№ п/811/4240/14 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року

м. Київ

справа № П/811/4240/14

адміністративне провадження № К/9901/39635/21, №К/990/434/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (судді: Ясенова Т.І., Головко О.В., Суховаров А.В.) та

касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року (суддя Хилько Л.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (судді: Ясенова Т.І., Головко О.В., Суховаров А.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України та Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач-1, СБ України), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2, Мін`юст, МЮ України), в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 23 жовтня 2014 року за №10/12-ОС щодо звільнення з посади заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області відповідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»;

- стягнути з Служби безпеки України середньомісячне грошове забезпечення з урахуванням всіх видів забезпечення, які нараховувались відповідно до посади заступника начальника УСБУ в Кіровоградській області, за весь час вимушеного прогулу (з моменту звільнення з посади 23 жовтня 2014 року по момент звільнення зі служби 12 січня 2016 року);

- зобов`язати Службу безпеки України:

- перерахувати розмір матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби з моменту звільнення з посади 23 жовтня 2014 року по момент звільнення зі служби 12 січня 2016 року;

- перерахувати розмір єдиноразової вихідної грошової винагороди при звільненні з військової служби (при виході на пенсію розраховується з врахуванням розміру грошового забезпечення за останні 2 роки дійсної служби);

- перерахувати військову пенсію та направити до органів пенсійного фонду грошовий атестат з проведеними перерахунками;

- зобов`язати Службу безпеки України вибачитися перед позивачем за незаконне звільнення з посади, шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті СБ України;

- зобов`язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

- зобов`язати Міністерство юстиції України виключити відомості відносно позивача з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

- стягнути з Служби безпеки України на користь позивача моральну шкоду, заподіяну незаконним звільненням з посади в розмірі 216 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду;

- стягнути з Служби безпеки України на користь позивача судові витрати, пов`язані з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує, що участі у здійсненні та у сприянні здійсненню заходів, які були спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 не приймав, дій з підриву основ національної безпеки і оборони України або порушення прав і свобод людини не вчиняв. Застосовані підстави звільнення без доведення його вини у сприянні узурпації влади, позивач вважає неприпустимими, та стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними підставами, із застосуванням принципу колективної відповідальності, що суперечить нормам Конституції та законів України.

Вказане стало підставою його звернення із даним адміністративним позовом до суду та просить суд задовольнити адміністративний позов.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Служби безпеки України від 23 жовтня 2014 року за № 10/12-ОС щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в Службі безпеки України з 23 грудня 2015 року та на посаді заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області з 23 жовтня 2014 року.

Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2016 року по 24 листопада 2020 року у загальному розмірі 732 749,36 грн (з врахуванням податків та зборів).

Зобов`язано Службу безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України Про очищення влади.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі в Службі безпеки України та на посаді заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області та стягнення виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в сумі 12 363,60 грн допущено до негайного виконання.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року скасовано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі в Службі безпеки України з 23 грудня 2015 року та на посаді заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області з 23 жовтня 2014 року, стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2016 року по 24 листопада 2020 року у загальному розмірі 732 749,36 грн. (з врахуванням податків та зборів), а також щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог та ухвалено нову постанову в цій частині.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2014 року по 12 січня 2016 року в розмірі 128 116,08 грн (сто двадцять вісім тисяч сто шістнадцять гривень вісім копійок), що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Зобов`язано Службу безпеки України перерахувати розмір матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби ОСОБА_1 з моменту звільнення з посади 23 жовтня 2014 року по момент звільнення зі служби 12 січня 2016 року.

Зобов`язано Службу безпеки України перерахувати розмір одноразової вихідної грошової винагороди при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ..

Зобов`язано Службу безпеки України перерахувати військову пенсію та направити до органів пенсійного фонду грошовий атестат з проведеними перерахунками.

Зобов`язано Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Зобов`язано Міністерство юстиції України виключити відомості з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо застосування відносно ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 080 000 грн (один мільйон вісімдесят тисяч гривень).

Стягнуто зі Служби безпеки України судові витрати, пов`язані з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн. (сім тисяч вісімсот сорок п`ять гривень дванадцять копійок) на користь ОСОБА_1 .

Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання Служби безпеки України вибачитися за незаконне звільнення з посади шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Служби безпеки України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про протиправність наказу про звільнення позивача з органів СБУ.

Суд апеляційної інстанції уважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивача на військовій службі та на посаді заступника начальника управління СБУ в Кіровоградській області, оскільки така вимога не була заявлена позивачем в уточненій позовній заяві, та крім того, суперечить наказу голови СБ України від 23 грудня 2015 ркоу за №1422-ос про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «в» п.61 (у запас СБУ) та пп. «б» п. 63 (за станом здоров`я як непридатного до військової служби). Наказом УСБУ в Кіровоградській області від 12 січня 2016 року №9-ОС виключений зі списків особового складу з 12 січня 2016 року. Отже, з огляду на відсутність такої позовної вимоги, а також враховуючи фактичну неможливість ОСОБА_1 за станом здоров`я продовжувати військову службу в органах СБУ, колегія суддів вважала що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Проте, встановлене судом першої інстанції, та підтверджене колегією суддів незаконне звільнення позивача, свідчить про порушення прав позивача в частині отримання належного йому грошового забезпечення в період вимушеного прогулу, в розмірі згідно до займаної посади заступника начальника управління СБУ з якої позивача було звільнено. Водночас, зважаючи на відсутність підстав для поновлення позивача на військовій службі та на посаді заступника начальника управління СБУ в Кіровоградській області, за наведених вище обставин, є помилковими висновки суду про стягнення на користь позивача суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2016 року по 24 листопада 2020 року, а отже рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

З метою відновлення порушеного права позивача, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу, а саме з 23 жовтня 2014 року по 12 січня 2016 року.

Щодо вимог позивача про перерахунок розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби з моменту звільнення з посади 23 жовтня 2014 року по момент звільнення зі служби 12 січня 2016 року, а також про перерахунок розміру одноразової вихідної грошової винагороди при звільненні з військової служби (при виході на пенсію розраховується з врахуванням розміру грошового забезпечення за останні 2 роки дійсної служби), колегія суддів апеляційного суду вважала, що дані вимоги підлягають задоволенню, оскільки заявлені виплати розраховуються виходячи з розміру грошового забезпечення особи. І з огляду на визнання протиправним звільнення позивача з посади заступника начальника управління, а також визнання за ОСОБА_1 права на отримання грошового забезпечення відповідно до займаної посади, колегії суддів дійшла висновку про наявність підстав для здійснення перерахунку розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби та одноразової вихідної грошової винагороди при звільненні з військової служби.

Також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо зобов`язання Служби безпеки України перерахувати військову пенсію позивача та направити до органів пенсійного фонду грошовий атестат з проведеними перерахунками.

Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Службу безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що зобов`язання Міністерства юстиції України внести зміни щодо позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано Закон України «Про очищення влади» не порушує прав Міністерства юстиції України та сприяє повному захисту прав позивача.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Служби безпеки України вибачитися перед позивачем за незаконне звільнення з посади, шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті СБ України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що дана справа в частині позовних вимог щодо зобов`язання Служби безпеки України вибачитися перед позивачем за незаконне звільнення з посади, шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті СБ України не є публічно-правовим спором і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд взяв до уваги висновок експерта складений за результатами проведення судової психологічної експертизи від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27, проведеного експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку висновку експертизи разом зі встановленими обставинами справи та доводами позивача, у їх сукупності, дійшов висновку, що характер порушення, яке полягає у незаконному звільненні позивача з подальшим внесенням відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», призвело до вимушених зміни у життєвих і суспільних стосунках позивача, зниженні його репутації, погіршення відносин з оточуючими людьми, та змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення своїх прав, що безумовно призвело до моральних страждань позивача, а тому вважав наявними підстави для стягнення з відповідача - Служби безпеки України, на користь позивача завдану йому моральну шкоду.

Визначаючи розмір на відшкодування моральної шкоди апеляційний суд зважав на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості та визначив до відшкодування моральної шкоди в розмірі 216 мінімальних заробітних плат, установлених на час проведення експертизи, що становить 1080000 грн.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги щодо відшкодування витрат на проведення експертизи в розмірі 7845,12 грн підлягають задоволенню.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Служба безпеки України указує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати повністю та справу № П/811/4240/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження Службою безпеки України рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року є пункти 1 та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження СБ України зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №372/4399/15-ц.

Скаржник зазначає, що правовідносини у справі №372/4399/15-ц з питань відшкодування моральної шкоди є подібними із правовідносинами у справі №П/811/4240/14, оскільки особами для визначення розміру заподіяної моральної шкоди використано методику Ерделевського О.М. про визначення розміру такого відшкодування, яка 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури. Проте вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не взятий до уваги апеляційним судом під час прийняття постанови від 22 липня 2021 року у справі №П/811/4240/14.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Так, пунктом 3 частини другої статті 353 цього Кодексу визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

СБ України уважає, що судом апеляційної інстанції не у повній мірі досліджено подані відповідачами докази, в порушення положень статті 90 КАС України, та недотримано принципів законності і обґрунтованості судового рішення, визначених у статті 242 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

СБ України зазначає, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № П/811/4240/14 винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у своїх висновках судом встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, не враховано наданих відповідачами письмових доказів та пояснень, приписів законодавства України, положень нормативних актів та позиції Верховного Суду з питань підстав та порядку відшкодування моральної шкоди.

Свою вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тільки результатами проведеної судової психологічної експертизи та висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27, який не може бути взятий до уваги та визнаний належним доказом, оскільки згадана у ньому методика відсутня у Реєстрі методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України, та взагалі не підлягає застосуванню судовими експертами на території України.

Так, відповідно до частини другої статті 101 КАС України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

При цьому, ані подана позивачем заява, ані укладений договір на проведення експертизи від 14 липня 2020 року №3047/3048/20-27, ані висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27 не містять відомостей, у зв`язку із чим проводиться експертне дослідження, до предмету доказування якої саме справи входять досліджувані обставини, викладені у висновку експерта.

Також, згідно частини шостої статті 101 КАС України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав.

Водночас, висновки експерта не відповідають вказаним вимогам. Зокрема, на сторінці 2 висновку експерта в абзаці 7 визначається, що експертиза проводилася за матеріалами, які долучені до заяви ОСОБА_1 від 14 липня 2020 року про проведення судової психологічної експертизи та за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_1 .

При цьому, які саме матеріали, що надавалися ОСОБА_1 до заяви і в тому числі на підставі яких проводилась експертиза, висновок не містить. На сторінці 1 лише зауважено, що разом із заявою надійшли додатки, які відповідають обставинам дослідження.

На вказаній сторінці після відповідного посилання не вказано перелік нормативних актів, які використовувалися при проведенні експертизи.

У розділі «Дослідження» висновку експерта відсутні посилання на матеріали, аналіз яких здійснювався для проведення експертизи, а також не вбачається за можливе зрозуміти, яку саме «інформацію» було надано позивачем на дослідження експерту.

Поряд із цим, експертом для визначення рекомендованої суми грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної школи використана методика Ерделевського О.М. про визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури.

Отже, вказана методика, використана при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди відсутня у Реєстрі методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України, та не підлягає застосуванню судовими експертами на території України.

Відтак, висновки експертизи, надані ОСОБА_1 на підтвердження нібито завданої йому моральної шкоди, є недопустимим і неналежним доказом, а відтак не можуть розглядатися судом як доказ у справі на підтвердження позиції позивача.

Враховуючи викладене на переконання СБ України, наданий позивачем висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27 є необґрунтованим та як доказ завдання моральної шкоди і рекомендованої суми її грошової компенсації має бути відхиленим.

У касаційній скарзі Мін`юст указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №П/811/4240/14 у частині зобов`язання Міністерства юстиції України виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі №П/811/4240/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України.

Підставою касаційного оскарження Мін`юстом постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження Мін`юст зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не правильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі №816/4476/15, від 30 серпня 2021 року у справі №640/12391/20.

У справах №816/4476/15 та №640/12391/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом. Верховний Суд зазначив про те, що у цьому випадку виникає зобов`язання у відповідачів надати МЮ України відомості про відсутність підстав для застосування до позивачів заборон, визначених статтею 1 Закону № 1682-VII.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах СБУ, з 14 серпня 1993 року на керівних посадах різного рівня, має військове звання «полковник». Загальний термін календарної вислуги, станом на 01 грудня 2014 року становить 24 роки 9 місяців 8 днів.

В період з 19 жовтня 2012 року по 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника УСБУ в Кіровоградській області.

Відповідно до наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 16 вересня 2014 року №33/771т полковника ОСОБА_1 , заступника начальника УСБУ в Кіровоградській області, залучено до проведення антитерористичної операції та відряджено з 17 вересня 2014 року до зони АТО. Відповідно до витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 04 листопада 2014 року №59 полковник ОСОБА_1 безпосередньо виконував службові (бойові) завдання по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в період з 18 вересня по 04 листопада 2014 року. Наказом Голови Служби безпеки України від 03 листопада 2014 року полковника ОСОБА_1 нагороджено відомчою відзнакою «Вогнепальна зброя».

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Як слідує з матеріалів справи, 23 жовтня 2014 року, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України на підставі відомостей, наявних в матеріалах особової справи позивача, Головою Служби безпеки України прийнято наказ №10/12-ос про звільнення полковника ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління (у період з 19 жовтня 2012 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області) та на підставі підпункту «Б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) Положення №1262/2007 зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Кіровоградській області.

Наказом голови СБУ від 23 грудня 2015 року за №1422-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби за пп. «в» п.61 (у запас СБУ) та пп. «б» п. 63 (за станом здоров`я непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку) Положення №1262, за поданим ним рапортом.

Наказом начальника Управління СБУ в Кіровоградській області №9-ос від 12 січня 2016 року позивач виключений зі списків особового складу з 12 січня 2016 року.

Уважаючи звільнення на підставі Закону України «Про очищення влади» протиправним, позивач звернувся до суду.

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).

Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:

на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;

у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:

1) прізвище, ім`я, по батькові;

2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;

3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;

4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Згідно пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".

Закон №1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));

- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Період, за який обчислюється середня заробітна плата визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Висновок Верховного Суду

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ключовими питаннями у цьому касаційному провадженні є правильність стягнення з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 080 000,00 грн та зобов`язання Міністерства юстиції України виключити відомості з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо застосування відносно ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої Службою безпеки України касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із роз`ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до висновку експерта складеного за результатами проведення судової психологічної експертизи від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27, проведеного експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, обставини, що досліджувалися вказують на те, що ситуація, яка пов`язана із проведенням люстрації, в результаті якої відбулося звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника УСБУ в Кіровоградській області без врахування принципу індивідуального підходу до його особистих та кар`єрних досягнень, зразкових індивідуальних психологічних особливостей та з подальшим внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що призвело до життєвої кризи дійсно була психотравмуючою для ОСОБА_1 . Згідно із зазначеною ситуацією психологічний вплив психотравмуючої ситуації мав для ОСОБА_1 глибокий та триваючий характер, який обумовлений тривалими за часом моральними та фізичними стражданнями через проведення люстрації відносно нього та відповідних результатів, через що порушено життєві зв`язки унаслідок неможливості продовження звичного активного життя та плину буття особистості, відносини з оточенням та в особистому житті, розладом емоційної та вольової сфери, з допущенням обмеження прав і свобод та приниженням честі і гідності як громадянина. ОСОБА_1 у зв`язку з вищевказаною ситуацією з психологічної точки зору нанесено моральну шкоду. Рекомендована сума грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди може дорівнювати грошовому еквіваленту у 216 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що експертиза проводилася за матеріалами, які долучені до заяви ОСОБА_1 про проведення судової психологічної експертизи та за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_1 . Визначаючи розмір на відшкодування моральної шкоди апеляційний суд зважав на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості та визначає до відшкодування моральну шкоду в розмірі 216 мінімальних заробітних плат, установлених на час проведення експертизи, що становить 1 080 000,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи, експертом для визначення рекомендованої суми грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної школи використана методика Ерделевського О.М. про визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №372/4399/15-ц, Суд зазначив, що 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О. М. Ерделевського про визначення розміру відшкодування моральної шкоди була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури.

Крім того, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.

Так, виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року наведеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки в її мотивувальній частині суд обмежився виключно правомірністю й обґрунтованістю висновку експерта складеного за результатами проведення судової психологічної експертизи від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27, проведеного експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, без викладення своїх мотивів та доводів по суті спору щодо спірних правовідносин із посиланням на норми матеріального права та надання оцінки доводам позивача, викладеним в обґрунтування його позовних вимог.

Аналіз вимоги статті 237-1 КЗпП України та положення статті 23 ЦК України дає підстави стверджувати, що для стягнення моральної шкоди повинна бути встановлена одночасна сукупність наступних обставин: 1) наявність вказаних правових підстав; 2) причинно-наслідковий зв`язок між ними та звільненням працівника.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо завдання моральної шкоди позивачу, а ОСОБА_1 не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями відповідачів та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Позивачем не обґрунтовано, який орган державної влади завдав йому моральної шкоди: Верховна Рада через прийняття Закону №1682-VII чи Служба безпеки України, яка по суті виконувала вимоги цього закону.

Оскільки Верховний Суд не приймає до увагу висновок експерта складеного за результатами проведення судової психологічної експертизи від 09 вересня 2020 року №3047/3048/20-27, то позовні вимоги в частині стягнення зі Служби безпеки України судових витрати, пов`язані з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн на користь ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а отже, оскаржуване судове рішення в частині стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 080 000,00 грн та стягнення зі Служби безпеки України судових витрат, пов`язаних з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн на користь ОСОБА_1 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої Мін`юстом касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що Міністерство юстиції України є Держателем Реєстру та вносить відомості стосовно осіб, до яких застосовано заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", в той час, як організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу.

Відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 23 жовтня 2014 року за №10/12-ОС позивача звільнено з посади заступника начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»

Верховний Суд відхиляє доводи Міністерства юстиції України про те, що вирішення питання про виключення відомостей про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, нерозривно пов`язане із вирішенням спору по суті щодо правомірності звільнення з посади позивача на підставі Закону №1682-VII та є можливим лише після ухвалення судом відповідного рішення і набрання ним законної сили, з огляду на таке.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" Суд розглядав внесення відомостей про осіб заявників до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, як одного із трьох аспектів, які вплинули на приватне життя заявників у контексті статті 8 Конвенції. Суд вважав, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них.

ЄСПЛ констатував, що відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом №1682-VII, було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон №1682-VII не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом №1682-VII, ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Не стверджувалося, що на практиці Закон не мав такого ефекту (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 210).

З цього приводу Венеціанська комісія також висловлювала свої зауваження до Закону №1682-VII, на які в тому числі посилався і ЄСПЛ під час розгляду справи "Полях та інші проти України".

У пунктах 98-100 Проміжного висновку № 788/2014 та в Остаточному висновку Венеціанська комісія відзначила, що проблематичними є положення статті 7 Закону №1682-VII, відповідно до якого відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію цього Закону, що створюється і ведеться Міністерством юстиції України, із публікацією на веб-сайті вказаного міністерства особистих даних і результатів перевірки особи і наданням її для вільного користування.

Венеціанська комісія нагадала, що вже раніше у своєму консультативному висновку стосовно "Колишньої Югославської Республіки Македонія" заявляла, що "публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу. Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду" (пункт 99 Проміжного висновку № 788/2014).

Оскільки у Законі №1682-VII не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду, то, за висновком Венеціанської комісії, як така ця норма піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 Конвенції (пункт 100 Проміжного висновку № 788/2014).

Таким чином, наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, до вирішення спору про законність звільнення позивача, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

Враховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про зобов`язання Міністерства юстиції України виключити відомості з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» щодо застосування відносно ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №640/18282/18.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, колегія суддів у цій справі вважає, що суд апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 080 000,00 грн (один мільйон вісімдесят тисяч гривень), стягнення зі Служби безпеки України судових витрат, пов`язаних з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн (сім тисяч вісімсот сорок п`ять гривень дванадцять копійок) на користь ОСОБА_1 .

За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, касаційна скарга Служби безпеки України підлягає задоволенню частково, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 080 000,00 грн (один мільйон вісімдесят тисяч гривень), стягнення зі Служби безпеки України судових витрат, пов`язаних з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн (сім тисяч вісімсот сорок п`ять гривень дванадцять копійок) на користь ОСОБА_1 . В цій частині слід залишити в силі рішення суду першої інстанції. В решті рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 344 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року скасувати в частині стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 080 000,00 грн (один мільйон вісімдесят тисяч гривень), стягнення зі Служби безпеки України судових витрат, пов`язаних з проведенням судової психологічної експертизи в розмірі 7845,12 грн (сім тисяч вісімсот сорок п`ять гривень дванадцять копійок) на користь ОСОБА_1 .

В цій частині залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року.

В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов