ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/159/24
Провадження № 11-154заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кривенди О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року (суддя-доповідач Білоус О. В., суддіБлажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.) у справі за її позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ? ВККС, Комісія) про визнання дій протиправними,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила визнати дії Комісії, що виявились в ухваленні рішення від 14 лютого 2024 року № 54/ко-24 (далі - рішення № 54/ко-24) про внесення виправлень, протиправними.
2. У позовній заяві, зокрема, йшлося про те, що правових підстав для ухвалення зазначеного рішення не було, оскільки ВККС у такий спосіб не виправила описки в рішенні Комісії від 27 листопада 2023 року № 28/ко-23 про визнання судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді (далі - рішення № 28/ко-23), а фактично змінила його зміст.
3. Позивачка вважає, що дії Комісії під час ухвалення рішення № 54/ко-24 свідчать про порушення цим суб`єктом владних повноважень принципів добросовісності, правової визначеності та легітимних очікувань, а тому є протиправними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2024 року провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Комісії про виправлення описок та очевидних арифметичних помилок є невід`ємною складовою рішення № 28/ко-23, а тому не може бути самостійним предметом оскарження.
6. Суд також урахував, що ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року (справа № 990/14/24) закрито провадження у справі щодо оскарження рішення № 28/ко-23 (з урахуванням рішення № 54/ко-24 про внесення виправлень), оскільки воно не може бути самостійним предметом судового розгляду.
7. З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
8. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року та задовольнити її позовні вимоги.
9. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 указує, що висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не ґрунтуються на нормах законодавства та є помилковими.
10. Зокрема, позивачка зазначає, що чинним законодавством не заборонено окреме оскарження невід`ємних частин актів індивідуальної дії, а також неправомірних дій суб`єкта владних повноважень щодо прийняття рішень, якими вносяться зміни до основних рішень.
11. Мовить ОСОБА_1 і про те, що у своєму позові вона оскаржує саме дії відповідача під час ухвалення рішення № 54/ко-24, а не підстави, мотиви та зміст цього рішення та рішення № 28/ко-23.
12. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також стверджує, що вона позбавлена процесуальної можливості захистити свої права та оскаржити дії ВККС в інший спосіб, аніж шляхом звернення до суду із цим позовом.
13. Отже, позивачка вважає, що суд першої інстанції неправомірно позбавив її права доступу до правосуддя та порушив гарантоване статтею 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) право на справедливий суд.
Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги
14. У відзиві на апеляційну скаргу ВККС зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення № 54/ко-24 про виправлення описок не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки воно є складовою частиною рішення № 28/ко-23.
15. Крім того, враховуючи, що провадження у справі № 990/14/24 щодо визнання протиправним та скасування рішення від 27 листопада 2023 року № 28/ко-23 було закрито, відповідач вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про закриття провадження і в цій справі.
16. Також відповідач зауважив, що оскаржуване судове рішення узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990/146/24.
17. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Рух апеляційної скарги
18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 серпня 2024 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 18 вересня 2024 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 03 жовтня 2024 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування в цій справі
19. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
20. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
21. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
23. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
24. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року
№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
26. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та / або виникнення додаткового обов`язку.
27. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
28. Суд першої інстанції установив, що за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання 27 листопада 2023 року ВККС України ухвалено рішення № 28/ко-23, яким визначено, що суддя Покровського районного суду Дніпропетровської області Єдаменко І. В. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 571 бал.
29. Визнано суддю Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
30. Вирішено повідомити спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції про обставини, що можуть свідчити про порушення суддею Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 законодавства у сфері запобігання корупції.
31. Не погодившись із прийнятим ВККС рішенням за результатами її кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, ОСОБА_1 у січні 2024 року звернулась до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
32. Водночас 14 лютого 2024 року ВККС, розглянувши питання про виправлення описки у рішенні № 28/ко-23, встановила, що під час систематизації тексту цього рішення в окремих його пунктах були допущені технічні описки (а саме в пункті 102 та розділі «ІІХ. Висновки за результатами кваліфікаційного оцінювання судді.» у частині даних, викладених у таблиці цього рішення), які не впливають на зміст документа та підлягають виправленню відповідно до приписів пунктів 198, 201, 202 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2026 року № 81/зп-16 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Регламент ВККС).
33. За результатом розгляду зазначеного питання Комісія ухвалила рішення № 54/ко?24, яким внесла виправлення:
? до пункту 102 рішення № 28/ко-23, зазначивши правильним оцінений Комісією критерій професійної етики у 90 балів, а критерій доброчесності - у 78,875 бала;
? до розділу «ІІХ. Висновки за результатами кваліфікаційного оцінювання судді» рішення № 28/ко-23 шляхом викладення таблиці в новій редакції.
34. Також зазначено, що це рішення є невід`ємною складовою рішення Комісії № 28/ко-23 про визнання судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
35. Вважаючи дії Комісії щодо внесення виправлень у рішення № 28/ко-23 після того, як це рішення було оскаржено у суді, протиправними, ОСОБА_1 у травні 2024 року звернулась до суду з цим позовом.
36. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, виходив зокрема з того, що рішення ВККС № 54/ко-24 не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки воно є складовою частиною рішення Комісії № 28/ко-23.
37. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам скаржниці та аргументам інших учасників справи, Велика Палата зазначає таке.
38. Відповідно до приписів частини п`ятої статті 92 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) порядок роботи ВККС визначається цим Законом. Процедурні питання діяльності Комісії відповідно до цього Закону визначаються Регламентом ВККС.
39. Питання виправлення описок та очевидних арифметичних помилок у рішенні Комісії врегульовано § 16 Регламенту ВККС.
40. Згідно з приписами пунктів 198, 202 § 16 цього Регламенту Комісія може з власної ініціативи або за заявою учасника засідання виправити допущені у відповідному рішенні описки (неточності, редакційні або технічні помилки, які не впливають на зміст рішення) та очевидні арифметичні помилки.
41. Рішення про виправлення описок та очевидних арифметичних помилок є складовою відповідного рішення Комісії, оприлюднюється на вебсайті Комісії у встановленому для оприлюднення рішення порядку.
42. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване у цій справі рішення № 54/ко-24 не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки воно є складовою рішення № 28/ко-23.
43. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990/146/24 (провадження 11?97заі24).
44. Варто також зауважити, що ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року, закрито провадження у справі № 990/14/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення № 28/ко?23.
45. За висновком Великої Палати Верховного Суду рішення № 28/ко-23 (складовою якого є рішення № 54/ко-24) не може бути самостійним предметом судового розгляду. Передбачене частиною першою статті 88 Закону 1402-VIII оскарження рішення щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) та разом з ухваленим ВРП рішенням.
46. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
47. Застосовуючи норму пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
48. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення (див. рішення ЄСПЛ від 18 жовтня 1982 року у справі «Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії» (Case of Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium) пункт 45).
49. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала неодноразово, зокрема і в постанові від 13 червня 2014 року у справі № 990/146/24.
50. Отже, оскільки рішення № 54/ко-24 є складовою рішення № 28/ко-23, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
51. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона оскаржує не рішення № 54/ко-24, а дії ВККС щодо його прийняття.
52. За змістом позовної заяви, ОСОБА_1 не погоджується саме з рішенням № 54/ко-24, наголошуючи, що внесені цим рішенням виправлення не є опискою або арифметичною помилкою, оскільки призводять до зміни змісту рішення № 28/ко-23 та погіршують її становище. Крім того, позивачка зазначає, що протиправні, на її думку, дії ВККС виявились в ухваленні рішення № 54/ко 24.
53. Не можна погодитися і з доводами ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправомірно позбавив її права доступу до правосуддя та порушив гарантоване статтею 6 Конвенції право на справедливий суд.
54. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
55. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).
56. ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
57. Отже, законодавчі обмеження можливості оскарження ОСОБА_1 рішень ВККС, зокрема від 14 лютого 2024 року № 54/ко-24, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку після їх розгляду ВРП разом із прийнятим рішенням за результатом їх розгляду.
58. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
59. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
60. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
61. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року - без змін.
Керуючись статтями 311 316 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 26 червня 2024 року у справі № 990/159/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. В. Кривенда
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов І. В. Ткач
І. А. Воробйова В. Ю. Уркевич
Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко
І. В. Желєзний Н. В. Шевцова
В. В. Король