№ п/811/1358/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2020 року

м. Київ

справа №П/811/1358/17

адміністративне провадження №К/9901/28555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду (суддя Рідзель О. А.) від 18 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кузьмишина О. М., судді: Глущенко Я. Б., Шелест С. Б.) від 17 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Кіровоградської області, третя особа - Кропивницьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Кіровоградської області, третя особа - Кропивницьке об`єднане управління Пенсійного фонду України (далі - Кропивницьке ОУПФУ), у якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо видачі довідки за 2017 рік для подання до Кропивницького ОПФУ з метою перерахування щомісячного довічного грошового утримання про те, що станом на 01 січня 2017 року розмір щомісячної суддівської винагороди відповідно до вимог п. 22, 23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та згідно ч. 3, 5 ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) становить 54400 грн (посадовий оклад судді Господарського суду Кіровоградської області відповідно до вимог п. 23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, який становить 32000 грн + щомісячна доплата за вислугу років 70 % від посадового окладу, що становить 22400 грн);

- зобов`язати відповідача надати позивачці відповідну довідку за 2017 рік для подання до Кропивницького ОУПФУ з метою перерахування щомісячного довічного грошового утримання.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон № 1801-VIII) видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000, 00 грн, не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для видачі ОСОБА_1 довідки про розмір заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, у іншому розмірі, який не передбачений законами України №1402-VIII, №2453-VI та штатним розписом Господарського суду Кіровоградської області.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.

05 березня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 29 січня 2020 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 обіймала посаду судді Господарського суду Кіровоградської області.

Указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 «Про звільнення суддів» позивачку звільнено з посади судді Господарського суду Кіровоградської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Перебуваючи на обліку в Кропивницькому ОУПФУ, ОСОБА_1 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % суддівської винагороди, призначене відповідно до Закону № 2453-VI.

У зв`язку зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати та суддівської винагороди працюючого за відповідною посадою судді, 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Кіровоградської області із заявою, у якій просила надати довідку про розмір грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із встановленого ст. 8 Закону № 1801-VIII розміру мінімальної заробітної плати, а саме 3200 грн.

Листом від 03 серпня 2017 року № 07-13/5261/17 відповідач надав відповідь, в якій відмовив позивачці у наданні такої довідки, оскільки судді Господарського суду Кіровоградської області до проходження ними кваліфікаційного оцінювання, передбаченого Законом №1402-VIII, отримують суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу для судді місцевого суду, який становить 10 мінімальних заробітних плат, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, тобто з 01 січня 2017 року 1600 грн на підставі п. 23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Закону № 2453-VІ.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до п. 22 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 наведеного розділу Закону № 1402-VIII установлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

Разом з цим, питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підп. «е» підп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 5, 6 ст. 47 Закону № 2453-VІ).

У п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України, як соціальної держави, є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами, та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів, власне, сутність змісту права на соціальний захист (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Згідно з приписами п. 22 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

Відповідно до п. 23 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

За ст. 8 Закону № 1801-VІІ визначено що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня становить 3200,00 грн.

Пунктом 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина, для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Як вірно установлено судами попередніх інстанцій та не заперечується самою позивачкою, ОСОБА_1 призначена на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1774-VІІІ, положеннями якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина, для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

При цьому, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2018 року № 5 визнано відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІ положенням ч. 1 ст. 8, ч. 3 ст. 22, ч. 1, 2 ст. 24, ч. 1 ст. 126, ст. 130 Конституції України.

Тобто, на час розгляду цієї справи вказані положення Закону № 1774-VІІІ є чинним, неконституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

При цьому, Закон № 1774-VІІІ не містить вказівки щодо незастосування п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону до законів України № 1402-VIII та № 2453-VI.

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 820/2640/17, від 10 липня 2019 року № 820/3217/17 та від 30 липня 2019 року № 820/1850/17.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що згідно із вимогами ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі - БК України).

В розумінні вимог ст. 22 БК України Державна судова адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 51 БК України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, відповідач може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачці.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

При цьому, суд також зазначає, що згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії».

Тобто, практика Європейського суду з прав людини полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач не мав правових підстав для видачі ОСОБА_1 довідки про розмір заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, у іншому розмірі, який не передбачений законами України №1402-VIII, №2453-VI та штатним розписом Господарського суду Кіровоградської області, оскільки Законом № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін