінарної справи щодо судді, який всупереч встановленій забороні був присутній у нарадчій кімнаті при постановленні Спірного рішення.

На час розгляду питання про звільнення з посади судді він не є таким, що має непогашене дисциплінарне стягнення, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 17 листопада 2018 року скасував рішення Дисциплінарної палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 26 жовтня 2016 року про застосування до судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат.

Вважає, що Рада повинна була проаналізувати наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку та застосувати дисциплінарне стягнення, беручи до уваги вину, наявність умислу та факти, що свідчать про грубу недбалість чи навмисне порушення закону при постановленні рішення.

Наголошує, що сплинув трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, який був запроваджений Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ), оскільки з дня вчинення проступку (04 липня 2014 року) та ухвалення Спірного рішення (26 грудня 2018 року) минуло більше 4-х років. Отже, як вважає скаржник, ВРП застосувала невизначений строк притягнення судді до відповідальності, що суперечить положенню статті 58 Конституції України та погіршує становище позивача.

Під час ухвалення рішення Рада не надала значення стану здоров`я позивача у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності, відсутності відомостей про застосування до нього будь-яких заходів впливу, позитивній характеристиці його особи та наявності на його утриманні сімох дітей.

Стверджує, що втручання ВРП у право на приватне життя позивача не переслідувало легітимну мету та не було пропорційним.

4. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники підтримали доводи апеляційної скарги, послалися на наведені в ній аргументи й просили її задовольнити.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

5. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.

6. Президент України Указом від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на 5 років.

Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 позивач переведений на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси в межах п`ятирічного строку.

На підставі висновку члена ВККС ОСОБА_3 була проведена перевірка скарги директора Державного підприємства (далі - ДП) «Одеський морський торговельний порт» на неналежну поведінку судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 .

Комісія рішенням від 27 травня 2016 року № 1071/дп-16 стосовно судді ОСОБА_1 відкрила дисциплінарну справу, за результатами розгляду якої на підставі положень статей 57, 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) встановила, що допущені суддею порушення вимог процесуального закону є істотними та такими, що суттєво порушують права учасників процесу і створюють їм перешкоди у доступі до правосуддя, порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності і є підставою для звільнення судді з посади.

ВККС дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Так, суддя безпідставно поновив 18-річний строк звернення до суду, що дало змогу постановити рішення про поновлення особи на роботі та стягнути на її користь середній заробіток у значному розмірі, що становить майже 2,5 млн грн, яке не підлягає повороту виконання. Всупереч положенням статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» суддя Івченко В. Б. у десятиденний термін не розглянув заяви про роз`яснення цього судового рішення.

У сукупності наведені обставини свідчать про допущення суддею грубих порушень норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

Комісія рішенням від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 застосувала до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.

28 листопада 2016 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), правонаступником якої є ВРП, надійшло рішення Комісії від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді Приморського районного суду міста Одеси.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 30 листопада 2016 року № 5181/0/8-16 подання разом з доданими матеріалами передано доповідачу - члену ВРЮ ОСОБА_2 .

За результатами перевірки член ВРП ОСОБА_2 склав висновок від 26 квітня 2017 року про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Спірним рішенням звільнено ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Таке рішення ВРП ОСОБА_1 вважає протиправним, тому звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

7. Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді на день відкриття Комісією дисциплінарної справи стосовно позивача визначався статтею 95 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI«Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

Згідно з частиною першою статті 95 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 96 цього Закону орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. За результатами розгляду орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення або відмову в накладенні дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на момент відкриття Комісією дисциплінарної справи стосовно позивача, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) статтю 131 Конституції України викладено в новій редакції, згідно з якою в Україні діє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 цієї статті).

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України № 1401-VIII стаття 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладена в новій редакції.

Так, пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України установлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIIIістотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

З огляду на викладене характер наслідків, передбачених закономдля подібних порушень, після набрання чинності Законом № 1401-VIII не змінився, а тому протиправні дії позивача, які на момент відкриття Комісією дисциплінарної справи розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Законом № 1401-VІІІ розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 161,за змістом якого з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до утворення ВРП її повноваження здійснює ВРЮ. ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. До обрання (призначення) членів ВРП цей орган діє у складі членів ВРЮ протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року.

05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIIІ, яким визначено, що ВРП, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Згідно з абзацом другим пункту 19 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIIІ рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Законом № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6 розділу II цього Закону. За результатом розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

8. Перевіряючи обґрунтованість рішення ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення його з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:

1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;

3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім`ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім`ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім`ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;

4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією;

5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі пункту 4 частини першої цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді;

6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв`язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;

7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

За приписами частини другої статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

9. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП ґрунтується на фактах, викладених у рішенні ВККС від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16, які за висновком Комісії, свідчать про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, та не містить власних висновків щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку.

При цьому, як установив суд першої інстанції, рішення ВККС від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16, покладене в основу оскаржуваного в цій справі рішення ВРП, було предметом оскарження в судовому порядку. За результатами розгляду справи № 800/665/16 Вищий адміністративний суд України постановою від 14 липня 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про внесення подання до ВРЮ про звільнення з посади судді Приморського районного суду міста Одеси. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 30 листопада 2018 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року.

У справі № 800/665/16 суд дійшов висновку, що ВККС правомірно застосувала до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді, оскільки останній допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя. Такі дії полягали в необґрунтованому поновленні процесуальні строків під час розгляду цивільної справи № 2-5151/09 за позовом ОСОБА_5 про скасування наказів директора ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» (правонаступник ДП «Одеський морський торговельний порт») від 18 листопада 1988 року № 1197-к та від 25 квітня 1989 року № 496-к; поновленні ОСОБА_5 на посаді начальника цеху судноверфі ДП «Одеський морський торговельний порт» та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2 377 897,95 гривень. Також зобов`язав ДП «Одеський морський торговельний порт» через бухгалтерію порту здійснити відрахування із середньомісячного заробітку начальника цеху податки та обов`язкові платежі до фондів соціального страхування, Пенсійного фонду України за 302 місяці, починаючи з 25 квітня 1989 року по теперішній час.

До постановлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 23 вересня 2015 року про зупинення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 липня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 року відбулося стягнення середнього заробітку в примусовому порядку шляхом списання цієї суми з рахунку ДП «Одеський морський торговельний порт».

При цьому суд зауважив, що Комісія не перевіряла законності судового рішення і не робила жодних правових висновків з питань, що належать до компетенції відповідного суду. Предметом розгляду цього органу були лише дії судді Івченка В. Б. щодо неналежного виконання покладених законом на суддю службових обов`язків у процесі розгляду цивільної справи № 2-5151/09.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Та обставина, що ВККС правомірно застосувала до позивача дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, не підлягає повторному доказуванню, оскільки цей факт встановили суди у справі № 800/665/16. Фактично у справі № 9901/58/19 позивач просить втрутитися в остаточну постанову від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16, яка набрала законної сили, переглянути цю постанову та дійти висновків, які протилежні тим, що зроблені у вказаній постанові (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 23 січня 2020 року у справі № 9901/418/18).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), повинно тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами. Проте у ВРП не було жодних особливих або непереборних обставин, які могли би виправдати втручання в остаточну постанову Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16. Немає таких обставин і у справі № 9901/58/19.

10. Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (див. mutatis mutandisрішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, заява № 13710/88, § 29).

На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, § 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatismutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, § 47).

За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складову права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільствів інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, § 169-170).

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що на час прийняття рішення ВРП у грудні 2018 року сплив строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку, а тому втручання у право на повагу до приватного життя позивача здійснене не згідно із законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Приписи Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» у редакціях, чинних на час прийняття скаржником рішення у справі, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Закон № 192-VIII вніс зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27 лютого 2015 року, а Закон України «Про судоустрій і статус суддів» був викладений у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила та строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані, зокрема, для звільнення судді за порушення присяги, були передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Таким чином, частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентує підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності. Тому використання приписів вказаної статті стало можливим лише після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 28 березня 2015 року.

Частина одинадцята статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на час розгляду дисциплінарної справи стосовно скаржника, також передбачала трирічний строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правильним є застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки застосування цього строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із застосуванням припису, який діяв на час вчинення проступку та не встановлював строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги (аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у справі № 800/485/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18) тощо).

Саме з такого розуміння наведених вище приписів виходив Вищий адміністративний суд України у постанові від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16, вважаючи необґрунтованими аргументи про сплив строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, адже суддя вчинив дисциплінарний проступок 04 липня 2014 року, а Комісія 17 листопада 2016 року ухвалила рішення № 1907/дп-16 про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді Приморського районного суду міста Одеси.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дисциплінарне провадження стосовно судді здійснювала не ВРП, а Комісія, яка і прийняла рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. ВРП ж, у свою чергу, розглядала питання вже про звільнення судді з посади на підставі відповідного подання Комісії (близькі за змістом висновки щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності дисциплінарними палатами ВРП, а не ВРП за наслідками розгляду скарги на відповідне рішення, та щодо застосування строків давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальностісаме дисциплінарними палатами ВРП висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 29 листопада 2018 року у справі № 800/553/17, від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18).

Отже, обґрунтованим є відхилення судом першої інстанції доводів позивача про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з порушенням строків давності.

З огляду на наведене притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та його подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю та були доступними для позивача, який мав можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо нього. Немає жодних підстав вважати, що позивач не міг усвідомлювати, що є істотними та такими, що суттєво порушують права учасників процесу і створюють їм перешкоди у доступі до правосуддя, викликають сумнів в об`єктивності, неупередженості та незалежності судді, у чесності та непідкупності судових органів і можуть зумовлювати звільнення з посади допущені порушення вимог процесуального закону при поновленні 18-річного строку звернення до суду, що дало змогу постановити рішення, яке не підлягає повороту виконання, про поновлення особи на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку у розмірі, що становить майже 2,5 млн грн, а також при ігноруванні визначеного законом строку для роз`яснення цього судового рішення.

Той факт, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 17 листопада 2018 року скасував рішення Дисциплінарної палати ВККС від 26 жовтня 2016 року № 1880/ДП-16 про застосування до позивача іншого дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат не спростовує як законність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, так і законність Спірного рішення.

Твердження про те, що член Ради ОСОБА_2 на виконання приписів частини третьої статті 50 Закону № 1798-VIII як доповідач не мав права голосу при ухваленні оскаржуваного рішення, було предметом перевірки суду першої інстанції, який, з наведенням ґрунтовних мотивів, визнав їх безпідставними.

Звільнення судді ОСОБА_1 розглядалося на засіданні ВРП на підставі рішення ВККС від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади судді Приморського районного суду міста Одеси. Процедура розгляду цього питання відбувалася в порядку, передбаченому статтями 55 - 57 Закону № 1798-VIII, які не містять обов`язкових приписів про те, що член Ради, визначений доповідачем у справі, не бере участі у голосуванні. Отже, скарга позивача на порушення ВРП процедури прийняття Спірного рішення не підтвердилася.

Оскільки звільнення позивача здійснене на підставі та відповідно до Конституції України й інших актів чинного законодавства, які визначають підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, довід апеляційної скарги про звільнення позивача не «відповідно до закону» є необґрунтованим.

11. Застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у передбаченому законодавством порядку та уповноваженим на це органом у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним із статусом судді або виявило невідповідність займаній посаді, узгоджується з визначеною у пункті 2 статті 8 Конвенції легітимною метою втручання у право на повагу до приватного життя такого судді, зокрема, захистом прав і свобод інших осіб, інших членів суддівського корпусу та судів загалом, довіру до яких і репутацію яких підриває істотний дисциплінарний проступок судді, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів загалом.

Окрім того, визначаючи, чи були заходи щодо втручання «необхідними в демократичному суспільстві», важливо з`ясувати, чи були причини (з урахуванням справи в цілому) виправданими, належними та достатніми, і чи були ці заходи пропорційними легітимній меті. Вирішуючи, чи було втручання «необхідним», Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, яка виконує спрямоване на реалізацію судовою владою функцій із захисту прав і свобод завдання з формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів, діяла згідно із законом і прийняла пропорційне вчиненому правопорушенню Спірне рішення, маючи обґрунтоване та підтверджене чинною постановою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16 рішення ВККС про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді) у зв`язку із встановленням вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, що включає встановлення вини як елемента складу проступку.

З огляду на викладене необґрунтованими є доводи позивача про те, що втручання ВРП у його право на повагу до приватного життя було несумісним з приписами статті 8 Конвенції.

12. Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять перелічених підстав, які б вказували на існування наведених мотивів, за яких рішення ВРП може бути визнано незаконним та необґрунтованим.

13. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що ВРП, коли ухвалювала своє рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов слушного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду міста Києва.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 243 250 266 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська