П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 990/139/24
Провадження № 11-204заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2024 року (судді Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Стародуб О. П., Берназюк Я. О., Чиркін С. М.) у справі № 990/139/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Черкаської області (далі - оспорюване рішення);
- зобов`язати Комісію провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 , переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих суддів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є кандидаткою на посаду судді місцевого суду, переможницею конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та відповідає вимогам, передбаченим Конституцією України і Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), однак оспорюваним рішенням Комісія відмовила їй у наданні рекомендації для призначення на посаду судді Господарського суду Черкаської області.
3. Позивачка переконує, що це рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, прийняте відповідачем з порушенням принципу обґрунтованості, без дотримання вимог принципу верховенства права загалом та його складової - принципу юридичної визначеності.
4. Так, позивачка не погоджується з висновком відповідача щодо її невідповідності критерію доброчесності як кандидатки на посаду судді та наполягає на необґрунтованості, зокрема, викладених в оспорюваному рішенні сумнівів ВККС, пов`язаних із укладенням її чоловіком договорів купівлі-продажу автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos». У цьому контексті позивачка доводить, що відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір купівлі-продажу автомобіля укладається у простій письмовій формі. Вимоги про те, щоб такий договір обов`язково посвідчувався нотаріально, цей Кодекс не містить. При цьому за загальним правилом договір купівлі-продажу вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма його істотними умовами (частина перша статті 638 ЦК України). Позивачка наполягає, що сторони при укладені зазначених договорів купівлі-продажу досягли згоди про ціну автомобілів, яку і вказали в договорах, а самі догори були подані до сервісних центрів УМВС для оформлення права власності й отримання технічних паспортів на автомобілі. Позивачка також зауважує, що ціна зазначених автомобілів була обумовлена, зокрема, тим, що вони потребували зварювальних та відновлювальних робіт.
5. Крім того, позивачка наполягає, що питання зазначення нею в декларації за 2016 рік належної їй 1/2 частини будинку у місті Черкаси, площею 66,1 м 2, а також земельних ділянок, які перебувають у неї в користуванні й належать Байбузівській та Кумейківській сільським радам Черкаського району Черкаської області, вже були предметом розгляду ВККС під час проведення спеціальної перевірки (у межах проведення якої вона надавала відповідні письмові пояснення), і рішенням Комісії від 7 червня 2018 року № 249/дс-18 її визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді.
6. Не погоджується позивачка і з твердженням ВККС в оспорюваному рішенні про те, що вона в декларації за 2022 рік у графі «Інформація щодо прав на об`єкт» стосовно відсотка права власності на житловий будинок, розташований в селі Кумейки Черкаського району Черкаської області, загальною площею 52,8 м 2, дата набуття права - 17 травня 2008 року, а також на земельну ділянку, розташовану в місті Черкаси, загальною площею 304 м 2, помилково обрала позначку «не відомо», оскільки в декларації вона насправді обрала позначку «не застосовується», тому що при відкритті цієї вкладки відкривалися вкладки «спільна сумісна власність» та «спільна часткова власність», однак зазначені об`єкти права власності належать лише їй.
7. Позивачка також зауважила, що завжди добросовісно виконувала покладені на неї посадові обов`язки, намагалася бути обізнаною про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та вживала розумних заходів для отримання інформації про матеріальні інтереси членів її родини. Вона ніколи не допускала
будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, орієнтуючись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 липня 2024 року відмовив у задоволенні позову.
9. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно-правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави. Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. При цьому повноваження ВККС, які вона реалізує у межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
10. Перевіряючи обґрунтованість оспорюваного рішення, суд першої інстанції врахував, що перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з`ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Здійснюючи визначені законом повноваження, які водночас є правом та обов`язком, ВККС проводила оцінку позивачки як кандидата на зайняття вакантної посади судді за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів її життя, у тому числі чесності та сумлінності кандидатки під час закріпленого за нею законом обов`язку публічного декларування інформації про свій майновий стан в порядку, встановленому законодавством України у сфері запобігання корупції.
11. Суд першої інстанції наголосив, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані з виконанням ним своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності й об`єктивності.
12. У зв`язку із цим суд першої інстанції зауважив, що ВККС у межах процедури оцінювання кандидата на посаду судді не здійснює повноважень антикорупційного чи правоохоронного органу, не вдається до перевірки висновків цих органів, однак надає їм оцінку в контексті здійснення своїх повноважень щодо перевірки відповідності кандидата вимогам і стандартам професійної етики та доброчесності в сукупності з іншою інформацією, яка є в суддівському досьє, та з урахуванням пояснень кандидата на посаду судді щодо такої інформації. При цьому ВККС має керуватися метою виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна кандидата, добросовісного декларування кандидатом своїх та членів його сім`ї статків або публічної поведінки кандидата не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на те, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними.
13. Із покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 9901/764/18, суд першої інстанції наголосив, що правові норми, якими врегульовано вимоги до заповнення декларації, є зрозумілими та не допускають неоднозначного їх розуміння. Тому, на переконання суду першої інстанції, позивачка повинна була розуміти зміст належно оприлюднених і доступних для ознайомлення правових норм, які регламентують відносини у сфері запобігання корупції, а також не могла не усвідомлювати наслідки, пов`язані з їх порушенням (недотриманням), у тому числі й ті, які можуть настати у межах проведення конкурсної процедури, у якій вона виявила свідоме та добровільне бажання взяти участь. З огляду на вказане суд першої інстанції виснував, що позивачка не могла не знати й того, що заниження у деклараціях вартості майна, безпідставно не задекларована повна інформація, що підлягає декларуванню згідно з вимогами закону, та наявні внаслідок численних помилок при заповненні декларацій значні розбіжності у відомостях, поданих у деклараціях за різні або ті ж самі періоди, зазначення неповної інформації, невжиття достатніх заходів для з`ясування свого майнового стану та майнового стану членів сім`ї у частині відомостей, які за законом мають бути задекларовані, невжиття заходів для виправлення допущених у деклараціях помилок, можуть бути розцінені Комісією як обставини, що викликають обґрунтований сумнів у її доброчесності як кандидата на посаду судді.
14. Як зауважив суд першої інстанції, невжиття позивачкою достатніх заходів для з`ясування усіх обставин щодо її та членів її сім`ї фактичного майнового стану, допущення нею численних помилок при заповненні декларацій та їх неусунення у передбачений законом спосіб призвели до неповноти обов`язкових для відображення у деклараціях даних, до наявності у них суттєвих розбіжностей та неточностей, недостовірності наведеної у деклараціях інформації. Ці обставини, у сукупності з виявленим Комісією випадком декларування позивачкою належного члену її сім`ї майна (автомобілів) за заниженою вартістю за відсутності доказів, які б її підтверджували, унеможливили оцінку ВККС законності набуття майна кандидатом, а отже, свідчили про обґрунтованість сумніву в джерелах походження майна, призвели до неможливості встановлення Комісією законності джерел походження її майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу. При цьому суд першої інстанції виснував, що відсутність доказів на підтвердження відображеної позивачкою у декларації заниженої вартості належних її чоловіку автомобілів позбавили відповідача можливості оцінити співвідношення доходів та видатків, оскільки інформація про вартість видатків, пов`язаних з придбанням майна, за таких обставин є сумнівною. Отже, ВККС не мала вихідних даних для оцінки обов`язкового критерію.
15. Оцінивши доводи позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістових елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зміст цього рішення засвідчує, що під час проведення співбесіди позивачці були забезпечені всі передбачені законом процедурні права та гарантії й перешкод у їх реалізації Комісія не створювала. Водночас позивачка, з покликанням на об`єктивні обставини та докази, не змогла надати достатньо аргументованих пояснень, які б спростовували встановлені Комісією факти, покладені в основу висновку про відмову в наданні рекомендації про її призначення на посаду судді.
16. Суд першої інстанції також визнав необґрунтованими покликання позивачки як на підставу для задоволення позову на рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 249/дс-18, яким її визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді, у зв`язку із чим зазначив, що під час проведення спеціальної перевірки в межах процедури добору суддів не з`ясовуються питання щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а тому прийняте за результатами такої перевірки рішення ВККС саме собою не може бути доказом відповідності або невідповідності особи вказаним критеріям.
17. У підсумку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що оспорюване рішення, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Черкаської області, ґрунтується на законі та відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
18. ОСОБА_1 не погодилася з таким судовим рішенням та подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права, у результаті чого прийняв незаконне рішення.
19. Скаржниця наполягає, що у процедурі вирішення ВККС питання про внесення рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави відмови у внесенні рекомендацій до ВРП, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Однак зі змісту оспорюваного рішення, як стверджує позивачка, незрозуміло: якому саме критерію доброчесності, визначеному частиною дев`ятою статті 69 Закону № 1402-VIII, вона не відповідає. При цьому оцінка кандидата на посаду судді за критеріями доброчесності, що міститься в оспорюваному рішенні, не відображає рівень цих характеристик, не містить висновку, щодо якої саме складової критеріїв доброчесності у Комісії виникли обґрунтовані сумніви і чим вони мотивовані.
20. Скаржниця наполягає, що ВККС, прийнявши рішення про визнання її такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді, надала їй сподівання на подальшу можливість участі у конкурсі. Зокрема, за результатами рішення Комісії від 7 червня 2018 року № 249/дс-18, вона пройшла тривалу процедуру, яка включала в себе проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців, підготовку до іспитів та їх складання.
21. Викладені в апеляційній скарзі доводи позивачки щодо обставин її приватного життя, які були предметом перевірки ВККС під час проведення співбесіди та на яких основується оспорюване рішення, є аналогічними тим, які вона виклала у позовній заяві. Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що не мала наміру приховувати інформацію щодо наявності в неї та членів її сім`ї майна і вказала все майно, що належить їй та членам її сім`ї, при цьому Комісія не встановила обставин, які б указували на те, що інформація, зазначена нею в декларації, була недостовірною. Відтак, на переконання скаржниці, підстав вважати, що вона як кандидатка на посаду судді (а не суддя, до якого висуваються більш жорсткі вимоги) умисно чи внаслідок недбалості порушила норми суддівської етики чи свідомо знехтувала стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та допустила поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зазначила в декларації завідомо неправдиві відомості чи не підтвердила законність джерела походження майна під час співбесіди, і Комісія таких обставин не встановила.
22. На підставі викладеного скаржниця просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Позиція інших учасників справи
23. У відзиві на апеляційну скаргу ВККС наполягає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
24. Зокрема, ВККС зазначає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав правильну юридичну оцінку цим обставинам, ухваливши законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
25. У зв`язку з викладеним ВККС просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2024 року - без змін.
Рух апеляційної скарги
26. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 вересня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 18 вересня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в письмовому провадженні на підставі частин першої та третьої статті 311 КАС України з огляду на те, що в справі відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також ураховуючи те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають участі сторін.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
27. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та має вищу юридичну освіту. У 2009 році закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого та одержала диплом за спеціальністю «Правознавство». Відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня. Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад 5 років.
28. ВККС рішенням від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
29. 12 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
30. Рішенням від 28 вересня 2017 року № 338/дс-17 Комісія допустила ОСОБА_1 до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту як особу, яка не має трирічного стажу роботи на посаді помічника судді.
31. Розглянувши питання про визначення результатів спеціальної перевірки в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного Комісією 3 квітня 2017 року, ВККС прийняла рішення від 7 червня 2018 року № 249/дс-18, яким, зокрема, ОСОБА_1 визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді.
32. Рішенням Комісії від 1 серпня 2018 року № 184/дс-18 кандидатів на посаду судді, які беруть участь в оголошеному рішенням Комісії № 28/зп-17 доборі, у тому числі ОСОБА_1 , направлено за результатами спеціальної перевірки для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців.
33. Рішенням Комісії від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.
34. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
35. 12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69
Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
36. Рішенням від 1 грудня 2023 року № 11/дс-23 ВККС допустила ОСОБА_1 до участі в конкурсі, оголошеному її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
37. Рішенням від 12 грудня 2023 року № 167/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Господарського суду Черкаської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію.
38. Провівши співбесіду з ОСОБА_1 як переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, Комісія вирішила відмовити їй в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Господарського суду Черкаської області, про що прийняла рішення від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24.
39. За змістом цього рішення, приймаючи його, Комісія враховувала інформацію щодо кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 , викладену у зверненні Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі - ГО «ВО «Автомайдан»), яке надійшло до ВККС 28 лютого 2024 року.
40. Так, у зверненні повідомлялось, що згідно з поданою ОСОБА_1 декларацією за 2022 рік у власності її чоловіка ОСОБА_2 перебувають такі автомобілі: «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску, дата набуття права - 4 квітня 2018 року, вартість на дату набуття права - 40 000 грн; «Daewoo Lanos» 2004 року випуску, дата набуття права - 11 серпня 2018 року, вартість на дату набуття права - 45 000 грн; «Volkswagen Tiguan» 2014 року випуску, дата набуття права - 19 травня 2020 року, вартість на дату набуття права - 152 306 грн.
Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що ці автомобілі придбав її чоловік, вони мали технічні пошкодження та потребували відновлення, тому їх вартість є нижчою від середньостатистичної ринкової вартості схожих автомобілів. Кандидатка наголосила, що вказана в декларації вартість є дійсною.
На запитання Комісії щодо надання документів на підтвердження зазначеної в декларації за 2022 рік вартості вказаних вище автомобілів ОСОБА_1 пояснила, що копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони придбавалися, не збереглися, за винятком договору стосовно «Volkswagen Tiguan» 2014 року випуску, копію якого надано під час співбесіди.
У цьому контексті в оспорюваному рішенні Комісія зауважила, що постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 встановлено граничну суму розрахунків готівкою, яка для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, становила 50 000 грн. Розрахунки понад цю суму підпадали під державний фінансовий моніторинг.
З огляду на викладене ВККС зазначила про виникнення у неї сумнівів стосовно укладення договорів купівлі-продажу за ціною, яка могла сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити фінансовий моніторинг. Твердження ОСОБА_1 про те, що вартість автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» може бути нижче ринкової, на думку Комісії, не є переконливими та викликають у неї сумніви щодо відповідності вказаної вартості дійсності.
41. У зверненні ГО «ВО «Автомайдан» також повідомлялося, що у поданих деклараціях за 2015-2016 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок загальною площею 66,1 м 2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що їй належить 50 % власності.
У деклараціях за 2021-2022 роки в цьому ж розділі ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві спільної часткової власності в розмірі 50 % належить житловий будинок загальною площею 109,1 м 2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що разом з нею часткою на праві спільної власності у розмірі 50 % володіє ОСОБА_3 .
На запитання Комісії стосовно наявності розбіжностей в інформації про загальну площу житлового будинку та причини незазначення інших його співвласників у раніше поданих деклараціях ОСОБА_1 пояснила, що загальна площа житлового будинку, який поділено між двома власниками, становить 109,1 м 2, однак внаслідок здійснення попередніми власниками добудови належної їй частини житлового будинку, площа її частини збільшилася і становить 66,1 м 2. У деклараціях за
2015-2016 роки вона вказала площу належної їй частини будинку - 66,1 м 2 та розмір частки - 50 %, як визначено в договорі купівлі-продажу та технічному паспорті. У деклараціях за 2021-2022 роки вона зазначила загальну площу житлового будинку - 109,1 м2 та іншу співвласницю.
Кандидатка підтвердила, що припустилася помилки, оскільки 66,1 м 2 належної їй частини житлового будинку не відповідає 50 % від 109,1 м 2 загальної його площі.
Щодо цих обставин Комісія в оспорюваному рішенні звертала увагу на відсутність будь-яких доказів на підтвердження вжиття кандидаткою заходів щодо приведення у відповідність вказаної розбіжності між фактичною площею належної їй частини житлового будинку та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті.
42. Крім того, у зверненні ГО «ВО «Автомайдан» зазначалося, що у деклараціях за 2015-2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 вказала, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована в селі Кумейки Черкаського району Черкаської області, загальною площею 1 500 м 2, дата набуття права - 17 травня 2008 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» вона зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта замість орендодавця.
У деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Кумейківську сільську раду.
Також у деклараціях за 2015-2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована у селі Байбузи Черкаського району Черкаської області загальною площею 2 500 м 2, дата набуття права - 3 липня 2009 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» вона зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта, замість орендодавця.
У деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Байбузівську сільську раду.
На запитання Комісії ОСОБА_1 пояснила, що земельні ділянки належать їй на праві користування, а в деклараціях за 2015-2018 роки вона зазначала себе як їх власницю помилково.
43. Приймаючи спірне рішення, ВККС виходила й з того, що ОСОБА_1 підтвердила, що на праві приватної власності їй належить житловий будинок, розташований у селі Кумейки Черкаського району Черкаської області, загальною площею 52,8 м 2, дата набуття права - 17 травня 2008 року, а також земельна ділянка, розташована у місті Черкаси, загальною площею 304 м 2, однак в декларації за 2022 рік у графі «Інформація щодо прав на об`єкт» стосовно відсотка права власності помилково обрала позначку «не застосовується».
44. Ураховуючи викладене та оцінюючи надані ОСОБА_1 під час співбесіди пояснення, Комісія вважала, що наявність численних допущених помилок при заповненні декларацій, невжиття належних заходів з метою подання повної і точної інформації в деклараціях ставить під сумнів відповідність кандидатки критерію доброчесності, а її поведінка свідчить про несумлінне виконання нею обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі -
Закон № 1700-VII).
45. У підсумку, за результатами проведеної співбесіди з ОСОБА_1 . Комісія дійшла висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидатки на посаду судді Господарського суду Черкаської області у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критерію доброчесності.
46. Вважаючи протиправним оспорюване рішення, позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
47. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
48. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
49. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
50. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
51. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
52. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
53. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
54. При цьому частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
55. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).
56. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
57. У цій справі позивачка оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо неї у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, а в подальшому за результатами проведення співбесіди у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким їй відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Господарського суду Черкаської області. Відповідно оспорюване позивачкою рішення безпосередньо зачіпає її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
58. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
59. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
60. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
61. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
62. Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
63. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
64. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
65. Так, за змістом статті 69 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час складення позивачкою кваліфікаційного іспиту) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
66. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
67. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
68. Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) рішення ВККС про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення ВККС на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік; 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення ВККС перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск ВККС осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення ВККС результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті ВККС; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування ВККС кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті ВККС; 12) оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді правосуддя щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення судді на посаду.
69. Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 1402-VIII добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення ВККС щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.
70. Так, відповідно до частини п`ятої статті 73 Закону № 1402-VIII за результатами відбіркового іспиту ВККС ухвалює попереднє рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це рішення на офіційному вебсайті ВККС.
71. Згідно із частинами першою та четвертою статті 74 Закону № 1402-VIII для проведення спеціальної перевірки ВККС не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови ВККС.
За результатами спеціальної перевірки ВККС ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.
72. Частиною першою статті 75 Закону № 1402-VIII визначено, що повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді, здійснюється відповідно до закону центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
73. Відповідно до частини п`ятої статті 77 Закону № 1402-VIII за результатами спеціальної підготовки кандидати отримують свідоцтво установленого ВККС зразка. Проходженням кандидатом спеціальної підготовки вважається успішне виконання програми підготовки.
74. Частинами першою, другою, сьомою статті 78 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя.
Якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
75. Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 78 Закону № 1402-VIII ВККС визначає рейтинг кандидатів на посаду судді відповідно до кількості набраних кандидатами балів за результатами кваліфікаційного іспиту. У рейтингу також окремо відображаються бали із завдань, якими перевіряють здатність кандидата бути суддею за відповідними спеціалізаціями.
ВККС зараховує до резерву на заміщення вакантних посад суддів тих кандидатів, які набрали не менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту.
76. Згідно із частинами першою, восьмою, сімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.
За результатами конкурсного добору ВККС надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
77. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 взяла участь у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККС від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, та була допущена до складення кваліфікаційного іспиту. Позивачка склала анонімне тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складання відбіркового іспиту, анонімне тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії складання відбіркового іспиту, пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей кандидата на посаду судді під час складання відбіркового іспиту в межах процедури добору, за результатами яких Комісія прийняла рішення від 6 грудня 2017 року № 127/зп-17, яким ОСОБА_1 попередньо допущено до наступного етапу оголошеного ВККС 3 квітня 2017 року добору як особу, що успішно склала у межах нього відбірковий іспит. У подальшому Комісія рішенням від 7 червня 2018 року № 249/дс-18 визнала ОСОБА_1 такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді, а рішенням від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 направила ОСОБА_1 для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців. Позивачка успішно виконала Програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, тому матеріали щодо неї було надіслано до Комісії для подальшого складання кваліфікаційного іспиту. За результатами проходження кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого господарського суду ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого господарського суду посіла 17 місце, про що зазначено в рішенні Комісії від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 (додаток 8).
78. Суд першої інстанції також установив, що рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, а рішенням від 1 грудня 2023 року допустила, зокрема, ОСОБА_1 до участі в цьому конкурсі. Рішенням від 12 грудня 2023 року № 167/зп-23 Комісія затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг учасників на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, відповідно до якого ОСОБА_1 посіла перше місце за рейтингом до Господарського суду Черкаської області.
79. Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема, викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».
80. За змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».
81. Так, відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону № 1402-VIII (тут і далі в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
82. ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат (частина третя статті 79-5 Закону № 1402-VIII).
83. Так, за змістом частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
84. Згідно з частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
85. Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п`ята статті 101
Закону № 1402-VIII).
86. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28 лютого 2024 року Комісія провела співбесіду із ОСОБА_1 у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняла оспорюване позивачкою рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді Господарського суду Черкаської області.
87. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
88. При цьому пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
89. Так, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
90. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
91. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88
Закону № 1402-VIII.
92. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
93. При цьому, якщо суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
94. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб`єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
95. Оцінюючи оспорюване рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
96. Оспорюване рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди із позивачкою, яка посіла перше місце за рейтингом до Господарського суду Черкаської області.
97. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що відповідно до частин другої та третьої та статті 79-5 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
98. При цьому повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
99. Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити винекнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
100. Водночас у спірних правовідносин слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
101. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа
№ 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
102. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
103. Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
104. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
105. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
106. Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).
107. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли перше місце за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
108. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
109. При цьому частиною третьою статті 79-5 та частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
110. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
111. Слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
112. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду має перевірити викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.
113. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
114. При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
115. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
116. Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
117. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе рекомендування цього кандидата для призначення на посаду судді.
118. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв`язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
119. У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
120. При цьому доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом № 1401-VIII, однак змісту цього поняття законами України не визначено.
121. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів, йдеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід`ємною частиною діяльності суддів.
122. Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації
CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
123. За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
124. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
125. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення та пояснень сторони відповідача, ВККС ухвалила його, маючи сумніви щодо відповідності позивачки як кандидата на посаду судді критерію доброчесності, проаналізувавши зміст поданих позивачкою декларацій.
126. У цьому контексті варто зазначити, що за правилами частини першої статті 46 Закону № 1700-VII в декларації зазначаються відомості, зокрема, про: об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право; цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право.
127. Своєю чергою, частина дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов`язує з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
128. При цьому поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
129. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.
130. В оспорюваному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов`язала, зокрема, із сумнівами щодо дійсності вказаної позивачкою у декларації за 2022 рік вартості автомобілів «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску в сумі 40 000 грн та «Daewoo Lanos» 2004 року випуску в сумі 45 000 грн, які чоловік позивачки придбав у 2018 році. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, цей сумнів у Комісії виник на тій підставі, що під час співбесіди на запитання про надання документів на підтвердження зазначеної в декларації за 2022 рік вартості цих автомобілів позивачка пояснила, що копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони були придбані, не збереглися. При цьому Комісія зауважила, що постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 встановлено граничну суму розрахунків готівкою, яка для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, становила 50 000 грн, у зв`язку із чим припустила, що така ціна могла сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків за договорами купівлі-продажу банківські установи і проходити фінансовий моніторинг.
131. Своєю чергою, на обґрунтування заявлених у цій справі позовних вимог позивачка стверджувала, що така ціна зазначених автомобілів була погоджена сторонами при укладені договорів купівлі-продажу, враховуючи, зокрема, стан автомобілів, які потребували зварювальних та відновлювальних робіт. При цьому договори були подані до сервісних центрів МВС для оформлення права власності та отримання технічних паспортів на автомобілі.
132. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним зауважити, що придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів (зокрема, транспортерних засобів), саме по собі не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді, якщо відсутні фактичні дані, які б доводили вчинення особою протиправних дій, що можна було б трактувати як нечесність, чи невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, чи наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
133. Отже, сам лише факт придбання чоловіком ОСОБА_1 автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» за ціною, яку ВККС вважала заниженою, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не може слугувати підставою для визнання ОСОБА_1 недоброчесною.
134. Слід також зауважити, що в силу приписів частини четвертої статті 75
Закону № 1402-VIII для формування досьє кандидата на посаду судді та проведення спеціальної перевірки ВККС має право безоплатно отримувати інформацію стосовно кандидата та членів його сім`ї або близьких осіб у порядку, передбаченому статтею 86 цього Закону.
135. Так, частиною першою статті 86 Закону № 1402-VIII передбачено, що для формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) і проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) ВККС має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Такі особи зобов`язані протягом десяти днів з дня отримання запиту надати інформацію (документи, матеріали), що запитується.
136. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
137. Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на останнього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
138. Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
139. Однак дослідженням матеріалів справи становлено, що ВККС, маючи певні сумніви, пов`язані з вартістю автомобілів, які належать на праві приватної власності чоловікові позивачки, і право отримувати пояснення та копії документів і матеріалів від будь-яких осіб, до початку проведення співбесіди з позивачкою не витребувала у неї додаткові пояснення чи докази щодо цього питання та не звернулася із запитами безпосередньо до інших осіб (наприклад, до Міністерства внутрішніх справ України, яке є держателем Єдиного державного реєстру транспортних засобів тощо), з метою підтвердження або спростування таких своїх сумнівів.
140. Отже, відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не довів, що у декларації за 2022 рік позивачка вказала недостовірну вартість автомобілів «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску в сумі 40 000 грн та «Daewoo Lanos» 2004 року випуску в сумі 45 000 грн, які чоловік позивачки придбав у 2018 році, натомість суд першої інстанції помилково переклав на позивачку обов`язок спростовувати доводи відповідача щодо правомірності оспорюваного рішення у цій частині.
141. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС в оспорюваному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності, пов`язані з придбанням її чоловіком автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» за ціною, яку ВККС вважала заниженою, є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень про те, що ціна зазначених автомобілів, яку позивачка вказала у декларації, могла сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити фінансовий моніторинг, за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивачки, яка полягає, зокрема, у її нечесносності чи її намірі приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
142. В оспорюваному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов`язувала також із наявністю чисельних помилок, які вона допускала при заповненні декларацій, невжиттям належних заходів з метою подання повної і точної інформації в деклараціях. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, Комісія вважала, що наведена поведінка позивачки свідчить про її несумлінне виконання обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII.
143. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово роз`яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
144. За змістом оспорюваного рішення Комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, зокрема, оцінивши обставини допущення позивачкою помилок при заповненні декларацій як прояв недбалості, що ставить під сумнів її відповідність критеріям доброчесності.
145. Недбалість є морально-етичною характеристикою особи, яка характеризується її байдужим (несумлінним) ставленням до своїх обов`язків, що може мати негативні наслідки і за певних обставин може бути поставлено у провину такій особі.
146. На противагу недбалості добросовісність указує на те, що особа діє сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків.
147. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
148. Водночас за змістом частини четвертої статті 45 Закону № 1700-VII суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію упродовж 30 днів після подання декларації.
149. Як можна зрозуміти зі змісту оспорюваного рішення, Комісія не встановила фактів незазначення позивачкою в деклараціях відомостей про об`єкти нерухомості, що належать їй та членам її сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, однак зауважила, що у деклараціях за різні періоди позивачка припускалася помилок при заповненні детальних відомостей про такі об`єкти нерухомості, зокрема, щодо відсотка права власності належних їй на праві приватної власності житлових будинків, а також власників земельних ділянок, які належать їй на праві користування.
150. Однак оспорюване рішення у цій частині не містить належного мотивування того, що такі недоліки у зазначенні в деклараціях відомостей про об`єкти нерухомості мають характер не добросовісної (неусвідомленої) помилки, а саме недбалого ставлення позивачки до обов`язку щодо подання відповідної декларації, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді.
151. При цьому сам лише факт відсутності доказів на підтвердження вжиття позивачкою заходів щодо приведення у відповідність розбіжностей між фактичною площею належної їй частини житлового будинку загальною площею 66,1 м 2, розташованого у місті Черкаси, та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті, про що зауважила Комісія в оспорюваному рішенні, за відсутності доказів, які б підтверджували, що позивачка виявила таку помилку у визначений частиною четвертою статті 45 Закону № 1700-VII строк, однак не подала виправлену декларацію, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не може слугувати підставою для визнання ОСОБА_1 недоброчесною.
152. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
153. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою у її апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, однак дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
154. За правилами пункту 1 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати акт, зокрема, ВККС протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.
155. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
156. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
157. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).
158. Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують викладені у судовому рішенні суду першої інстанції висновки, то апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 266 308 311 315 317 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2024 року скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24, яким відмовлено у наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Черкаської області.
5. Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 , переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих суддів, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков Ю. Л. Власов О. В. Ступак І. А. Воробйова І. В. Ткач М. І. Гриців В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. ШевцоваВідповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформила суддя Н. В. Шевцова.