П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/609/19

Провадження № 11-21заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року (суддя Загороднюк А. Г.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконними дії (бездіяльність) ВРП щодо відмови в забезпеченні процедур визначеного порядку розгляду скарги від 27 травня 2016 року протягом розумного строку;

- стягнути на його користь з держави України шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 90 тис. грн моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ВРП порушила строк на здійснення дисциплінарного провадження, встановлений пунктом 4 статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), чим примусила позивача невиправдано тривалий час перебувати в стані очікування, що негативно вплинуло на його емоційний, психологічний і нервовий стан та, як наслідок, призвело до каліцтва в результаті погіршення стану здоров`я, а відсутність результату з вини ВРП призвело до розпачу та зневіри у судову владу України і взагалі існування державності в Україні.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 грудня 2019 року відмовив у відкритті провадження у цій справі за пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі,Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що законних підстав для відкриття провадження немає, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Спір, за вирішенням якого звернувся ОСОБА_1 , не підлягає судовому розгляду.

Одночасно суд першої інстанції роз`яснив ОСОБА_1 , що для вирішення спору з приводу стягнення моральної шкоди позивач має право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із зазначеною ухвалою з підстави порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та наведені на противагу їм у відзиві аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд установив, що 27 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на дії судді Вищого адміністративного суду України Черпака Ю. В. під час здійснення правосуддя у справі № К/9901/52287/15.

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19 відмовила у відкритті дисциплінарного провадження за зверненням ОСОБА_1 .

Не погодившись із зазначеною ухвалою ВРП, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, у якому просив визнати незаконними дії (бездіяльність) Першої Дисциплінарної палати ВРП щодо відмови в забезпеченні процедур визначеного порядку розгляду скарги від 27 травня 2016 року протягом розумного строку та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто фактично ОСОБА_1 оскаржує діяльність щодо постановлення ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

Так, на підставі частини десятої статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Статтею 107 Закону № 1798-VІІІ встановлені вимоги щодо звернення з дисциплінарною скаргою.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VІІІ).

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_4 .

Проте, виходячи з наведеного, вказане рішення дисциплінарного органу, як і дії членів Першої Дисциплінарної палати ВРП не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положеннями Закону № 1798-VIII, зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, при цьому право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Отже, позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб`єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не має права оскаржувати зазначене рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП.

Судова практика у справах щодо оскарження рішень ВРП скаржниками є сталою і виходить з того, що оцінювати дії судді при виконанні посадових обов`язків має право виключно ВРП, рішення якої щодо притягнення судді до відповідальності або відмови у цьому створюють правові наслідки виключно для такого судді, а не для скаржника. Отже, скаржники не мають права на оскарження таких рішень до суду. Оскарження скаржником рішення у дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.

До того ж в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено про будь-які дії чи бездіяльність ВРП, які б зачіпали його права та інтереси чи породжували для нього право на судовий захист.

Аналогічні висновки викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 9901/73/19 та інших, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з держави України 90 тис. грн моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки вимога про визнання дій та бездіяльності відповідача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то в силу частини п`ятої статті 21 КАС не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і похідна вимога позивача про стягнення моральної шкоди.

Для вирішення спору з приводу стягнення моральної шкоди позивач має право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують викладених у судовому рішенні суду першої інстанції висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд прийняв правильне й законне рішення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська