ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № П/811/4081/14
адміністративне провадження № К/9901/13957/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Кіровоградської обласної прокуратури
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (головуючий суддя - Брегей Р.І., судді: Притула К.М., Кармазина Т.М.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (головуючий суддя - Мельник В.В., судді: Сафронова С.В., Чепурнов Д.В.)
у справі № П/811/4081/14
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 23 жовтня 2014 року №1458-к про звільнення з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області на підставі припису Закону України «Про очищення влади».
- поновити на посаді першого заступника прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України стосовно відкликання відомостей про нього, як про особу, відносно якої застосовано приписи Закону України «Про очищення влади».
2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1458-к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року.
Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2493971,99 грн., відрахувавши з цієї суми усі обов`язкові платежі.
Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про прийняття судом цього рішення, направивши його копію.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць (за перший місяць).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовленою
3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Кіровоградська обласна прокуратура звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генерального прокурора України від 08 вересня 2010 року №1209-к ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника прокурора Кіровоградської області.
5. Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1458-к позивача звільнено з органів прокуратури на підставі припису пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.
6. Підстава припинення трудового договору - довідка про результати вивчення особової справи і подання прокурора Кіровоградської області. У довідці вказано, що ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника прокурора Кіровоградської області з 08 вересня 2010 року до 22 лютого 2014 року (більше 3 років).
7. У поданні зазначено, що позивача належить звільнити з органів прокуратури на підставі приписів пункту 8 частини першої статті 3 та пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону.
8. Відомості про звільнення зі служби на підставі приписів Закону спрямовані Генеральною прокуратурою України до Міністерства юстиції України, яке внесло відомості до Єдиного державного реєстру осіб, відносно яких застосовано положення Закону.
9. Не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
10. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ про звільнення не містить обґрунтування, що ОСОБА_1 міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не стало метою перевірки.
11. У касаційній скарзі Кіровоградська обласна прокуратура вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог є незаконними, оскільки постановлені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
12. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що Закон України «Про очищення влади» є спеціальним, його норми мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Законом не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» та не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
13. Звільнення з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, здійснюється у порядку, визначеному Законом, і не може уважатися звільненням з ініціативи власника чи уповноваженого органу.
14. Наголошує, що прокурор при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.
15. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 1, 3 Закону України «Про очищення влади» та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України у подібних правовідносинах.
16. У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з нею, вважає її необґрунтованою, такою, що не містить жодних правових підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень, тому задоволенню не підлягає.
17. Позивач погоджується з мотивами оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
21. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
22. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
23. Пунктом 6 частини першої статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
24. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
25. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).
26. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
27. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
28. За нормами частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
29. Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
30. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
31. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
32. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
33. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
34. Як встановлено судами, підставою для видання спірного наказу від 23 жовтня 2014 року №1458-к вказано довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування до позивача заборон, визначених Законом №1682-VII у якій зазначено, що позивач в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 5 місяців) посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України», а саме посаду першого заступника прокурора Кіровоградської області з 08 вересня 2010 року до 22 лютого 2014 року.
35. Тобто, заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідній посаді.
36. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
37. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
38. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
39. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
40. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
41. Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
42. Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
43. Судами попередніх інстанцій враховано, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
44. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
45. Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 висловив правовий висновок, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
46. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року.
47. Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).
48. Як підсумок, Верховний Суд вказав, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
49. Верховний Суд застосував такі висновки і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, в якій сформулював правову позицію, що лише факта перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною 3 статті 1 Закону.
50. Також, у цьому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголосила Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
51. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме: особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
52. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
53. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
54. Тобто, без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону №1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації), що в свою чергу лягло й в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У цьому рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Ці висновки є застосовними і у цій справі, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
55. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
56. Підсумовуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний наказ від 08 вересня 2010 року №1209-к не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
57. Верховний Суд зазначає, що вказане є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу від 08 вересня 2010 року №1209-к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади.
58. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
59. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо скасування спірного наказу із поновленням позивача на попередній роботі, у порядку статті 235 КЗпП України, у зв`язку із недотриманням відповідачем принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості.
60. За цих обставин доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин є безпідставними.
61. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
62. Рішення судів попередніх інстанцій в частині нарахування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також зобов`язання проінформувати Міністерство юстиції України про прийняття судом цього рішення, направивши його копію, відповідачем не оскаржується, а тому не потребує перегляду судом касаційної інстанції в цій частині, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, оскільки доводи та мотиви щодо зазначених позовних вимог в касаційній скарзі не викладені та не були підставою для відкриття касаційного провадження.
63. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог.
64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
65. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі № П/811/4081/14 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
О.А. Губська
Ж.М. Мельник-Томенко